Президія Наукового товариства ім. Шевченка з глибоким сумом сповіщає, що 20 жовтня 2020 року на 96-му році життя відійшов у вічність дійсний член НТШ — Дмитро Гриліцький

Професор Дмитро Гриліцький ‑ один із фундаторів сучасної Львівської школи механіки деформівного твердого тіла, піонер трибологічних досліджень в Україні, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка з 9 березня 1995 року, заслужений працівник вищої школи України (1986), лауреат Премії АН УРСР з механіки ім. О.М. Динника (1987). член Національного комітету України з теоретичної та прикладної механіки (1992), декан факультету прикладної математики і механіки (1977‑1987), довголітній (1967‑1992) завідувач кафедри механіки та її професор. Уся його наукова, педагогічна та організаційна праця проходила у стінах Львівського університету імені Івана Франка.
Народився Дмитро Гриліцький 4 листопада 1924 р. у с. Старики (нині с.м.т. Білогір’я) Білогірського району Хмельницької обл.). Закінчив у 1941 р. Білогірську середню школу (1941). Брав участь у бойових діях та був нагороджений Орденом Великої вітчизняної війни ІІ ступеня. У 1944‑1946 рр. навчався у Кременецькому учительському інституті після чого у роках 1946‑1951 поглиблював свою освіту на фізико-математичному ф-ті ЛДУ. Академік Г.М. Савін звернув увагу на здібного, працьовитого, відповідального юнака та запропонував йому навчання в аспірантурі (1951‑1954) та подальшу працю в університеті асистентом кафедр вищої математики (1952‑1953) та математичного аналізу (1953‑1954). Після захисту у 1954 р. кандидатської дисертації «Деякі контактні задачі плоскої теорії пружності анізотропних середовищ» Дмитро Гриліцький займав послідовно посади в.о. доцента та доцента (1955‑1962, 1964‑1967), старшого наукового співробітника (1962‑1964). У міжчасі (1965) захистив докторську дисертацію «Застосування інтегральних рівнянь до розв’язування деяких контактних задач теорії пружності», після чого повернувся до викладацької роботи на посаді доцента (1964‑1967), професора і завідувача кафедри (1967‑1992), декана (1977‑1987), професора (1992‑1996), професора-дослідника та 1997—99 головного наукового співробітника 1996‑1999).
За час своєї роботи у ЛНУ імені Івана Франка та НТШ зробив видатний внесок у розвиток теорії пружності й термопружності, дослідження концентрації напружень біля тріщин і тонких деформівних неоднорідностей, контактних задач теорії пружності й термопружності, гідроакустики і трибології. У період бурхливого розвитку Львівської школи механіки (1960-1970-ті роки) спеціалізована рада, головою якої був проф. Дмитро Гриліцький, та керована ним кафедра механіки виконували важливе завдання формування та поповнення Школи молодими кандидатами та докторами наук. У цьому його роль була особливо значимою. Підготовлені у цей період молоді науковці пізніше стали визначальною силою у реалізації нових наукових напрямів у механіці матеріалів, а також у майбутньому відродженні й формуванні діяльності НТШ у Львові.
Особисто він підготував 26 кандидатів наук та 4 доктори наук. У його публікаційному доробку – 2 монографії, 5 навчальних посібників монографічного характеру і ще приблизно 200 інших наукових та науково-методичних праць. Його монографію українською мовою “Термопружні контактні задачі в трибології” досі можна зустріти на робочих столах науковців не лише України, але й Польщі, Білорусії, Росії та багатьох інших країн.
Він був опонентом безлічі кандидатських і докторських дисертацій та усі формули цих праць він перевірив із олівцем у руках. Його вирізняли інтуїтивне відчуття нового, надзвичайна працьовитість, наукова точність та продуманість кожного слова, розважливість у виступах, принциповість та вимогливість, передусім до себе, обізнаність із широким колом наукових проблем, вміння працювати з науковою літературою. Студентська молодь та аспіранти горнулися до Професора, бо був він блискучим лектором та ерудованим, доступним і демократичним вченим. Був великим Громадянином і Патріотом, великим поціновувачем української пісні. Завжди повторював, що для нього головною життєвою потребою та приємністю була і залишається праця. Таким він назавжди залишився у вдячних серцях численних поколінь студентів та аспірантів, його учнів, колег, усіх тих, хто мав щастя зустріти Його на своєму життєвому шляху.

Глибоко співчуваємо його Родині, друзям, учням Професора з приводу непоправної втрати.
Добра і вічна пам’ять про Людину, Вчителя і Вченого ніколи не покине наших вдячних сердець.