Президія НТШ у глибокій скорботі повідомляє, що 8 грудня 2024 року на 90-му році життя відійшов у вічність Президент Світової Ради НТШ, іноземний член НАН України Леонід Рудницький

Президія НТШ у глибокій скорботі повідомляє, що 8 грудня 2024 року на 90-му році життя відійшов у вічність Президент Світової Ради НТШ, іноземний член НАН України Леонід Рудницький – вчений-філолог, ґерманіст, славіст, україніст, професор та почесний доктор українських і американських університетів, один з провідних діячів української діаспори.
Постать Леоніда Рудницького є знаковою в історії Наукового товариства ім. Шевченка останніх 60 років. Свій шлях у Товаристві він розпочав як член Управи (з 1962 р.) і секретар (1969–1971) Філадельфійського осередку, згодом науковий секретар (з 1980 р.) та голова (1990–2000) НТШ в Америці. У 1973 р. обраний дійсним членом НТШ (Філологічна секція).
З Леонідом Рудницьким НТШ в Україні пов’язує плідна і тривала співпраця, що сягає початків відродження Товариства у 1989 р. 28 серпня 1992 р. у Львові обраний президентом Головної (Світової) Ради НТШ. У 2005 р. з нагоди 70-ліття нагороджений найвищою почесною нагородою НТШ в Україні – медаллю Михайла Грушевського.

Пам’ять про видатного вченого і колегу назавжди залишиться у наших серцях!

Від імені Президії НТШ,
почесний голова НТШ Олег Купчинський,
голова НТШ Роман Кушнір,
заступник голови НТШ Андрій Фелонюк

Народився Леонід Рудницький 8 вересня 1935 у Львові в родині Івана-Теодора Рудницького — правника, сотника УГА, співтворця Листопадового чину (1918) та військового аташе ЗУНР та Юлії з Лужницьких Рудницької. Під час Другої світової війни 1944 родина Рудницьких виїхала до Німеччини. У 1951 р., маючи 16 років, залишивя без батька, а наступного року переїхав з матір'ю до США. У 1958 році завершив бакалаврські студії у Ласальському коледжі у Філадельфії.
1960 здобув ступінь магістра з ґерманістики в Пенсильванському університеті, а 1965 р. року захистив докторат на тему «Франкові переклади з німецької літератури» в Українському Вільному Університеті в Мюнхені.
З 1959—1960 навчального року викладав в Ласальському університеті, де працював довгі роки, спочатку на посаді звичайного професора ґерманістики, згодом славістики та порівняльного літературознавства, далі — звичайного габілітованого професора (захист габілітаційної праці «Роберт Льюїс Стівенсон і Юрій Клен» відбувся 1972 року в Українському Католицькому Університеті в Римі). Паралельно, у 1988—1998 рр., Л. Рудницький професорував у Пенсильванському університеті у Філадельфії та Українському Католицькому університеті (УКУ). Тоді ж його обрано директором філії УКУ у Філадельфії (за рекомендацією Йосифа Сліпого), директором Програми центрально- і східно європейських студій уже в Ласальському університеті.
У 1985—1986, 1989—1990 він голова Міжнародного товариства ім. Івана Франка у США. З 1992 р. — Президент Світової Ради НТШ. Тривалий час обіймав посаду декана філологічного факультету і члена сенату Українського Вільного Університету в Мюнхені, а від вересня 1998 до 2004 року був його ректором. З 1994 р. — іноземний член НАН України. 50 років свого життя Л. Рудницький присвятив служінню в Релігійному Товаристві українців католиків «Свята Софія» США, де був Секретарем, а відтак - 5-тим Головою Товариства (2004—2018). Автор трьох сотень наукових статей та монографій. Лицар Мальти, почесний доктор численних університетів. Нагороджений багатьма відзнаками та медалями, зокрема орденом князя Ярослава Мудрого IV ступеня та відзнакою Митрополита-Архієпископа Бориса Ґудзяка за видатні заслуги перед Церквою і народом.

Леонід Рудницький був інтелектуалом, який плекав свою віру попри те, що останні кілька століть віру та науку часто вважали взаємно заперечними. Академік Рудницький та його дружина Ірена (Євенш) стали прикладом гармонійного подружжя, яке брало активну участь у мирянському русі Української Католицької Церкви, зокрема після Другого Ватиканського Собору та прибуття Патріярха Йосифа Сліпого на Захід. Патріярх Йосиф став для них світочем — духовним батьком і провідником, бачення якого вони прийняли всім серцем. Рудницькі гостили українських радянських письменників, навіть коли частина української діяспори уникала контактів з українцями з підсовєтської України. Ця відкритість сприяла дружбі та перекладам англійською мовою деяких із найвизначніших літературних творів. Леонід Рудницький відіграв вирішальну роль у захисті Підпільної Церкви, виступаючи за її визнання та сприяючи відзначенню тисячоліття християнства в Україні. Його спільний з Іреною спадок — це інтелектуальна досконалість, глибока віра та непохитна відданість Українській Церкві та культурній спадщині.
Його родинне життя було позначене радістю, молитвою та гостинністю. Рудницькі виховали трьох дітей: Катерину (одружена з Джимом Шрей), Ларису (одружена з Джоном Дреґонетий) і Миколу (одружений з Христиною з дому Німчук), та десятеро онуків: Олександра і Діану Дреґонетий; Тересу, Перегрина, Блейза  і Симеона Шрей; Григорія, Михайла, Юлію й Амелю Рудницьких.
Леонід Рудницький залишив неоціненну наукову, духовну та культурну спадщину і покоління наступників, які продовжують його справу.

Ірина ІВАНКОВИЧ