МАРКІЯН ШАШКЕВИЧ — ПРОВІСНИК НЕЗАЛЕЖНОСТИ СОБОРНОЇ УКРАЇНИ (До 200-річчя від народження)

У літопис національного відродження у захід­них землях України середини ХІХ ст. золотими літерами вписане ім'я видатного письменника і громадсько-культурного діяча, славного сина Га­лицької землі о. Маркіяна Шашкевича (6 листопа­да 1811 р. – 7 червня 1843 р.).

Ще в студентські роки М. Шашкевичеві судилося під час навчан­ня у Львівському університеті та духовній семінарії (1829-1837) стати провісником, а згодом і прапороносцем української на­ціональної ідеї в Галичині, на­креслити шляхи і забезпечити організаційно її реалізацію. У складних умовах безпросвітного життя українців, зумовлено­го браком власної державности і перебуванням Галичини під владою Австрійської монархії, яка толерувала майже необме­жене традиційне панування в краї поляків, в умовах послідов­но здійснюваної асиміляторської політики правлячих кіл і шлях­ти щодо українців, він зумів організувати навколо себе гурт подвижників, наснажити націо­нальним духом та власним при­кладом запалити до благосло­венної праці над національним відродженням народу.

Саме М. Шашкевич став на­тхненником, організатором і ліде­ром „Руської Трійці" – демокра­тично зорієнтованого громадсько-культурного угруповання, до складу якого, крім нього, входили також Іван Вагилевич і Яків Головацький. Навколо нього гуртувалося чимало інших його однодумців, прихильників і послідовників.

Напрям діяльности „Руської Трійці" визначав­ся новими і домінуючими тоді в духовному жит­ті народів Центрально-Східної Европи ідеями романтизму. Згідно з його головними засадами, М. Шашкевич і його побратими, наслідуючи при­клад літературних сил Наддніпрянської Украї­ни, ідеологів слов'янського відродження та націо­нально-визвольних змагань поляків, прагнули з допомогою власних українознавчих досліджень, літературної творчости й друкованого слова рід­ною мовою сприяти піднесенню освітнього рівня та пробудженню національної свідомости галичан як невід'ємної частини українського народу. Так вони прислужилися справі його відродження до самостійного національного життя та входження в коло вільних, рівноправних й культурних націй Европи, на­самперед слов'янських. Цьому присвятили всю свою багато­гранну, багато в чому піонерську, працю: збирацьку, дослідницьку, видавничу й публіцистичну в ділянці гуманітарних дисциплін, а також літературно-художню та перекладацьку творчість.

Першим документально за­свідченим виявом патріотичної громадсько-культурної праці гуртка М. Шашкевича початку 1830-х рр. була рукописна пое­тична збірка „Син Русі" (1833), яка своїм змістом заохочувала гуртківців до праці для добра народу. Програмним був вірш- заклик М. Шашкевича „Слово до чтителей руського язика": Разом, разом, хто сил має, Гоніть з Русі мраки тьмаві, Зависть най нас не спиняє, Разом к світлу, други жваві!

Одним із найголовніших на­прямів діяльности „Руської Трійці" стали студії з народо­знавства. Наслідком уперше ор­ганізованої її діячами широкої цілеспрямованої етнографічно-фольклористичної праці стали опи­си етнографічних груп західних теренів України (подоляків, бойків, гуцулів, лемків), цінні записи усної народної творчости, які увійшли до різних фольклористичних видань, у тому числі до альма­наху „Русалка Дністрова". Народні пісні у запи­сах М. Шашкевича публіковані у різних фолькло­ристичних збірниках, а в 1973 р. вийшли окремим виданням.

Мовознавчі зацікавлення „Руської Трійці" зна­йшли свій вияв у праці над створенням словника та граматики живої української мови. Фрагменти Шашкевичевих граматичних нотаток залишились у рукописах. Друком вийшли „Граматики" І. Вагилевича (1845) та Я. Головацького (1849). Новатор­ством були позначені їхні виступи за утвердження національної літератури на основі живої розмовної мови і створення цією мовою шкільних підручників („Читанка" М. Шашкевича з участю Ю. Величковського, укладена 1836, видана 1850 і 1853 рр.), реформа правопису (заміна етимологічного фо­нетичним), використання так званого цивільного шрифту замість кириличного, впровадження рідної мови в повсякденний вжиток інтеліґенції та церковні проповіді, переклади живою народною мовою літературних творів з церковнослов'янської, чеської, польської, російської, грецької і німецької мов та сербських народних пісень (М. Шашкевич, Я. Головацький), нарешті, виступи проти спроб ла­тинізації українського письменства (брошура „Аз­бука і Abecadlo" М. Шашкевича, 1836).

Своєю літера­турною творчістю М. Шашкевич й інші репрезентан­ти „Руської Трій­ці" започаткували нову, національну літературу в Га­личині і західно­українських землях загалом. За М. Шашкевичем, нова літе­ратура мала обсто­ювати національну окремішність наро­ду, пізнавати його і бути джерелом його пізнання, ши­рити серед нього освіту, впливати на морально-патріо­тичне виховання. А поза тим, вона повинна виконувати високу громадянську місію, збагачуватись з допомогою інших, насамперед слов'янських культур, тобто мати безпосередній стосунок до створення української спільноти. Найістотнішою ознакою нової літератури галицькі романтики вважали народність, яку вони розуміли як національну своєрідність. Розвиток літератури на народній основі, на їхню думку, забезпечував романтичний фольклоризм. Звідси й така увага до фольклору як предтечі літератури і взірця на­родности. В їхніх творах уперше в українській літературі зазвучали щира турбота про народ, високі громадянські мотиви.

Невід'ємною рисою і критерієм визнання суспільної вартости явищ нової літератури вва­жалася неповторність творчої індивідуальности їх творців. Це було характерне особливо для новаторської поезії М. Шашкевича. В його поетич­ному доробку – історичні вірші („Згадка", „Бо­леслав Кривоустий під Галичем, 1139", „О Нали­вайку", „Хмельницького обступленіє Львова"), громадянська й інтимна лірика („Слово до чтителей руського язика", „Руська мати нас родила", „Відкинь той камінь", „Розпука", „Туга", „Туга за милою", „Лиха доля", „Безрідний", „Думка", „Син любимому отцю", „Підлисся" та ін.), балади („Погоня"), перші в українській літературі соне­ти („До ***", „Сумрак вечірній"). Поетичним тво­рам М. Шашкевича притаманні чітко виражені національні мотиви, м'які, ніжні ліричні тони, не­складна символіка, завдяки чому вони стали осно­вою для створення численних музичних творів. Перлиною ліричної поезії стала його „Веснівка", перекладена багатьма іноземними мовами.

Ще один надзвичайно важливий аспект „Русь­кої Трійці" — це царина історії народу. В дусі засад романтизму її діячі надавали великого значення дослідженню, популяризації, науковому і худож­ньому відтворенню історичного минулого народу, вважаючи, що „в минулому пересторога і наука на будучність" (Я. Го- ловацький). Предме­том їх особливого зацікавлення й мо­тивацією цілеспря­мованої діяльности стали давні традиції політичного життя українського наро­ду, насамперед кня­жої доби та часів Козацької держави. Їхні наукові праці, публіцистика, літе­ратурні твори, епіс- толярія рясніють ви­словлюваннями про державну могут­ність і славу княжої Руси. М. Шашкевич з великим пієте­том висловлюється про Київ, Київську Русь у вірші „Згадка", в якому йдеться про епоху Ярослава Мудрого, творця „Правди Руської", коли „руськими сторонами дзвін вічовий гомотів", усім світом гомоніла слава Києва і по всій Русі пану­вали „щастя, гаразд", з якими так контрастувала сучасна йому дійсність.

Стосовно княжої доби, на особливу увагу за­слуговує німецькомовний рукопис М. Шашкевича „Die Ruthener" („Русини"). Княжа доба постає зі сторінок рукопису як найсвітліша епоха в історії руського народу, що породила мудрих державних діячів, які нічим не поступалися найвидатнішим володарям інших країн. На їхньому тлі автор дає лаконічну, влучну й багатовимірну характеристи­ку багатьох чільних руських державотворців.

Князь Володимир, за М. Шашкевичем, шу­кав „вищого світла" і запровадив християнст­во на Русі, через те його проголосили „вели­ким і рівноапостольним"; він створив могутню східнослов'янську монархію. Князь Ярослав – і хоробрий воїн, і врівноважений, справедливий будівничий держави, і дбайливий сіяч на ниві високої культури, фундатор шкіл, покровитель писемности, пильний книжник, кодифікатор права і творець знаменитої „Правди Руської" – свідчення високого рівня правової культури києво-руського суспільства. Ці риси князя дали підставу авторові величати його Ярославом Законодавцем.

Могутнім джерелом творчого натхнення для діячів „Руської Трійці" стала поема „Слово о полку Ігоревім" – панегірик во славу київських і галицьких князів. Вони стали першими в Галичині її дослідниками, інтерпретаторами і переклада­чами на народну мову. М. Шашкевич започатку­вав українськомовні переклади поеми. Зберігся, однак, лише уривок його перекладу – „Плач Ярославни".

Посилений інтерес викликало у діячів „Руської Трійці" державне життя у період Галицького і Галицько-Волинського князівств XII-XIV ст. як продовжувачів києво-руської державности. М. Шашкевич звертається до Дністра як свідка ко­лишніх княжих столиць такими словами: „Слав­ний Дністре!.. Над тобою Галич, Звонигород – любі згадки русинові". М. Шашкевич та його побратими оспівують мужню боротьбу галичан проти чужоземних завойовників у XII-XIII ст. У вірші „Болеслав Кривоустий під Галичем, 1139" він поетизує „славний руський з ляхом бій" – пе­ремогу галицьких полків, підтриманих київською дружиною князя Ярополка Володимировича, над військом польського короля, який намагався захо­пити Галич. Для нього галицькі і київські воїни – то одна руська сила „од Бескида аж до моря", „від запада аж де зоря".

Предметом пильної уваги діячів „Руської Трій­ці" стали козацтво і Запорізька Січ як своєрідна форма військово-політичної самоорганізації українського народу після втрати ним власної державности, в умовах завоювання його етнічної території сусідніми державами, як носії і охоронці національної державницької традиції, як символ свободи і національно-визвольної боротьби.

М. Шашкевич у вірші „Побратимові" щиро захоплюється творами „українських вірлят" – письменників Наддніпрянщини, в яких виразно звучить мотив тяглости національної державности від княжої доби до козаччини і „стара бувальщи­на" з їх сторінок нагадує „Про давні літа, Про давні часи, Як слава гула світом вокруги; Про руських батьків, Боярів, князів, Про гетьманів, козаків".

Виявляючи зацікавлення історією козацтва, М. Шашкевич виношував задум написання на цю тему спеціяльної праці, залишивши автограф її плану, який передбачав пункти: „Дністер.– Слава Русі.– Козаки.– Свобода".

Пам'ять про лицарський чин козацтва, його визвольну місію засвідчив фраґмент одного з рукописів М. Шашкевича: „Славні руськії могилоньки ще лицарів хоронять. Колись були борби козацькії – нині тишина. І гриміло, і дудніло... Лучша борба нещаслива, як нинішня тихота, в борбі була надія, а нині знила. Козаки самі себе забили, хотячи нас боронити. Пострадали свободу, хотячи нас вирвати з неволі".

М. Шашкевич вважав священною справою збе­реження і відсвіжування пам'яти про героїчну боротьбу козацтва. Наприкінці розшифрованого ним разом із Я. Головацьким Львівського літопису він занотував свою однозначно схвальну оцінку подвигів козацтва за часів Б. Хмельницького: „От тепер 200 літ тому, як сії славнії битви Русь Южна сточила з насильством можновластія. Ми святимо пам'ятку 200-літну побідоносного оружія русинів під Пилявцями, Зборовом, Збаражем, Львов[ом], пам'ять славних богатирів козацьких, за віру і свободу павших під Берестечком".

Свій пієтет до козацтва „Руська Трійця" намага­лася виразити через власну літературно-видавничу діяльність, щоб, таким чином, зробити його надбан­ням ширшого кола сучасників. Козацька тематика посіла чільне місце у підготованому М. Шашкевичем до друку історично-літературно-фольклорному альманасі „Зоря" (1834). Його відкривав портрет Б. Хмельницького, а до текстової частини увійшли життєпис гетьмана, написаний М. Шашкевичем, його вірш „О Наливайку" (в ньому автор устами свого героя закликав сучасників: „Гей, молодці, за свободу!"), „Хмельницького обступленіє Львова" (про облогу козаками Львова 1648 р.) та неповний переклад з латинської байки Б. Хмельницького, в моралізуючій частині якої результат мирних переговорів із ним послів польського короля Яна Казимира у 1655 р. був поставлений у залежність від відмови польської шляхти від претензій на українські землі та готовности короля повернути під владу гетьмана „всю Русь до Володимира, і Львів, і Ярослав, і Перемишль".

Збірка, яка всім змістом засуджувала режим шляхетської сваволі та чужоземне поневолення, возвеличувала ви­звольну боротьбу народу і народ­них героїв, маніфестувала єдність галичан з усім українським на­родом, була неприйнятна, однак, для в ладних структур і відхилена цензурою власне через наявність у ній козацьких сюжетів і ви­звольних мотивів, які могли спро­вокувати небажаний для влади протест польських впливових кіл.

Спадкоємцем „Зорі" в аполо­гії козацтва став виданий в Буді (Угорщина) 1837 р. альманах „Русь­кої Трійці" „Русалка Дністрова". Хоча, врахувавши невдачу із „Зо­рею", М. Шашкевич під час його підготовки з цензурних міркувань відмовився від вміщення у нього найбільш політично загострених сюжетів, та все ж деякі матеріяли з поетизацією визвольної бороть­би козацтва в ньому зберіг. Зо­крема, в альманасі опубліковано народні думи й історичні пісні про козацького старшину Морозенка, козака Коновченка, про здобут­тя козаками Варни в XVII ст., страту гайдамаків у с. П'ятигорах 1768 р. До збірки увійшли також весільні пісні, веснянки, колядки з передмовою І. Вагилевича, твори М. Шашкевича, І. Вагилевича та Я. Головацького, переклади серб­ських народних пісень і уривків із Короледвірського рукопису та інші матеріяли. Девізом книжки стали слова Я. Коллара: „Не тоді, коли очі сумні, а коли руки діяльні, розцвітає надія". У „Передслів'ї" М. Шашкевич оцінив альманах як явище загальноукраїнського національно-культурного відродження, вітав по­чин Наддніпрянської України щодо розвитку но­вої літератури.

Своїм змістом, нав'язуванням до традицій власної державности та політичної незалежности, звеличуванням визвольної боротьби, поетизацією народних героїв, подвигів козацтва, учасників гайдамацького руху книжка демон­струвала нескореність духу уярмленого народу, усвідомлення неправомірности розчленування його території, живучість пам'яти про його колиш­ню велич і могутність та жертви у боротьбі за сво­боду, прагнення патріотичних сил до відновлення його суверенних прав та готовність до праці над його відродженням та налагодженням співпраці з іншими слов'янськими народами на основі взаємности. „Русалка Дністрова" своїм змістом, отже, відповідала тій місії, якої чекав від спогадів про минуле М. Шашкевич у вірші „Споминаймо, браття милі", а саме – „Воскресити в но­вій силі Руську славу, руську власть".

Укладачі альманаху відмо­вилися від старомодної книжної мови, застарілої історико-етимологічної орфографічної сис­теми та кириличного шрифту, замінивши їх живою народною мовою, новомодним фонетичним правописом і т. зв. граждансь­ким (цивільним) шрифтом. Зага­лом „Русалка Дністрова" стала синтезованим виявом новаторсь­ких починань у різних ділянках національно-культурного життя українців Галичини доби „Русь­кої Трійці" (народознавстві, історіографії, літературознавст­ві, мовознавстві, літературній творчості), маніфестом їх націо­нального відродження. За слова­ми І. Франка, збірка була „свого часу явищем наскрізь револю­ційним". Вона стала визначною подією національного руху і по­клала початок новій літературі в західноукраїнських землях.

Однак вихід книжки вороже сприйняли офіційні кола і на неї, саме через її спадковий зв'язок із забороненою раніше „Зорею", була також накладена цензурна заборона. Відразу після її вихо­ду розійшлася лише невелика частина (близько 200) її накла­ду (близько 800 прим.). Решта зберігалась у львівській цензурі до 1848 р. і була пущена в обіг лише 1849 р. Видавці альманаху опинилися під наглядом поліції і зазнали переслідувань.

Традиції заборонених цензурою „Зорі" та „Ру­салки Дністрової" згодом продовжив упорядкова­ний братами Головацькими літературний альма­нах „Вінок русинам на обжинки" (Відень, 1845- 1847, т. 1-2). Він, вмістивши поетичні твори М. Шашкевича (15 віршів, з них п'ять передруко­вано з „Русалки Дністрової"), Я.Головацького, І. Вагилевича, М. Устияновича, А. Могильницького, статті Я. Головацького „Пам'ять Маркіяну Шашкевичу" і „Велика Хорватія", ряд етнографічних заміток і фольклорних матеріялів та переклади сербських народних пісень, доніс до читачів, хоч із запізненням на десять років, головні ідеї „Руської Трійці", які незабаром лягли в основу політичної програми національного руху галицьких українців доби „Весни народів" (1848).

Глибоко переживаючи територіяльну розчле­нованість народу, діячі „Руської Трійці" всі свої по­мисли звертали до Наддніпрянської України, яку вважали центром тяжіння для всіх українських земель. М. Шашкевич, як і його побратими, ви­являв неабияке зацікавлення літературно-видав­ничим доробком Наддніпрянської України, його взірці „для нього – це „хороші і ціловажні діла", „як заранє по довгих тмавих ночах.., здорові, повносильні рістки", про які треба „цілою душею дба­ти", їх „огрівати, плекати і зрощати".

Він пророчо надіявся, що завдяки цьому вони згодом „під крилом часу і добрих владнувателів хорошою і кріпкою засіяют величею", а внаслідок освоєння всієї культурної спадщини („лиш їх скли­кати в одно"), яке допоможе сучасному поколінню усвідомити своє покликання, „стане піснь вели­ка, довга, безконечна, що цілим світом загуде, що сильно розгримить славу перідніх і нинішніх літ всього народа".

Подвижницьку працю „Руської Трійці", гідно репрезентовану виданням „Русалки Дністрової", прихильно оцінили не тільки провідні культурні діячі Наддніпрянщини (Т. Шевченко, М. Макси­мович, І. Срезнєвський та ін.), а й чимало діячів визвольних рухів і культур слов'янських народів, підвладних Австрії, яких з галицькими діячами об'єднувала спільність інтересів у боротьбі за демократичні перетворення і національну свободу. Завдяки їхній безкорисливій підтримці галицькі діячі мали змогу одержувати багату інформацію з питань громадсько-культурного життя, а свої твори, які натрапляли на цензурні рогатки в Галичині, друкувати поза її межами (в Буді, Празі, Відні, Варшаві та ін.) і, таким чином, пускати в широкий світ. Ця товариська взаємодопомога на­бувала вагомого суспільного значення.

Ідеї та діяльність М. Шашкевича і його побра­тимів мали значний резонанс як в Галичині, так і поза її межами. Вони стимулювали утвердження національної свідомости багатьох поколінь укра­їнської інтеліґенції й надихали її на само­віддану працю на ниві національного відроджен­ня, окриляли творчість багатьох українських письменників, художни­ків, композиторів, учених та здобули всенародне визнання.

Традиції М. Шашкевича і „Руської Трійці" продовжив український національний рух під час „Весни народів", зго­дом т. зв. народовський, національно-демократич­ний напрям національно­го руху в Галичині та Буковині, спадкоємцями якого стали творці Західно-Української Народ­ної Республіки (1918-1919) та ініціятори її злуки з Українською Народною Республікою 22 січня 1919 р., а у віддаленій перспективі – будівничі сучасної незалежної України.

Ідейна і творча спадщина М. Шашкевича уві­йшла, таким чином, животворним надбанням у духовний світ українців, слов'янських народів, зайняла почесне місце у скарбниці европейської та світової культури. Вона є живим джерелом зба­гачення духовности сучасних поколінь і творення нових цінностей.

Феодосій СТЕБЛІЙ