СТЕПАН ПОСАЦЬКИЙ

Родовід Степана Посацького починається з Гуцульщини. Дід – Іван Посацький – народився 1841 р. у Рахові (нині Закарпатська обл.) і був учи­телем, батько – Лев Посацький – у с. Стецеві біля Снятина (нині Івано-Франківська обл.) у Східній Гали

чині. Лев Посацький (1878-1951) здобув юри­дичну освіту у Львові та Відні з правом праці у нотаріяльних конторах. Він одружився з Іванною Губчак (донькою отця Ігнатія Губчака) з Калуша 1910 р. У пошуках праці їм довелося переїхати у Західну Галичину. Тут, у містечку Ліманова (пів­денно-східні околиці Кракова) у Лева Посацького та Іванни Посацької (1880-1963) 9 січня 1911 р. народився син Степан.

Напередодні Першої світової війни Лев Посаць­кий влаштувався на роботу в канцелярію нота­ріуса Телесницького у Делятині, куди й сім'я переїхала. З початком війни його призвали до 36-го Коломийського полку крайової оборони у Делятині. Восени 1918 р., після служби в Угорщи­ні, Чехії та на Волині Лев Посацький повернувся до Делятина, а 1919 р. сім'я – у Ліманову. Однак довелося шукати роботи у м. Ряшеві (Східна Га­личина), куди 1920 р. родина Посацьких пересе­лилася. 1929 р. Степан Посацький закінчив там гімназію і мав намір продовжувати освіту. Ос­кільки у тодішній Польщі українцям чинилися всілякі перепони у здобутті вищої освіти, то ба­гато українців-галичан шукали можливостей на­вчатися у вищих навчальних закладах інших міст і країн.

1922 р. у пресі Галичини з'явилися оголошен­ня про можливість навчатися у Вищій технічній школі у Данцігу (тепер Гданськ у Польщі), яка мала статус політехніки. Система навчання та іспитів у Данцігській політехніці була розрахова­на на серйозного і свідомого своєї мети „прусського студента". Не було вступних та обов'язкових іспитів по завершенні того чи іншого лекційного курсу наприкінці семестру. Для здобуття дипло­му інженера треба було скласти два іспити: т. зв. вступний або попередній і дипломний. До скла­дання першого іспиту допускалися ті студенти, які прослухали визначені лекційні курси і вико­нали практичні завдання протягом перших чоти­рьох семестрів. Склавши цей іспит, студент ставав кандидатом інженерії чи кандидатом механіки, що загалом відповідало освітньому ступеневі бакалав­ра в американській вищій школі. Протягом наступ­них чотирьох семестрів студент відвідував лекції і виконував практичні завдання зі спеціяльних дисциплін згідно з обраною спеціяльністю і міг бути допущений до кінцевого іспиту за умови ви­конання дипломної роботи на задану тему. Після прийняття комісією дипломної роботи студент до­пускався до іспиту і після успішного його скла­дання здобував титул дипломованого інженера (Diplom-Ingenieur).

У Данцігській політехніці більшість студентів були німцями, кожен з яких належав до „студентської корпорації", тобто громадського об'єд­нання, с формованого за основними зацікавленнями його членів – політичними чи релігійними угру­пованнями, спортивними чи мистецькими об'єд­наннями. Кожна корпорація мала свої барви, уні­форми гусарського крою та кольорові кашкети.

Українські студенти 1922 р. організували свою корпорацію під назвою „Основа", згодом форму­ються корпорації „Чорноморе", „Галич", „Зарево". До корпорації „Чорноморе" під час навчання у Політехніці належав Степан Посацький.

С. Посацький склав перший іспит 1932 р. і став кандидатом інженерії, 1935 р. склав дипломний іспит на будівельному факультеті Технічної вищої школи Вільного міста Данціга за спеціяльністю „залізобетонні конструкції" і здобув диплом інженера-будівельника. Спочатку він працював на дрібних будівельних об'єктах у Ряшеві, а також 1937 р. у Кооперативі інженерських робіт (ШР) у Львові. Після кількох років праць на невеликих будовах 1938 р. став керівником робіт на будівництві арко­вого залізобетонного автошляхового моста на р. Віслок у містечку Стрижів південніше Ряшева, а згодом – на будівництві споруди головної пошти у Ряшеві (будівлі збереглися донині).

1941 р. С. Посацький одружився з Ольгою Кушнір, донькою греко-католицького священика Євстахія Кушніра з с. Гориці поблизу Сеняви (повіт Пшеворськ). Сім'я проживала тоді у Ряшеві разом з батьками С. Посацького. Батько – Лев Посацький – працював нотаріяльним перекладачем.

1944 р. у Ряшеві почалася післявоєнна відбудо­ва, однак для українців знову виникли труднощі з працевлаштуванням, цього разу у новоповсталій Польській Народній Республіці. Аж у 1945 р. С. Посацький обійняв посаду інженера-виконроба у Державному підприємстві відбудови залізниць у Тарнові, де працював до червня 1946 р. Тоді його разом з родиною під час Операції „Вісла" пересе­лили з Польщі до Радянського Союзу.

Після переїзду до Львова Степан Посаць­кий з липня 1946 р. працював у Технологічному інституті будівельних матеріялів, звідки у 1949 р. перейшов до Львівської політехніки на посаду асистента кафедри нарисної геометрії і графіки.

З 1952 р. працював старшим викладачем кафедри опору матеріялів, у 1955 р. захистив кандидатську дисертацію на тему „Тиск під квадратним штам­пом, що лежить на пружному півпросторі" під керівництвом академіка М. Леонова. 1961 р. йому надано звання доцента кафедри опору матеріялів.

Постійно вдосконалюючи методику викладання опору матеріялів, він опрацьовує і публікує курс лекцій з опору матеріялів, а згодом готує під­ручник „Опір матеріалів" для студентів загально-технічних факультетів, який вийшов 1963 р., друге видання – у 1973 р. На той час підручник був новаторським з методичного погляду, у ньому була застосована впроваджена в СРСР у 1963 р. міжнародна система одиниць. Крім того, обидва видання опубліковані українською мовою.

З 1964 по 1976 p. С. Посацький обіймав посаду декана загально-технічного факультету Львівської полі­техніки. Активно впроваджував нові методи освіти, зокрема, читав цикл телевізійних лекцій на Львівському телебаченні, за його сценарієм було випущено навчальний кінофільм. З 1966 по 1971 р.– завідувач кафед­ри опору матеріялів. У 1971-1985 рр. Посацький працював професором кафедри опору матеріялів, яка як загально-технічна входила до скла­ду інженерно-будівельного факуль­тету. Кафедра була базовою у реґіоні: постійно проводилися наукові та методичні семінари, читалися проблемні лекції, відбувалися нау­кові конференції. На кафедрі під керівництвом С. Посацького вико­нувалися госпдоговірні науково-до­слідні роботи на замовлення Львівського авто­бусного заводу, заводів „Автонавантажувач" та „Львівсільмаш", спрямовані на зниження метало­місткосте автотранспортних машин і механізмів.

Степан Посацький відзначався широкими за­гальнокультурними зацікавленнями, крім укра­їнської, вільно розмовляв польською, німецькою та англійською мовами. Цікавився малюванням та фотографією, наприкінці 1950-х років освоїв про­цес кольорової фотографії. Захоплювався тенісом, входив до складу львівської команди ветеранів, брав участь у змаганнях спортивного товариства „Наука".

У 1957 р. С. Посацький, Ю. Величко, Ю. Воробкевич організували краєзнавців і здійснили двадцятиденну подорож на байдарках річками Горинь, Прип'ять і Дніпро (від Рівного до Києва), що на той час було помітним досягненням у туризмі.

Разом зі Степаном Посацьким на будівельно­му факультеті Львівської політехніки впродовж 1950-1980-х років працював Андрій Рудницький, який у спогадах 2004 р. писав, що вчений нале­жить до того покоління спадкоємної української галицької інтеліґенції, що залишила в найновішій історії України вагомий слід та відіграла у су­спільстві особливу роль. Але цьому поколінню до­велося працювати і діяти в надзвичайно складних умовах... Принципово важливе значення має роль галицького покоління ровесників Степана Посаць­кого в естафеті формування українського грома­дянства. Це було покоління, яке добре розуміло своїх польських та австрійських ровесників, а також розуміло спосіб діяльности, заведений тоді серед радянської інтеліґенції, але це покоління відрізнялося від них і від радянської професури.

Вагоме значення має роль Степана Посацького в естафеті формування післявоєнного українсько­го наукового громадянства. Студенти, які в нього тоді вчилися, здобували не лише технічні знання, але й формували світогляд та европейське вихо­вання.

Степан Посацький відіграв надзвичайно важ­ливу роль у реальному здійсненні мовного та гро­мадянського переходу, що відбувався у Львівській політехніці. Їх від початку було декілька. Насам­перед обличчя Політехніки формувала німецькомовна, австрійська професура. Потім її місце зай­няло польськомовне навчання. Згодом, після Другої світової війни, в радянських умовах домінуючу позицію у навчальному процесі Львівської полі­техніки зайняла українська та російськомовна про­фесура, відповідно й українська та російська мови. В тих обставинах С. Посацький перебуває поміж довоєнною та післявоєнною професурою та мовами навчання. Студентський та викладацький склади Львівської політехніки були дуже різнорідними. Це були здебільшого колишні радянські військові різних національностей, а також вихідці з Гали­чини та українці-переселенці з Перемишля, Лемківщини, Холмщини та Центральної Польщі.

Степан Посацький своєю діяльністю „залишив значний слід у розвитку та в перебудові Львівської політехніки в післявоєнний період".

Помер вчений 20 червня 1985 р., похований у родинному гробівці на Личаківському цвинтарі у Львові.

Ганна БАЙЦАР (ПОСАЦЬКА),

Богдан ПОСАЦЬКИЙ