Публікації

У Нью-Йорку 21 травня 2005 р. відбулися щорічні звітні збори НТШ-А. Їх відкрила голова НТШ-А д-р Лариса Онишкевич, зачитавши привітання від президента Світової Ради НТШ Леоніда Рудницького, голови НТШ в Україні Олега Романіва, президента УВАН Олекси Біланюка. Голова Лариса Онишкевич повідомила про прийняття до лав Товариства 20 нових членів, зазначивши, що демографічні зміни в українській громаді Північної Америки та нова політична ситуація в Україні потребують переоцінки пріоритетів у праці.

НТШ в Україні 2005 року

17 грудня 2005 р. у Будинку вчених у Львові відбулися Загальні звітно-виборні збори Наукового товариства ім. Шевченка в Україні, які підсумовували працю Товариства за період з листопада 2002 р. по грудень 2005 р. Зареєстровано 136 осіб, у тому 79 дійсних членів НТШ. У зборах узяв участь президент Світової Ради НТШ Леонід Рудницький.

Косівський осередок наукового товариства ім. Шевченка cтворено в червні 2004 року на установчому засіданні, у якому взяли участь науковці з Прикарпатського відділення Інституту агроекології та біотехнології Української академії аграрних наук (ІАБУААН) в м. Косові, Косівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва (ДІПДМ), Національного природного парку „Гуцульщина“, представники Косівської районної держадміністрації.

Усупереч поширеній думці про шкідливість ілюстрацій у дитячих виданнях („Що ж залишиться для самодіяльности дітей при читанні, якщо навіть за чужою думкою, за думкою автора, діти будуть йти не своїм умом, а умом художника, який вмішався в процес їх внутрішньої роботи?“[1]) українські видавництва взялися друкувати для дітей книжки з ілюстраціями, а серед них Івана Франка. Незважаючи на матеріяльні проблеми видавців, чимало книжок було багато оформлено вже наприкінці ХІХ ст. На початку ХХ ст.

В історію нашого письменства, отже, й усієї національної духовности, Іван Франко увійшов як друга величина після Тараса Шевченка. І ця історична оцінка цілком заслужена: І.Франко створив могутній монумент, вічно живий своїми ідеями, втіленими в яскраві художні образи, як і рівно ж виваженими інтелектуальними трактатами, можна сказати, з багатьох царин української та й світової життєдіяльности.

У квітні цього року минає 126 років від народження Адольфа Євстахія Хибінського (29. ІV. 1880, Краків, 31. X. 1952, Познань), — польського музиколога медієвіста, етнографа, педагога, музичного критика. „Нестор польської музично-історичної науки“, — як влучно назвав проф. Хибінського Ігор Белза, — він був одним з перших, хто стояв біля джерел формування музикології як наукової дисципліни у рамках прийнятої на Заході університетської освіти. Його зусиллями 1912 р. у Львівському університеті була заснована катедра музикології, перша в Галичині і, враховуючи тогочасний історико-політичний контекст, перша в Польщі.

Наслідком науково-педагогічної діяльности А. Хибінського на кафедрі музикології Львівського університету стало формування львівської музикологічної школи як цілісного науково-дослідного напряму в польському та українському музикознавстві. Його вихованців об’єднала спільність наукової традиції, що продовжила європейський напрям розвитку музикології кінця ХІХ — першої третини ХХ століття, оперта на філософсько-етичні принципи ідеї Гумбольдтівського університету. Характерними ознаками львівської школи Хибінського були широкий гуманітарний кругозір, бачення історичної перспективи у дослідженні музичних явищ, єдність методологічної позиції, досконале володіння науковими методами досліджень як суто музикологічними, так і притаманними цілому комплексу гуманітарних дисциплін, об’єктивність і критичність в опрацюванні матеріялу, прагнення до самоосвіти.

Литовська метрика. Книга 561.
Ревізії українських замків 1545 року / Підготував В. Кравченко.— К., 2005.— 600 с.

У березні 2006 року виповнюється 70 років видатному українському історикові, академікові Національної академії наук України Ярославові Ісаєвичу. Він належить до нечисленної групи вчених-істориків, які, попри несприятливі обставини радянського правління, змогли здобути справжнє наукове визнання ще до розпаду СРСР, а потім відкрити всьому світові інтелектуальну значущість українознавчих досліджень. У незалежній Україні Я. Ісаєвич розвинув та примножив свої наукові здобутки, а також довів, що є не лише першорядним ученим, а й добрим організатором та керівником.

Народився Ярослав Дмитрович Ісаєвич 7 березня 1936 р. в селі Верба, що біля міста Дубна на Рівненщині, у вчительській родині. Його батько, Дмитро Григорович, учитель української та англійської мов, був у молоді роки активним учасником Визвольних змагань 1917—1921 рр., членом Української Центральної Ради, одним із сподвижників Михайла Грушевського, дипломатом УНР. Родина матері Наталі (з дому Чабан) теж належала до числа українських патріотів, а її брат Михайло був Січовим Стрільцем.

Дитячі роки Я. Ісаєвич провів на батьківщині матері, у місті Стрию. 1952 р. він вступив на історичний факультет Львівського державного університету імени Івана Франка, який закінчив у 1957 р. Активна праця у бібліотеках та архівах, талант дослідника та підтримка вчителів дали йому змогу ще в студентські роки закласти міцну основу для подальшої наукової праці.

Під час своїх народознавчих „вандрівок“ по Волині та Галичині у другому десятиріччі XIX ст. відомий польський і український фольклорист, етнограф і археолог Зоріян Доленґа‑Ходаковський (Адам Чарноцький, 1784—1825) побував на початку 1818 року в Перемишлі.

Володимир Васильович Панасюк — всесвітньо відомий український учений в галузі механіки та міцности матеріялів і конструкцій, академік НАН України, дійсний член НТШ, доктор технічних наук, професор, директор Фізико-механічного інституту ім. Г. Карпенка (ФМІ) НАН України. Народився 27 лютого 1926 року в с. Красному на Холмщині, закінчив у 1951 році Львівський держуніверситет за спеціяльністю механіка.

В. Панасюк зробив вагомий науковий внесок у формування основ теорії крихкого руйнування та міцности матеріялів, а також у становлення львівської школи механіків-матеріялознавців. Йому належать важливі наукові здобутки з проблем напружено-деформованих станів і граничної рівноваги пружно-пластичних тіл з тріщинами, контактних задач теорії пружних тіл, задач фізико-хемічної механіки матеріялів і водневого матеріялознавства. З його ім’ям пов’язана відома dk-модель. Значна частина досліджень ученого присвячена розробленню нових методів оцінки довговічности та тріщиностійкости матеріялів. У працях В. Панасюка та його учнів успішно розв’язані фундаментальні питання тріщиностійкости конструкційних матеріялів, корозійної тріщиностійкости металів, а також розроблено методи і засоби неруйнівного контролю механічних, електрофізичних і геометричних характеристик матеріялів та виробів. Його науковий доробок відзначений Державними преміями в галузі науки і техніки та іменними преміями НАН України.

22 жовтня 1925 р. у селянській родині Юлії і Костя Медведиків у с. Жабиня на Зборівщині народився син, якому судилося прославити родину, громаду односельців та за майже півстолітню працю збагатити українську культуру й науку цінними фольклорними і літературно-мистецькими дослідженнями і матеріялами із Західного Поділля.

Після закінчення філологічного факультету Львівського університету 1952 р. Петро Медведик учителював на Тернопільщині, найдовше у Великому Глибочку (1959—1986), а з 1988 р. був науковим співробітником Меморіального музею С. Крушельницької у с. Біла під Тернополем. Він ніколи не прагнув керівних посад, а як свідомий своєї гідности українець увесь вільний від педагогічної праці час віддавав на пошуки нових відомостей про митців української сцени, фольклористів, талановитих народних співаків, оповідачів, лірників, гибів у львівських і тернопільських архівах, прилучався до студентських фольклористично-діялектологічних експедицій, особливо коли в Тернопільському педінституті зустрів своїх однодумців. Сприятливу атмосферу мав він і в обласному Історико-краєзнавчому музеї, де дух національно-просвітницької праці підтримував історик, археолог і мистецтвознавець Ігор Ґерета, і в академічній бібліотеці ім. В. Стефаника у Львові, де працює доброзичливий краянин Петро Бабляк. Результатом його успішної співпраці теж із краянином Степаном Стельмащуком була поява збірок „Пісні Тернопільщини“ (К., 1989, 1993, 2 випуски).

80 прожитих у нелегких умовах літ ні морально, ні фізично не вгнули Степана Стельмащука.

Він народився у подільському селі Скородинцях над Серетом 8 жовтня 1925 р. у селянській родині від матері Анни та батька Ілька, рільника і теслі. Турбота про хліб для дітей ніколи не заслоняла мрій про визволення України з чужинецького ярма, а українська пісня своїм чаром живила душу дорослим і дітям. До неї був особливо чутливий старший брат Павло — співак і дириґент. Він приніс у родину своє невимовне захоплення співом чоловічого хору Дмитра Котка, на концертах якого бував у 30‑х роках у недалекому від Скородинець Чорткові. Це захоплення видатним маестро юнакові підсилив у Чортківській бухгалтерській школі за німецької окупації ще й учитель Сельський, який оповідав учням про Кошиця і Котка. „Я це сприйняв так, що спів хору Котка сягав своїм мистецтвом хмар, а капела Кошиця — високих небес,— згадує С. Стельмащук.— Все це відкладалося у свідомості, інтригувало й переслідувало мене роками“. Це й визначило професійну майбутність ювіляра. Поштівка 30-х років зі світлиною хору Котка, яку йому в 1945 р. вислав брат до Німеччини, згадує він, „була мені наче за талісман під час військової служби“.

Цілком логічно, що після демобілізації та вечірньої школи було навчання у Львівському музичному училищі (1950—1954), Львівській консерваторії (1954—1959), студент 3‑го курсу якої одночасно став керівником хору студентів музично-філологічної спеціяльности Львівського педагогічного інституту, що з січня 1960 р. перебазувався до Дрогобича.

Ігор Рафаїлович Юхновський народився 1 вересня 1925 року в с. Княгинині Млинівського району, тепер Рівненської области. Але дитинство і юність пройшли в м. Кременці, що на Тернопільщині, в якому батьки збудували хату. Тут же в тодішньому Кременецькому ліцеї починав він здобувати освіту. Ліцей мав на той час прекрасні умови для навчання: високоосвічених „професорів“ математики, іноземних мов, були тут чудова бібліотека, рисувальні зали із зображеннями античних і середньовічних скульптур. У 1939 році радянська влада закрила ліцей і на його базі відкрила середню загальноосвітню школу та педагогічні курси, що згодом переросли в учительський інститут.

Ігор Юхновський до Другої світової війни встиг закінчити лише 7 класів ліцею. За німецької окупації він деякий час навчався у лісотехнікумі, що містився у селі Білокриниця, але й там навчання тривало недовго.

З 1944 року Ігор Юхновський у Радянській армії. Бере участь у військових діях, на території Австрії був поранений і в червні 1946 року повернувся додому. Маючи за плечима 7 класів неповної середньої освіти, наполегливо готується з фізики і математики та їде до Львова вступати на фізико-математичний факультет Державного університету ім. Ів. Франка. При тому успішно складає іспити на атестат зрілости та вступні і стає студентом. Закінчивши факультет у 1951 році з відзнакою, навчається в аспірантурі з теоретичної фізики, яку завершив захистом кандидатської дисертації з проблеми бінарних функцій розподілу для систем взаємодіючих частинок.

Людина тисячоліттями працювала з тваринами, пристосовуючи їх до задоволення своїх потреб. Для виведення усієї розмаїтости свійських тварин біологи використали добір серед тієї варіябельности, що створена самою природою.

До 750-річчя першої писемної згадки про Львів

Кожне місто має початок відліку своєї історії. Так само і Львів — перша писемна згадка про місто відома під 1256 роком. Але це зовсім не означає, що люди саме з того часу почали обживати цю околицю. Чи археологія має докази, які свідчать про значно раніші часи заселення львівських узгір’їв, ніж це подають середньовічні хроністи?