Відлуння голодомору-ґеноциду 1932—33. Етнокультурні наслідки голодомор

„Етнографічний матеріял буде змінений“ — з такими жорстокими словами, сповненими безпрецедентного цинізму й чорної завзятости, пророкували чиновники ҐПУ тотальну смерть українському етносові. На щастя, українці вже вкотре зуміли вистояти в цій нерівній боротьбі й відродити себе та власну культуру.

Не так далеко відійшли в минуле ті страшні й трагічні роки голодомору 1932—1933 — найжорстокішого злочину ХХ ст. супроти України, котрий, за скромними підрахунками місцевих і зарубіжних учених, забрав від семи до десяти, а то й більше мільйонів життів. І нехай ця цифра нікого не шокує! Доповідаючи своєму урядові про поточну політичну ситуацію та голод в Україні 31 травня 1933 року, консул Італії у Харкові Серджіо Ґраденіґо наголосив, що заздалегідь спланована політика Кремля ставить собі за мету „зліквідувати українську проблему протягом кількох місяців з жертвою від 10 до 15 мільйонів осіб. Нехай ця цифра не здається перебільшеною,— з гіркотою констатував консул.— Я тієї думки, що її перевищили й що, мабуть, уже її досягли...“ Що саме розумів під „українською проблемою“ у даному контексті цей проникливий дипломат? Передусім — намагання імперського режиму фізично зламати волелюбність і нескореність українського духу, ліквідувавши в такий спосіб небезпеку майбутніх політичних ускладнень на шляху до зміцнення Російської імперії. Отже, голодом окупанти знищували свідоме українське селянство, а також інтеліґенцію, які складали велику частку всіх українців і активно противились засиллю колгоспів. Таким чином звільнялася велика територія для завезення етнічних росіян в українські міста і села — замінювався „етнографічний матеріял“.

Жорна тотального зросійщення запрацювали на всю потужність, — власне про це йдеться у висновку згаданого консула Ґраденіґо: „Теперішнє нещастя призведе до колонізації України, переважно російської. Воно змінить її етнічний характер. І, можливо, у дуже близькому майбутньому не можна буде говорити про Україну, про українську проблему, позаяк Україна насправді стане російською країною“. Так звані режисери голодомору домоглися аж занадто, накинувши „колективну“ ідеологію багатьом з тих, хто зумів вижити, і навіть прийдешнім поколінням етнічних українців.

Народна пам’ять з пекельним болем повертає кожного свідомого українця, кожну небайдужу людину в ті жорстокі часи. Сьогодні вже багато відомо про причини і наслідки голодомору-ґеноциду 1932—1933 років. Але чи засуджено дії того панівного політичного режиму на міжнародному рівні? Чи визнано цей голодомор ґеноцидом українського народу? Ці та інші питання і досі залишаються без відповіди.

Дослідники голодомору в даний час володіють значним фактологічним матеріялом: автентичними документами, свідченнями, листами, спогадами, архівними документальними фото- і відеоматеріялами, які дають змогу об’єктивно й комплексно відтворити реальні події тих років, пізнати їхні руйнівні наслідки для багатьох поколінь українців. Українськими вченими та їх колеґами з-за кордону підготовлено низку вагомих наукових праць про Голокост 1932—33 років, серед яких найважливіші — „1933. Трагедія голоду“ С. Кульчицького (1989), „Україна 1920—50-х років: сторінки неписаної історії“ Ю. Шаповала (1993), „33-й: Голод. Народна книга-меморіал“, яку впорядкували Л. Коваленко і В. Маняк (1991), „Чорна книга комунізму“ у співавторстві французьких учених та ін., опубліковано чимало науково-публіцистичних і документальних матеріялів.

У висвітленні проблеми голодомору є величезна заслуга науковців НТШ. Учені Товариства постійно звертаються до цих трагічних сторінок української історії— свідомого й ретельно спланованого голодомору-ґеноциду 1932—33 років, спрямованого передусім проти українського селянства — найбільш нестабільного й непрогнозованого „етнографічного матеріялу“, як цинічно вважали московські чиновники ҐПУ, котрий не зможе ніколи дорости до „справжнього комуніста“ і буде чинити активний опір колективній системі власности — колгоспам.

Підготовлений з ініціятиви вчених Секції етнографії і фольклористики НТШ та активно підтриманий головою НТШ Олегом Романівим збірник наукових праць „Відлуння голодомору-ґеноциду 1932—1933“ має своєю метою не лише вшанувати пам’ять мільйонів убієнних українців. Автори статей розкривають справжні причини та етнокультурні наслідки голодомору в Україні, злочинні методи комуно-московської влади, об’єктивні наслідки колективізації як найбільш руйнівного чинника основ етносоціяльної й етнокультурної матриці українського села, демократичних засад українського громадського самоврядування тощо. Вчені звернулися з меморандумом до українського народу, народів світу та всіх людей доброї волі, щоб правда про голодомор отримала правове визнання, і була засуджена на міжнародному рівні злочинна сутність комунізму.

Уважно вчитуймося у кожен рядок цієї книги, аби знову не повторився той страшний злочин і цинічний досвід людської діяльности ХХ століття.

Микола БАЛАГУТРАК