У 2006 р. минає 17 років від часу відродження в Україні Наукового товариства ім. Шевченка. Це малий, але й водночас великий проміжок часу в житті одного Товариства. Якщо порівнювати його з часом загального поступу науки та культури ХІХ—ХХ та декількох років ХХІ ст. і тяглости функціонування наукових установ, то це час, звичайно, невеликий, однак не кожна слов’янська країна нині може похвалитися такою тривалою працею одного наукового товариства серед інших своїх інституцій.

Загальновідомо, що для повнокровного розвою суспільства потрібне самоусвідомлення того, як люди жили, думали, творили в минулому. В час, коли чималими зусиллями суспільство відновлює пам’ять, контекст історії завжди потрібний. Він збагачує чин і сприяє поступу. Важливе місце в цьому процесі належить особам, які виражали суспільно-політичну думку, створювали філософію своєї епохи, займалися освітою і просвітою, наукою. Серед цих осіб у Західній Україні кінця ХVІІІ — першої половини ХІХ ст. був Варлаам Компаневич.

Значні антропогенні зміни в біогеоценотичному покриві не лише окремих реґіонів, а й цілої планети, погіршення довкілля і потреба забезпечення людині сприятливих умов існування висувають на чільне місце наукові, а не прикладні екологічні проблеми. У складних взаємовідносинах складових довкілля доцільно визначити один із важливіших чинників, послаблення або посилення якого зумовлювало б значне реагування інших структурних систем.

Історія українського національного відродження в XIX ст. — один із найяскравіших і водночас один із найменш досліджених розділів історії України. Щоправда, свого часу здобутки і втрати нації на цьому шляху привернули увагу чималої когорти вчених гуманітарного профілю і викликали небезуспішні спроби їх осмислення, проте згодом, за умов тоталітарного режиму, вони пішли в забуття. Саме така доля спіткала й наслідки ориґінального пошуку одного з найвизначніших учених-україністів Володимира Гнатюка.

Уже від березня 1977 року, коли Патріярх Йосиф Сліпий окремою грамотою заснував Філію Українського Католицького Університету у Філядельфії, там ведеться активна видавнича, педагогічна, просвітня і наукова діяльність. За останнє десятиліття зав’язалася плідна співпраця поміж Філією УКУ та Осередком праці НТШ, історія якого сягає початку 50-х років минулого століття. Одним із проявів цієї співпраці є серія викладів, які щосеместра відбуваються у Домі святої Софії на передмісті Філядельфії Елкінс Парк — саме там міститься садиба Філії УКУ.

У Нью-Йорку 21 травня 2005 р. відбулися щорічні звітні збори НТШ-А. Їх відкрила голова НТШ-А д-р Лариса Онишкевич, зачитавши привітання від президента Світової Ради НТШ Леоніда Рудницького, голови НТШ в Україні Олега Романіва, президента УВАН Олекси Біланюка. Голова Лариса Онишкевич повідомила про прийняття до лав Товариства 20 нових членів, зазначивши, що демографічні зміни в українській громаді Північної Америки та нова політична ситуація в Україні потребують переоцінки пріоритетів у праці.

НТШ в Україні 2005 року

17 грудня 2005 р. у Будинку вчених у Львові відбулися Загальні звітно-виборні збори Наукового товариства ім. Шевченка в Україні, які підсумовували працю Товариства за період з листопада 2002 р. по грудень 2005 р. Зареєстровано 136 осіб, у тому 79 дійсних членів НТШ. У зборах узяв участь президент Світової Ради НТШ Леонід Рудницький.

Косівський осередок наукового товариства ім. Шевченка cтворено в червні 2004 року на установчому засіданні, у якому взяли участь науковці з Прикарпатського відділення Інституту агроекології та біотехнології Української академії аграрних наук (ІАБУААН) в м. Косові, Косівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва (ДІПДМ), Національного природного парку „Гуцульщина“, представники Косівської районної держадміністрації.

Усупереч поширеній думці про шкідливість ілюстрацій у дитячих виданнях („Що ж залишиться для самодіяльности дітей при читанні, якщо навіть за чужою думкою, за думкою автора, діти будуть йти не своїм умом, а умом художника, який вмішався в процес їх внутрішньої роботи?“[1]) українські видавництва взялися друкувати для дітей книжки з ілюстраціями, а серед них Івана Франка. Незважаючи на матеріяльні проблеми видавців, чимало книжок було багато оформлено вже наприкінці ХІХ ст. На початку ХХ ст.