Адольф Хибінський і львівська музикознавча школа

У квітні цього року минає 126 років від народження Адольфа Євстахія Хибінського (29. ІV. 1880, Краків, 31. X. 1952, Познань), — польського музиколога медієвіста, етнографа, педагога, музичного критика. „Нестор польської музично-історичної науки“, — як влучно назвав проф. Хибінського Ігор Белза, — він був одним з перших, хто стояв біля джерел формування музикології як наукової дисципліни у рамках прийнятої на Заході університетської освіти. Його зусиллями 1912 р. у Львівському університеті була заснована катедра музикології, перша в Галичині і, враховуючи тогочасний історико-політичний контекст, перша в Польщі.

Наслідком науково-педагогічної діяльности А. Хибінського на кафедрі музикології Львівського університету стало формування львівської музикологічної школи як цілісного науково-дослідного напряму в польському та українському музикознавстві. Його вихованців об’єднала спільність наукової традиції, що продовжила європейський напрям розвитку музикології кінця ХІХ — першої третини ХХ століття, оперта на філософсько-етичні принципи ідеї Гумбольдтівського університету. Характерними ознаками львівської школи Хибінського були широкий гуманітарний кругозір, бачення історичної перспективи у дослідженні музичних явищ, єдність методологічної позиції, досконале володіння науковими методами досліджень як суто музикологічними, так і притаманними цілому комплексу гуманітарних дисциплін, об’єктивність і критичність в опрацюванні матеріялу, прагнення до самоосвіти.

Не менш важливою була глибока духовна спорідненість, що єднала Вчителя та його учнів, завдяки чому витворився їх своєрідний духовно-інтелектуальний простір, де впродовж багатьох років навчання та подальшої самостійної праці відбувався активний обмін ідеями, досвідом, інформацією та моральною підтримкою.

Треба зазначити, що музична україністика сформувалася у лоні львівської музикологічної школи вже у 20—30 роках, коли на наукову арену з першими публікаціями в журналі „Українська музика“ вийшли Йосип Хомінський та Яків Козарук. У 1936 році, коли при НТШ було засновано Музикологічну комісію, Й. Хомінський став її членом і заступником секретаря. У подальшій своїй музикознавчій діяльності він неодноразово звертався до проблем, що торкаються української музики, зокрема в „Українському календарі“ була опублікована його стаття про вплив українського фольклору на творчість Ф. Шопена.

Під керівництвом А. Хибінського у Львівському університеті музикологію вивчали композитор і теоретик Нестор Нижанківський, музикознавці Борис Кудрик, Осип Залеський, музикознавець, дириґент та оперний співак Мирослав Антонович, музикознавці Ярослава Колодій, Марія Білинська, Ярослав Маринович, Яків Козарук, Рожа Смеречинська-Шуль, композитор та музикознавець Стефанія Туркевич- Лук’янович, співак та дириґент Володимир Божик.

Першим учнем-українцем, який записався на лекції до А. Хибінського ще навесні 1913 року, був Нестор Нижанківський. Окрім того, він приватно займався у нього контрапунктом і гармонією. „Кожного учня я трактував доброзичливо,— згадує Хибінський, — але у ставленні до Нестора вирішив вичерпати свою зичливість до дна, тобто збільшити вимогливість до нього і до себе“. Професор називав його своїм „найулюбленішим учнем”. Заняття продовжувалися до червня 1914 року, поки Нестор повністю не опанував курс гармонії. Тривалий час між ними не було зв’язку, оскільки Нестор Нижанківський продовжив своє навчання у Відні та Празі. У своїх спогадах Хибінський згадує їх випадкову зустріч десь на початку 1940 року в консерваторії, коли Нестор подарував з присвятою професорові „на пам’ять про лекції про Баха“, свою фортепіянну фуґу на тему „ВАСН“. Відтоді вони більше не бачилися. У післявоєнні роки А. Хибінський переслав автограф присвяченої йому Н. Нижанківським фуґи М. Антоновичу, своєму вихованцеві, щоб цей твір дістався „у найвідповідніші руки“ (тепер зберігається в архіві М. Антоновича в Українському Католицькому Університеті у Львові). „Є то великий, дуже великий подарунок для мене ...і не лише для мене. Подарунок великого серця!“, — зворушений, відписує у листі Антонович.

Завдяки клопотанню проф. А. Хибінського були звільнені від плати за навчання його учні Мирослав Антонович та Ярослав Маринович. Згодом у листі до Ярослави Колодій Хибінський напише: „Маю двох земляків Пані, обидва першорядно працьовиті і порядні. Без сумніву буду з них в майбутньому гордий як з моїх учнів, бо заповідаються досконало“. Високої думки був професор про професійні якості своєї учениці Я. Колодій. Запрошуючи на роботу до Львова, А. Хибінський відзначає її „кваліфікацію, талант, інтеліґенцію і наполегливість”. Під керівництвом А. Хибінського 3 грудня 1932 року Борис Кудрик успішно захищає свою докторську дисертацію на тему: „Історія української музики в Галичині від створення кафедрального греко-католицького хору в Перемишлі до смерті І. Лаврівського“.

Особливу роль відіграла особистість професора А. Хибінського у долі Мирослава Антоновича, одного з найавторитетніших знавців творчої спадщини Жоскіна Депре та дослідника українського сакрального співу — монодії та партесного багатоголосся. Після війни, поновивши свої музикознавчі студії в Утрехтському університеті (Голландія), Антонович відновлює листування з А. Хибінським, котрий на той час очолив музикологію у Познанському університеті. Це листування охоплює 13 років і свідчить про глибокий вплив професора на свого учня. Невипадково в одному з останніх листів М. Антонович писав: „Не знаю, як висловити свою радість і вдячність за те, що я мав змогу бути студентом Пана Професора, і здобути не лише музикологічну освіту, але і запал, витримку і любов до праці, які єдині допомогли мені пережити направду страшні хвилини мого життя“.

М. Антонович неодноразово підкреслює, що освіта європейського зразка, отримана у Львівському університеті, дала йому можливість продовжити навчання у Голландії. Єдина методологічна основа та організація навчального процесу, спільні методи наукового дослідження, глибока ерудиція, основана на знанні історико-філософських дисциплін, досконале знання іноземних мов та вміння самостійно працювати з науковою літературою і рукописними матеріялами — такими були спільні ознаки європейської музикології як університетської дисципліни другої половини ХІХ — початку ХХ ст., одним з осередків якої була катедра А. Хибінського у Львівському університеті.

Після ліквідації катедри в 1939 році та пізніше у зв’язку з подіями Другої світової війни частина українських учнів Хибінського еміґрувала за кордон і там продовжила музикологічну освіту та наукову працю, інші в умовах жорстокого ідеологічного тиску не змогли реалізувати себе повною мірою як науковці, дехто був знищений фізично політичними репресіями. Та всі українські вихованці проф. А. Хибінського присвятили свою наукову діяльність розвитку різних галузей музичної україністики — історії і теорії музики, етнографії, бібліографії та джерелознавства, що свідчить про універсальність музикологічної освіти європейського типу, впроваджену А. Хибінським у Львівському університеті.

Спогади студентів-українців, зокрема М. Антоновича, їхнє листування з професором та інші джерела змальовують взаємини між ними як дружні, сповнені взаємної прихильности, демонструють повагу до їх наукових зацікавлень, спрямованих у русло музичної україністики, мови та культури. Це переконливо засвідчує, що в культурно-мистецькій площині українсько-польські взаємини були вільні від ворожих настроїв та зорієнтовані на глибше пізнання і взаємозбагачення.

Уляна Граб