ДІЯЛЬНІСТЬ ОСЕРЕДКУ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ІМ. ШЕВЧЕНКА НА КУБАНІ

Незважаючи на катастрофічну асиміляцію українського населення Кубані внаслідок русифі­каторської політики імператорського, комуністич­ного й сучасного режимів Росії, 2003 р. у Краснодарі з'явилася невелика філія Донецького відділення Наукового товариства ім. Шевченка, яка досі без­посередньо контактує з матірним НТШ у Львові. Очолив НТШ-Кубань професор Краснодарського державного університету культури та мистецтв Віктор Чумаченко. Вченим секретарем став доцент історичного факультету Кубанського державно­го університету Анатолій Авраменко. Інші члени НТШ-Кубань – провідний бібліограф й історик книжки на Кубані Аркадій Слуцький, етнолог Ва­лентина Чурсіна, фахівець у галузі народних про­мислів Кубані Катерина Вакуленко та біолог Святослав Осецький. Не маючи власної поліграфічної бази, НТШ-Кубань свої праці публікувало переважно у збірниках Донецького відділення НТШ, а також у виданнях Краснодарського університету культури та мистецтв.

Останніми роками відомий краснодарський іс­торик української літератури В. Чумаченко не­одноразово закликав, щоб кубанські наукові біб­ліотеки закуповували за змогою фундаментальні видання, які друкуються в Україні, насамперед з історії, етнографії й культури, і звичайно ж, про Кубань. Це цілком природно, тому що в Україну „ведуть наші історичні й родовідні коріння, багато кубанців у старовину здобували в Україні освіту, брали участь в її культурному житті, національ­но-визвольному й революційному рухах. Кубань дала Україні багатьох політичних діячів у ранзі міністрів, водночас третина всіх кубанських се­лекціонерів, що створювали її аграрну славу, народилися й починали свій шлях у колишніх ма­лоросійських губерніях". На жаль, у кубанських бібліотеках українські книжки, журнали й газети майже скрізь знищені, і нині там набагато прості­ше ознайомитися з літературою англійською або німецькою мовами. Більше того, серед бібліотекарів по­ширена безглузда думка про те, що українська мова – чужоземна! Не дивно, що в школах Краснодарського краю віддавна не вивчають української мови, а в Крас­нодарському будинку книги немає жодної української книжки, зате є чимало ви­даних у Кабарді. У кіосках не знайдеш українських газет або журналів. Усе це наслідок політики тупої асиміляції, що здійснювалася на Кубані десятиліттями.

Перша конференція „Кубань-Україна: питання історико-культурної взаємодії". В президії, зліва направо: Ірина Скибицька (голова Краснодарської крайової громадської організації „Співдружність Кубань-Україна"), Олександр Слободян (голова Краснодарської крайової громадської організації „Українська діаспора. Співдружність"), Анатолій Авраменко (вчений секретар НТШ-Кубань). 8 жовтня 2006 р., Краснодар

Не маючи ніякої під­тримки ні від крайової ад­міністрації Кубані, ні від українських урядовців, ку­банські українці представ­лені невеликими товари­ствами, діяльність котрих ледве помітна через брак коштів, приміщень і т. д. 2006 р. у Краснодарі зареєстрована Краснодарська крайова громадська організація „Співдружність Кубань-Україна" (ККГО СКУ), яку заснувала й очолила Ірина Скибицька. Основна мета її – відродження наукових, культурних і громадських зв'язків між Краснодарським краєм та Україною, проведення наукових конференцій, видання збір­ників статей, сприяння українським дослідникам і діячам культури на території Кубані, а також кубанцям, які прагнуть здійснювати україністичні дослідження або вивчати українську історію, культуру, мову. Від заснування наукову роботу в цій організації очолював член НТШ-Кубань А. Авраменко.

Краснодарська крайова адміністрація не заці­кавлена в існуванні українських громадських ор­ганізацій на Кубані, тому за короткий час ККГО СКУ тричі була змушена змінювати приміщення під офіс, не отримуючи фінансової підтримки ні від Росії, ні від України. Безрезультатні і не­одноразові звернення до Генерального консульства України у Ростові-на-Дону та МЗС України з проханням допомогти українській діяспорі Кубані. Попри все, І. Скибицька організувала вісім науко­вих конференцій: 8 жовтня 2006 р., 24-25 берез­ня й 21 жовтня 2007 р., 15-16 березня 2008 р., 9 травня 2009 р., 15 травня 2010 р., 10-11 вересня 2011 р. і 5-6 травня 2012 р. У роботі конференцій брали участь історики, філологи, етнографи, при­родознавці, архівісти, краєзнавці, музейні праців­ники, вчителі, діячі культури й мистецтва, сту­денти вищих навчальних закладів, представники громадськости. Учасників конференцій об'єднував інтерес до історії та культури України, а також перспективи співпраці Ку­бані з Україною. З доповідями виступали відомі українські вчені й представ­ники громадських організа­цій з Києва, Дніпропетров­ська, Донецька, Запоріжжя, Одеси, Харкова, Полтави, Кам'янця-Подільського.

На перших шести конференціях головував, а також доповідав А. Авраменко. Його доповіді стосувалися, зокрема, історії створення й діяльности НТШ, державної символіки України, відображення історії Кубані в су­часних історичних атласах України. На конференції у 2008 р. виникла гостра поле­міка між кубанськими укра­їністами й ученими України, з одного боку, а також про­фесором Миколою Бондарем і його прихильниками, – з другого. М. Бондар ствер­джував, що „кубанська балачка" давно є діялектом російської мови, а прихильники української мови на Кубані відробляють закордонні гроші й працюють на українських сепаратистів, що праг­нуть відірвати Кубань від Росії. Підсумки цієї по­леміки відображені в статті А. Авраменка „Третя збірка „Кубань-Україна" і деякі проблеми кубан­ської україністики".

За підсумками цих конференцій надрукова­но шість збірників статей під назвою „Кубань-Украина: вопросы историко-культурного взаимо­действия", укладач і науковий редактор п'яти з них А. Авраменко, у тому числі двох разом із В. Чумаченком. П'ятий випуск присвячений пам'яті Тараса Шевченка, шостий – 170-річчю від народження кубанського письменника й дра­матурга Василя Мови (Лиманського), який писав українською мовою.

В. Чумаченко, як уже зазначалося, брав участь у підготовці та науковому редагуванні двох збір­ників „Кубань-Україна...", в останньому випуску підготував тематичний блок публікацій, присвячений творчості кубанського письменника й дра­матурга Василя Мови. Видатний українознавець також пише статті до сучасних енциклопедій, що видаються в Україні й Росії, здійснює велику ор­ганізаторську роботу як голова Кубанської групи членів НТШ. На конференціях він розповідав про знахідки й публікації невідомих раніше листів кубанського етнографа М. Дикарева (1854-1899), який заповів свій особистий архів НТШ і нині він зберігається у Львові.

На конференції 2011 р. В. Чумаченко виступив з доповіддю про життя й творчість Т. Шевченка і його тісні зв'язки з Кубанню. Він звернув увагу на потре­бу пропаганди творчої спад­щини великого Кобзаря на Кубані, пошуку пов'язаних із ним культурних арте­фактів, а також, що слід розпочати підготовку до святкування 200-річчя від народження поета.

В особистій бібліотеці Чумаченка зібрано бага­то книжок про Т. Шевченка, переклади творів поета мо­вами народів світу, видання „Кобзар " різних років, у тому числі надруковані в еміграції. Однак у Красно­дарській крайовій науковій бібліотеці імені О. Пушкіна є тільки томи із зібрання творів Шевченка російською мовою, а книжок мовою ори­гіналу немає зовсім, хоча в 1920-ті – на початку 1930-х рр. тут був відділ української літератури. Це наслідок свідомої анти­української політики, яка проводиться в регіоні з початку 1930-х рр. і донині. Саме тому публікації про Т. Шевченка в збірниках „Кубань-Україна... " і доповіді В. Чумаченка про великого Кобзаря ви­кликають велике зацікавлення.

Відомий історик книги А. Слуцький виступав і публікував повідомлення про українсько-кубан­ські книжкові зв'язки, а також про свої дослідження долі бібліотеки Києво-Межигірського монастиря на Кубані. З допомогою фінських колег йому вдалося знайти деякі книги із цієї бібліотеки в Гельсінкі, чому він присвятив спеціяльну публікацію.

П'ята конференція „Кубань-Україна: питання історико-культурної взаємодії". В президії, зліва направо: Володимир Макарчук (керівник української діяспори Ростова-на-Дону), Ігор Кочетов (консул Генерального консульства України у Ростові-на-Дону), Ірина Скибицька, Анатолій Авраменко. 9 травня 2009 р., Краснодар

Етнолог В. Чурсіна опублікувала в збірни­ку „Кубань-Україна... " результати своїх дослі­джень динамічних процесів у родинній обрядовості чорноморських козаків і їхніх нащадків, біолог Осецький – порівняльне дослідження асорти­менту квітучих рослин Північно-Західного Кавка­зу і Східних Карпат.

З-поміж українських членів НТШ, котрі публікувалися в збірниках „Кубань-Україна...", слід на­звати Івана Ковальчука та Надію Супрун-Яремко. Один із провідних географів України І. Ковальчук тривалий час працював у Львівському універси­теті, а сьогодні – в Києві. Н. Супрун-Яремко народилася й здобула освіту на Кубані, а нині – доктор мистецтвознавства, професор кафедри музичного фольклору Рівненського державного гуманітарно­го університету. Вона здійснила фольклорні екс­педиції в 62 поселення історичної Чорноморки, де записала понад 1000 народних українських пісень. У збірниках „Кубань-Україна..." дослідниця опублікувала статті „Репресовані" історичні пісні про події 1920-1930-х років XX століття на Кубані" і „Виконавські локальні стилі українсько-кубанської етнопісенної традиції".

Серед інших українських учених, які брали участь у роботі конференцій або які публікувалися в збірниках „Кубань-Україна...", слід назва­ти президента Національної асоціяції україністів, провідного наукового співробітника Українського етнологічного центру Інсти­туту мистецтвознавства, фольклористики і етнології ім. М. Т. Рильського НАН України Галину Бондарен­ко, заступника директора Інституту історії України НАН України Станісла­ва Кульчицького, виконав­чого директора Інститу­ту суспільних досліджень Владислава Грибовського (м. Дніпропетровськ), докто­рів історичних наук Анатолія Бойка, Тараса Чухліба, Віктора Брехуненка, Сергія Сегеду, Вадима Задунай­ського, Дмитра Білого, кан­дидатів наук Олександра Олійника, Людмилу Маленко, Олега Репана, Оксану Юркову, голову правління Одеської регіональної орга­нізації Національної спілки журналістів України та голову оргкомітету За­гальноукраїнського конкурсу „Українська мова – мова єднання" Юрія Работіна.

Конференції також пропагують українську культуру. Тому на кожній з них учасники ознайомлювалися з персональними виставками укра­їнської вишивки кубанських майстринь Галини Палиці та Ольги Ляпунової. Г. Палиця народилася на Лемківщині, тривалий час мешкала в Самборі, а нині живе в станиці Тбіліська. О. Ляпунова народилася у Львівській області, тепер мешкає у м. Кропоткіні на Кубані. Але обидві майстрині не забули своєї батьківщини і цю пам'ять відобра­жають у творчості. На конференції 2011 р. були представлені стародавні рушники з традиційною вишивкою, які привезла з Полтавщини доцент Полтавського національного педагогічного універ­ситету ім. В. Короленка Лариса Шаповал.

Таким чином, наукова діяльність кубанських членів НТШ к організаторів конференцій „Кубань-Україна",   редакторів  і  авторів наукових збірників відбувається у тісному взаємозв'язку з Краснодарською крайовою громадською організа­цією „Співдружність Кубань-Україна". Але для продовження успішної діяльности слід залучати молодих учених. Поширення досягнень україн­ської науки на конференціях приваблює моло­дих кубанських дослідників, але вони не вивчали української мови, а тому потребують стажування в навчальних закладах і наукових центрах Києва й Львова.

Учасники конференції висловили такі пропо­зиції та рекомендації: 1) боротися проти розгрому історичного центру Краснодара, що продовжується під виглядом „реконструкції", вимагати знесення незаконно зведених будівель, відновлення зруй­нованих архітектурних пам'яток та історичних об'єктів коштом винних; 2) слід виявити публіка­ції (українською та російською мовами), видані на Кубані до війни 1941-1945 рр., щоб зробити копії для архівів і бібліотек, а найцікавіші перевида­ти; 3) організувати збір спогадів про українізацію, Голодомор 1932-1933 рр., про життя кубанських українців у радянський час; 4) створити недільну школу української мови та культури в Краснодарі, а також факультативні курси української мови у вищих навчальних закладах і школах краю; 5) зробити доступною для жителів краю передпла­ту на українські журнали та газети; 6) створити пункти продажу українських книжок і журналів у книгарнях краю; 7) створити українську бібліотеку в Краснодарі, а в перспективі – Український куль­турний центр; 8) спорудити пам'ятники жертвам Голодомору 1932-1933 рр. у найбільш постраждалих станицях; 9) організувати в станичних музеях експозиції, присвячені жертвам політичних репре­сій радянського періоду; 10) відновити українське відділення філологічного факультету Кубанського університету, що існувало до 1932 р., або створити відділення української історії та культури при іс­торичному факультеті Кубанського університету, можливо, при Краснодарському університеті куль­тури та мистецтв; 11) створити кафедру україно­знавства в Кубанському університеті або в Красно­дарському університеті культури та мистецтв для підготовки фахівців з історії та культури України.

Учасники П'ятої конференції слухають Гимн України. Перший ряд зліва направо: член Правління громадської організації „Співдружність Кубань-Україна" Михайло Скибицький, невідома, член НТШ-Кубань Валентина Чурсіна, Володимир Пукіш (м. Анапа), голова НТШ-Кубань Віктор Чумаченко. Другий ряд зліва: член НТШ-Кубань Святослав Осецький. 9 травня 2009 р., Краснодар

Нині у дев'яти вищих закладах освіти Росії (Московському державному університеті ім. М. В. Ломоносова, Московському державному лінгвістичному університеті, Московському дер­жавному інституті міжнародних відносин, Дипло­матичній академії, Воронізькому, Красноярському і Тюменському державних університетах, Том­ському державному педагогічному університеті, Уфимській філії Московського відкритого дер­жавного педагогічного університету) україністику викладають у складі блоку слов'янської філоло­гії. Крім того, потрібні також фахівці із сучасного українського законодавства, економіки, соціології, політології, лінгвістики, літератури тощо. Красно­дарський край, де величезна частка мешканців має українське походження, найбільше придат­ний для організації російського українознавства, що ніяк не можуть зрозуміти в Москві (а місцеве Краснодарське керівництво панічно боїться такої перспективи й чути про це не хоче). Нечисленні україністи Кубані сподіваються на продовження сумісних наукових і культурних контактів з Україною на користь обох держав.

Діяльність кубанських україністів привернула до себе увагу навіть за межами Росії та Украї­ни. Німецький дослідник Ян Ягелло-Шонфельдер опублікував у 5-му збірнику статтю про україн­ський Голодомор 1932-1933 рр. Голова Асоціяції україністів Канади Роман Сенькусь постійно над­силає у Краснодар важливу наукову інформацію. Нещодавно організація отримала допомогу від Юрія Яворського з Торонто.

Однак від українських чиновників, які відпові­дають за зв'язки з діяспорою, кубанські україніс­ти не мають підтримки. На сайті http://zakon.rada.gov.ua можна ознайомитися з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2008 р. № 668-р – це план першочергових заходів на 2008-2009 рр. стосовно зв'язків з українцями, що проживають поза межами України. Тут згадуються заходи, які торкаються українських громадських ор­ганізацій у Крас­нодарському краї: організаційно-ме­тодична підго­товка відкриття кафедри україно­знавчих дисциплін на базі Кубан­ського державно­го університету і, разом із Краснодарською крайовою громадською організацією „Співдружність Кубань-Україна", реалізація таких проєктів як вивчення україн­ського етносу на Кубані, створення української бібліотеки в Краснодарі, а також підготовка моно­графій „Українці на Кубані: аналіз етнодемографічної історії", „Українці в 1932-1933 рр.: досвід виживання у тоталітарному суспільстві", „Кубан­ські українці в пошуках ідентичності: історія та сучасність". Цілком імовірно, що всі ці проєкти були б реалізовані, якби українські організації, розташовані на території РФ, одержували реаль­ну підтримку.

Прес-секретаріят Товариства