„КАЛІФОРНІЙСЬКА УКРАЇНА”: ПАМ’ЯТЬ ПРО АГАПІЯ ГОНЧАРЕНКА В ГРОМАДСЬКОМУ ПРОСТОРІ КАЛІФОРНІЙЦІВ

„Україна, Каліфорнія“ — ця адреса не стала американською поштовою дійсністю, проте саме нею о. Агапій Гончаренко (справжнє ім’я — Андрій Гумницький) підписував свої листи і саме її вка­зував в оголошеннях. Історія життя цієї людини сповнена неординарних подій. Перший політичний емігрант-українець проводив активне громадсько-політичне життя в Америці: 1865 р. відслужив першу в Нью-Йорку православну літургію, органі­зовував церкви греко-православного обряду в Но­вому Орлеані, перекладав Святе Письмо для Аме­риканського біблійного товариства, сприяв купівлі Сполученими Штатами Америки Аляски в 1867 р., видавав першу газету Аляски.

Нині в Каліфорнії є три основні місця, безпосе­редньо пов’язані з ім’ям о. Агапія: Державний за­повідник „Україна“, Гейвардське історичне товари­ство і Бенкрофтська бібліотека Каліфорнійського університету Берклі.

Державний заповідник „Україна“ (Каліфорній­ська історична пам’ятка № 1025) офіційно відкрито 15 травня 1999 p. Українська громада з ініціятиви дослідника Федора Луціва, автора книжок про о. Агапія, добивалася цього з 1966 р. Заповідник розміщено на території хутора, де А. Гончаренко прожив другу половину свого життя (1873-1916). Хутір складався із садиби, саду, який посадив сам о. Агапій, та печери, де він молився. Сьогодні від трикімнатної садиби залишився лише фундамент, який нині важко проглядається серед зарослів. Сад занедбаний, попри те від пагорбів довкола віє чимось рідним, майже українським…

Другим об’єктом є печера, яка являє собою за­глибину над урвищем, де протікає річка. Слід га­дати, що печера природно руйнується, але зі світ­лин, зроблених ще за життя о. Агапія, видається, що суттєво нічого не змінилося. У печері є кілька написів-малюнків, які важко розібрати чи відчи­тати. Добре проглядається лише напис „Агапій“ грецькою мовою та зеленим кольором із право­славним хрестом.

Неподалік від залишків садиби є місце вічного спочинку подружжя Гончаренків, о. Агапія та його дружини Альбіни — під деревом, яке колись по­садив панотець. Дерево є добрим дороговказом для відвідувачів, хоча до могил дорога складна і краще обходити хребтами, ніж іти навпростець через отруйні зарості. Нині туди легко під’їхати авто­машинами, а от якими ж стежками ходив отець до Гейварда?.. Могили подружжя Гончаренків до­глянуті: працівники підтримують в належному стані хрести з написами „Agapius“ та „Alvino“ й огорожу довкола могил, територія прибрана. Але традиційних для української традиції могильних горбків нема, і трава однаково досягає грудей і на могилі, і навколо неї.

Донедавна до самого заповідника потрапи­ти було нелегко, адже частина дороги пролягала через приватну територію. Тепер парк отримав її у власність, й адміністрація планує відкрити до­ступ для громадськости з наступного року.

2011 р. минула 95-та річниця від смерти свя­щеника. Українська громада прагнула організува­ти панахиду на могилі о. Агапія, але через бюро­кратичні й фінансові перешкоди здійснити цього не вдалося. Тож панахиду о. Олексій Лимонченко відслужив на Провідну неділю 1 травня на Серб­ському кладовищі у містечку Колма біля Сан-Франциско, де зазвичай хоронять українців.

У Гейвардському історичному товаристві збе­рігаються матеріяли, які стосуються життя й діяльности А. Гончаренка (загальний обсяг неве­ликий — дві архівні коробки і кілька пакетів). Їх можна поділити на три частини: оригінальні речі, прижиттєві та матеріяли про о. Агапія й увічнен­ня його пам’яти.

Серед оригінальних речей є рукопис статті „Woe! Woe! in Russia“, кілька листів, візитівка, рекламка (отець вирощував власну городину, а на­сіння продавав). На рекламці, візитівці та листах чітко написано адресу: Україна, Каліфорнія — Гейвардська пошта. На збереженому листі — сур­гучева печатка з емблемою отця: на серці викарбувана літера „А“.

Товариство зібрало прижиттєві світлини свяще­ника. О. Агапій був місцевою знаменитістю, гості на хуторі „Україна“ робили світлини на пам’ять про свої відвідини. Місцева газета „Oakland Tribune“ за 9 травня 1916 р. вмістила інформацію про по­хорон о. Агапія та світлину.

До речі, „Oakland Tribune“ у номері за 30/31 березня 1913 p. вмістила статтю Джорджа Дейніса „Утік від царської тиранії“ (George G. Danys „Fled to Escape Czar’s Tyranny“), в якій від імени А. Гон­чаренка подано чимало відомостей про історію й суспільне-політичне життя українців, творчість Тараса Шевченка й Івана Франка. А ще раніше в статті „Каліфорнійський чинник російської ре-волюції“ (George С. Mansfield „A Califonia Factor in Russian Revolution“), опублікованій в „San Francisco Chronicle“ 23 липня 1905 p., Джордж Менсфілд висвітлив політичні погляди А. Гонча­ренка.

Найбільшу частку названого архіву становлять матеріяли про А. Гончаренка й увічнення його пам’яти: тут зібрані статті про нього та документи комітету для вшанування пам’яти українця. Від імени комітету найбільше листувався Ф. Луців з представниками гейвардської влади, і нині части­на епістолярію зберігається в товаристві. До числа авторів зібраних товариством друкованих або скопійованих статей входять американці Ен Вейт, Біл Стробел, Ірвін Томпсон, Отіс Веб (спогади), Джон Сандовал, Том Де Кола (студентська робо­та з історії, Державний коледж Сакраменто, 1959), Сем Пачеко (студентська робота, 1999), Джим Де Мерсман, американські українці Ф. Луців, Ю. Гай­дар, Микола Таволга, Мирослав Стечишин (спо­гади), Г. ¥. Скегар (у статті використав також спо­мини Теклі Данис (Дейніс), Михайло Бурик, дослідники з України Сергій Єкельчик, Рок­солана Зорівчак. Слід також відзначити інтерв’ю з актив­ним українським громадським діячем Тамарою Городиською, запис і стенограма якого тепер зберігаються в товаристві.

Бенкрофтська бібліотека — одна з найбільших спеціялізованих бібліотек континенту. У центрі її уваги — історія американського Заходу, саме тому сюди також потрапили й матеріяли, пов’язані з жит­тям А. Гончаренка. Тут збері­гаються оригінали його кіль­кох листів, звернення до народу Аляски 1868 р. про переваги для американців і алеутів у зв’язку з переходом Аляски зі складу Російської імпе­рії до США, рукописи стосовно діяльности Ро­сійсько-американської компанії та стану алеут­ської справи після переходу Аляски до США 1850-1873 pp. (21 справа, документи російською, англійською і шведською мовами), дайджест лис­тування з лондонською компанією Оппенгайм і К° (жовтень 1868 р. — січень 1873 p.), а також мате-ріяли судової справи Томаса Тейлора проти Ко­мерційної компанії Аляски (Thomas Taylor vs. the Alaska Commercial Company, 12th Judicial District, California, N 17097, 1871 p.), в якій А. Гончаренко виступав російсько-англійським перекладачем. Із вторинних джерел відзначимо працю Марії-Луїзи Елдер „Агапій Гончаренко та кириличний друк у Сан-Франциско 1867-1872 pp.“ (Берклі, 1966). Зре­штою, тут зберігається і повний комплект „Alaska Herald“ (Сан-Франциско, 1868-1876, 8 т.). Отже, з’явилося зацікавлення збереженням й вивченням спадщиною А. Гончаренка, однак глибших дослі­джень, в яких би фахівці саме американського походження й виховання проаналізували ширший геополітичний кон­текст тогочасної Америки і тогочасного суспільства, ще не має.

І все ж сумніваємося, що гейвардські пагорби стали рід­ними для о. Агапія. Для сучас­них каліфорнійців він — по­стать давнього минулого або ж людина, яка своєю поведінкою і вчинками викликала здиву­вання, засвідчила світові не­звичайну біографію. І губить­ся у тому тихий український голос священика: „Люди, гони-мі з одної сторони в другу, втікавши на нову зем­лю, брали з собою одежу, кухарство, господарство і звичаї. Літа пройдуть, і мої сусіди — тепер ма­ленькі діти — скажуть кому-небудь, як я баштани розводив, пасіку держав, мед києво-печерський варив і вчив дітей мед пити і Бога хвалити за ту неньку стареньку, що їх научила пити помаленьку“. Незабутній наш співвітчизник!

Тарас ШМІГЕР