Історія Наукового товариства ім.Шевченка

Генеза, історія

Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ) - перша українська національна академія наук. Товариство створене в 1873 р. у Львові за ідеєю подвижників відродження Сходу і Заходу України, розшматованої на той час двома чужинецькими імперіями - Росією та Австро-Угорщиною. Об'єктивні передумови для виникнення Товариства в столиці Галичини створював стимульований Шевченковою духовною спадщиною поступ українського національного відродження за обставин заборон українського розвитку на теренах царської Росії (зокрема після Валуєвського циркуляру 1863 р.) та більш ліберального ставлення до українства в Австро-Угорській імперії. Це була перша в українській історії суспільна установа, яка, сповідуючи Шевченкові ідеї служіння Україні, присвоїла собі Його ім'я (початкова назва інституції - Товариство ім. Шевченка).

Після першого етапу розвитку, пов'язаного з розбудовою видавничої літературної діяльности Товариство за оновленим статутом, прийнятим у 1892 р., перетворюється в справжню багатопрофільну академію наук (з незмінним пріорітетом до проблем українознавства).

Упродовж більшої частини історії НТШ його структуру визначали три секції: Історично-філософська, Філологічна та Математично-природописно-лікарська. Від 1892 р. з появою першого тому "Записок НТШ" а далі й інших серійних наукових збірників, розпочалася наукова розбудова Товариства. Особливий науковий та організаційний поступ здійснено під головуванням Михайла Грушевського (1897-1913): великого розмаху набрав випуск численних серійних і монографічних видань, придбано декілька великих будинків, розпочато створення музеїв, бібліотеки та архівів. Академічний статус Товариства закріплено запровадженням елітарного корпусу провідних вчених - дійсних членів НТШ, до якого крім видатних подвижників української науки приєднано велику когорту славетних вчених Європи. У цей період з'явилось ряд фундаментальних збірників та монографій, пов'язаних зі студіями української історії, словесності та етнографії (зокрема багатотомна "Історія України-Руси" Михайла Грушевського). Інтелектуально-організаційне осердя НТШ в період тогочасного дуже плідного етапу діяльности Товариства, створювала "золота трійця" в особі Михайла Грушевського (голова Товариства, історик), Іван Франко (голова Філологічної секції) та Володимир Гнатюк (науковий секретар, наукові зацікавлення - фольклор і етнографія).

Перша світова війна радикально змінила долю НТШ. В час нетривалої російської окупації Львова (1914-15) Товариство було закрите, знищені його колекції та друкарня. Також наступне післявоєнне відродження НТШ проходило в умовах польських репресій та економічної дискримінації. Проте Товариство продовжувало свою діяльність, виходили "Записки НТШ" та інші збірники. Набули значної ваги наукові напрямки пов'язані зі стислими науками, формувалися нові музеї та природні заповідники. Вийшла друком перша Українська Загальна Енциклопедія. Набула особливого світового значення бібліотека україніки НТШ.

В 1940 р. після приходу у Львів більшовиків Товариство було розгромлене, його музеї та колекції розчленовані між різними установами, окремі діячі репресовані та навіть фізично знищені (Р. Зубик, К. Студинський, П. Франко, В. Старосольський, І. Фещенко-Чопівський). Проте вже після війни численні діячі НТШ, що подалися в еміґрацію, на своєму з'їзді в Баварії у 1947 р. відновили діяльність НТШ. У зв'язку з міграцією переміщених осіб у різні країни вільного світу в діаспорі утворилося чотири краєві центри НТШ: в США (з 1947 р.), Канаді (1949) та Австралії (1950); західноєвропейський осередок НТШ переселився в Сарсель під Парижем, де під проводом проф. В. Кубійовича сформувався Інститут Енциклопедії Українознавства. Упродовж останніх п'ятидесяти років діаспорні крайові Центри НТШ достойно представляли у світі вільну українську науку, в першу чергу українознавство.

В період так званої перебудови і з наближенням розвалу СРСР вчені Львова - 21 жовтня 1989 р. відновили діяльність НТШ в Україні, як суспільного сектора української науки. Упродовж років нової Української незалежности НТШ перетворилося в загальноукраїнську суспільну академію з центром у Львові. Діяльність Товариства охоплює 6 наукових секцій та 35 комісій, а також 15 територіальних осередків, переважно в обласних центрах України. У частково відзисканих будинках розташована адміністрація Товариства, бібліотека, сесійні приміщення, Дослідно-видавничий центр НТШ, що включає комп'ютерний осередок, друкарню та "Українську книгарню наукового Товариства ім. Шевченка". Найвагомішим здобутком відродженого Товариства є активна видавнича діяльність, вона включає випуск численних серійних видань, зокрема "Записок НТШ". 

Розвиток НТШ 1873-1939

Особистості

Поза всяким сумнівом, Наукове товариство ім. Шевченка виникло і розвивалось як соборне явище Сходу і Заходу України. Ініціативу його створення на підавстрійських теренах в Галичині пов'язують насамперед з іменами історика Володимира Антоновича і письменника Олександра Кониського, хоча статутно членами засновниками могли стати лише галичани. Серед останніх чільне місце належить Корнилу Сушкевичу (перший голова Товариства), о. Степанові Качалі, Омеляну Огоновському, Юліянові Романчукові.

Меценатами Товариства (в першу чергу його друкарні) стали придніпрянці Дмитро Пильчиков, Єлизавета Милорадович-Скоропадська, Михайло Жученко. Найвизначнішими фундаторами будівель Товариства були Василь Симиренко, Павло Пелехін, Євген Чикаленко, Теофіл Дембіцький.

Чільні діячі Товариства на першому етапі його діяльности: Корнило Сушкевич, Омелян Огоновський, Сидор Громницький, Олександр Барвінський. Останній, разом з Юліяном Целевичем, ініціював трансформацію Товариства в наукову академію. На цьому наступному етапі діяльности НТШ виплекало і згуртувало цілу плеяду вчених, що створили фундамент сучасного українознавства.

В рамках Історично-філософської секції під проводом Михайла Грушевського виросла значна історична школа. Це насамперед Степан Томашівський, Іван Джиджора, Іван Крип'якевич, Мирон Кордуба. До когорти вчених-правників та суспільників належали Кость Левицький, Володимир Охримович, Володимир Старосольський, Станіслав Дністрянський, Михайло Лозинський, Василь Панейко та інші.

Філологічна секція крім Івана Франка мала особливо багато видатних вчених. Серед них Омелян Огоновський, Степан Смаль-Стоцький, Микола Сумцов, Кирило Студинський, Сергій Єфремов, Василь Щурат, Євген Тимченко, Михайло Возняк, Іван Зілинський, етнологи Володимир Гнатюк, Федір Вовк, Олександр і Філарет Колесси, Володимир Шухевич, Іларіон Свєнціцький.

Особливо цікавим був розвиток третьої секції, що охоплювала широкий спектр стислих наук, починаючи від математики до медицини і в рамках якої вперше, в нашій історії почато генерування україномовного наукового продукту в сфері стислих наук. Тут яскраво виділяються імена математика Володимира Левицького, природодослідників Івана Верхратського, Івана Раковського та Миколи Мельника, славетного електротехніка Івана Пулюя, світової слави біохеміка і водночас парламентського діяча Івана Горбачевського, лікаря Євгена Озаркевича.

Світовий рівень діяльности НТШ підтверджує участь його делегатів у міжнародних конференціях (Прага, Париж, Варна, Софія, Санкт-Петербург), а також численні дійсні члени НТШ чужинці. Серед них Альберт Айнштайн, Олекандр Брікнер, Ян Бодуен де Куртене, Давид Ґільберт, Альфред Єнсен, Раймунд Кайндль, Фелікс Кляйн, Андре Мазон, Томаш Масарик, Любор Нідерле, Макс Планк, Олексій Шахматов, Ватрослав Ягич та інші.

Не зважаючи на складні політичні та економічні обставини польської окупації у міжвоєнний період, діяльність НТШ успішно розвивали історики Іван Крип'якевич, Мирон Кордуба, філологи Василь Сімович, Михайло Возняк, Кирило Студинський, Василь Щурат. З'явилися видатні особистості в нових напрямках стислих наук: Іван Фещенко-Чопівський (металургія), Володимир Кучер, Олександр Смакула, Зенон Храпливий, Василь Стасів (фізика). На новий рівень вийшла географічні студії під проводом Володимира Кубійовича. Засновником модерної енциклопедичної справи слід вважати проф. Івана Раковського.

Видавнича спадщина

Усвідомлюючи особливу відповідальність за поширення українського друкованого слова (яке було заборонене в підросійській Україні) Товариство з самого початку свого існування приступило до видання на власній поліграфічній базі книг українського письменства. Слід вважати особливою роль Товариства у становленні чільних загальнонаціональних часописів: щоденної газети "Діло" (з 1880 р.), двохтижневика "Зоря" (1885-1897) та "Літературно-науково вістника" (1898-1913). Головним серійним виданням НТШ за усіх періодів його існування стали "Записки НТШ" (ЗНТШ) засновані у 1892 р., до розбудови яких особливо приклався Михайло Грушевський (під редакцією М. Грушевського вийшло 107 томів ЗНТШ). Крім ЗНТШ також розпочато цілий ряд інших серійних видань. У 1895 році започатковано серійний збірник "Джерела до історії України-Руси" (усього 22 томи), "Пам'ятки українсько-руської мови і літератури" (8 томів), "Етнографічний збірник" (40 томів), "Матеріали до українсько-руської етнології" (22 томи), "Студії з поля суспільних наук та статистики", "Часопись правнича і економічна". Крім того виходили "Збірник Історично-філософської секції", "Збірник Філологічної секції") та інші серійні видання.

В 1897 р. вперше в історії українського народу з'явилося україномовне серійне видання в галузі природничих та технічних наук - "Збірник Математично-природописно-лікарської секції", а також далі окремо "Лікарський збірник". У цих виданнях провідні діячі НТШ закладали основи української наукової, медичної і технічної термінології. Під редакцією Володимира Гнатюка, наукового секретаря НТШ, з 1900 р. почав виходити інформаційний квартальник про діяльність Товариства "Хроніка НТШ", одночасно українською та німецькою мовами. До популяризації українських письменників до Першої світової війни особливо причинилася книгозбірня НТШ в рамках "Українсько-руської бібліотеки".

Серед перших монографічних праць діячів Товариства слід назвати "Studien aus dem Gebiete Ruthenisher Sprache" Омеляна Огоновського, "Тарас Шевченко - Грушівський, хроніка його життя", Олександра Кониського, у двох томах.

Головною фундаментальною монографічною працею створеною в НТШ слід вважати "Історію України-Руси" Михайла Грушевського - 8 томів якої з'явилось упродовж його діяльности в НТШ. Серед численних монографічних студій діячів Товариства, що були опубліковані вперше в збірниках НТШ, слід назвати серію праць Івана Франка, Володимира Гнатюка, п'ятитомник В. Шухевича "Гуцульщина".

Наслідком спільної праці подвижників НТШ стала перша "Українська Загальна Енциклопедія" під редакцією І. Раковського "Велика історія України" та "Історія Українського Війська" з видавництва І. Тиктора. В 1937 р. серед численних праць Ґеографічної комісії НТШ вийшов "Атлас України та сумежних країв" під редакцією Володимира Кубійовича. У 30-х роках напередодні нової світової війни зросла функція НТШ, як видавця часописів культорологічного спрямування. Серед них "Українська книга" (з 1937 р.), "Українська музика" (з 1939 р.) журнал "Сьогочасне і минуле" (1939 р.).

Загальний видавничий доробок НТШ за станом на вересень 1939 складав майже 1200 томів збірників, монографій, часописів тощо. Про науковий рівень праць НТШ як академічного центру української славістики засвідчував широкий обмін виданнями з науковими установами і бібліотеками на усіх п'яти континентах. Так наприклад у 1909 р. такий обмін здійснився з 244 установами в 28 країнах світу (зокрема з 22 центрами в США). Єдиною у своєму роді світовою скарбницею української культури стала бібліотека НТШ. За станом на 1939 р. вона налічувала 350 тис. Одиниць (книг, часописів, стародруків, рукописів - в тому числі унікальних збірок української періодики ХІХ ст.). На цей час в складі НТШ сформовано п'ять паритетних музейних збірок (археологічна, етнографічна, мистецька, природнича, також окремо музей воєнно-історичних пам'яток).

Наукові здобутки і роль НТШ як загальнонаціонального фактора

Якщо подивитися на здобутки НТШ узагальнено, то насамперед треба ствердити, що Товариство, численні покоління його діячів, у своїх працях розбудували систему українознавчих знань у сфері історії, мови, літературознавства, етнографії, фольклористики, географії, антропології та інших дисциплін, зафіксували й науково опрацювали безцінну багатовікову спадщину українського народу в контексті плюралістичного слов'янознавства як проблеми окремого народу.

Ще у 80-х роках ХХ століття Омелян Огоновський, а далі й Степан Смаль-Стоцький, у мовознавчих працях Товариства науково довели окремішність української мови в середовищі рівноправних слов'янських мов та безпідставність тверджень імперських мовознавців про діалектний рівень нашої мови.

Михайло Грушевський, довголітній голова НТШ, у своїх історичних студіях, зокрема, у схемі руської історії, науково арґументував окремішність українського історичного процесу, його пряму спадкоємність від Київської княжої держави. Ці праці були об'єктом шаленої нагінки і спротиву, як зі сторони імперських російських істориків, так і пізніше з боку більшовиків, що з позицій імперського екстремізму, замаскованого під радянську інтернаціональну ідеологію, відмовляли українцям у праві на власний національний і державний розвиток.

Унаслідок титанічної праці в НТШ великої когорти етнографів, фольклористів та географів (В. Гнатюк, Ф. Колесса, Ф. Вовк, С. Рудницький, В. Кубійович та інші) була показана етнічна соборність українських земель, яка витримала випробування століть, незважаючи на нашу хронічну бездержавність та вікове розчленування українських земель під різними окупаціями; були встановлені і демографічно описані етнічні обшири українських земель.

НТШ ще з кінця XIX століття послідовно впроваджувало українську мову в наукові праці не тільки з питань українознавства, а й стислих наук, було промотором формування наукової термінології та української наукової мови. Вчені НТШ здійснили особливий внесок у вироблення єдиних правописних норм української мови. НТШ співавтор першого загальноукраїнського правопису.

Діяльність Товариства з перших років праці мала чітко окреслене націотворче та націозахисне спрямування. Скеровані на Схід друковані видання Товариства створювали ефективну протидію заборонам валуєвського і емського циркулярів, діячі НТШ від імени усієї інтелектуальної України представляли українство на міжнародних конґресах, а також на підросійських археологічних з'їздах, на ювілеї І. Котляревського тощо.

Наукові середовища НТШ, його чільні діячі чинили постійний тиск на польські шовіністичні кола з метою утвердження української присутности в університеті, вони очолювали змагання за український університет в Галичині. Діячі НТШ відіграли провідну роль в діяльности Таємного українського університету та в обороні українського шкільництва.

В час, коли більшовицьке правління над Східною Україною увійшло в стадію сталінської диктатури, НТШ у Львові залишалося єдиною загальноукраїнською академічною науковою установою, що представляло вільну наукову думку на українських землях, а також протидіяла процесам політичного та культурологічного етноциду в УРСР.

Зібрані під егідою НТШ фонди стародруків, рукописів, часописів, книг, колекції українських старожитностей та фольклорної спадщини становлять золотий фонд україніки, мають особливий пріоритетний характер, оскільки є в переважній більшості хронологічно першими національними збірками, їх унікальність та загальнонаціональне значення зумовлене ще й тим, що подібні збірки були відсутні на Сході України, або були знищені войовничим російським більшовизмом і внаслідок воєнного лихоліття упродовж 40-х років XX ст.

Наукове товариство ім. Шевченка за межами України

Хуртовина Другої світової війни розкинула членство НТШ та подвижників української національної науки по різних континентах. Науковці, які обрали своїм місцем проживання європейські країни координують свою діяльність через Наукове товариство ім. Шевченка в Європі з центром в Сарселі біля Парижа. До 1985 р. його діяльністю керував проф. Володимир Кубійович, який розгорнув безпрецедентну наукову працю над створенням Енциклопедій Українознавства. Підсумком цієї праці є 4 багатотомні енциклопедії (2 українською мовою - разом 14 томів, та 2 англійською мовою - разом 8 томів). Згадані видання - величавий і об'єктивний національний паспорт українства. НТШ в Європі (голова - проф. А. Жуковський) координує діяльність українських вчених розсіяних в різних країнах: Франції, Німеччині, Великобританії, Польщі, Словаччині, Румунії та інших державах Європи за межами України.

Наймасштабнішою слід визнати діяспорну діяльність Товариств США з головним центром у Нью Йорку, де у власному будинку розміщені канцелярія, бібліотека, архіви і конференційна база Товариства. НТШ в Америці (НТШ-А) підхопило наукову і видавничу естафету матірного НТШ, і достойно репрезентувало вільну наукову думку і державницькі аспірації українців упродовж 50-літньої повоєнної епохи більшовицької неволі в Україні. НТШ-А в діаспорі зберегло структуру членства за секціями. Воно додало до скарбниці українознавства понад 50 томів Записок НТШ. Значним є доробок у рамках "Бібліотека українознавства", здобули велику популярність десятки томів "Українського Архіву" з краєзнавчо-мемуарними матеріалами про західноукраїнські регіони. Самовіддано працювали в системі Товариства, Микола Чубатий, Роман Смаль-Стоцький, Матвій Стахів, Григор Лужницький, Василь Лев, Осип Андрушків, Роман Осінчук, Ярослав Падох, Василь Ленцик, Леонід Рудницький та інші. Важливим новим дослідно-видавничим проектом НТШ А є "Енциклопедія Української Діяспори", який здійснюється під редакцією проф. Василя Маркуся. Враховуючи територіальну розпорошеність подвижників праці НТШ на теренах США утворені Осередки НТШ в Чикаго, Філядельфії, Вашингтоні, Детройті, Клівленді, Пітсбургу. Одним із чільних конференційних проектів НТШ-А є щорічні Шевченкознавчі конференції, яких проведено вже 23. Під сучасну пору НТШ-А (голова Л. Онишкевич) системно здійснює акції, пов'язані з підтримкою в Україні стратегічних видавничих проектів в сфері об'єктивного українознавства.

Центром Наукового товариства ім. Шевченка в Канаді (НТШ-К) є Торонто. З часу свого заснування (1949) НТШ-К веде суттєву конференційну діяльність, під егідою Товариства вийшло десятки томів праць і збірників. В когорті діячів НТШ-К післявоєнного періоду Євген Вертипорох, Ярослав Пастернак, Ярослав Рудницький, Богдан Стебельський, Володимир Мацьків та десятки вчених молодшої генерації. Товариство має територіальні Осередки НТШ в Едмонтоні, Оттаві, Монтреалі.

Упродовж чотирьох десятиліть організаційну та суспільну діяльність проводив ще один діяспорний центр НТШ на Австралійському континенті, де діяли осередки в Сиднеї, Мельборні, Канберрі, та Аделаїді. Враховуючи вичерпання наукових сил з середовищ повоєнної еміграції під сучасну пору тут діяльність НТШ здійснюється спільно з Асоціацією україністів Австралії, і зосереджується навколо університетів Мельборна і Сиднею.

З 1955 р. діяльність діяспорних центрів НТШ координується Головною Радою НТШ, яка після приєднання до її діяльности головної краєвої структури Товариства в Україні перейменована у Світову Раду Наукових товариств ім. Шевченка. Її Генеральний секретаріат статутно перенесений назавжди в Україну.

Діяльність у новій Україні

Поза всяким сумнівом материкова Україна з її великим науковими ресурсами, з традиційним головним центром у Львові, спроможна забезпечити найкращі умови для відродження і розвитку Наукового товариства ім. Шевченка. Під сучасну пору НТШ в Україні об'єднує понад 1400 вчених, які зосереджені в 6 секціях та 35 різнопрофільних комісіях, що надає Товариству універсальний академічний статус. Загальнодержавний характер Товариства забезпечує 15 територіальних Осередків НТШ серед них в Києві, Харкові, Черкасах, Сімферополі, Донецьку, Луцьку, Ужгороді, Чернівцях, Івано-Франківську, Тернополі. Науковою серцевиною Товариства є корпус дійсних членів НТШ до якого на новому етапі діяльности Товариства (від 1989 р.) обрано 125 вчених. Основним науковим форумом Товариства є березнева Наукова сесія НТШ, тривалістю до одного місяця, в якій беруть участь до 500 науковців. З 1990 по 2003 р. вже відбулося 14 таких наукових сесій.

Товариство щорічно проводить також загальноукраїнські або міжнародні конференції, серед яких, зокрема, варто відзначити:

• Конференцію до 125-ліття М. Грушевського;
• Географічну міжнародну конференцію пам'яті В. Кубійовича;
• Конгрес до 125-ліття НТШ;
• Конференції присвячені визвольним змаганням українців в Другій світовій війні, українсько-польським взаєминам та НТШ.

Крім українознавчих конференцій проведено ряд форумів в різних ділянках стислих наук, зокрема з фізики, комп'ютерних наук, екології, матеріалознавства тощо.

Найбільш продуктивною сферою праці НТШ в Україні є видавнича діяльність. Головним серійним виданням НТШ є "Записки НТШ". Під незмінною редакцією наукового секретаря НТШ Олега Купчинського відроджене Товариство видало 25 томів "Записок НТШ" з різних проблем українознавчої гуманістики. Започаткований у 1892 р. "Записки НТШ" наближаються неухильно до свого великого видавничого ювілею, яким стане випуск 250 тому, цього найпрестижнішого за усі часи українознавчого серійного збірника, який вивів на шлях наукової вічності його довголітній редактор (1895-1913) Михайло Грушевський. Здобутки вчених в ділянці стислих наук публікуються в "Працях НТШ". Крім того створено ряд збірників окремих комісій, зокрема, "Лікарський збірник" (11 томів), "Фізичний збірник" (5 томів), "Екологічний збірник" (4 томи). Вийшли численні збірники пов'язані з проведеними конференціями і конгресами. В серії "Українознавча бібліотека НТШ" друкуються монографії чільних вчених Товариства, а також праці з гостроактуальних проблем української історії та культури. Неперервний характер має теж випуск нових праць в серії "Визначні діячі НТШ" та "Мемуарна бібліотека НТШ". НТШ в Україні завершило перевидання 11-томної "Енциклопедії Українознавства" під редакцією В. Кубійовича. За дорученням Світової Ради НТШ по лінії її генерального секретаріату НТШ в Україні забезпечує випуск інформаційного щорічника "Хроніка НТШ" та журналу "Вісник НТШ". У видавничому доробку нового НТШ за роки незалежності більше двохсот власних видань і ще понад сто - у співпраці з іншими установами України та діаспори.

НТШ в Україні має суттєві здобутки у відбудові своєї матеріальної і виробничої бази. В межах відзисканої частини приміщень в колишніх будинках НТШ розміщено конференційні зали та нову бібліотеку Товариства (40 тис. томів). Створений при Товаристві Дослідно-видавничий центр НТШ (ДВЦ) включає комп'ютерний осередок, дільницю оперативної поліграфії та Книгарню НТШ. Зберігаючи поліграфічну традицію, що сягає ще 1873 р., Товариство вводить до ладу власну повномасштабну друкарню та переплетню. На жаль, не зважаючи на цілеспрямовану державотворчу наукову діяльність Товариства, вона здійснюється без якої-небудь державної бюджетної підтримки, виключно за рахунок патріотичних спонсорів та діяльности виробничих підрозділів ДВЦ НТШ.

НТШ в новому тисячолітті

Встановлення української державности, не зважаючи на сучасний кризовий стан її інститутів та суспільства, а також успадкована від минулої тоталітарної системи інфраструктура науки (НАН України, університети, інші ВНЗ) суттєво впливають на зміну проблемних завдань та колишніх етаподних цілей Наукового товариства ім. Шевченка. Проте і сьогодні НТШ - це основана на власній методології громадська академія наук з розгалуженою системою освячених більш як віковою традицією наукових видань з проблем гуманітарних та стислих наук та штатною інфраструктурою для забезпечення творчого процесу (бібліотека, архіви, конференцзали, комп'ютерний осередок, друкарня, книгарня, оргтехніка). Відповідно до засад свого статуту, сформованих більш як сто років тому, НТШ спрямовує науковий потенціал вчених на відродження та модерне становлення Української нації та її Державності та вирішення глобальної проблеми знеросійщення України.

В ділянці українознавства як пріоритетного наукового напрямку діяльність Товариства спрямована на збереження історичної пам'яті та етнокультурних вартостей українства, проведення досліджень української мови, літератури інших культурних надбань українського народу, розбудову широкого спектра суспільних наук. Не вступаючи в конкуренцію з іншими інституціями науки в Україні (офіційною академією наук, університетами), але констатуючи їх переважну націотворчу інфантильність НТШ бачить себе в ролі каталізатора націо- та державотворчих змін в українській науці та суспільстві.

Наукові товариства ім. Шевченка поза Україною, як і в минулому, залишаються духовними об'єднавчими центрами української діаспори. Разом з тим, за сучасних умов становлення Української держави вони стають амбасадорами українознавства в Західному світі, зв'язковими ланками з його університетськими середовищами, зацікавленими проблемами нової європейської держави України, її історією, культурою, економікою, політикою. Організаційний зв'язок НТШ в Україні та діаспорі - запорука спільної успішної дії та впливу на розвиток і процвітання світового українства.

Голови Наукового товариства ім. Шевченка у Львові

• Корнило Сушкевич (1873-1885 рр.)
• Сидір Громницький (1885-1887 рр., 1889-1891 рр.)
• Дем'ян Гладилович (1887-1889 рр., 1891-1892 рр.)
• Юліан Целевич (1892-1893 рр.)
• Олександр Барвінський (1893-1897 рр.)
• Михайло Грушевський (1897-1913 рр.)
• Степан Томашівський (1913-1918 рр.)
• Василь Щурат (1919-1923 рр.)
• Кирило Студинський (1923-1932 рр.)
• Володимир Левицький (1932-1935 рр.)
• Іван Раковський (1935-1940 рр.)
• Олег Романів (1989-2005 рр.)
• Олег Купчинський (2005-2014 рр.)
• Роман Кушнір (від 2014 р.)

Голови Наукового товариства ім. Шевченка в Західній Європі

• Зенон Кузеля (до 1952 р.)
• Володимир Кубійович (1952-1985 рр.)
• Аркадій Жуковський (1985-1997 рр., 2000-2014 рр.)
• Данило Гусар-Струк (1997-1999 рр.)
• Стефан Дуніковський (від 2011 р.)

Голови Наукового товариства ім. Шевченка в США

• Микола Чубатий (1947-1952 рр.)
• Роман Смаль-Стоцький (1952-1969 рр.)
• Матвій Стахів (1969-1974 рр.)
• Осип Андрушків (1974-1977 рр.)
• Ярослав Падох (1977-1990 рр.)
• Леонід Рудницький (1990-2000 рр.)
• Лариса Онишкевич-Залеська (2000-2006 рр.)
• Орест Попович (2006-2012 рр.)
• Григорій Грабович (від травня 2012 р.)

Голови Наукового товариства ім. Шевченка в Канаді

• Євген Вертипорох (1949-1973 рр.)
• Богдан Стебельський (1974-1994 рр.)
• Володимир Мацьків (1994-2000 рр.)
• Дарія Даревич (від 2000 р.)

Голови Наукового товариства ім. Шевченка в Австралії

• Євген Пеленський
• Іван Рибчин
• Матвій Ващишин
• Теодосій Ляхович
• Павло Шулежко
• Ігор Гордіїв
• Іван Прашко
• Роман Микитович
• Марко Павлишин