Публікації

Ісаєвич Ярослав Дмитрович

У березні 2006 року виповнюється 70 років видатному українському історикові, академікові Національної академії наук України Ярославові Ісаєвичу. Він належить до нечисленної групи вчених-істориків, які, попри несприятливі обставини радянського правління, змогли здобути справжнє наукове визнання ще до розпаду СРСР, а потім відкрити всьому світові інтелектуальну значущість українознавчих досліджень. У незалежній Україні Я. Ісаєвич розвинув та примножив свої наукові здобутки, а також довів, що є не лише першорядним ученим, а й добрим організатором та керівником.

Народився Ярослав Дмитрович Ісаєвич 7 березня 1936 р. в селі Верба, що біля міста Дубна на Рівненщині, у вчительській родині. Його батько, Дмитро Григорович, учитель української та англійської мов, був у молоді роки активним учасником Визвольних змагань 1917—1921 рр., членом Української Центральної Ради, одним із сподвижників Михайла Грушевського, дипломатом УНР. Родина матері Наталі (з дому Чабан) теж належала до числа українських патріотів, а її брат Михайло був Січовим Стрільцем.

Дитячі роки Я. Ісаєвич провів на батьківщині матері, у місті Стрию. 1952 р. він вступив на історичний факультет Львівського державного університету імени Івана Франка, який закінчив у 1957 р. Активна праця у бібліотеках та архівах, талант дослідника та підтримка вчителів дали йому змогу ще в студентські роки закласти міцну основу для подальшої наукової праці.

Епізод з ранньої української фольклористики в Галичині

Під час своїх народознавчих „вандрівок“ по Волині та Галичині у другому десятиріччі XIX ст. відомий польський і український фольклорист, етнограф і археолог Зоріян Доленґа‑Ходаковський (Адам Чарноцький, 1784—1825) побував на початку 1818 року в Перемишлі.

Панасюк Володимир Васильович

Володимир Васильович Панасюк — всесвітньо відомий український учений в галузі механіки та міцности матеріялів і конструкцій, академік НАН України, дійсний член НТШ, доктор технічних наук, професор, директор Фізико-механічного інституту ім. Г. Карпенка (ФМІ) НАН України. Народився 27 лютого 1926 року в с. Красному на Холмщині, закінчив у 1951 році Львівський держуніверситет за спеціяльністю механіка.

В. Панасюк зробив вагомий науковий внесок у формування основ теорії крихкого руйнування та міцности матеріялів, а також у становлення львівської школи механіків-матеріялознавців. Йому належать важливі наукові здобутки з проблем напружено-деформованих станів і граничної рівноваги пружно-пластичних тіл з тріщинами, контактних задач теорії пружних тіл, задач фізико-хемічної механіки матеріялів і водневого матеріялознавства. З його ім’ям пов’язана відома dk-модель. Значна частина досліджень ученого присвячена розробленню нових методів оцінки довговічности та тріщиностійкости матеріялів. У працях В. Панасюка та його учнів успішно розв’язані фундаментальні питання тріщиностійкости конструкційних матеріялів, корозійної тріщиностійкости металів, а також розроблено методи і засоби неруйнівного контролю механічних, електрофізичних і геометричних характеристик матеріялів та виробів. Його науковий доробок відзначений Державними преміями в галузі науки і техніки та іменними преміями НАН України.

Медведик Петро Костянтинович

22 жовтня 1925 р. у селянській родині Юлії і Костя Медведиків у с. Жабиня на Зборівщині народився син, якому судилося прославити родину, громаду односельців та за майже півстолітню працю збагатити українську культуру й науку цінними фольклорними і літературно-мистецькими дослідженнями і матеріялами із Західного Поділля.

Після закінчення філологічного факультету Львівського університету 1952 р. Петро Медведик учителював на Тернопільщині, найдовше у Великому Глибочку (1959—1986), а з 1988 р. був науковим співробітником Меморіального музею С. Крушельницької у с. Біла під Тернополем. Він ніколи не прагнув керівних посад, а як свідомий своєї гідности українець увесь вільний від педагогічної праці час віддавав на пошуки нових відомостей про митців української сцени, фольклористів, талановитих народних співаків, оповідачів, лірників, гибів у львівських і тернопільських архівах, прилучався до студентських фольклористично-діялектологічних експедицій, особливо коли в Тернопільському педінституті зустрів своїх однодумців. Сприятливу атмосферу мав він і в обласному Історико-краєзнавчому музеї, де дух національно-просвітницької праці підтримував історик, археолог і мистецтвознавець Ігор Ґерета, і в академічній бібліотеці ім. В. Стефаника у Львові, де працює доброзичливий краянин Петро Бабляк. Результатом його успішної співпраці теж із краянином Степаном Стельмащуком була поява збірок „Пісні Тернопільщини“ (К., 1989, 1993, 2 випуски).

Стельмащук Степан Ількович

80 прожитих у нелегких умовах літ ні морально, ні фізично не вгнули Степана Стельмащука.

Він народився у подільському селі Скородинцях над Серетом 8 жовтня 1925 р. у селянській родині від матері Анни та батька Ілька, рільника і теслі. Турбота про хліб для дітей ніколи не заслоняла мрій про визволення України з чужинецького ярма, а українська пісня своїм чаром живила душу дорослим і дітям. До неї був особливо чутливий старший брат Павло — співак і дириґент. Він приніс у родину своє невимовне захоплення співом чоловічого хору Дмитра Котка, на концертах якого бував у 30‑х роках у недалекому від Скородинець Чорткові. Це захоплення видатним маестро юнакові підсилив у Чортківській бухгалтерській школі за німецької окупації ще й учитель Сельський, який оповідав учням про Кошиця і Котка. „Я це сприйняв так, що спів хору Котка сягав своїм мистецтвом хмар, а капела Кошиця — високих небес,— згадує С. Стельмащук.— Все це відкладалося у свідомості, інтригувало й переслідувало мене роками“. Це й визначило професійну майбутність ювіляра. Поштівка 30-х років зі світлиною хору Котка, яку йому в 1945 р. вислав брат до Німеччини, згадує він, „була мені наче за талісман під час військової служби“.

Цілком логічно, що після демобілізації та вечірньої школи було навчання у Львівському музичному училищі (1950—1954), Львівській консерваторії (1954—1959), студент 3‑го курсу якої одночасно став керівником хору студентів музично-філологічної спеціяльности Львівського педагогічного інституту, що з січня 1960 р. перебазувався до Дрогобича.

Юхновський Ігор Рафаїлович

Ігор Рафаїлович Юхновський народився 1 вересня 1925 року в с. Княгинині Млинівського району, тепер Рівненської области. Але дитинство і юність пройшли в м. Кременці, що на Тернопільщині, в якому батьки збудували хату. Тут же в тодішньому Кременецькому ліцеї починав він здобувати освіту. Ліцей мав на той час прекрасні умови для навчання: високоосвічених „професорів“ математики, іноземних мов, були тут чудова бібліотека, рисувальні зали із зображеннями античних і середньовічних скульптур. У 1939 році радянська влада закрила ліцей і на його базі відкрила середню загальноосвітню школу та педагогічні курси, що згодом переросли в учительський інститут.

Ігор Юхновський до Другої світової війни встиг закінчити лише 7 класів ліцею. За німецької окупації він деякий час навчався у лісотехнікумі, що містився у селі Білокриниця, але й там навчання тривало недовго.

З 1944 року Ігор Юхновський у Радянській армії. Бере участь у військових діях, на території Австрії був поранений і в червні 1946 року повернувся додому. Маючи за плечима 7 класів неповної середньої освіти, наполегливо готується з фізики і математики та їде до Львова вступати на фізико-математичний факультет Державного університету ім. Ів. Франка. При тому успішно складає іспити на атестат зрілости та вступні і стає студентом. Закінчивши факультет у 1951 році з відзнакою, навчається в аспірантурі з теоретичної фізики, яку завершив захистом кандидатської дисертації з проблеми бінарних функцій розподілу для систем взаємодіючих частинок.

Із спостережень над трансгенезом у тварин

Людина тисячоліттями працювала з тваринами, пристосовуючи їх до задоволення своїх потреб. Для виведення усієї розмаїтости свійських тварин біологи використали добір серед тієї варіябельности, що створена самою природою.

Археологія найдавнішого Львова

До 750-річчя першої писемної згадки про Львів

Кожне місто має початок відліку своєї історії. Так само і Львів — перша писемна згадка про місто відома під 1256 роком. Але це зовсім не означає, що люди саме з того часу почали обживати цю околицю. Чи археологія має докази, які свідчать про значно раніші часи заселення львівських узгір’їв, ніж це подають середньовічні хроністи?

Причини всихання ялинових лісів Карпат і заходи для припинення їх деґ

Протягом значного часу минулого століття у монодомінантних ялинових насадженнях Карпат спостерігалося зменшення приросту, суховершинність і масове всихання ялини. Цей неґативний процес деґрадації ялинових лісів висвітлений в ряді робіт вчених-лісівників України, Чехії, Словаччини, Польщі, Угорщини ще у ХІХ—ХХ ст. (М. Czaskoczi, 1874; Е. Ноlowkievicz, 1877; І. Nowicki, 1884; V. Реrrina, 1960; С. Генсірук, 1964; М. Sziget, 1885; О. Vincent, 1936; А.

Інноваційні засади моделювання української економічної перспективи

Однією із суттєвих прикмет сучасности є формування інформаційної цивілізації, що спирається на інноваційні технології в усіх сферах буття. Розвиток інформаційного суспільства пов’язаний з глобалізаційними процесами, які, своєю чергою, диктують умови для розвитку конкурентноспроможного виробництва й економіки взагалі. Все це значно ускладнює розвиток національних економік, які формуються на руїнах планово-директивної господарської системи.

Церкви доби Гетьманщини як об’єкт руйнівних заходів тоталітаризму

Українська Церква, за влучною характеристикою В. Щербаківського, була „душею волелюбного народу, народу артиста і поета, і часто у хвилини знесилення, суму, жалю і зневаги змушувала його звертати увагу на церкву, куди можна було ховатися зі своїми скорботами, виливати свою нудьгу, свої жалі перед Голготою, де можна було набиратися сили й енерґії для нової, завзятішої і ще тяжчої боротьби за волю, за добробут, за щастя рідного краю“[1].

Портрет незнайомки

Робочий кабінет письменника, усе, що його оточує у години творчої праці, без сумніву, має той чи інший вплив на творчість: книжки під рукою під час роботи, спосіб писання, речі на столі чи біля столу... А що вже казати про портрети людей, які прикрашають стіни робочого кабінету — усе це більшою чи меншою мірою позначається на творчому процесі, завжди становить інтерес для дослідника і криє у собі якусь таємницю.

Соціолінгвістичні засади Івана Франка

Над різними „питаннями язиковими“, як сам Іван Франко про це пише, йому доводилося багато розмірковувати. І вчений прийшов до розуміння величі мови, її таємничої мудрости, всеосяжности слова, його незбагненної сили. Він показав, що мова — це „скарбівня людських досвідів, спостережень, поглядів і чуття, людської цивілізації“[1].

Львів і святість

Сакральна архітектура та сакральний ландшафт Львова — відображення у священних місцях і спорудах тисячолітньої історії пошуку шляху до Бога на нашій землі від язичництва до християнства в розмаїтті віровизнань сучасности, це — багатобарв’я стилів, найкращі імена українських та чужоземних зодчих, що споруджували храми упродовж віків, пам’ять і традиція місця. Львів, будучи на перехресті європейських шляхів, віддавна відзначався багатонаціональним характером свого населення, відтак — культури і віровизнань.

Стрілецькі пісні

Упоряд., запис, вступ. ст., коментар та додатки Оксани Кузьменко.— Львів: Інститут народознавства НАН України, 2005.— 640 с. + 32 с. іл.

Сторінки

Підписатися на RSS - Публікації