Публікації

ТАРАС ШЕВЧЕНКО-ДРАМАТУРГ: ПРИЧИНКИ ДО ТЕМИ (До 150-річчя від смерти)

Тарас Шевченко впродовж усього свого життя цікавився багатьма жанрами літератури, в тому числі драмою, хоча його драматургічна спадщина вичерпується однією завершеною п'єсою „Назар Стодоля" (1843), уривком з третьої дії російсько­мовної історичної драми чи трагедії „Никита Гай­дай" (1841) та незнайденою чи ненаписаною драмою „Слепая красавица". Незважаючи на це, Шевченкова драматургія є значущою в контексті його ху­дожньої творчости.

МАРКІЯН ШАШКЕВИЧ І ЙОГО ЛІТЕРАТУРНА ТВОРЧІСТЬ СЬОГОДНІ

Здається, два віки – добрячий часовий від­тинок, аби творчу спадщину того чи того націо­нального класика було ретельно вивчено, оправлено в належні фоліянти, а самому класикові – від­ведено належне тільки йому місце в духовному пантеоні спільноти.

МАРКІЯН ШАШКЕВИЧ — ПРОВІСНИК НЕЗАЛЕЖНОСТИ СОБОРНОЇ УКРАЇНИ (До 200-річчя від народження)

Маркіян Шашкевич. Художник Іван Труш, 1911 р.У літопис національного відродження у захід­них землях України середини ХІХ ст. золотими літерами вписане ім'я видатного письменника і громадсько-культурного діяча, славного сина Га­лицької землі о. Маркіяна Шашкевича (6 листопа­да 1811 р.

ДЕСЯТИЛІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОГО ОСЕРЕДКУ НТШ: СТАНОВЛЕННЯ, ЗДОБУТКИ, ПЕРСПЕКТИВИ

Історія Івано-Франківського осередку Науково­го товариства ім. Шевченка (ІФО НТШ) починаєть­ся з Установчих зборів, які відбулися 22 лютого 2000 р. в залі засідань міськвиконкому і в яких взяли участь 32 науковці Прикарпаття. На цих зборах вступне та привітальне слово виголосив Роман Яремійчук, якому Президія НТШ у Львові своїм рішенням від 2 3 грудня 1999 р. доручила очо­лити ініціятивну групу для організації осередку.

СТЕПАН ПОСАЦЬКИЙ

Родовід Степана Посацького починається з Гуцульщини. Дід – Іван Посацький – народився 1841 р. у Рахові (нині Закарпатська обл.) і був учи­телем, батько – Лев Посацький – у с. Стецеві біля Снятина (нині Івано-Франківська обл.) у Східній Гали

чині. Лев Посацький (1878-1951) здобув юри­дичну освіту у Львові та Відні з правом праці у нотаріяльних конторах. Він одружився з Іванною Губчак (донькою отця Ігнатія Губчака) з Калуша 1910 р. У пошуках праці їм довелося переїхати у Західну Галичину. Тут, у містечку Ліманова (пів­денно-східні околиці Кракова) у Лева Посацького та Іванни Посацької (1880-1963) 9 січня 1911 р. народився син Степан.

Напередодні Першої світової війни Лев Посаць­кий влаштувався на роботу в канцелярію нота­ріуса Телесницького у Делятині, куди й сім'я переїхала. З початком війни його призвали до 36-го Коломийського полку крайової оборони у Делятині. Восени 1918 р., після служби в Угорщи­ні, Чехії та на Волині Лев Посацький повернувся до Делятина, а 1919 р. сім'я – у Ліманову. Однак довелося шукати роботи у м. Ряшеві (Східна Га­личина), куди 1920 р. родина Посацьких пересе­лилася. 1929 р. Степан Посацький закінчив там гімназію і мав намір продовжувати освіту. Ос­кільки у тодішній Польщі українцям чинилися всілякі перепони у здобутті вищої освіти, то ба­гато українців-галичан шукали можливостей на­вчатися у вищих навчальних закладах інших міст і країн.

УКРАЇНСЬКІ ТЕАТРИ ПАНАСА КАРАБІНЕВИЧА (20-30 РОКИ XX СТОЛІТТЯ)

Сучасний дослідник історії українського теат­ру Валерій Гайдабура, який ввів у науковий обіг низку „заборонених" у минулому документів, по­вернув українській культурі ряд несправедливо замовчуваних у радянські часи імен, без фаль­шивого пафосу пише: „Йосип Стадник, Микола Комаровський, Опанас Карабіневич, Богдан Сарамага, Іван Когутяк – славні імена митців, котрі в різні лихі часи боронили західноукраїнський театр від знищення". Кожен із цих визначних діячів виконував покла­дену на нього місію, зайнявши свою нішу в театральному процесі. Най­менше відомо, мабуть, про Панаса Карабіневича, адже і він сам дуже не­охоче – особливо після відбутого не­справедливого ув'язнення у радянсь­ких таборах – розповідав про свою театрально-організаторську діяльність за часів міжвоєнної Польщі...

Антрепренер, актор, режисер, ви­датний адміністратор та організатор театральної справи Панас Карабіне­вич народився 18 (30) січня 1897 р. у с. Серебринці (тепер Могилів-Подільського р-ну Вінницької обл.). У 1913-1915 рр. навчався у духовній семінарії м. Кам'янця-Подільського. Під час Першої світової війни (1915-1916) „вольноопределяющим­ся" воював у російській армії, важ­копораненим його демобілізовано.

Професійну театральну діяль­ність Карабіневич розпочав 1919 р. на адміністра­тивній посаді у Державному театрі Української Народної Республіки (УНР) під керівництвом М. Садовського в Кам'янці-Подільському. Цей факт подавали у викривленому трактуванні: нібито П. Карабіневич працював у театрі М. Са­довського ще в Києві.

ДО ХАРАКТЕРИСТИКИ МУЗИЧНО-ГРОМАДСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТИ ВОЛОДИМИРА САДОВСЬКОГО

Музично-громадські ініціятиви Володимира (Домета) Садовського окремо не розглядалися. А дослідження цих ініціятив актуальне не лише як характеристика однієї із важливих особливос­тей діяльности митця: матеріяли висвітлюють один з епізодів процесу становлення музично­го професіоналізму в краї наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Ідеться про спробу організації 1899 р. з'їзду галицьких музик із метою створення „Музичного Союзу", який мав централізувати та упорядкувати музичне життя, а також відкрити консерваторію.

Ідея з'їзду українських музикантів Галичини для обговорення стану музики в краї у різних царинах її застосування (церковна музика, навчан­ня співу в школах, народна музика) з'явилася на шпальтах преси ще з листопада 1898 р. у зв'язку з проблемою упорядкування навчання співу у се­лах. У статті „В справі науки нотного хорального співу у нас по селах і містах" Віктор Матюк вперше висловив ідею з'їзду: для того, щоб співацькі то­вариства могли належно здійснити цю місію, „му­сить у нас перевестись організація і лучність всіх істнуючих товариств співочих, а неменше і приняти ся спосіб систематичної науки співу, передовсім елементарної науки співу руских дітей".

ХУДОЖНИК AHTIH ПИЛИХОВСЬКИЙ: СТОРІНКИ БІОГРАФІЇ

До маловивчених постатей української образо­творчої культури належить один із видатних представників мистецького світу України Антін Пилиховський. Митець своєю творчістю репрезен­тував історичний жанр в образотворчому мистецт­ві XIX – перших десятиліть XX ст. І це стосуєть­ся як портретистики, так і полотен на історичну тематику. Лише дуже незначна кількість його кар­тин представляє тогочасні мотиви, пейзажі.

Біографічні дані про митця на сьогодні доволі скупі, основуються здебільшого на його рукописній автобіографії і дрібних, інколи випадкових публі­каціях в українських періодичних виданнях другої половини XIX – початку XX ст.: „Зоря", „Галицька Русь", „Слово", „Галичанин", „Діло", „Літературно-науковий вістник", „Прикарпатська Русь", „Краківські вісті" та інші; зрідка пишуть польські часописи. Про нього згадували у своїх дослідженнях М. Голубець, В. Рубан, Р. Могитич.

Антін Пилиховський народився 7 червня 1860 р. у селі Нова Гребля Ярославського повіту (нині Польща). Упродовж 1877-1880 рр. одержав спеціяльну стипендію від м. Перемишля на навчан­ня у Краківській академії мистецтв, яку на той час очолював Ян Матейко. Тоді художник отри­мав дві перші премії за свої твори в академії, за що посеред року його перевели на вищий курс. Йому також була призначена стипендія ім. Г. Семирадського, від якої відмовився. Згодом А. Пи­лиховський вирушив за кордон.

Ярослав ГАНІТКЕВИЧ. ПРО СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ МЕДИЦИНИ

Представлені матеріали про формування історії медицини в Україні з давніх часів до сьогодні. Розглянуто медико-історичні праці інонаціональних лікарів за панування Російської та Австро-Угорської імперій, праці українських лікарів та істориків медицини в період «українського відродження», за радянської доби, в діаспорі та в незалежній Україні.

Ганіткевич Ярослав / Відзначення 150-річчя від дня народження Ярослава Окуневського

Нині в Україні повертаються в нашу історію імена видатних українців, заборонених в роки тоталітаризму – Ярослава і Теофіла Окуневських. Перші публікації про них з’явилися ще в 90-х роках, а у 2008 році на їх батьківщині в Городенці та в селі Яворові відбулися урочистості з нагоди 150-річчя Теофіла Окуневського. У тому ж році у Львові проведено конференцію, присвячену родині Окуневських. У цих заходах ішла мова і про Ярослава Окуневського. Київське видавництво «Темпора» перевидало книжку Я.Окуневського «Листи з чужини». Цього року широко відзначається 150-річчя від дня народження Ярослава Окуневського. Матеріали про видатного лікаря і патріота опубліковано в Києві, Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, у Городенці, Косові та ін., представлено в інтернеті. Перші урочистості відбулися ще весною в день народження Я.Окуневського (5 березня) в с. Яворові Косівського району.

На базі школи проведено вперше в Україні науково-практичну конференцію за участю гостей з Севастополя, Івано-Франківська, Городенки, Снятина, Косова. Відправлено панахиду на могилі батьків і сестри Адмірала. Нажаль церква, в якій Іполит Окуневський був парохом 33 роки, ще у 1923 р. згоріла разом з плебанією. Особливо цікавими та змістовними були відзначення річниці адмірала 1-5 жовтня ц.р. у Львові та на його батьківщині, оскільки в них взяв участь онук Я.Окуневського – доктор Егон Бальцар, лікар-педіатр з університетської клініки у Відні.

Ярослав Ганіткевич ДАТИ УКРАЇНСЬКОЇ МЕДИЦИНИ НА 2010 РІК

450 років тому:
1560– у великих містах Закарпаття з’явилися присяжні (службові) бабки-сповивальниці, які за невелику платню з міської каси надавали допомогу убогим жінкам при пологах.
400 років тому:
1610– у Кракові почали друкувати 5 томів зільника (гербарія) Симеона Сиреніуса (Сиренський, 1540–1611), який вчився в Краківському університеті, став доктором медицини в Падуї (Італія), деякий час працював у Львові, став професором Краківського університету; подавав польські, німецькі та латинські назви лікарських рослин, інші тогочасні ліки. Зільник становив енциклопедію фармації ХV1-ХV11 ст., якою користувалися і в Україні, містив доповнення, в яких згадується про лікарське зілля Покуття та Львівщини.
350 років тому:
1660 - французький історик Шерер після мандрівки по Україні писав: "У Малоросії при кожній церкві, без винятку, є лікарня або лазарет, де люди, справді бідні й не здатні себе забезпечити, доглянуті коштом церкви, залежно від її прибутків".
300 років тому:
1710 – населення Києва сильно потерпіло від епідемії чуми.
275 років тому:

Я знаю Львів, я народився у Львові…

Таку фразу можна почути від багатьох львів‘ян, особливо молодих. Та чи так воно є насправді? Чи можемо пояснити хоча б назви львівських вулиць? Чи можемо описати визначні львівські будівлі та чи знаємо з якими історичними подіями вони пов‘язані? Хто з славетних людей бував у Львові, який слід залишився тут по них? Чи знаємо музеї і театри Львова? Хто, де, коли, чому пов‘язані зі Львовом кожен зацікавлений львів‘янин може вияснити для себе з різних джерел: відвідання музеїв, вивчення літератури, вичитування інтернету.

Сторінки

Підписатися на RSS - Публікації