20 грудня 2020 р. на 54-му році життя від ускладнень коронавірусної хвороби помер відомий історик Церкви, джерелознавець і археограф, доктор історичних наук, професор Ігор Скочиляс, голова Історичної комісії (2002–2010) і член Президії НТШ (2008–2011)
ІГОР СКОЧИЛЯС (1967–2020)
20 грудня 2020 р. на 54-му році життя від ускладнень коронавірусної хвороби помер відомий історик Церкви, джерелознавець і археограф, доктор історичних наук, професор Ігор Скочиляс, голова Історичної комісії (2002–2010) і член Президії НТШ (2008–2011), автор багатьох публікацій у виданнях Товариства та його щирий прихильник.
Один з найяскравіших представників львівської археографічної школи Ярослава Дашкевича, талановитий учений, енергійний організатор наукового життя, вірний товариш і колега, чуйна й життєрадісна людина.
Народився майбутній історик 5 квітня 1967 р. в інтелігентній родині в с. Цигани на Галицькому Поділлі. У 1991 р. закінчив історичний факультет Львівського державного університету ім. І. Франка, короткий час працював у Державному архіві Тернопільської області. З 1993 р. його професійна кар’єра пов’язана з Львівським відділенням Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. Тут він пройшов шлях від провідного археографа до провідного наукового співробітника. У 1999 р. захистив кандидатську дисертацію (керівник Ярослав Дашкевич), а 2011 р. – докторську на тему «Галицька (Львівська) єпархія ХІІ–XVIII століть: організаційна структура та правовий статус». Від 1996 р. співробітник Інституту історії Церкви Українського католицького університету, декан Гуманітарного факультету (2010–2016) та проректор УКУ з наукової роботи (2016–2020), ініціатор і керівник дослідницької програми «Київське християнство» (за його наукової редакції в 2013–2020 рр. опубліковано понад 20 томів серії), завідувач кафедри історії Гуманітарного факультету, керівник Центру релігійної культури УКУ (2020).
Визнаний фахівець з релігійної культури домодерного періоду, дослідник унійної традиції східного християнства, інституційної історії Київської митрополії XV–XVIII ст., минулого рідної Борщівщини, видавець джерел з церковної історії (візитацій, діянь соборів тощо). За більш ніж тридцять років цілеспрямованої, енергійної й плідної дослідницької праці І. Скочиляс опублікував понад 350 наукових статей, книги «Українська церква на Борщівщині та інші сторінки національного відродження краю», «Повітовий Комітет УНДО у суспільно-політичному житті Борщівщини середини 20-х – кінця 30-х рр. XX ст.», «Релігія та культура Західної Волині на початку XVIII ст. За матеріалами Володимирського собору 1715 року», «Sobory eparchii chełmskiej XVII wieku. Program religijny Slavia Unita w Rzeczypospolitej», «Галицька (Львівська) єпархія XII–XVIII століть: організаційна структура та правовий статус», «Володимирсько-Берестейська єпархія XI–XVIII століть: історичні нариси» (співавтор), «“Дар любові”: Податок куниче (катедратик) у Київській митрополії XIII–XVIII століть», «Kościoły Wschodnie w państwie polsko-litewskim w procesie przemian i adaptacji: Metropolia kijowska w latach 1458–1795» (співавтор). Упорядник збірників документів «Генеральні візитації Київської унійної митрополії XVII–XVIII століть: Львівсько-Галицько-Кам’янецька єпархія, т. 2: Протоколи генеральних візитацій», «Собори Львівської єпархії XVI–XVIII століть», «Генеральні візитації церков і монастирів Володимирської унійної єпархії кінця XVII – початку XVIII століть: Книга протоколів та окремі описи» (співупорядник) та ін., редактор багатьох окремих видань і часописів, учасник міжнародних дослідницьких та видавничих проєктів.
Член Історичної комісії НТШ з 1992 р. Співредактор двох випусків «Матеріалів засідань Історичної та Археографічної комісій НТШ в Україні» (1994, 1999), автор понад десятка статей у «Записках НТШ» та інших виданнях Товариства. Як голова Історичної комісії – ініціатор і організатор низки знакових наукових конференцій та семінарів, зокрема пам’яті Володимира Вуйцика, «Іван Мазепа і мазепинці: Історія та культура України останньої третини XVII – початку XVIII століть» (2009), упорядник наукового збірника за результатами останньої з них (2011).
Передчасний і несподіваний відхід Ігоря Скочиляса у кращий світ – це непоправна втрата для української історичної науки… Скільки нереалізованих проєктів, якими він горів... Осиротіли рідні, друзі, колеги...
Царство Небесне і вічна пам’ять!
