Український медичний календар на 2015 рік

Ганіткевич Ярослав Український медичний календар на 2015 рік. Київ, 2014. - 76 с.

 

Видання календаря присвячено датам історії української медицини, видатним лікарям і ювілейним річницям, які заслуговують відзначення або згадки в 2015 році. До видання включені відомості про активних і видатних лікарів-українців в Україні, в колишній Російській імперії, Австро-Угорщині, Польщі, в світі, про лікарів різних національностей на українських землях. Представлено дані та згадано близько 300 лікарів. Подані також відомості про важливі та важкі для охорони здоров’я події в Україні. Оскільки подібні календарні дати ще не часто публікувалися, деякі з них мало відомі,  зібрано і представлено річниці  за Х- ХХ століття  до 1915   року з інтервалом у 5 років. Приведено коротко ювілейні дати видатних вчених світової медицини.

 

                 0 Національна наукова медична бібліотека України.

                 0 Ганіткевич Я.В.

                

                  Передмова

 

Представлений медичний календар подає відомості про річниці лікарів і вчених-медиків та про важливі події становлення медицини і розвитку охорони здоров’я в Україні.

З самого початку підготовки сучасних календарів  медицини виявилося, що опубліковані раніше в радянські часи календарі потребують значного допрацювання. В Україні необхідно враховувати що в радянських публікаціях, наприклад у виданнях  «Знаменательные и юбилейные даты истории медицины 19… года»  (більше 35 випусків під редакцією проф. В.Д.Петрова в Москві), замовчувалися численні дані про події медицини на українських землях, про українців-медиків. Не подавалися об’єктивно дані про розвиток медицини в Русі-Україні, в князівські часи, в Козацько-Гетьманській Україні, в часи перебування українських земель під владою сусідніх країн, при розподілі наприкінці ХVІІІ століття земель України і належності двом імперіям - Австро–Угорській імперії (Галичина, Буковина, Волинь, Закарпаття) та Російській (решта українських земель). Кожна з часток України потрапила під впливи двох відмінних, а де в чому – цілком протилежних як суспільно-політичних, так і культурно-освітніх систем. Розвиток медицини на українських землях, що увійшли до складу Австро–Угорської імперії пішов за новочасним європейським зразком. Навіть на Буковині, яка була найвіддаленішим периферійним регіоном Австрії, система медичного забезпечення розвивалася й удосконалювалася як і по всій імперії.

Розвиток об’єктивної історії України дає можливість розглядати історію медицини і охорони здоров’я на різних землях у різних періодах і умовах - у Великому князівстві Русі-України, в період Ординської навали, в складі Великого князівства Литовського, при переході Волині, Підляшшя, Поділля, Брацлавщини та Київщини під владу Польсько-Литовської держави, в Галицько-Волинському князівстві, при входженні Буковини до Молдавського князівства, при утворенні козацько-гетьманської України, в умовах приєднання козацької держави до Російської імперії, при поділі України по Дніпру між Річчю Посполитою та Московською державою,  при переході частини українських земель до складу Австрії, Австро-Угорщини, Угорщини, Румунії, Чехословаччини. Особливості різних держав, їх влада, освіта, закони, література мали вплив на розвиток медицини і охорони здоров’я на українських землях. У польсько-литовську добу українці називали себе русинами — слово утворилося від назви «Русь»; росіян у ті часи переважно називали московитами.

В УРСР не представляли даних про розвиток медицини в Українській Народній Республіці, на Західно-Українських землях, в Закарпатті і Буковині, про репресованих  українських лікарів і науковців-медиків, про діяльність українських лікарських організацій в еміграції в Європі та в Америці, в інших країнах світу. Якщо приводилися деякі дані про лікарів різних національностей (росіяни, поляки, німці, євреї та ін.) на підросійській Україні, то зовсім не було представлено даних про  лікарів інших національностей, які лікували українське населення Західної України, Закарпаття, Буковини. Не описували науковців-медиків Острозької та Замойської академій, Києво-Могилянської академії, найстарішого в Україні Львівського університету.

Публікацію медичних календарів ювілейних і знаменних дат (персоналії та події)  ми почали в 1991 році, з того часу друкували понад 15 таких матеріалів, підготовлено книжку «Історія української медицини в датах та іменах» (2004). На жаль, досі в Україні, як в радянську добу, не відкрито в медичних університетах ні однієї кафедри історії медицини,  де науковці могди б відповідно до сучасного рівня історії української держави розвивати історію медицини, охорони здоров’я.

При підготовці цього календаря використана як давня медична література, так і монографії, брошури, численні  статті в незалежній Україні. Приведені відомості з видань різних областей і міст: Пам’яті лікарів Полтавщини. Полтава, 1996; А. М. Груша, М. М. Дуля. З історії медицини Чернігівщини. – Чернігів,1999; С. Д. Кобилянський. Історія медицини Буковини. – Чернівці, 1999;  Головко О.Ф., Головко В.О. Історія медицини Поділля (в ХVІІІ - XX ст.). – Вінниця, 2000; Медицина Запорізької області. – Запоріжжя, 2001; Васильев К.К. История здравоохранения Одессы. – Одеса, 2010; Історія розвитку мелицини на Одещині. Дореволюційний період / І. І. Ніточко та ін.— Одеса, 2011 та ін. Дуже багато нових відомостей з історії медицини в Україні подано в біобібліографічних довідниках ННМБ України - «Медицина в Україні. Видатні лікарі».1997 та особливо у другому виданні - „Медицина в Україні. Біобібліографічний словник», Випуск 2, 2012. Приведено дані з біографічних словників найстаріших університетів: «Біографічний словник НМУ ім.О.О.Богомольця», 2006; Професори Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, 2006, 2009; Видатні вихованці Харківської вищої медичної школи: Бібліографічний довідник, Харків, 2010. Цінні дані опубліковані О.М.Ціборовським (Історія становлення соціальної медицини…, 2010).                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                           

Таким чином календар містить розширені відомості з історії медицини на різних землях України у різні історичні періоди, про  лікарів-українців і лікарів інших національностей, приведено біографічні дані понад 300 лікарів.

Доповнення відносяться практично до кожного приведеного року. Щоб прискорити  в українській історії медицини  розвиток потрібних об’єктивних даних, у поданому календарі приведені знаменні дати з використанням проміжків часу в 5 років. При підготовці ще кількох подібних календарів у читачів будуть зібрані відомості для майбутнього представлення особливо важливих дат – 100, 125, 150, 200 і т.д. роковин  різних осіб та різних подій  української медицини. Можливо потрібно внести ще деякі важливі дати про діячів медицини  та події  охорони здоров’я в різних землях України.

В роки радянської влади виходили календарні видання з приведенням дат народження до останніх 60 років, подій радянської і міжнародної медицини - до останніх 25 років. Це дозволяло подавати нові радянські матеріали, відзначати події та осіб  того часу, представляти немало  вчених відповідно до їхніх службових характеристик а не до оцінки загальною історією медицини. Проте в нашій  історії  період   50 -100 років тому назад охоплює один із найтрудніших і найскладніших періодів історії України. Це  роки Першої світової війни, події в Східній Україні та в Західній Україні, утворення УНР і ЗУНР, боротьба з окупантами за самостійну державу, громадянська війна і участь медиків в житті країни, розвиток медицини і охорони здоров’я в УРСР, періоди Голодомору і Геноциду, масовий терор комуністичного режиму 1937-38 рр., знищення  багатьох лікарів і групи українських вчених-медиків, складна участь  лікарів у Другій світовій війні, утворення медицини Української Повстанської Армії, підпільний Український Червоний Хрест, деяке відродження українського національного життя в роки німецької окупації, переслідування органами гестапо, боротьба тоталітарного режиму проти «українського буржуазного націоналізму», посилення русифікації,  репресування величезної кількості українців, в тому числі лікарів, початок дисидентського руху і т.д. Ці події, довгий час в УРСР замовчувані або перекручено представлені, не однаково трактуються різними авторами, істориками різної ідеології. Потрібен ще певний час для об’єктивного висвітлення цих періодів у загальноприйнятій історії України, для обґрунтованого внесення подій і осіб медицини того часу до календарів видатних дат.                                                  

При таких обставинах в наш час  вважаємо доцільним  обмежитися датою наймолодших подій 100 років тому (до 1915 року), як звичайно прийнято у світовій науці.

В календарі не приведено детально даних про лікарів і вчених-медиків та про події медицини в зарубіжних країнах (Росія, Польща, Німеччина, Франція, Англія, США, Японія, Китай та ін.). Ці дані дуже обширні, вони досить об’єктивно подавалися в минулому, відомі нашим медикам і читачам з низки нових публікацій і монографій (О.А.Грандо. Визначні імена у світовій медицині. Київ, 2001, 495 с.;     Енциклопедичний довідник "Лауреати Нобелівської премії. 1901-2001". Ювілейне вид.- Київ, 2001. - 768 с.; Кімакович В.Й., Герич І.Д., Кущ О.О.    Лауреати Нобелівської премії з фізіології та медицини. Біографічні нариси. Ужгород, 2003, 420 с.; Вікіпедія - Список Нобелівських лауреатів та ін.).  Показник видатних імен у світовій медицині включає понад 1200 осіб. Тому в кінці календаря  коротко подано ювілейні дати  нобелівських лауреатів та видатних лікарів всього світу.

Будемо вдячні читачам за зауваження і побажання.

                           

                                 Список скорочень

 

АМН       - Академія медичних наук

АН           - Академія наук

ВУАН      - Всеукраїнська академія наук

            ГУЛАГ    - «Главное управление исправительно-трудовых лагерей»

ЗУНР       - Західно-Українська Народна Республіка

КМА        - Києво-Могилянська академія

КМІ          - Київський медичний інститут 

            КНДР      -  Корейська народна демократична республіка

МОЗ         - Міністерство охорони здоров’я

            МХА   -      Медико-хірургічна академія

НАН         - Національна академія наук

НДІ           - Науково-дослідний інститут

НТШ         - Наукове товариство імені Шевченка

РТЧХ       -  Російське Товариство Червоного Хреста

УВАН       - Українська вільна академія наук

УВУ          - Український вільний університет

УГА          - Українська Галицька армія

УЛТ           - Українське лікарське товариство

            УЛТПА     - Українське лікарське товариство Північної Америки

УНР           - Українська Народна Республіка

УНТ           - Українське наукове товариство

УПА          - Українська повстанська армія

УСС           - Українські січові стрільці

            У(т)У         - Український (таємний) університет

            УЧХ          -  Український Червоний Хрест

            ЧАЕС        -  Чорнобильськка атомна електростанція

            ЧУГА        -  Червона Українська Галицька армія

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ювілейні та пам’ятні дати  українського медичного календаря

на 2015 рік 

                    Січень

1880, 5 січня - в с. Криворівні на Гуцульщині в сім’ї священика народився Тит-Євген Бурачинський – лікар і громадський діяч, головний хірург Чернівецького шпиталю, в роки Визвольних змагань – військовий хірург, лікар-отаман УГА (1919), пізніше організатор і перший директор Українського шпиталю ім. митрополита А.Шептицького Народної лічниці у Львові (1933), керівник хірургічного відділу, дійсний член НТШ, голова УЛТ у Львові. Після війни працював у м. Тчев біля Ґданська (Польща), автор низки наукових та науково-популярних публікацій. Помер 23 червня 1968 р.

1905, 8 січня – у Києві народився Олександр Олександрович Імшенецький – радянський мікробіолог, академік АН СРСР, директор Інституту мікробіології АН СРСР, лауреат премії ім. Пастера. Помер 1976 р.

1890, 20 січня – 125 років тому в с. Городище Курської губернії (Росія) народився Юхим Васильович Маслов – професор-психіатр, завідувач кафедр психіатрії у Ашхабадському (1935-45) та Львівському (1946–70) медичних інститутах; закінчив медичний факультет Донського університету; автор праць про патогенез і лікування шизофренії, неврози, проблеми алкоголізму, організацію психіатричної та психоневрологічної допомоги; сприяв підготовці вчених з корінного українського населення. Помер 1970 р.

1805, 29 січня  - в Харкові (який тоді  мав 10 тисяч населення) після багаторічних  зволікань російської влади  відкрито перший  в Україні університет з медичним факультетом. Перші  роки із-за браку умов медичний факультет не функціонував; були намагання царських чиновників зірвати організацію медичного факультету, мотивуючи це тим, що серед молоді України не знаходиться бажаючих вивчати медицину, на що українець міністр Розумовський відповів: “До медичних наук давно вже помічена схильність в українському юнацтві. Найбільша частина лікарів вийшла з Малоросії” Першим деканом  медичного факультету став  професор хірургії Павло Шумлянський, один з найбільш освічених медиків того часу. На факультеті було шість кафедр, засновано бібліотеку медичного факультету.  Вперше на базі лікарень відкрито клініки  як навчально-наукові заклади. У Києві царський режим не дозволяв відкрити університет.

1845, 2 лютого – у містечку Гримайлові на Тернопільщині народився Іван Пулюй – видатний український вчений-фізик, професор Празького університету (1884-1918), працював у Відні і Стасбурзі, експериментуючи 20 років з катодними променями зробив перші знимки «в Х променях» кісток руки, але не виступив з ними публічно і не опублікував своїх спостережень, аналогічні яким за кілька років зробив В.Рентген, що став відкривачем нових променів. Фактично потрібно вважати І.Пулюя співвідкривачем рентгенівських променів. Разом з П.Кулішем зробив переклад «Святого письма» українською мовою. Помер у Празі 31 січня 1918 р., на меморіальній дошці написано: «Іван Пулюй – український учений і дослідник».

1885, 2 лютого – в с. Постолівці Гусятинського повіту народився Євген Гайдукевич – лікар-сотник УГА. Медицину студіював у Львові і Празі, працював у краєвому шпиталі у Чернівцях. В роки визвольних замагань організував лікарську допомогу в Стрию, працював у військовому державному секретаріаті, брав учать в походах УГА. Помер в час епідемії висипного тифу в Жмеринці 7 січня 1920 р.

1885, 4 лютого - в Петербурзі народився Георгій Володимирович Фольборт - професор-фізіолог, академік АН УРСР (1951). Після закінчення Петербурзької військово-медичної академії виконував у лабораторії І.П.Павлова докторську дисертацію про умовні рефлекси (1912), працював професором Ленінградського університету (1923–26), пізніше на Україні, завідувач кафедри нормальної фізіології Харківського та Київського (з 1946 р.) медичних інститутів, завідувач відділу вищої нервової діяльності і трофічних функцій Інституту фізіології ім. О.О.Богомольця, автор біля 130 наукових праць з питань фізіології вищої нервової діяльності, травлення, процесів втоми і відновлення; розвинув концепцію про закономірності процесів виснаження і відновлення. Помер 17 квітня 1960 р.

1885, 4 лютого – в с. Великі Борки на Тернопільщині народився Степан Балей - доктор медицини і доктор філософії, професор Варшавського університету (1928-52), очолював інститут експериментальної психології та інститут педагогіки, публікував праці українською та польською мовами, автор перших підручників з психології та логіки українською мовою, брав участь в з’їздах українських лікарів Галичини. Помер 13 жовтня 1952 р.

1880, 7 лютого – в м. Стародубі Чернігівської губернії (тепер РФ) народився Микола Памфілович Вашетко – видатний український вчений, доктор медицини, професор-патофізіолог, завідувач кафедри патологічної фізіології Київського (1921) та Донецького (з 1932 р.) медичних інститутів. Закінчив Університет св. Володимира (1908), активний член УНТ в Києві (1910-14). В УНР був професором кафедри загальної патології Українського державного університету, першим почав викладання патології українською мовою. Автор понад 50 праць з проблем токсикозів, патології нирок і сечоутворення, дії мікроелементів, ролі нервової системи в регуляції обмінних процесів. Пїдготував 15 докторів та понад 20 кандидатів наук, його лабораторія була центром патологічної фізіології в Україні; створив першу українську національну школу патофізіологів. Репресований більшовиками у 1931 р. Помер у забутті 6 вересня 1960 р. За тоталітарного режиму переважно замовчуваний.

1890, 10 лютого – – 125 років тому у м. Зеньків на Полтавщині в сім’ї священика народився Олексій Якович Богаєвський – український вчений, доктор медицини, професор, проходив стажування в Берліні та Відні, засновник та керівник першої самостійної кафедри рентгенології у Київському медінституті (1924-41), організвтор рентгенологічної підсекції в Медичній секції ВУАН, першим почав застосовувати мамографію; автор 150 наукових праць, переважно з питань рентгенодіагностики, співавтор великого довідника для лікарів з клінічної медицини українською мовою (видання 1928 і 1940 р.). Під час війни викладав у Києві в медичному інституті, згодом емігрував, був одним з організаторів Медичної секції УВАН в Мюнхені, з 1947 р. у США. Помер 10 травня 1959 р. В УРСР був замовчуваним.

1860, 14 лютого - у Вітебській губернії народився Броніслав Фортунатович Веріго - лікар-фізіолог, професор університету в Одесі (1897–1914). Опублікував праці з електрофізіології, започаткував розробку питань електроенцефалографії, встановив вплив кисню на здатність крові зв’язувати вуглекислий газ (ефект Веріго), написав двотомний підручник “Основи фізіології людини і вищих тварин”. Звільнений з університету за прогресивні погляди, з 1917 р. працював у Пермі. Помер 13 червня 1925 р.

1875, 15 (27) лютого - в с. Михайловка Саранського повіту у Пензенській губернії (Росія) у сім’ї лікаря  народився Володимир Петрович Філатов - видатний офтальмолог, керівник кафедри очних хвороб Одеського університету та медичного інституту (1911-56), засновник і незмінний директор Інституту очних хвороб і тканевої терапії МОЗ УРСР в Одесі (1936-ґґґ56), який носить його ім`я, академік АН УРСР (1939), дійсний член АМН СРСР (1944). Закінчив Московський університет (1897), до 1903 р. працював у Москві. Створив новий метод відновної хірургії (Філатовське стебло), розробив проблему перещеплення рогової оболонки, запропонував способи тканинної терапії. Виступав російською мовою і переважно нею публікував свої праці. Створив школу радянських офтальмологів; був віруючою, релігійною людиною. Помер 30 жовтня 1956 року

1885, 16 лютого – в Чернівцях на Буковині у священичій родині народився Мирослав Сіменович - лікар і громадсько-політичний діяч у США. 1907 р. емігрував до США, де здобув медичну освіту. Провадив приватну практику в Чикаґо. Під час визвольних змагань приїхав до Галичини, очолював політичну місію ЗУНР для переговорів у Лондоні. В США організував гетьманський рух, одержав отаманський пірнач з рук гетьмана Павла Скоропадського (1927). Очолював гетьманський рух у 1952–1959 рр., організатор українського павільйону на Світовій виставці у Чикаґо. співорганізатор Ліги американців українського походження та відділу УЛТПА в Чикаґо, фундатор і почесний президент Українського національного музею в Чикаґо. Помер 14 березня 1967 р.

1790, 21 лютого - у с. Пологи на Полтавщині народився Прохор Олексійович Чаруківський - лікар-терапевт, професор Медико-хірургічної академії. Навчався в Чернігівській семінарії; опублікував праці “Загальна патологічна семіотика або вчення про ознаки хвороб взагалі” (1825), “Досвід системи практичної медицини” (1833–40), сприяв розробці та поширенню в країні методів перкусії і авскультації, на основі фізіологічних міркувань створив свою класифікацію хвороб. Помер 1842 р.

1865, 21 лютого – 150 років тому в м. Кролевець на Чернігівщині народився Федір Захарович Омельченко – доктор медицини, академік ВУАН (1921), патоморфолог, бактеріолог і військовий лікар, організатор і директор Біологічного інституту Академії Наук в Києві (1919), керівник кафедри мікробіології й патофізіології Київського ветеринарно-зоотехнічного інституту (1922-24), директор цього інституту. Автор понад 90 праць з питань прозекторської практики, бактеріологічної діагностики, особливостей будови ракових пухлин, досліджував питання антропології українців; відзначався високою ерудицією, енциклопедичними знаннями, знав шість західних мов, працював над українською медичною термінологією. Помер 4 лютого 1924 р., в УРСР переважно замовчуваний.

1910, 22 лютого –  у с. Криве Радехівського повіту на Львівщині народився Степан Михайлович Мартинів - терапевт-гематолог, завідувач кафедри пропедевтичної терапії Львівського медичного інституту (1955–85), один з перших професорів українців-галичан (1972), один з кращих гематологів України. Закінчив медичний факультет Львівського університету (1936), автор понад 140 праць з проблем гематології, трансфузіології та клінічної  імунології, блискучий діагност, досвідчений педагог, викладання проводив українською мовою, був членом УЛТ. Не зважаючи на утиски тоталітарного режиму залишався відданим своєму обов’язку, людиною високої культури, підготував 38 кандидатів і 7 докторів наук, заклав основи Львівської наукової школи гематологів та клінічних імунологів, проте після його виходу на пенсію кафедру ліквідували. Помер 6 квітня 1996 р.

1890, 23 лютого –– 125 років тому в с. Нижньому Струтині Долинського повіту на Прикарпатті народився Володимир Щуровський – лікар, шеф санітарної бригади Українських Січових Стрільців, пізніше лікар Української Галицької Армії, лікар стрілецького шпиталю у Львові; член УЛТ і дійсний член НТШ. Працював шкільним лікарем, старшим лікарем загального шпиталю, викладав гігієну в Українському (таємному) університеті (1921-25). Опублікував спогади про медицину в УГА. Помер на еміграції 4 травня 1969.

1865, 24 лютого – 150 років тому в м. Керчі в Криму народився Іван Липа - лікар, письменник, громадський діяч. Під час навчання в Київському університеті був заарештований за нелегальну діяльність. Працював на Херсонщині та Полтавщині, найдовше – в Одесі. Організував видавництво “Одеська літературна спілка”, брав участь в діяльності українського клубу, філії товариства Просвіта, видав альманах “Багаття”. Друкував статті й прозові твори в часописах “Нова громада”, “Шершень”, “Громадська думка”, “Рада”, “Українська хата”. За влади УНР був комісаром Одеси, опісля працював лікарем-інспектором Одеси. В уряді Директорії був Міністром віросповідань. Після поразки визвольних змагань оселився у Винниках під Львовом, займався приватною практикою, дописував до “Літературно-наукового вісника”. Помер 13 листопада 1923 р.

1905, 3 березня   -  у с. Нова Басань на Чернігівщині народився  Максим Федорович Гулий – радянський  біохімік, директор Інституту біохімії АН УРСР, академік і віце-президент (1958-62) АН УРСР, президент Українського біохімічного товариства (1976–87). Закінчив Київський ветеринарний-зоотехнічний інститут (1929), встановив залежність процесів  біосинтезу білків від карбоксилювання,  від трикарбонового окислювального циклу і  метаболічний зв’язок з останнім цукрового діабету, опрацював методи очистки і кристалізації багатьох білків. Дожив до свого 100-річчя, опублікував «Спогади», які охоплюють широку панораму українського життя ХХ століття. Помер 23 травня 2007 р.   

1860, 5 березня - в сім’ї священика Іполита та Теклі (з родини Кобринських) Окуневських у містечку Радівці біля Сучави на Південній Буковині (тепер Редзуци Сучавського повіту, Румунія) народився Ярослав Окуневський – військовий лікар, контр-адмірал Австро-Угорського флоту, мандрівник, публіцист, меценат, національно-просвітницький діяч, учасник Української національної революції (1917-21). Навчався у Віденському університеті, був членом і головою товариства «Січ», отримавши диплом (1884) розпочав службу корабельним лікарем військового флоту Австро-Угорщини в Хорватії в м. Пула, дослужився до рангу генерального лікаря (контр-адмірала) і посади начальника медичної служби військово-морського флоту Австро-Угорщини, періодично проживав у Відні. Багато уваги приділяв покращенню медичного забезпечення моряків, надавав висококваліфіковану медичну допомогу хворим у багатьох країнах і портах, покращив діяльність Морського шпиталю, відрізнявся великою працездатністю, обширними знаннями, високим інтелектом, вільно розмовляв англійською, французькою, італійською та німецькою мовами. Подорожував по багатьох країнах світу, у складі офіційних і неофіційних делегацій бував на двірських прийомах імператорів, королів і султанів, ханів, баронів і вождів племен, на національних святах і карнавалах, нагороджений багатьма орденами та відзнаками Австро-Угорської імперії та інших держав. Писав листи і спогади, які вийшли двома книжками «Листи з чужини». (1898, 1902), брав активну участь в культурно-політичному житті України, підтримував Визвольні змагання українців, організував доставку медикаментів і військово-медичного майна на потреби армії УНР (1919). Після розпаду Австро-Угорщини проживав з братом Теофілом у Городенці (тепер Івано-Франківська обл.), працював лікарем. Трагічно помер 24 жовтня 1929 року, похований в Городенці, його називали одним із найвидатніших галичан початку ХХ ст.

1905, 6 (19) березня - у с. Плоскому Таращанського повіту на Київщині народився Олександр Прокопович Маркевич –зоолог і паразитолог, директор Інституту зоології АН УРСР (1948–50), член-кор. АН УРСР (1950),  організатор і керівник Українського наукового товариства паразитологів. Закінчив Київський інститут народної освіти (1930), доктор біологічних наук (1939), працював двічі в Єгипті, автор біля 500 наукових праць, 20 монографій і ряду підручників, лосліджував паразитологію, хвороби риб, зоологію безхребетних, видавав праці українсько, російською та кількома іноземними мовами, мав великий авторитет, на його честь названо багато видів та родів тварин; заложив теоретичні основи гідропаразитології, заснував українську школу паразитологів, член Академії зоології Індії, почесний член ряду паразитологічних товариств різних країн; з інституту його звільнили у 1970 р., у 80-річчя його не згадали. Помер 23 квітня 1999 р.

1885, 12 березня – в м. Пензі народився Олексій Антонінович Кронтовський - бактеріолог і патолог, завідувач кафедр бактеріології, а пізніше – загальної патології Університету св. Володимира (1921-24), професор Київського санітарно-бактеріологічного інституту та Київського рентгенологічного інституту. Автор біля 80 наукових праць з питань експериментальної онкології, патофізіології, радіобіології, епідеміології, регенерації тканин, культури тканин і їх обміну речовин, спадковості та конституції. Опрацював методи культивування тканин поза організмом, запропонував метод «ізольованої пухлини» (1928). Вивчив біохімічні особливості ракової клітини, досліджував проблеми ендокринології. Член Міжнародного товариства патологів, один із редакторів міжнародного журналу в Єні. Помер 15 серпня 1933 р.

1860, 15 березня - в Одесі в єврейській сім`ї вчителя народився Володимир Аронович Хавкін – лікар-мікробіолог і епідеміолог, учень І.І.Мечнікова, співробітник Пастерівського Інституту в Парижі (з 1889), працював в Індії (1893–1915), створив в Бомбеї протичумну лабораторію, названу пізніше його іменем (з 1925 – Інститут ім. В.А.Хавкіна). Основні праці - дослідження холери і чуми, вперше опрацював ефективні вакцини проти цих хвороб. Помер 26 жовтня 1930 р.

1890, 18 березня - – 125 років тому в м. Глухові на Чернігівщині у сім’ї диакона народився Петро Рощинський – лікар у Міністерстві шляхів УНР, пізніше провадив приватну практику на Волині, активний учасник українського громадського життя; був засланий поляками до Берези Картузької. В роки німецької окупації працював у Кременці, очолював організацію УЧХ, допомагав воякам УПА. Одружений з лікаркою Ганною Струтинською-Рощинською (1890-1943). 23 лютого 1943 р. його і дружину розстріляли гестапівці.

1915, 18 березня - – 100 років тому в Галичині народився Володимир-Євген Гординський - лікар-науковець, почесний професор біохімії у Ротерфордському університеті, президент Американської асоціації клінічних хіміків, радник лабораторій та фармацевтичних компаній, дійсний член НТШ, член УЛТПА, віцепрезидент фонду допомоги дітям Чорнобиля, часто відвідував Україну. Наукові праці публікував українською, англійською та німецькою мовами. Помер 1 жовтня 1994 р.

  1905, 23 березня – в с. Новому Стародубі (нині Кіровоградська обл.) народився Іван Тодосійович (Феодосійович) Шевченко – професор-онколог, завідувач кафедри онкології Київського інституту вдосконалення лікарів (1971-75), очолював Київський рентгено-радіологічний та онкологічний інститут (з 1945), голова наукового товариства онкологів України (з 1956), автор праць про передракові стани, профілактику злоякісних пухлин, розробив метод променевої хірургії. Помер 17 липня 1993 р.

1915, 23 березня – 4 квітня – 100 років тому проходили пам’ятні бої між військом Австро-Угорщини і Росії за гору Маківку в Карпатах біля Славська, в них брав участь лікар - січовий стрілець Володимир Свідерський.

1870, 27 березня - в Одесі у сім’ї ремісника народився Олександр Михайлович Безредка - доктор медицини, мікробіолог, працював у Франції в лабораторії І.І.Мечникова в Інституті ім. Пастера. Закінчив медичний факультет Паризького університету Сорбони (1892). Досліджував проблеми імунітету та анафілаксії, розробив разом з І.І.Мечниковим метод вакцинації проти черевного тифу, впровадив термін “анафілактичний шок” і вивчив роль нервової системи в його розвитку, розробив метод десенсибілізації (метод Безредки), після смерті І.І.Мечникова став його наступником в Інституті. Помер 28 лютого 1940 р.

1855, 31 березня –  в с. Турянка Жовківського повіту народився Сильвестер Дрималик – один з найбільш відомих у свій час лікарів і громадських діячів Галичини. Після закінчення Віденського університету (1879) працював 35 років міським лікарем у Жовкві, активний член УЛТ, став членом ради і суду  Східногалицької лікарської палати; своїм чуйним ставленням, філантропією, просвітянською діяльністю здобув велику славу; заснував “Кредитову кооперативу”, написав “Порадник лікарський” дуже популярний у Галичині, а також “Слабості дітей”, провадив в часописах рубрику “Лікарська пошта”; з 1915 року виконував лікарську практику у Львові, з 1916 р. директор “Народної лічниці”. Помер 28 грудня 1923 р.

1750, березень - у  фортеці на Січі  з’явилася чума; присланий з Києва  штаб-лікар  давав полковому лікареві Черкеічу настанови та ліки, не дивлячись на обмеження контактів козаків і солдат на Січі поширилася епідемія.

1915, березень  - 100 років тому російська армія, яка вже оволоділа Східною Галичиною, Північною Буковиною, зайняла міста  Львів і Чернівці,  вийшла до Карпатських перевалів, після тривалої облоги зайняла фортецю Перемишль (22.03), взяла в полон 120000 австрійських вояків, в т.ч. українців; голова російської адміністрації Галичини генерал-губернатор граф О.Бобринський запроваджував «русские начала» у життя населення, закривав українські школи, українські організації, медичні заклади, запроваджував російську мову і російське законодавство, обертали греко-католиків у православ’я, верхівку греко-католицької церкви з митрополитом А.Шептицьким вивезли вглиб Росії; відбувалися єврейські погроми, закріплювалася анексія Західної України та інтеграція її з імперією.

1775, 3 квітня – в Закарпатті  вперше згадується про доктора медицини в цьому регіоні, укладено договір між керівництвом Угочанської жупи і доктором медицини Т.Сікорою про умови його праці, визначена річна платня в розмірі 295  золотих форинтів.

1900, 21 квітня – в Казані в сім’ї службовця народився Микола Миколайович Горєв – професор-патофізіолог, академік АМН СРСР (1953), завідувач відділу Інституту фізіології АН УРСР (з 1934), директор Інституту геронтології і експериментальної патології в Києві (1958-61). Закінчив Іркутський університет, працював спочатку у Хабаровську, автор 130 праць з фізіології і патології кровообігу, атеросклерозу, гіпертонії, інфаркту міокарду, аспектів шоку. Прожив більше 90 років, помер 9 листопада 1992 р.

1870, квітень - на території Західної України урядом Австро-Угорщини створено Крайову раду здоров'я, в обов'язки якої входило здійснення заходів по організації медичної допомоги населенню.

1855, 1 травня – на Катеринославщині народився Микола Феофанович Кащенко - доктор медицини і зоології, один з перших членів Української академії наук (1918), працював у Харкові, Томську, Києві. Викладав анатомію, гістологію, ембріологію, акушерство, провадив лікарську практику, був професором зоології та порівняльної анатомії, написав підручник зоології для медиків, книгу “Смерть і довголіття з біологічної точки зору” (1914, 1938). Займався акліматизацією лікарських рослин, практикував і пропагував лікування травами, прагнув заснувати в Києві інститут лікарських рослин. Помер 29 березня 1935 р.

1900, 5 травня - в Одесі в сім’ї Івана Липи - відомого лікаря-патріота, письменника, міністра УНР, народився Юрій Липа - лікар, фітотерапевт, письменник і публіцист. У віці 17 років служив у Одесі добровольцем куреня морської піхоти збройних сил УНР, опісля навчався в Варшаві й Лондоні, працював в Яворові на Львівщині, видав книги “Ліки під ногами”, “Фітотерапія”, статті –“Лічничі рослини в давній і сучасній українській медицині” (1937). Автор поетичних збірок “Світлість”, “Суворість”, “Вірую”, тритомного “Нотатника” про лицарів українських визвольних змагань, історичного роману “Козаки в Московії”; опублікував політологічні книги “Призначення України”, “Чорноморська доктрина” та “Розподіл Росії”. Надавав лікарську допомогу бійцям УПА, замордований НКВД 20 серпня 1944 р.

1910, 9 травня – Харківське медичне товариство у відповідь на звернення  343 слухачок нефункціонуючих Жіночих курсів постановило заснувати Жіночий медичний інститут, оргкомітет очолив В.Я.Данилевський, добилося відповідного дозволу міністерства, обладнано приміщення на Сумській, 1, збудовано Анатомічний театр, створено клініки на Сумській, 86, в Олександрівській лікарні; на перші 3 курси прийнято 804 слухачок.

1850, 10 травня - у Чернівцях народився Іван (Ян, Йоган) Мікуліч-Радецкі – видатний професор хірургії, учень Теодора Більрота. Батько його литовсько-польського походження, член Братства при греко-католицькій церкві, мати – австріячка; знав німецьку, польську, українську, румунську, англійську, ідіш мови; після гімназії в Чернівцях закінчив Віденський університет (1875), вивчав фортепіано і грав; коли питали про національність – відповідав: хірург. Працював в університетах Кракова, Кеніґсберга, в Бреслав (тепер Вроцлав, 1890-1905) збудував за власним проектом і обладнав кращу в світі хірургічну клініку, вніс вагомий вклад у світову хірургію, автор 146 праць, численних винаходів, операцій, методик, вперше в світі зашив перфоративну виразку шлунка, сконструював низку хірургічних та ендоскопічних інструментів, розробив основи ендоскопії, його вважають «батьком ендоскопії»; запропонував «клітину Мікуліча», «тампонаду за Мікулічем», «хворобу Мікуліча», «синдром Мікуліча», «затискач Мікуліча», «маска Мікуліча»; лікував митрополита А.Шептицького (1903), цікавився українською громадою Львова; вихований на німецькій культурі писав праці німецькою мовою, через що його вважали німецьким вченим. Обраний почесним членом багатьох університетів. Помер передчасно (від раку шлунка) 14 червня 1905 р.

1865, 12 травня -  150 років тому в м. Сторожинці на Буковині в сім’ї повітового лікаря народилася Софія Окуневська - перша українська жінка-лікар у Галичині. Закінчила медичні студії в Цюриху (1894), в Австро-Угорщині змушена була нострифікувати диплом, працювала гінекологом у Львові та інших містах Західної України, вийшла заміж за Вячеслава Морачевського, пізнішого директора Академії ветеринарної медицини у Львові та громадського діяча, як С.Окуневська-Морачевська брала активну участь в жіночому журналі “Перший вінок”, приятелювала з О.Кобилянською, Н.Кобринською. Померла у Львові 25 лютого 1926 року.

1845, 15 травня - у с. Іванівка Куп`янського повіту на Харківщині в родині власника маєтку народився Ілля Ілліч Мечников – природознавець, мікробіолог і біолог, творець теорії фагоцитозу, борець зі старінням, один з найвидатніших мікробіологів світу, лауреат Нобелівської премії (1908), почесний член ряду зарубіжних академій. Зростав в українському селі, навчався у гімназії та в університеті в Харкові. У віці 25 років став професором зоології і порівняльної анатомії в Одеському університеті (1870-82). Разом з Миколою Гамалією і Яковом Бардахом заснував в 1886 р. Одеську бактеріологічну станцію (пізніше Одеський НДІ епідеміології і мікробіології ім. І.І.Мечнікова), був членом української громади в Одесі, літо проводив у маєтку своєї дружини в Попівці під Смілою на Черкащині, збудував тут школу для сільської бідноти. Не маючи належних умов у Російській імперії на запрошення Л.Пастера переїхав (1887) працювати до Парижу; керівник лабораторії та заступник директора Інституту Пастера в Парижі (1905-16), нагороджений Нобелівською премією (разом з П.Ерліхом) за працю “Імунітет при заразних хворобах”, вивчав процеси старіння організму. Помер у Парижі 15 липня 1916 р. Урна з прахом згідно з його волею зберігається в бібліотеці Пастерівського інституту.

1890, 15 травня  - – 125 років тому в Житомирі  об'єднання сестер милосердя    відкрило   амбулаторну лікарню.

1880, 31 травня – у Переяславі (тепер Переяслав-Хмельницький Київської обл.) народилася Олександра Іванівна Смирнова-Замкова – акад. АН УРСР (1951), професор-патологоанатом, завідувач кафедри патологічної анатомії 2-го Київського медичного інституту (1920-30), відділу Інституту клінічної фізіології (1938-53), лабораторії морфології Інституту фізіології ім. О.О.Богомольця (1953-62), перша жінка – академік в Україні. Закінчила Університет у Монпельє (Франція), автор понад 100 наукових праць з патоморфології інфекційних та променевої хвороб, походження пухлин, передракових станів. Померла 22 вересня 1962 р.

1895, 9 червня  – у Києві в сім’ї професора ботаніки університету народився Борис Євгенович Вотчал – радянський терапевт, академік АМН СРСР, завідувач кафедри терапії Центрального інституту вдосконалення лікарів у Москві, автор понад 250 наукових праць, монографії “Нариси клінічної фармакології”, опрацював функціональний напрямок у клініці внутрішніх хвороб, першим дослідив венозний тонус, винайшов прилад для реєстрації згортання крові, пневмотахограф, артеріальний осцилограф, в роки Великої Вітчизняної війни був головним терапевтом Волховського фронту. Помер 19 вересня 1971 р. 

1755, 10 червня – прийнято рішення сенату про будову в Києві першого державного шпиталю на 50 хворих; в ньому запроваджено посади доктора, лічця (лікаря) і аптекаря. Про виконання цього рішення матеріалів не знайдено.

1875, 18 червня – в м. Орлі (Росія) народився Ісак Ілліч Файншмідт – один із організаторів і директор Українського туберкульозного інституту в Харкові (з 1921). завідувач кафедри туберкульозу, згодом кафедри факультетської терапії Харківського медичного інституту (з 1923), автор праць з проблем туберкульозу, пневмонії, серцево-судинних захворювань, організатор перших з`їздів українських терапевтів і фтизіатрів. Помер 25 квітня 1940 р.

1905, 18 червня– с. Чорна Гребля на Вінничині народився Лев Іванович Медвідь (Медведь) - гігієніст, професор, завідувач кафедри гігієни праці і профзахворювань Київського медичного інституту (1943-52), організатор і директор Київського науково-дослідного інституту гігієни праці і профзахворювань (1964 р. перетворений у Всесоюзний інститут гігієни і токсикології пестицидів, полімерів і пластмас). Був директором Вінницького (1931-33) та Київського (1941-45) медінститутів, міністром охорони здоров’я (1947-52). Автор понад 200 наукових праць з гігієни села і сільськогосподарської праці, організації охорони здоров’я, історії медицини. Працював у галузі токсичності та токсикодинаміки ртутноорганічних фунгіцидів, запропонував свою класифікацію пестицидів, член комітету експертів ВОЗ. Виступав і публікував праці українською і російською мовами. Помер 22 лютого 1982 р.

1910, 22 червня - у Львові в домівці Академічної (студентської) громади відбулися установчі збори Медичної громади – організації українських студентів медицини у Львівському університеті, головою обрано Омеляна Кордасевича, його заступником Михайла Козака, до товариства вписалося 30 студентів, почесний протекторат над товариством взяв на себе проф. І.Горбачевський з Праги. Займалося організацією товариського життя, самодопомоги, санаторного відпочинку, опрацюванням української медичної термінології, проведенням відчитів з рефератами на санітарно-гігієнічні теми, створенням своєї бібліотеки, співпрацювало з Медичною секцією УНТ в Києві, в роки Першої світової війни перервало роботу. Найбільш активно вело роботу підчас існування Українського (таємного) університету у Львові (1921-25), в 1924 р. Медична громада, заборонена Польським урядом, відновлена 26 квітня 1926 р. як університетське тов-во, затверджене ректоратом Університету, мало кураторів: професор фармакології В.Косковський та професор гігієни – З.Штойзінг, підтримувала зв’язки з українськими тов-вами в Польщі та за кордоном, розпущена більшовиками у 1939 р.

1915, 22 червня  -  100 років тому  австро-угорська армія і УСС звільнили Львів від 9-місячної окупації військом царської Росії та русифікації і інтеграції Галичини з імперією, почалося національне відродження, відновлення управління медициною Лікарською Палатою, діяльність лікарських закладів, Народної лічниці; при відступі російська армія забрала з міста професора університету фізіолога А.Бека.

1860, 24 червня - в містечку Миньківці на Поділлі (тепер Хмельницька обл.) в сім’ї службовця народився Теофіл (рос. - Феофіл) Гаврилович Яновський, видатний український терапевт, професор Київського університету (1905-19), завідувач кафедри Київського медичного інституту (з 1921 р.), перший серед клініцистів академік ВУАН (1927), однин із організаторів Київського туберкульозного інституту (нині Інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г.Яновського), один із засновників Київської терапевтичної школи, великий гуманіст. За 45 років праці у Києві став найбільш популярним і авторитетним лікарем, його називали «лікарською совістю», чародієм діагностики і лікування, “святим лікарем”. Написав ряд оригінальних праць, цінний підручник з туберкульозу. Був не тільки надзвичайно ерудованим, талановитим терапевтом, але й видатним знавцем бактеріології, патологічної анатомії, лабораторної справи, курортології, заснував і очолив першу в Києві бактеріологічну лабораторію, був фундатором перших приміських санаторіїв у Пущі-Водиці та Боярці, очолював Товариство нічних лікарських чергувань. По-європейськи освічена людина, володів іноземними мовами, чудово знав українську і світову літературу, лікував Миколу Лисенка, Михайла Старицького, Лесю Українку, Марію Заньковецьку; релігійна, глибоко віруюча людина, день починав з молитви у соборі св. Софії; як особисте горе сприймав братовбивчу війну. Помер 8 липня 1928 р., на похороні його були маси народу, представники всіх релігійних конфесій Києва. Більшість даних про нього комуністичний режим замовчував, дітей його пізніше репресували, старшого сина закатували у 1938 р.

1915, червень  - 100 років тому в процесі Першої світової війни контрудар Австро-Угорщини привів до відступу російської армії на території Західної України, австро-німецькі війська зайняли всю Галичину, Західну Волинь, Холмщину, Берестейщину з містами Луцьк і Дубно, лінія фронту стала біля Кам’янця Подільського, Тернополя, Кременця і Дубна; російська армія супроводжувала відступ погромом українства, депортацією населення, до Росії переміщено з біженцями понад 100 000 українців, серед них і медиків.

1915, червень –  після звільнення Львова від російського війська у великій залі митрополичої палати відбулися збори для створення Українського шпиталю, насамперед для лікування  поранених Українських Січових Стрільців, на пропозицію директора Народної лічниці д-ра  Євгена Озаркевича тимчасово створено  шпиталь під назвою “Захист для хворих УСС”, організовано курси медсестер, почато збирати кошти на обладнання шпиталю. 15  липня шпиталь на 50 ліжок в приміщенні о.Студитів прийняв перших пацієнтів; в ньому перебували також Іван Франко, Олекса Новаківський.

1850, 3 липня  -  у Воронезькій губернії народився Сергій Олександрович Попов – професор фармаколог Харківського університету (1895-1919), директор Жіночого медичного інституту Харківського медичного товариства (1912-19). Закінчив МХА в Петербурзі (1872), працював в Железноводську, досліджував Кавказькі мінеральні води;  проводив фармакологічне дослідження медичних препаратів, вивчав засоби народної медицини, автор 50 праць, перетворив кафедру у центр передової наукової думк. Помер 1920 р.

1860, 3 липня  - в с. Голошинці на Тернопільщині в польській сім’ї народився Влодзімєж (Володимир) Лукасєвіч – професор, керівник кафедри дерматовенерології (1898-1924), декан медичного факультету (1904-05) Львівського університету, член Вищої ради здоров’я Австрії (1896), Президент Львівського лікарського товариства (1903). Закінчив медичний факультет Краківського університету (1883), спеціалізувався у Відні, досліджував діагностику, клініку та лікування піодермії, фолікулітів шкіри, дерматоміом, туберкульозу, сифілісу, описав реакцію Яріша-Герксгаймера-Лукасєвіча, виразковий фолікуліт (хвороба Лукасєвіча), автор близько 60 наукових праць, засновник Львівської дерматологічної школи. Помер 17 лютого 1924 р.

1895, 13 липня  – у м. Курську народився Володимир Олександрович Бєлоусов – професор-педіатр, завідувач кафедри педіатрії Харківського медичного інституту (з 1939), член-кор. АМН СРСР. Вивчав проблеми клінічної педіатрії ревматизму і туберкульозу, автор 54 праць. Помер 25 травня 1971 р.

1900, 14 липня – у Львові відбувся перший випуск лікарів відновленим у 1894 р лікарським (медичним) факультетом університету, дипломи доктора всіх наук лікарських отримали 15 осіб, з них два українці: Іван Полохайло (1874-1959), лікар-терапевт у Любачеві та Львові, активний учасник українського громадського життя; Ярослав Грушкевич (1873-1964) – лікар офтальмолог у Львові, Тернополі та Станіславі, автор наукових праць, брав участь у підготовці Української загальної енциклопедії, викладав у гімназії гігієну; випуск лікарів до Першої світовой війни становив у середньому 13 – 35 осіб щорічно.

1860, 16 липня – в Україні в сім’ї службовця народився Олександр Федорович Шимановський – доктор медицини, професор, завідувач кафедри очних хвороб Університету св. Володимира (1903-18), першим у світі опрацював і здійснив операцію перещеплення переднього відділу очного яблука (1906). Помер 3 січня 1918 р.

1905, 1 липня – у с. Марківці біля Станіславова (тепер Івано-Франківськ) у сім’ї священика народився Василь Кархут - лікар, фітотерапевт, публіцист і громадський діяч. Навчався в У(т)У, закінчив Львівський університет (1932), працював на Волині, в Перемишлі, біля Снятина, був лікарем в Народній лічниці, у митрополита А.Шептицького, організував таємну пластунську організацію в Польщі, редагував пластовий журнал “Вогні”, підготував книжку “Ліки довкола нас” (три видання). Був репресований в Березі Картузькій, двічі арештований і засуджений в концтаборах ГУЛАГу в Сибірі і Казахстані. Помер          9 жовтня 1980 р., похований в Коломиї. 

1865, 4 серпня - – 150 років тому у Москві в сім`ї службовця народився Микола Костянтинович Лисенков - анатом і хірург, професор анатомії університету в Одесі, читав курс пластичної анатомії в Інституті образотворчих мистецтв. Розробив ряд нових анатомічних методів, написав підручник анатомії, який видержав 9 видань, був розповсюджений серед студентів медицини в Україні. Помер 11 жовтня 1941 р.

1895, 9 серпня  - в с. Журавці на Полтавщині у родині українського вченого  професора математики Варшавського університету Георгія Вороного народився Юрій Юрійович Вороний – хірург-новатор. Брав участь в бою під Крутами (1918), в УНР був членом Центральної Ради, закінчив Київський медичний інститут (1921), учень Є. Черняхівського, доктор медичний наук, професор (1954), працював у Київському і Харківському медичних інститутах, в Інституті невідкладної хірургії та переливання крові; встановив імунний механізм відторгнення пересадженої нирки, описав комплемент-зв’язуючі антитіла, що з’являються після експериментального перещеплення (1929); працюючи в Херсоні головним лікарем, директором і професором хірургії Херсонського виробничого медичного інституту (193134) здійснив перше в світі перещеплення трупної нирки (3 квітня 1933), що стало початком нового етапу в трансплантології. Очолював кафедру хірургії Харківського стоматологічного інституту (1936-41), під час  війни опинився на окупованій німцями території, зазнав утисків кому-ністичного  режиму, заборони працювати в Харкові, був замовчуваний, переїхав у Житомир (194450), пізніше, очолював лабораторію експериментальної хірургії в Києві (1950-60). Помер 13 травня 1961 р.

1850 21 серпня - у м Дусоцин (Західна Прусія, Німеччина) в польській сім’ї  народився Людвік Ридиґер - відомий хірург, директор хірургічної клініки у Львівському університеті (1897–1919), декан медичного факультету (1898-99, 1911-12), ректор Львівського університету (1901-02). Закінчив медичний факультет університету в Грайфсвальд (1873), працював у Ґданську, Грайфсвальді, Хелмно, Кракові, перших у світі здійснив операцію резекції пілоричного відділу шлунку при раку і резекцію шлунку при виразковій хворобі (операція Ридиґера), опрацював методику кишкових швів, операції на сечовивідних шляхах та передміхуровій залозі, опублікував також праці з проблем ран серця і артерій, злоякісних пухлин, хірургії суглобів і кісток, автор біля 200 наукових праць. Засновник та голова товариства хірургів Польщі, президент Львівського лікарського товариства (1904), почесний Радник імператилорського двору. Підготував ряд висококваліфікованих інонаціональних хірургів, написав нариси воєнної хірургії, в час українсько-польської війни (1919-20) вступив до польського            війська як генерал. Помер від інфаркту 25 червня 1920 р., похований на Личаківському цвинтарі побіч поляків, які загинули в цій війні.

1770, серпень  - епідемія чуми поширилася на Київ, обмежено переміщення і контакти населення; міський лікар Риндер видавав свідоцтва на в’їзд  у місто та на виїзд з нього.

1900, 1 вересня  – в Одеському (Новоросійському)  університеті відкрито медичний факультет, збудовано за останнім словом архітектури основні корпуси і клініки, обладнано їх за останнім словом науки і техніки; факультет став найпрестижнішим в країні, першим деканом його був відомий вчений-патолог проф. В.В.Підвисоцький.

1910, 3 вересня (ст.ст.) – в Києві в сім`ї професора університету народився Борис Кучеренко - лікар-патологоанатом, доктор теоретичної медицини, (1937) професор кафедри патологічної анатомії Київського медичного інституту, заступник директора Центрального українського інституту туберкульозу. Закінчив Київський медичний інститут (1932), автор низки наукових праць з патоморфології ендокринних залоз, Один з організаторів і проректор медичного інституту в окупованому гітлерівцями Києві, арештований і розстріляний гестапівцями в квітні 1942 р. В УРСР замовчуваний.

1870, 9 вересня – у Кракові народився Генрик Гальбан – професор невропатолог і психіатр (1905-33), декан медичного факультету, ректор Львівського університету (1933). Закінчив медичний факультет Краківського університету (1896), стажувався в Берліні, організував у Львові амбулаторію, відділення та клініку (1930) неврології, засновник Львівської наукової школи неврології та психіатрії. Одним з перших описав зміни в мозку при прогресуючому паралічі Ландрі, псевдобульбарному паралічі, вивчив аспекти тремтячого паралічу, опрацював діагностику та лікування захворювань екстрпірамідної системи. Був великим приятелем студентства, організував і очолював комісію Сенату університету в справах молоді, організував лікарське обстеження вступників, створив організацію «Здоровне опікування» (1930), заснував у Микуличині «Дім здоров’я» для студентської молоді. Помер 12 грудня 1933 р.

1885, 10 вересня - у Москві в сім`ї вченого (професора анатомії і фізіології рослин) народився Олександр Володимирович Палладін – радянський біохімік, науковець і діяч комуністичного режиму, академік АН СРСР (1942), академік (1929) і президент (1946–62) АН УРСР, академік АМН СРСР (1944), почесний член АН БРСР (1950). В дитинстві (1889–97) проживав у Харкові, коли батько був професором Харківського університету. Закінчив природничий відділ фізико-математичного факультету Петербурзького університету і працював там. З 1916 р. - у Харкові, завідувач кафедри фізіології Інституту сільського господарства і лісівництва. У 1921 р. організує кафедру біохімії в Харківському медичному інституті, бере участь в роботі Наркомосвіти, Наркомздоров»я, організує при кафедрі біохімічну лабораторію, на базі якої у 1924 р. створюється Український біохімічний інститут. Ступінь доктора отримав за сукупністю праць. З 1931 – у Києві, директор переведеного туди за ініціативою уряду Українського біохімічного інституту, пізніше – Інститут біохімії АН УРСР (що носить його ім`я), завідувач кафедри біохімії Київського університету (1934–54). Автор праць в галузі функціональної біохімії нервової системи, біохімії вітамінів, обміну речовин, порівняльної біохімії нервової тканини і головного мозку при різних функціональних станах, засновник радянської біохімічної школи, написав підручник «Біологіча хімія», який було перевидано 6 разів українською мовою та 12 – російською. В період “українського ренесансу” видав ряд книг українською мовою, добре нею володів і інколи виступав. Помер 6 грудня 1972 р.

1910, 13 вересня – у Львові в польській сім’ї народився Тадеуш Барановскі – професор-біохімік Львівського медичного інституту, завідувач кафедри біохімії (1940-44). Закінчив медичний факультет Львівського університету (1934), стажувався у Швайцарії. Досліджував біохімію білків і вуглеводів, ензимологію, у Львові виконав близько 40 праць. Пізніше (1945) у Вроцлавському університеті, завідувач кафедри біохімії, ректор Вроцлавської медичної академії, директор Інституту фізіології і біохімії, дійсний член Польської АН. Помер 24 березня 1993 р.

1835, 19 вересня - народився Григорій Миколайович Мінх - доктор медицини, професор патологоанатом, завідувач кафедри патологічної анатомії Університету св. Володимира (1876-1895), голова Товариства Київських лікарів. Закінчив Московський університет, проводив на собі досліди з самозараженням поворотним тифом, разом з Й.Й.Мочутковським (який провів на собі такий же дослід в Одесі) вперше встановив заразливість хворих паразитарними тифами, автор фундаментальних праць про проказу, яку досліджував під час експедицій по Україні, Єгипту і Палестині, вивчав чуму, сибірку. Помер 11 грудня 1896 р.

1770, вересень - до Києва на Поділ для боротьби з епідемією чуми прислано прикордонного лікаря І.Л.Полетику, лікарів С.М.Митрофанова і .ще трьох  лікарів.

1875, 1 (13) жовтня - в Одесі народився Максим Петрович Кончаловський - видатний терапевт і вчений. Працював у Московських медичних інститутах. Помер 29 листопада 1942 р.

1910, 1 жовтня - у Львові засноване Українське Лікарське Товариство – перша в нашій історії фахова організація лікарів-українців. Головою товариства обрано д-ра Євгена Озаркевича, директора Народної лічниці. Товариство ставило завдання: домогтися створення української лікарської палати, видати фахову термінологію в порозумінні з лікарями Наддніпрянщини, видавати фаховий лікарський часопис. Об’єднувало кілька сотень лікарів, в тому числі поза межами Галичини. Ліквідоване більшовиками у 1939 р. Відновлене у 1990 р.

1900, 3 жовтня – на хуторі Калюжному Лебединського повіту на Харківщині народився Денис Миколайович. Калюжний - радянський гігієніст, член-кор. АМН СРСР (1961), завідувач кафедри комунальної гігієни Київського медичного інституту (1956-60), директор Науково-дослідного інституту загальної й комунальної гігієни (1956-71 р.). Автор понад 200 наукових праць з питань охорони атмосферного повітря, гігієни поселень, польового розташування військ. Помер 24 червня 1976 р.

1890, 5 жовтня – – 125 років тому в с. Джурин на Тернопільщині народився Микола Софронович Сисак - лікар–патологоанатом і громадський діяч, доцент кафедри патологічної анатомії Київського медичного інституту (з 1920 р.), автор низки наукових праць про опухи нирок, первинний туберкульоз, лейкемії; описав випадки багатопалості на Полтавщині та дав її генетичний аналіз. В роки національної революції був головним лікарем шпиталю Червоної Української Галицької армії (ЧУГА), пізніше брав активну участь в українському культурному житті. 1935 р. репресований, засланий в табори ГУЛАГу. Після звільнення працював у Казані. Дата смерті невідома.

1615, 15 жовтня  -  300 років тому у Києві Гальшка Гулевичівна (Єлизевета Гулевич) - київський меценат заповіла свою садибу із землею на заснування Київського братства, монастиря, шпиталю і школи; кільканадцять років пізніше ця школа увійшла до складу Києво-Могилянського колегіуму.

1910, 16 жовтня – Галицьким Сеймом прийнята ухвала про будівництво у Львові краєвої інфекційної лікарні на 120 ліжок; відкрито її 29 грудня 1912 р.

1895, 19 жовтня – у Бєльску  роблизу Гродна (тепер Польща) в робітничій сім’ї народився Петро Михайлович Буйко – професор, акушер-гінеколог, директор Київського науково-дослідного інституту охорони материнства і дитинства (1933-41), автор наукових праць про розриви промежини під час пологів, хірургічне лікування міхурово-піхвових нориць. Закінчив військово-фельдшерську школу (1913), Київський медичний інститут (1922), брав участь в революційному русі, в роки громадянської війни перебував у партизанському загоні, боровся проти Центральної Ради. Під час війни потрапив пораненим в полон, згодом працював на окупованій гітлерівцями території лікарем Фастівської лікарні, допомогав пораненим партизанам, врятував від вивезення в Німеччину більше 1000 громадян. Схоплений гестапо в с. Ярошівці та спалений живцем фашистами 15 жовтня 1943 р., його ім`я надано інституту, який він очолював.

1870, 22 жовтня – у м. Вєлічка (Польща) народився Ян Влодзімєж (Володимир) Сєрадзкі – професор, керівник кафедри судової медицини (1900-41), декан медичного факультету, ректор (1924-25) Львівського університету, президент Львівського лікарського товариства (1911). Закінчив медичний факультет Краківського університету (1894), стажувався в Парижі, досліджував випадкові дитячі смерті, психопатологію в судовій медицині, механізми танатогенезу, історію медицини, запропонував оригінальну пробу визначення карбоксигемоглобіну, автор 40 наукових праць. 4 липня 1941 р.  страчений німецькими окупантами з групою вчених Львова.

1880, 22 жовтня – в с. Юрки на Полтавщині народився Віктор Павлович Протопопов – професор-психіатр, завідувач кафедри у Харківському медичному інституті (1923-44), директор Інституту клінічної психіатрії та соціальної психогігієни (1926-29), завідувач психіатричної клініки Психоневрологічного інституту в Харкові (1932-41). Згодом у Києві, завідувач кафедри психіатрії Київського інституту вдосконалення лікарів та відділу вищої нервової діяльності в Інституті фізіології АН УРСР (1944-57), академік АН УРСР (1945). Закінчив Петербурзьку Військово-медичну академію (1906), працював під керівництвом В.М.Бехтєрева. Розвивав патофізіологічний напрямок у психіатрії, впровадив у практику обстеження психіатричних хворих фізіологічні та біохімічні методи дослідження, створив оригінальну методику вироблення рухових умовних рефлексів у людини, зробив вагомий внесок у вивчення і лікування шизофренії та депресивно-маніакального психозу. В період українського відродження публікував праці і виступав українською мовою. Помер 29 листопада 1957 р.

1905, 28 жовтня – у м. Мерефі на Харківщині народився Степан Петрович Закривидорога – засновник і завідувач кафедри фармакології, професор Чернівецького медичного інституту (1946-67), автор понад 100 наукових праць про дію наркотиків, комбінований вплив ліків на організм, розробив і впровадив у практику терпентинову мазь з живиці буковинської піхти. Працював науковим консультантом (1957-58) Пхеньянського медичного інституту (КНДР) та в Монголії (1961-62). Помер 15 лютого 1981 р.

1840, 29 жовтня -  у Києві відбулося урочистие відкриття першого в Україні Наукового об`єднання лікарів; засноване лише 3 роки пізніше від Королівського медичного товариства у Відні та 20  років раніше від Московського товариства лікарів, дозвіл уряду отримано після дворічного зволікання. Метою товариства було: “радитися відносно  предметів, що стосуються медицини”, сприяти розвитку медичної науки, відкриттю медичного факультету, членами могли бути лікарі усяких спеціальностей і установ, без жодних обмежень, ініціатором його створення був інспектор Київської лікарської управи Іван Кудрявцев, засновниками - лікарі К.Ф.Боссе, Л.Ф.Гротковський і А.Ф.Мерінг, у 1849 р. тов-во очолив проф. В.А.Караваєв. З 1894 р. систематично видавало “Праці товариства”, відіграло велику роль у розвитку медицини, майже 50 років було у Києві єдиним науково-медичним товариством.

1095, жовтень - у Києво Печерській лаврі помер перший лікар України-Руси Агапіт Лічець (св. Агапіт Печерський), один з перших ченців-монахів, прийнятий ігуменом монастиря Антонієм. Жив у добі володарювання князів Ярослава Мудрого, Святослава, Ізяслава, Всеволода, Володимира Мономаха, лікував князя Володимира Мономаха; зціляв молитвою і зіллям, переважно внутрішні хвороби; був одним з перших цілителів-лікарів в Україні, читав праці Гіпократа і Галена грецькою мовою. В “Патерику” сказано, що він без поклику ішов до хворих, внутрішнє чуття підказувало йому, де потрібна допомога, ніколи не брав плати за свої труди. Похований у ближніх печерах Лаври, муміфіковані останки його зберігаються там уже 9 століть. Дата народження не встановлена.

1915, 2 листопада – – 100 років тому в с. Велика Слобідка Кам’янець-Подільського району Хмельницької області народився Семен Семенович Лаврик – член-кор. АН УРСР (1979), директор Станіславського (нині – Івано-Франківськ) медичного інституту (1953-54), перший заступник Міністра охорони здоров’я УРСР (1954-60), директор Київського НДІ гематології та переливання крові (1960-70), ректор Київського медичного інституту (1970-84), голова Українського товариства лікарів-гематологів. Наукові праці його сприяли впровадженню в практику пересадки кісткового мозку, створенню його запасів для довгострокового зберігання при низьких температурах (використано при лікування потерпілих від аварії на ЧАЕС). Помер 7 липня 1990 р.

1885, 12 листопада - у с. Рябушки Лебединського повіту Харківської губернії (нині Сумська обл.) народився Михайло Іванович Ситенко - хірург, член-кореспондент АН УРСР, директор Харківського НДІ ортопедії і травматології (1926-40), який тепер носить його ім’я, засновник харківської школи ортопедів-травматологів, опрацював біля 20 оригінальних хірургічних операцій при вроджених вивихах стегна, звичних вивихах плеча, псевдоартрозах, вніс вклад в розвиток воєнно-польової хірургії, кісткової пластики. Ініціатор створення у Харкові першого дитячого ортопедичного профілакторію, центру реабілітації для хворих, які перенесли травми (Слов’янськ), засновник і редактор журналу “Ортопедія і травматологія” (1927), голова Українського товариства ортопедів-травматологів (з 1936 р.). Помер 13 січня 1940 р.

1810, 13 (25) листопада – у Москві народився Микола Іванович Пирогов – видатний хірург і анатом, основоположник військово-польової хірургії, організатор і керівник шпитальної хірургічної клініки Петербурзької медико-хірургічної академії (1841–56), директор Інституту практичної анатомії (1846), першим у країні застосував у воєнних умовах ефірний наркоз. Був попечителем Одеського (1856-58) та Київського (1858-61) навчальних округів, сприяв відкриттю Одеського університету та медичного факультету Університету св. Володимира, що однак мало на меті не лише розвиток освіти, але й русифікацію краю. Останні роки життя (1866-81) провів у своєму маєтку в с. Вишня поблизу Вінниці, де надавав допомогу населенню Поділля. Помер 23 листопада (5 грудня) 1881 р., його останки, набальзамовані співробітником Петербурзької МХА, зберігаються в склепі спеціально збудованої церкви в с. Вишня біля його будинку-музею.

1865, 16 листопада – – 150 років тому в м. Нови Сонч (Польща) народився Ян Рудольф Рачиньскі – перший професор, керівник кафедри дитячих хвороб Львівського університету (1904-18), директор дитячого шпиталю св. Софії у Львові (1904-18), Закінчив медичний факультет Краківського університету (1889), ініціатор реорганізації педіатричної клініки університету відповідно до європейських стандартів того часу, досліджував діагностику, клініку та лікування дитячих хвороб, інфекцій, першим виявив роль метаболізму фосфатів у патогенезі рахіту, автор 30 наукових праць, засновник Львівської педіатричної школи. Помер 1 липня 1918 р.

1910, 16 листопада – у с. Сушки Коростенського повіту на Житомирщині народився Павло Дмитрович Харченко – професор-фізіолог, доктор біологічних наук (1959), завідувач кафедри нормальної фізіології Київського університету (1964-73). Закінчив Київський університет (1936), вивчав фізіологічну роль йонів у процесах збудження серцевого м’яза, процеси вищої нервової діяльності, підкоркову регуляцію соматичних і вегетативних функцій. Викладав українською мовою, автор українського посібника “Практикум з фізіології людини і тварин” (1951, 1955). Помер передчасно 1973 р.

1835, 19 листопада  -  в с. Іваніці Літинського повіту Подільської губернії в сімї’ї священика народився Валеріан Григорович Лашкевич – видатний професор, завідувач кафедри терапії Харківського університету (1870-88). Навчався в Кам’янець-Подільській духовній семінарії, закінчив МХА в Петербурзі, працював в клініці С.П.Боткіна, доктор медицини (1866), стажувався 2 роки за кордоном, послідовник фізіологічного напрямку «нервізму», вивчав нервові захворювання та сифіліс внутрішніх органів, висунув нові ідеї світової медицини, запровадив оксигенотерапію, вперше в країні використовував кокаїн; розвивав лікувальну справу в Харкові, першим демонстрував хворих на лекціях, проектував будівництво нової клініки, за свої кошти організував клінічну лабораторію; голова і почесний член Харківського медичного товариства. Помер 17 червня 1888 р. Залишив медичному факультету свою бібліотеку – 3 тис. томів, для допомоги потребуючим студентам Харкова – 20000 руб, селянам рідного сенла – 6000 руб.

1885, 23 листопада – у с. Дігтярі Прилуцького повіту Полтавської губернії у сім`ї фельдшера народився Віктор Григорович Дроботько – мікробіолог і епідеміолог, академік АН УРСР (1948). Закінчив Київський університет св. Володимира (1913), працював лікарем-епідеміологом, завідувачем відділу мікробіології (з 1931 р.) та директором Інституту мікробіології АН УРСР (1944-62), доктор біологічних наук (1934), професор (1938). Автор понад 120 праць, досліджував склерому, хіміотерапію інфекційних хвороб, сформулював теорію дисоціації бактерій, що виходила з явищ мутації та натурального відбору, був високоерудованим в літературі і мистецтві, інтелігентним, публікував праці українською мовою. Помер 10 вересня 1966 р.

1890, 24 листопада – 125 років тому у Львові народився Володимир Білозор - лікар Українських Січових Стрільців та Української Галицької Армії, командант шпиталю в Кам’янці-Подільському; опісля практикуючий лікар в Жовкві та Коломиї, активний громадський діяч. Після війни - на еміграції в Німеччині та США, опублікував нариси про медичну службу в роки Визвольних змагань. Помер 17 жовтня 1969 р.

1900, 30 листопада - в с. Митрофанівці Феодосійського повіту в  Криму в сім’ї службовця народився Анатолій Маркович Воробйов – професор-фізіолог, член-кор. АН УРСР (1951), закінчив Харківський медінститут, працював у Харківському стоматологічному інституті (з 1936), завідувач кафедри фізіології та декан лікувального факультету Львівського медичного інституту (1945-52), сприяв зарахуванню студентами і аспірантами місцевих українців, викладанню українською мовою (хоч сам користувався російською). З 1952 р. - директор Інституту фізіології ім. О.О.Богомольця АН УРСР; автор наукових праць з фізіології травлення та вищої нервової діяльності. Помер передчасно 26 жовтня 1955 р.

  1850, 31 листопада - в с. Ярославці на Черкащині в українсько-російській багатій сім’ї камергера імператорського двору (в якій зневажали українську мову і культуру) народився Сергій Подолинський – природознавець і медик, економіст, громадсько-політичний діяч. Закінчив природничий відділ Університету св. Володимира (1871), опісля захистив дисертацію з медицини у Бреславському університеті (1876), заснував у рідному селі школу–лікарню, в якій лікував і навчав селян. Займався питаннями економічної історії й теорії, згодом працював в Лондоні, Цюриху, Відні, Бреславі, Монпельє. Видав одну з перших українських книг на медичні теми, написану народною мовою за правописом Миколи Куліша - “Життя і здоров’я людей на Україні” (Женева,1879), яку високо цінив Ів.Франко. Співпрацював з М. Драгомановим і М. Павликом. Помер у Києві після тривалої психічної хвороби 30 червня (12 липня) 1891 р.

1840, 7 грудня – першим професором медичного факультету  Університету св. Володимира призначено випускника Казанського університету  Володимира Панасовича Караваєва, учня М.І.Пирогова.

1740, 13 грудня – в м. Сосниця на Чернігівщині в сім’ї сотника Чернігівського полку народився Опанас Филимонович Шафонський - доктор медицини (університет Страсбурга, 1763), військовий лікар та лікар шпиталів у Москві, викладач Московської шпитальної школи, автор книги про чуму (1774), один з основоположників епідеміології та санітарії в країні, з 1781 р. працював у Чернігові, склав цінну працю з історії Лівобережної України. Помер 27 березня 1811 р

1875, 25 грудня – в сім’ї священика народився Олександр Іванович Крупський – талановитий акушер-гінеколог і хірург, професор, завідувач кафедри акушерства і гінекології Київського (з 1930 р.) та Воронезького (з 1938 р.) медичних інститутів. Закінчив Юр’ївський (Дерптський) університет (1919), в УНР був членом Центральної Ради, брав участь в роботі Міністерства народного здоров’я і опікування, в створенні Всеукраїнської спілки лікарів. Автор першого підручника з оперативного акушерства українською мовою та численних наукових праць, вперше в Україні впроваджував масове знеболювання пологів, викладав українською мовою, репресований більшовиками у 1937 р. Помер у Москві 1943 р., за тоталітарного режиму замовчуваний.

1890, 25 грудня - – 125 років тому в м. Дубні на Волині в єврейській сім’ї народився Борис Якович Ельберт - мікробіолог та імунолог, працював у Киргизії, Ростові, завідувач кафедри мікробіології Мінського медичного інституту та Білоруського університету (1948–62). Закінчив Університет св. Володимира (1917), професор (1925), доктор медичних наук (1939), біля 300 наукових праць присвячені біології та систематиці капсулоутворюючих бактерій, склеромі, імунопрофілактиці туберкульозу, механізмам інфекції та імунітету, розробив живу туляремійну вакцину. Помер 1963 р.

1595, грудень - у Чигирині в родині Чигиринського сотника народився Богдан (Зіновій) Хмельницький - Гетьман України, визначний державний діяч, воїн і дипломат; при Гетьмані були дипломований лікар, хірург і цирульник, у війську Богдана Хмельницького була належно організована медична допомога, в кожній сотні були цирульники; поранених та хворих козаків лікували в лічницях Трахтемирівського або Межигірського монастирів. Навесні 1656 р. Гетьман тяжко захворів, помер у Чигирині 27 липня 1657 р.

1895, грудень – у Житомирі за рішенням об’єднання Товариства Червоного Хреста відкрито лікарню на 15 ліжок і амбулаторію з платним лікуванням, займала невеликий двоповерховий будинок на вул. Дівочій,3.

        

 

                     Визначні персоналії та події,  відомі за роками 

 

980 – народився Іван Смера, один з перших світських цілителів-лічців Київської Русі-України; був у почті київського князя Володимира. Помер 1015 р.

1070  - у Києві княгиня Ольга та ігумен Києво-Печерського монастиря Феодосій заснували при Києво-Печерській лаврі «богадільню» - притулок для хворих та немічних - один з перших лікувальних закладів України-Русі.

1105  -  до Києва переїхав із Сурожа (Судака в Криму) лічець Петро Сурянин (Сиріянин), мабуть грек; до цього він лікував Чернігівського князя Святошу, багатьох зцілив у Києві.

1215 – 800 років тому у Києво-Печерській лаврі ченці Симон та Полікарп на основі монастирських переказів, літописних джерел та монастирського синодика почали складати «Києво-Печерський патерик» - найвизначніший літературний твір Лаври про житя печерських святих XI-XIII ст., в якому описано діяльність лічців, способи лікування, випадки зцілення; складено «Слово 27»   «Про святого блаженного Агапіта, безкоштовного лікаря»; сучасною літературною мовою опубліковано у 1998 р., 2-е видання 2001 р.

1240  на Тернопільщині засновано Почаївський монастир, при ньому були притулок і шпиталь, діяли ченці-лікувальники.

1240 -  татаро-монгольське нашестя на українські землі привело до упадку Київську державу, на 240 років загальмувало розвиток державності, науки і культури, медицини.

1245  -  на Тернопільщинів засновано Зарваницький монастир, при якому був притулок і надавали допомогу хворим ченці-лікувальники.

 

1270 – у Львові дочка князя Лева Констанція віддала свій посаг для спорудження при храмі Іоанна Хрестителя монастиря з притулком для хворих та з аптекою.

1390  -  у Новгородському літописі сказано: «Тої ж осени був мор сильний…Такі знамена на людях: при смерті появляється желез, побуде три дні, умре».

1445  -  У Львові київський аптекар Василь Русин (Базилій Рутенус) заснував одну з перших приватних аптек.

1450 - у м. Дрогобичі недалеко Львова народився Юрій Котермак (Дрогобич) – один з перших видатних українських вчених того часу, перший український доктор медицини, професор астрономії й медицини та ректор Болонського університету (1481–82), професор анатомії Краківського університету (1487-94), читав лекції з медицини. Був професором Ісполітанської академії в Братиславі, один час працював лікарем при дворі герцога в Феррарі (Італія), автор астрологічної праці (латинською мовою) “Прогностична оцінка поточного 1483 року”, в якій зазначає, що автор походить з Русі, торкається медичних питань. Помер у Кракові  4 лютого 1494 р.

1490 – у Львові магістрат прийняв на службу Олександра аптекаря, а заодно і лікаря, з міського фонду йому дано кошти, на які засновано першу офіційну публічну аптеку для загального користування.

1525 – у Львові для поліпшення санітарного стану міста і попередження заразних захворювань запроваджено грошовий асенізаторський податок з усіх возів, що прибували з крамом до міста.

1550  -  у Києві було 13 шпиталів, переважно при монастирях.

1560  -  у містах Закарпаття з’явилися присяжні (службові) бабки-повивальниці, які за невелику плату з міської каси надавали допомогу при пологах вбогим жінкам

1570 – у Львові народився Сикст Еразм (Львів`янин) – доктор медицини, професор Замойської академії (1614-29), лікар Львівського католицького шпиталю, дослідник мінеральних вод курорту Шкло; описав методи лікування мінеральними водами та пелоїдом (боровиною) різних захворювань. Помер 1635 р.

1610 – у Кракові почали друкувати у 5 томах зільник (гербарій) Симеона Сиреніуса, який деякий час працював у Львові, подав польські, німецькі і латинські назви лікарських рослин, інші тогочасні ліки, містив доповнення в яких згадується про лікарське зілля Покуття і Львівщини.

1620  -  у Луцьку заходами міщан відкрито першу в Україні спеціальну стаціонарну міську лікарню для хворих – «Лікарню братства милосердя».

1620  -  в м. Ужгороді в письмових джерелах згадується «госпіталь» - міська лікарня, яку  заснували Другети - володарі Ужгорода і околиць, перші згадки про нього в 1451 р., госпіталь згадується як просторий і багатолюдний.

1630  -  в Києві існував спеціальний лікарський монастир; Запорозька Січ давала зі своєї скарбниці внески монастирям на лікування запорожців.

1650  -  у м. Руані (Франція) вийшов друком твір французького інженера Гійома Левассера де Боплана «Опис України або областей Королівства Польського, розташованих між кордоном Московії й Трансільванії», в якому подано відомості про високий стан гігієни серед українських козаків.

1660 - французький історик Шерер після мандрівки по Україні писав: "У Малоросії при кожній церкві, без винятку, є лікарня або лазарет, де люди, справді бідні й не здатні себе забезпечити, доглянуті коштом церкви, залежно від її прибутків".

1670  -  в Україні почали поширювати перекладену з латинської мови працю «Альберт Славний таїнств женских, еще же о силах трав, камней, зверей, птиц и рыб».

1670  -  у Галичині та на Поділлі побував німець У.Вердум, який пізніше писав: «На Русі купають дітей аж до року щоденно два рази в теплій воді, кладучи їх так, що тільки вистає голова. Так вони лежать у воді понад годину й полощуться як жаби… Українці вважають, що це сприяє ростові дітей». 

1675  - в літописі згадується про «целюриків» на Запорозькій Січі; під час несподіваного нападу турецьких військ на Січ «поранено до осьмодесят товариства, яки кошовий Іван Сірко целюрикам січовим лікувати наказав».

 1690 – у Мукачеві приступив до роботи перший на Закарпатті дипломований хірург, німець за походженням.

1710 – населення Києва сильно потерпіло від епідемії чуми.

1715 – 300 років тому у  Києві відкрито першу державну аптеку (аптечний склад) для  потреб місцевого військового гарнізону; засновано першу приватну аптеку.

1730…1740 – у  Закарпатті почали практикувати перші дипломовані лікарі, що закінчили  європейські  університети; на посаду хірурга Ужанської Жупи затверджено цирульника Ф.Енеді.

  1735 -  у Львові на Ринку військовий магістр Вільгельм Наторпт заснував аптеку "Під чорним орлом", якої завданням було забезпечення ліками розташованих у місті військових та урядовців Ради міста; з 1966 р. в ній створено "Аптеку-музей" міста Львова.

1740 – німецький лікар Йоганн Шрайбер, який працював у Росії, опублікував трактат „Спостереження та думки про чуму, що в  1738 і в 1739 р. лютувала в Україні”.

        - у с. Чорногородка біля Фастова на Київщині в сім’ї священика народився Петро Іванович Погорецький - доктор медицини (Лейденський університет, 1765), випускник КМА (1757), у Московській шпитальній школі, викладав фармакологію і діагностику. У час, коли лікарська справа в Російській Імперії була в руках німців, він вніс новаторські ідеї в медицину, боровся проти чуми, вдосконалював системи навчання лікарів,  написав латиною і опублікував чотири аласні книги, видав ряд перекладів, які відограли велику роль у розвитку російської медичної термінології, але зазнав переслідувань медичної колегії (1769); пізніше провадив приватну практику в Москві, брав участь у ліквідації епідемії чуми.  Помер 1780 р. 

       - у м. Гадячі на Полтавщині в сім’ї священика народився Мартин Матвійович Тереховський - лікар і біолог, доктор медицини, професор анатомії в Петербурзькому госпіталі, директор Ботанічного саду. Загальну освіту одержав у Києво-Могилянській Академії. Автор проектів реорганізації медичних шкіл; у докторській дисертації “De vermibus infusoriis” (1775) заперечував самовільне зародження мікроорганізмів, праця його лягла в основу протиепідемічних заходів в Україні та в Росії у 18 ст. Помер 2 липня 1796 р.

       – у м. Ле Конке (Бретань, Франція) народився Бальтазар Гакет – доктор медицини, професор історії природничих наук, історії та філософії медицини Львівського університету (1787–1805); вивчав флору, фауну і природні багатства Карпат, разом із студентами філософського і медичного факультетів мандрував по Карпатах; видав чотиритомну працю з фізичним описом Карпат (1796), вказав у ній джерела мінеральних вод. Відвідав багато країн і знав багато мов, був вченим енциклопедистом, написав понад сорок фундаментальних томів з питань медицини, ветеринарії, біології, хімії, геології, географії, етнографії та антропології. Медицину студіював у Монпельє і Парижі, був військовим лікарем-хірургом, завідував кафедрою анатомії, хірургії та акушерства в Люблянському ліцеї (Словенія), після закриття університету у Львові працював у Краківському та Віденському університетах. Помер у Відні 10 січня 1815 р.

1745 – у с. Денисівка Лубенського повіту на Полтавщині народився Никон Карпинський – доктор медицини Страсбурзького університету, професор анатомії, фізіології й “матерії медики” в Петербурзькій медико-хірургічній академії та професор анатомії в Академії художеств, один з найвизначніших анатомів і хірургів свого часу, автор одного з перших в Росії оригінальних підручників анатомії, опрацював першу фармакопею Росії (1778). Помер 1810 р.

1750 – в с. Малі Будищі Полтавського полку (тепер територія Полтави) народився Павло Михайлович Шумлянський (брат О.М.Шумлянського) - доктор медицини Стасбурзького університету, професор фармакології та хірургії в московських медичних школах. З 1805 р. - у Харкові, один із засновників Харківського університету, належав до найбільш відомих вчених, професор хірургії (до 1817 р.) та декан медичного факультету, обирався ректором університету. Автор ряду праць з хірургії, запобігання інфекційним недугам, про мінеральні води Полтавщини. Помер 1824 р.

      – (за ін. даними 1740) у с. Церковище біля Козельця на Чернігівщині в сім’ї козака народився Опанас Масловський – доктор медицини, штаб-лікар (1784), губернський лікар у Києві, голова Київської лікарської управи, перший професор медицини у медичному класі Києво-Могилянської академії (з 1802 р.); започаткував викладання медицини у вищій школі на Лівобережній Україні, автор понад 15 наукових праць з акушерства, інфекційних хвороб, ботаніки, токсикології, психічних захворювань, один з кращих організаторів медичної справи в Україні, заснував ряд лікарень. Помер 25 квітня 1804 р.

1750…1764 – останній Гетьман України Кирило Розумовський розробив проект відкриття  в гетьманській столиці Батурині першого в Україні університету з медичним факультетом, закупив за  кордоном для цього медичні прилади й інструменти, запроектував анатомічний театр, побудував першу в Україні лікарню як  базу майбутнього університету; прагнув також перетворити в університет Києво-Могилянську академію, царська влада не допустила до реалізації цих ініціатив.

1755 -    влада Російської їмперії дозволила учням з українських земель вступати до шпитальних шкіл Москви і Петербурга

1760  -  в містечку Омельник Миргородського полку на Полтавщині народився Петро Андрійович Гординський -  професор медичного класу КМА, викладав патологію, терапію, фітотерапію.

       – в с. Салтиковій Дівиці Ніжинського повіту на Чернігівщині в сім’ї священика народився Степан Андрієвський - доктор медицини, директор Медико-хірургічної академії в Петербурзі. Навчався в Києво-Могилянській академії, склав «Медико-топографічний опис Чернігівської губернії» (1785), вперше провів дослід самозараження сибіркою, доказав тотожність тваринної і людської сибірки. Помер 1818 р.

       – (за деякими даними 1766) - у с. Срібне біля Прилук на Київщині в козацькій сім’ї народився Яків Йосипович Саполович - хірург-новатор,  доктор медицини,  професор хірургії Петербурзького медико-хірургічного училища,  директор медико-інструментального заводу (1796-1829). Навчався в Києво-Могилянській  академії (1772-78), першим в країні почав застосовувати методи перкусії та аускультації, створив багато нових хірургічних інструментів, залишив рукопис лекцій з хірургії, брав участь у реформуванні медичної освіти. Помер у Петербурзі 14 серпня 1830 р.

1765  - 250 років тому Матвій Самсонович Крутень, уродженець Чернігова, захистив в Лейденському університеті дисертацію «Медичний догляд на жування», першим подав спостереження про нервову регуляцію травлення. Навчався у Києво-Могилянській академії, в Петербурзькій медичній школі, працював лікарем спочатку в Україні, опісля в Петербурзі разом з Д.Самойловичем, був ініціатором створення венерологічної лікарні, опублікував першу в країні працю з військової медицини; вважається першим українським фізіологом, прабатьком вчення І.М.Сєченова та І.П.Павлова про рефлекси. Помер 1770 р.

1770 - у Львові в зв’язку з епідемією чуми надруковано польською мовою книгу „Спосіб лікування, що застосовувався під час моровиці в Яссах, описаний німецькою мовою п. Бароном фон Аш, тепер перекладений рідною мовою заради загальної користі”.

     – у Києві на Подолі  був військовий аптечний склад (магазин), яким керували німець-провізор Ведель та його два німецькі помічники, забезпечували ліками військові частини, а  вже військові лікарі самі готували ліки для своїх пацієнтів.

     – відкрито аптеку в м. Кременчуці

     – у Відні видано “Головний санітарний статут”, який нормував і упорядковував медичну допомогу на території Австро-Угорщини;  узаконив штати лікарів та хірургів, заборонив лікувальну діяльність особам, які не мали диплому; окремим розпорядженням цирульників, аптекарів та повивальних бабок зобов’язано здавати екзамени адміністративним лікарям на право займатися лікувальною діяльністю, статут розповсюджено в Галичині.

1770…1774 – в Україні була найбільша епідемія чуми, для боротьби з нею створено понад 100 лазаретів та карантиних пунктів.

1770…1784 – німецький вчений, лікар і мандрівник С.Гмелін, відвідавши Україну в чотирьохтомовій праці “Подорожі по Росії” відзначив  високий стан медицини на Україні, велику кількість вживаних ліків. Він писав, що на Україні “вже з давніх часів знали різні хімічні ліки, також розповсюджене було щеплення віспи”  (чим Україна значно випереджувала Росію).

1775 - на українських землях Наддніпрянщини (як і в Росії) створено Приказ громадського  опікування – перший орган управління медичною справою в містах; йому підлягали всі  медичні та “богоугодні” заклади, як сирітські будинки, богадільні, будинки  для умово хворих,  а також аптеки; тоді ж впроваджено посади повітових лікарів.

       - сенат Російської імперії видав наказ про створення у Києві урядового шпиталю.

       – у Страсбурзькому університеті Мартин Тереховський, уродженець Полтавщини і вихованець Києво-Могилянської Академії, захистив докторську дисертацію “Про наливковий хаос Ліннея”, в якій довів неспроможність теорії  самовільного зародження найпростіших.

1780 – у Києві пожежа знищила знамениту бібліотеку Києво-Могилянської Академії, яку сотні років збирали найбільш освічені люди України, втрачено тисячі книг і рідкісних рукописів, в т.ч. в галузі медицини, книги єропейських вчених, їх переклади; за 30 років повторна пожежа знову знищила бібіліотеку.

       -  в Лейденському університеті Данило Самійлович, уродженець Чернігівщини, написав і захистив  дисертацію на ступінь доктора медицини на  тему: "Tractatus de sectione symphyseos ossium pubis et partu caesaraeo" (Про симфізеотомію і кесаревий розтин); він же  опублікував працю "Теперішній спосіб лікування з настановами, як можна простому народу лікуватися від укусів скаженої собаки та від  ужалення змії".

1790 - 225 років тому у с. Макіївці на Черкащині народився Петро Пелехін – професор Петербурзької медико-хірургічної академії та медичного класу Києво-Могилянської академії, видатний український лікар Х1Х століття. Викладав «Окулістику», «Історію і літературу медицини та висловлювання древніх медичних авторів», а також судову медицину, медичну поліцію і гігієну; палкий прихильник українського національного відродження; заповів велику суму грошей на відкриття у Львові українського університету та побудову хірургічної клініки (за які закуплено будинки для НТШ). Помер 3 жовтня 1871 р.

      -  на Полтапвщині народився Прохір Чаруківський – видатний професор терапії в Медико-хірургічній академії в Петербурзі, автор
          підручників “Загальна патологічна семіотика», «Досвід системи практичної медицини», написав одну з перших в країні праць про аускультацію. Помер 1842 р.

       -  у  Львові відкрито першу публічну аптеку для населення.

1795 – в містах Умані та Чернігові відкрито аптеки.

1800 – лікар Єфрем Мухін (1766–1850), уродженець Слобожанщини, випускник Харківського колегіуму, згодом професор Московського університету, в рукописі  своєї докторської дисертації (захищена в Геттінгені, 1804)  вперше виклав основи  рефлекторної  теорії, основоположник анатомо-фізіологічного напрямку в українській і російській медицині, розвинув вчення про провідну роль головного мозку в життєдіяльності організму, підкреслював основну роль нервової системи у виникненні захворювань (теорія нервізму); за тоталітарного режиму основоположниками нервізму в країні називали С.П.Боткіна та І.П.Павлова.

       -  після другого поділу Польщі (1793) і приєднання Поділля до Росії збудовано державні лікарні в Кременчуку, Полтаві, Ромнах, Лубнах та інших губернських та повітових містах, де поряд з лікарями працювали їх помічниками фельдшери та, як допоміжний персонал, неосвічені жінки.

      - декретом Надвірної канцелярії Австро-Угорської імперії  практикуючим лікарям дозволялося  мати домашні аптеки, якщо в місці їх проживання на віддалі однієї милі не було жодної аптеки; лікарі мали право видавати хворим лише ті ліки, які були вказані у фармакопеї.

       – у м. Кременчуці побудовано першу на українських землях велику державну лікарню Приказу громадського  опікування.

       -  в містах Черкасах і Шполі засновано аптеки.

       –Тимофій Смілівський (1769-1815) з України,  професор ботаніки  і хімії Петербурзької медико-хірургічної академії, переклав з латини працю К.Ліннея “Філософія ботаніки”.

  1. -  в сім’ї священика народився Матвій Гаврилович Лашкевич – лікар у Чорноморському флоті. Навчався в Катеринославській духовній семінарії, закінчив медичний факультет Харківського університету (1832), працював військовим лікарем, у Севастопольському госпіталі (1840), старшим лікарем флотського екіпажу (1850), судновий лікар Чорноморського екіпажу (1863), опублікував праці про повітряне контуження, досвід медичного забезпечення екіпажу флоту під час Кримської війни. Помер 8 липня 1867 р.

        -  вперше  в Харкові на базі лікарень відкрито клініки – як навчально-наукові заклади.

        -  перевидано книжечку Йосипа Каменецького „Коротке поучения як лікувати звичайними засобами хвороби", (яку вперше  видав 1803 р.), праця була настільки популярна, що її перевидавали ще 7 разів (1809, 1811, 1815, 1822, 1828, 1830 та 1864), її перекладали також на вірменську та грузинську мови.

        -  в Черкасах відкрито повітову лікарню - найстаріший лікувальний заклад міста.

        –  у Львові  владою Австро-Угорщини закрито Львівський університет; професорів-медиків Шіверека, Гакета, Седея і Гільдебранда переведено до Кракова; медичний факультет реорганізовано в Медичну колегію з дворічним терміном навчання, для підготовки хірургів і акушерів, існувала до 1883 р., коли була перетворена на Медико-хірургічну школу з трьохрічним  терміном навчання, навчалися 40 – 115 чоловік в рік.

       – у селах Київщини лютувала  епідемія віспи; повітові лікарі проводили щеплення проти віспи, однак жителі рідко зверталися за щепленням.

 

1820…1825  -  у Кременчуці, який був адміністративним центром півдня України, функціонувала  одна з найкращих в Україні лікарень; в ній працював відомий епідеміолог Данило Самойлович, славний хірург Овксентій Богаєвський; знаходилася в мурованому будинку, мала 11 палат, спеціальну операційну, пологову кімнату; господарство лікарні мало 87 десятин землі.

1820-1830 рр. – у Могилеві-Подільському повіті працював кріпосний лікар Прокіп Данилевський; закінчив Московський університет, як і В.Тропінін; на відміну від художника, граф відмовився відпустити лікаря на волю, через деякий час він приєднався до народного ватажка Устима Кармелюка. 

1825 - в с. Бочавка Ізюмського повіту на Харківщині народився Володимир Александров - доктор медицини (1859), закінчив Харківський університет (1853), служив лікарем в Чугуєві, старшим міським лікарем в Харкові, пізніше дивізійним лікарем, автор відомої музикальної драми «За Неман іду», Малоруських співанок, Трилогії «Тихомовне кохання», написав лібретто до опери Щуровського «Богдан Хмельницький». Помер 1893 р.

      -   у Чернівцях почала діяти лікарня очних хвороб.

1830  -  в с. Генріхівка поблизу Шаргорода на Поділлі (тепер с. Ролле Вінницької обл.) в сім’ї французького емігранта народився Йосип (Юзеф) Антоній Ролле  - лікар Кам’янця-Подільського, історик, письменник, активний громадський діяч. Закінчив Університет св. Володимира (1855), вдосконалювався в Сорбоні у психіатра Жана Шарко, захистив у Києві докторську дисертацію «Психічні захворювання» (1863), працював у міській лікарні, лікарем-інспектором цукрових заводів; опублікував 20 наукових праць з психології, санітарії, гігієни, історії медицини Волині та Поділля, української народної медицини; видав краєзнавчі праці про Поділля, організатор «Кам’янець-Подільського товариства лікарів», 30 років був його секретарем, почесний член лікарських товариств Києва, Варшави, Вільна, Парижа, засновник і скарбник Подільського товариства людинолюбства (1884). Помер 9 січня 1894 р., в кафедральному соборі міста присвячена йому мармурова плита.

       – в Україні за наказом генерал-штаблікаря вперше запроваджено писання історій хвороб, які тоді називали “Скорбні листки”; писали їх латинською мовою, дуже коротко, містили назву хвороби, перебіг та її лікування.

1835 -   в Києві відкрито першу гомеопатичну аптеку.

        -  в Одесі відкрито  благодійний заклад – «Лічницю для приходящих».

        – у Львові аптекар і хімік Теодор Торосевич першим почав дослідження складу мінеральних вод Трускавецьких джерел “Фердинанд”, “Маруся” і “Нафта” (сьогоднішня “Нафтуся”).

        – на підросійській Україні царський уряд відмінив Магдебурзьке право, цехова медицина закінчила своє офіційне існування; були ліквідовані цехи цирульників в Києві, проте  цирульники  ще довго залишалися  в містах і селах, помічників  лікарів стали офіційно називати фельдшерами.

1840 – на Київщині народився Всеволод Любинський – лікар-бактеріолог  і громадський діяч, перший Міністр народного здоров’я і опікування в уряді Гетьмана Скоропадського (1918), належав до групи міністрів, які провадили курс на українізацію держави. Закінчив Університет св. Володимира (1895), працював в лабораторії проф. Павловського, у приватній «Георгіївській лікарні Товариства лікарів-спеціалістів», відкрив на вул. Володимирській  «Хіміко-бактеріологічний інститут   д-ра Любинського», вагомий його внесок в проблему лікування ран, досліджував туберкульозні бацили, учасник Київської школи мікробіологів, голова товариства для боротьби із заразними хворобами, товариства швидкої медичної допомоги, опублікував наукові праці, брав участь в наукових з’їздах. Помер 1920 р.

      - у м. Стародуб на Чернігівщині народився Микола Пилипович Толочинов, акушер-гінеколог, професор і завідувач кафедри акушерства і жіночих хвороб Харківського університету (з 1885 р.), директор земського пологового будинку і викладач повивальної школи. Автор трьох підручників, описав вроджену ваду серця (хвороба Толочинова - Роже). Помер 1908 р.

      -  у Львові серед 57 докторів медицини було 6 українців

      – київський хірург В.А.Караваєв першим в історії хірургії описав успішну операцію ринопластики.

1845 - в Києві в Університеті св. Володимира  відбувся перший захист дисертації на медичну тему: праці О.П.Вальтера “Про механізм сплетення волос при колтуні (мікроскопічне дослідження)”.

       -  професор Університету св. Володимра Ф.С.Цицурін видав підручник «Вступ у курс приватної терапії, семіотики й клініки внутрішніх хвороб».

     – у Закарпатті на 1 лікаря припадало 80 000 жителів;

     - у Львові стараннями Ядвіги Сапежини відкрито невелику лікарню для дітей ім. св. Софії, для якої пізніше збудовано два спеціальні корпуси на 110 ліжок; вважають, що це була перша така дитяча лікарня  в Європі; в  інших містах існували лише дитячі відділи при загальних шпиталях.

       - в Росії запроваджено нові правила іспитів для фармацевтів, перечислено детально коло питань, на які фармацевти повинні були дати відповідь; встановлено три фармацевтичних звання: аптекарський пормічник, провізор; встановлено ступінь магістра фармації із захистом дисертації; право присуджувати ці звання після відповідних іспитів мали університети, такий порядок зберігався до кінця існування імперії, на території України такими правами користувалися Харківський університет та Університет св. Володимира.

1850  -  в Курській губернії народився Іван Якович Платонов – видатний психіатр-невропатолог в Харкові. Закінчив Харківський університет (1875), відкрив взірцеву «Приватну психіатричну лікарню д-ра І.Я.Платонова» (1886), започаткував працетерапію (1882), лікарня-клініка стала базою кафедри психіатрії університету, викладав доцентом; розвивав новий підхіл ло лікування хворих, використовував найпрогресивніші методи психотерапії, гіпноз; формував гуманне ставлення до хворої дюдини, вперше в країні став викладати психіатрію майбутнім фельдшерам. 1916 р. переїхав в Євпаторію до сина (К.І.Платонов), помер 1918 р., свою бібліотеку заповів медичному факультету Харківського університету.

      -  в єврейській сім’ї народився Самуїл (Єфімович) Мар’яшес – основоположник урології в Одесі, громадський діяч. Закінчив Університет св. Володимира (1876), в його обширне хірургічне відділення Нової Одеської лікарні приїздили хворі з Півдня України, відкрив приватну лікарню-санаторій широкого профілю, використовував прогресивні методи лікування, публікував наукові праці, редактор –видавець «Еврейского медицинского голоса» (1908-11), очолював благолійне товариство допомоги хворим «Езрас-Хаілім». Помер 1913 р.

       – в Одесі для немічних і хворих  відкрито “Богадільню сердобольних сестер”.

1855 -  на Тернопільщині народився Осип Ковшевич – лікар, полковник УГА. Закінчив Віденський університет, в австро-угорській армії служив до звання полковника, став активним учасником Визвольних змагань, один із засновників УГА, очолював медичну службу, як штабний лікар очолив військову команду на Бережанщині, організуав боротьбу з епідемією холери в повіті, заразився і помер в Бережанах 6 січня 1919 р. Почесний громадянин Бережан, його іменем назва вулиця міста.

1860 – у Києві професор анатомії Університету св. Володимира О.П.Вальтер заснував на власні кошти один із перших в Російській імперії та перший в Україні щотижневий медичний часопис "Современная медицина». На рік виходило 42 числа, мав передплатників у Росії та за кордоном. Пропагував фізіологічний напрямок у медицині, критикував стан санітарно-медичної справи в Росії, закликав до звільнення медичної науки від чужих впливів. Перестав виходити у 1876 р. у зв”язку з переїздом Вальтера до Варшави.

     – засновано Кам’янець-Подільське медичне товариство; у 1865 р. було заборонене царським губернатором, відновило роботу у 1872 р.

1865 - 150 років тому в Одесі в сім’ї купця народився Франц Стефаніс – доктор медицини, професор, завідувач кафедри нормальної анатомії Університету св. Володимира (1903–17). Першим в країні почав вивчати лімфатичну систему, дослідив лімфатичні судини внутрішніх органів, запропонував масу для ін”єкції лімфатичних судин (маса Стефаніса), виготовив унікальні анатомічні препарати, які започаткували навчальний музей кафедри; його учнями були українські вчені О.Черняхівський, М.Вовкобой. Помер 14 грудня 1917 р.

      - у Києві професор медичного факультету Університету св. Володимира Ю.К. Шимановський в своїй праці „Операції на поверхні людського тіла” вперше в  світовій хірургічній практиці  описав вільне перещеплення шкіри.  

      – професор Харківського університету Іван Павлович Лазаревський (1829-1902)  запропонував першу модель прямих акушерських щипців.

      - населення Києва становило 71 400 чоловік. ??

1870 – київський хірург Олександр Степанович Яценко, уродженець Сімферополя (1843-97), першим у світі здійснив перещеплення шкіри для  заміщення дефекту після вогнепального поранення, опрацював методи блефаропластики (операція за Яценком-Лефором-Волфом-Краузе), розширення звужених ділянок стравоходу (бужування за Яценком-Геккером). 

      -  у Чернівцях уряд Австро-Угорщини створив Крайову раду здоров'я, в обов'язки якої входило здійснення всіх заходів щодо організації медичної допомоги населенню Буковини; раду очолював крайовий санітарний референт, якого призначав своїм указом імператор, голова ради– лікар Антон Захар; заступник голови – лікар Карл Денаровський; члени ради: професор хімії доктор Ріхард Прібрам, професор хімії Йоган Штігель, крайові інженери Карл Оман, Вільгельм Мартін, Фердинанд Норман, аптекарі Віллібальд Вельдович і Франц Крижанівський; рада виконувала функції як дорадчого, так і санкціонуючого органу краю при вирішенні всіх проблем практичної охорони здоров'я, із призначенням на посади медперсоналу, веденням статистичного обліку, аналізу та звітності, вирішенням санітарно-гігієнічних і епідеміологічних проблем.

      -  в Галичині й Буковині за  стараннями з’їзду лікарів владою офіційно заборонено діяльність  цеху цирульників.

       -  організовано Житомирський Комітет опікунства над хворими і пораненими, першою очолювала його дружина волинського губернатора Грессера.

1875 -  вихованець Університету св. Володимира професор М.В.Скліфософський впровадив затискуюче змикання при лікуванні переломів, що не зростаються (замок Скліфософського).

      -  у Києві видано книгу “Ліки своєнародні, з домашнего обиходу і в картинах життя".

      – у Львові акушерську школу, започатковану Медичним колегіумом у 1784 р., перейменовано на Імператорсько-королівську школу акушерства у Львові, школа з пологово-гінекологічним відділом входила до складу загальної міської лікарні, існувала до 1918 р., коли була перетворена на  Державну акушерську школу у Львові, довгий час її очолював професор акушерства Адам Соловій (1919-30). У 1939 р. на її базі створено Львівську фельдшерсько-акушерську школу, яку у 1954 р. перейменовано у Львівське медичне училище, а у березні 1993 р. у Львівський державний медичний коледж ім. А.Крупинського.

        – у Києві лікар Ф.О.Леш, пізніше керівник кафедри лікарської діагностики Університету св. Володимира, уперше в світі виявив і описав збудника амебіазу.

1880 - у Київській губернії народилося 139 205  осіб, померло – 87 338; природній приріст становив 51 867 осіб; зареєстровано 92 064 хворих. Хворіли на епідемічні хвороби: віспа – 4 259 осіб; кір – 545; шкарлатина – 71; кашлюк (коклюш) – 180; дифтерія, круп – 8 250; черевний тиф – 647; висипний тиф – 185.

       -  у Чернівцях створено Буковинську лікарську палату, президентом якої протягом 1880-1888 років обирався доктор медицини Василь Волян – директор Крайової громадської лікарні.

      -  у селищі Моршині на Львівщині розвивався бальнеологічний  курорт; стали використовувати мінеральні джерела для “рапних” ванн і торф”яні грязі “боровину” – для грязьових ванн і апплікацій;  зроблено перші спроби використання питтєвої мінеральної води джерела “Боніфацій”, започатковано лікування питтєвими мінеральними водами і пелоїдом (грязями). Почато дослідження лікувальних властивостей джерел Моршина, визначено склад мінеральних вод, почали виморожувати моршинську сіль та готувати пресовані брикети торф”яного пелоїду. Почався розвиток Моршина як бальнеогрязекурорту, одночасно  лікувалося 40 – 50 хворих.

       -    в Житомирі відбулося об'єднання сестер милосердя в общину, урочисте відкриття амбулаторної лікарні при общині відбулося 15 травня 1890 р., на той час головою Комітету була Н.І. Янковська.

1885 – у Києві завершено будівництво  двоповерхового будинку (Бульвар Шевченка, 17) для хірургічної  та терапевтичної клінік Університету св. Володимира, за кілька років (1888) збудовано акушерсько-гінекологічну клініку,  а пізніше (1894) – Патологоанатомічний інститут.

        -  у Києві засновано перше товариство зубних лікарів.

      –  Овксентій Богаєвський, доктор медицини, полтавський хірург, опублікував першу в країні працю про ехінокок.

1885…1890 -  в Одесі, Харкові, Катеринославі й Херсоні засновано одонтологічні товариства (зубних лікарів).

1890 – 125 років тому київський терапевт Теофіл Г.Яновський у своїй докторській дисертації  встановив бактерицидну дію ультрафіолетових променів на паличку черевного тифу.

        - проф. А.Д. Павловський прочитав вперше для студентів медичного факультету Університету св. Володимира спеціальный курс бактеріологічної  діагностики. 

       – в Одесі засновано журнал “Акушерка”, видавався російською мовою до 1917 р.

       – в Ужгороді при Міській публічній лікарні відкрито державну акушерську школу для підготовки бабок-повитух спочатку з трирічним, а потім з пятирічним курсом навчання, директором школи призначено директора лікарні д-ра. А.Новака.

      – на Львівщині смертність від інфекційних недуг становила  38,2 на        10 000 населення, була в декілька разів вищою, ніж в центральних районах Австро-Угорщини.

1890.…1899 -  на українських землях під пануванням Росії виходило 20 медичних часописів; з них 14 засновано в даному десятиріччі; царський режим, боячись “малоросійського сепаратизму”, забороняв видання фахової літератури українською мовою.

1890…1892 – в Одесі лікар-інфекціоніст, пізніше перший професор кафедри інфекційних хвороб Одеського університету, В.К.Стефанський (1867–1949) вперше в країні замість трахеотомії впровадив інтубацію при дифтерійному крупі.

1895 – у Києві професор Університету св. Володимира  Олександр Д.Павловський одним з перших у світі виготовив у своїй лабораторії і застосував  для лікування антидифтерійну сироватку.

       – у Харкові Ю.Ф.Фінк відкрив першу невелику платну ортопедичну лікарню для дітей.

       – у Харкові лікар Л.В.Орлов, а  в Одесі лікар І.Ф.Сабанєєв виконали перші в країні операції на судинах.

        - зареєстровано відкриття рентгенівських променів Конрадом Рентґеном; шість років раніше перші знимки кісток руки людини в Х-променях зробив український професор Віденського університету Іван  Пулюй, але не представив це як відкриття.

       – в Ужгороді споруджено перший акушерський стаціонар на Закарпатті, пологовий  відділ на 15 ліжок став також базою для Ужгородської акушерської школи.

       – на українських землях забезпечення лікарями становило 1,3 на             10 000 населення.

       – у Києві засновано Товариство для боротьби із заразними хворобами; ставило своєю метою виробництво протибактерійних препаратів і будівництво в Києві Бактеріологічного інституту. Очолював товариство професор О.Д.Павловський.

      – у Львові на вул Піярів (нині – Некрасова) відкрито шпитальний комплекс, в якому розташовано пологовий  відділ, акушерсько-гінекологічну клініку та акушерську школу; три роки пізніше тут  розташовано кафедру акушерства і гінекології медичного факультету Львівського університету, яку очолював професор Адам Чижевич..

      – у Чиказькому університеті  здобув вперше лікарський диплом українець – Володимир Сіменович (нар. 1859 р.); лікарську практику з акушерства почав провадити у штаті Пенсильванія, де тоді проживало найбільше українських робітників. Згодом став професором акушерства у Національному медичному університеті в Чикаґо. .

1900 – в Галичині в сім’ї священика народилася Неоніла Пелехович – одна з перших українських жінок – лікарів-піонерів у США, педіатр у Нью-Йорку, голова медично-допомогового фонду для потерпілих від польської пацифікації в Галичині (1930). В Головній управі Союзу Українок Америки організувала і очолила «Комітет Помочі Голодуючій Україні» (листопад,1933), зверталася з меморандумами і листами про підтримку до президента Рузвельта, сенаторів і конгресменів, до Міжнародного Червоного Хреста. Померла 1977 р.

    – професор хірургічної патології і терапії Університету св. Володимира О.Д.Павловський (1857-1944) впровадив у практику кип’ятіння хірургічних інструментів у 1% розчині соди.

    -  у Парижі в роботі Х111 Міжнародного наукового конгресу лікарів брала участь українська делегація, сформована Науковим товариством  ім.Шевченка,  до якої входили лікарі  В.Кобринський,  Т.Гвоздецький (Галичина), проф. І.Горбачевський (Прага), Є.Кобринський (Відень), В.Сіменович (Чикаґо. ), В.Шмигельський (Франція). Лікарі-українці з Наддніпрянщини не змогли взяти участі  із-за переслідувань царським  режимом.

     - у Катеринославі (нині – Дніпропетровську) відкрито зуболікарську школу.

     -  у Львові створено фармацевтичну фірму "П. Міколяш і Спілка", яка мала аптеку, науково-хімічну лабораторію, магазини санітарії і гігієни та лабораторного скла і реактивів, склади для гуртової реалізації лікарських засобів, гомеопатичних препаратів, товарів для дрогерій, виробництво і склади для розчинників лаків та фарб. У першому десятиріччі ХХ ст.  фірма забезпечувала чверть потреб Галичини в лікарських засобах, реалізувала продукцію європейських  фірм.

     –  у Києві засновано Товариство дитячих лікарів.

     – у Києві створені Дерматосифілідологічне (Дерматологічне та венерологічне) товариство, яке очолив    проф. С.П.Томашевський, та Товариство дитячих лікарів, - голова – проф. В.Е.Чернов.

     – у Харкові засновано Дерматологічне та венерологічне товариство.

      - у Київській губернії народилося 176 367  осіб, померло – 102 095; природній приріст становив 74 272 осіб; загальне число населення – 3 850 599 осіб. Зареєстровано 979 625 хворих, з них епідемічних – 73 240; число лікувальних установ – 222; в них 3 886 ліжок; загальне число медперсоналу – 1 545, з них лікарів – 702; число стаціонарних хворих становило  43 237.

      – у Київській губернії хворіли на епідемічні хвороби: віспу – 2 470 осіб; кір – 6 523; шкарлатину – 10 513; кашлюк (коклюш) – 7 444; дифтерію, круп – 6 898; грип – 23 241; черевний тиф – 13 633; висипний тиф – 2 124; поворотний тиф - 394.

      - у Харкові-Хоролі-Одесі почав виходити  часопис “Вісник гомеопатичної медицини”, виходив до 1913 р.

     - Харківський  університет  обрав  Роберта Коха  своїм  почесним членом.

1900…1905 – захворюваність на висипний тиф  в Україні становила 4.0 на    10 000 населення; на поворотний тиф – відповідно 1,0.

1900…1909 – на під російських українських землях продовжувався розвиток періодичної медичної літератури: виходило 37 видань (10 з минулого  десятиліття  і засновано 27 нових), зокрема  “Харківський медичний журнал”, “Руський журнал шкірних і венеричних хвороб”, “Єврейський медичний голос” (російською мовою); з’являються (1908) медичні збірники українською мовою.

1905 – київський хірург Є.Черняхівський опублікував статтю “Випадок зашивання рани серця” – одну з перших пріоритетних українських праць в цьому напрямку, наступного року її передрукував німецький медичний журнал. Започаткувала становлення серцево-судинної  хірургії в українській медицині, яку Є.Черняхівський десятки років успішно розвивав.

     -  в Одесі створене Чорноморське товариство взаємного страхування судновласників від нещасних випадків з їх робітниками і службовцями;  діяло в усіх портах Чорного і Азовського  морів  та  в приморських річкових портах.

     – опубліковано записку Імператорської Академії Наук “Об отмене стеснений мало-русского печатного слова”, в результаті чого у 1906 р. царський режим, наляканий революційними виступами, послабив заборони української мови; стало можливим створити в Києві Українське наукове товариство та почати друкувати наукові праці, в тому числі медичні, українською мовою.

      – у Львові організовано комітет, що провадив облік випадків смерті від туберкульозу; надавав допомогу «Товариству боротьби з туберкульозом» в організації роботи амбулаторій.

      – Рада професорів Харківського університету  прийняла рішення допустити жінок вільнослухачами на медичний та інші факультети; у 1908 р. це рішення було відмінене міністром народної освіти.               

      – у виборах до Петербурзької Державної Думи кандидатом від спільного блоку українців, російських кадетів та єврейського об’єднання був київський лікар  Модест Левицький (1866 – 1932).

     -  у східних галицьких повітах   в  зимові місяці кінця року  розпочалася епідемія .висипного тифу.

     – у Києві засновано професійне товариство фармацевтів-службовців.

1905…1907 – київські та харківські хірурги проводять перші успішні нейрохірургічні операції при опухах та абсцесах головного мозку.

1910 - професори Університету св. Володимира В.П.Образцов і М.Д.Стражеско опублікували працю "До симптоматології і діагностики тромбозу вінцевих артерій серця”, в якій одними з перших у світі дали класичне описання тромбозу вінцевих судин серця (інфаркта міокарда).

      - в Одесі український мікробіолог М.Ф.Гамалія обґрунтував значення дезинсекції для боротьби з паразитарними тифами.

      - у Львові фармацевтична фірма Міколяша відкрила фармацевтичну фабрику "Лакоон", яка забезпечувала медикаментами галицькі аптеки, лікарні, військові шпиталі; згодом вона стала базою для створення нинішного фармацевтичного комплексу "Галичфарм".

      -  у м. Чернівцях завершено будову дитячої лікарні, оснащено привезеними з Відня новітніми діагностично – лікувальними приладами та меблями і розпочато діяльність, стала одною із найкращих у Європі (теперішня дитяча лікарня по вул. Буковинській), в місті проживало понад 87 тисяч мешканців.

      – український лікар Антін Каковський опублікував методику підрахунку  клітинних елементів у сечі, яку пізніше  (1925) вдосконалив американський лікар Т.Аддіс – метод Каковського-Аддіса (частіше називають метод Аддіс-Каковського). 

      -– у Харкові відбувся «З’їзд Півдня Росії» для боротьби із заразними захворюваннями; на ньому опрацьовано питання боротьби з епідеміями.

       -  у Львові засновано Медичну громаду -  організацію українських студентів медицини у Львівському університеті, почесним головою її став проф. Іван Горбачевський з Празького університету (уродженець Тернопільщини).

     - у Києві вийшов друком “Збірник Медичної секції Українського Наукового Товариства в Києві”, книга 1 (121 с.) – перша наукова медична книга українською мовою в Наддніпрянській Україні; редакційний комітет – М.А.Галин, О.Г.Черняхівський. В збірнику опубліковані праці українських лікарів-науковців Києва Мартирія Галина, Євгена Черняхівського, Антона Каковського, П.Блонського, М.Шмигельського з актуальних питань хірургії, офтальмології, неврології, експериментальної медицини. Праці виконані і представлені на рівні європейських журналів, широко цитується література німецькою та французькою мовами. Ще дві книги видано за царського режиму у 1912 та 1913 рр.

    – в Одесі на пожертвування приватних осіб відкрилися Вищі жіночі медичні курси.

    - у Львові д-р Євген Озаркевич почав викладати українською мовою в Жіночій учительській семінарії та на організованих “Просвітою” курсах вищої освіти медичні дисципліни (курси “Соматологія і гігієна” - вчення про будову і діяльність людського тіла, гігієна спеціальна і загальна), отримав звання доцента; тим самим першим започаткував у ХХ столітті викладання медичних наук сучасною українською мовою.

1915 – 100 років тому в Одесі почато видавати журнал “Основа” –“Вістник письменства, науки і культури” – продовження традицій першого українського громадсько-політичного  і літературно-мистецького  журналу, заснованого в Петербурзі (1861-1862); при Вищих жіночих курсах відкрито  хіміко-фармацевтичний відділ.

      – на Наддніпрянщині забезпечення лікарями становило 1,9 на 10 000 населення.          

     -  у Херсонській губернії  діяли 74 страхові лікарняні  каси.

     – за даними “Страхового товариства” на 1000 робітників обробної промисловості протягом року було 149,7 нещасних випадків; в 1916 р. їх було 142,6.   

       -  провідною громадською військово –медичною організацією в Першій Світової війни  було Російське Товариство Червоного Хреста (РТЧХ), сприяло військовій адміністрації у справі надання допомоги пораненим  і хворим, головою управління РТЧХ при Південно – Західному фронті був призначений Б. Іваницький; в тилу була розгорнута система територіальних органів, які організували лікувальні установи для військових,збирали засоби для забезпечення хворих і поранених; на ТРЧХ покладено завдання допомагати військово-санітарному відомству в боротьбі з поширенням епідемічних захворювань на фронті й у ближньому тилу, формувати санітарно-епідемічні залізничні загони, дезінфекційні залізничні загони, відкривати заразні лазарети, надавати медичну і харчову допомогу частинам діючої армії.

      -  в Києві українські підприємці-землевласники Терещенки та ін. брали активну участь в благочинних організаціях, заснували і утримували власним коштом лікувальні заклади для поранених вояків – 6 лазаретів, вносили кошти на потреби жертв війни.

       -  на українській території діяли Всеросійський земський союз допомоги хворим і пораненим воїнам російської армії та відповідний Всеросійський союз міст, в Києві українські підприємці-землевласники Терещенки брали активну участь в благочинних організаціях, заснували і утримували власним коштом лікувальні заклади – 6 лазаретів, вносили кошти на потреби жертв війни; особливо велику допомогу воїнам російської армії надавали перевязочно-харчувальні пункти у Києві, Козятині, Фастові, Радивилові та Волочиську.

     -  на території України у 82 містах діяли губернські і повітові комітети допомоги хворим і пораненим військовим та постраждалому цивільному населенню, найбільш важливі центри були в Києві, Харкові і Катеринославі.  В період війни в російську армію мобілізовано 3,5 міл українців, до складу австрійської армії – близько 300 000.

      – в зв’язку з воєнними діями царський режим повернув утиски української мови, які діяли до революції 1905 р.; заборонено науково-медичні видання УНТ в Києві.

      -  у Львові   Російське  Товариство Червоного Хреста (РТЧХ) обладнало у пакгаузі головного вокзалу перев’язочну, де було перев’язано кілька десятків тисяч поранених воїнів російської армії (в тому числі українців).

1915, початок  -  у російській армії під головуванням професорів-консультантів створювалися швидкодіючі хірургічні загони у складі 2-ох лікарів, 12 студентів і 8–10 сестер, ними були укомплектовані 4 армії Південно-Західного фронту, обслуговували ближні тили військових частин; створено також очні загони, які надавали безпосередню допомогу пораненим з ушкодженими органами зору, діяли при тих лікувальних закладах, в складі яких не було лікарів-окулістів.

1915, осінь  -  російську армію на Західному фронті стали обслуговувати в медико-санітарному відношенні Земський та Міський Союзи, надавали допомогу санітарною та етапно-господарською частиною

 

                 Ювілейні дати видатних вчених світової медицини

 

1890, 17 лютого  -  125 років тому в Лондоні народився Роналд Фішер (Ronald Fischer) – видатний англійський генетик. Закінчив Кембріджський університет (1912), професор Лондонського і Кембріджського університетів, сформулював фундаментальну теорію природного відбору (теорія Фішера), запропонував декілька моделей дії відбору, представив по новому теорію домінантності, заклав основи математичної генетики і її застосування в теорії еволюції; один із засновників міжнародного журналу генетики (1947), Президент Королівського статистичного товариства (1952-54), опублікував 395 статей, видав 8 монографій, його називали «найвеличніший біолог з часів Дарвіна», нагороджений Королівським та іншими медалями. 1957 р. переїхав до університету в Аделайді (Австралія), помер там  29 липня 1962 р.

1790, 18 лютого  -  125 років тому біля Ноттінгама (Англія) народився Холл Маршал (Hall Marshall) – видатний англійський лікар, фізіолог. Закінчив Едінбургський університет, доктор медицини (1912), працював в Ноттінгамі, з 1926 р. – в Лондоні; викладав фізіологію, проводив фізіологічні дослідження, опублікував 10 монографій і багато праць з фізіології і патології центральної і периферичної нервової системи, виклав принципи експериментів на тваринах, вперше встановив ланцюх сегментів спинного мозку, в яких замикаються «рефлекторні дуги» (його термін), дав порівняльний аналіз різних видів рухів, описав доцентрові і відцентрові нерви, роль захисних рефлексів, ввів поняття спінального шока, вперше запропонував ручний спосіб штучного дихання, з’ясував функції капілярних судин, вніс багато у формування фізіології, анатомії, патології, невропатології, терапії. Помер 11 серпня 1857 р.

   

1915, 28 лютого – 100 років тому в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) народився Пітер Брайан Медавар (  Medawar) – видатний англійський імунолог і біолог. Закінчив університетську кафедру патології в Оксфорді (1938), професор зоології Бірмінгемського університету (1947), член Королівського товариства (1949), професор університетського коледжу в Лондоні (1951), директор Національного інституту медичних досліджень у Мілл-Хіллі (Лондон, 1962), президент Британської асоціації розвитку науки (1968-69), почесний локтор університетів Кембріджа, Брюсселя, Чикаго. Проводив медичні та біологічні дослідження в галузі імунологічних проблем трансплантації, досліджував імунологічні основи відторгнення трансплантатів, удостоєний (разом з М.Бьорнетом) 1960 р. Нобелівської премії з фізіології та медицини «за відкриття набутої імунологічної толерантності», вважали що він відкрив нову главу в історії експериментальної біології. Помер 2 жовтня 1987 р.

1915, 15 червня  - 100 років тому  в Ен-Арборі (штат Мічиган, США) народився Томас Гакл Веллер (Thomas Huckle Weller) – американський вірусолог. Працював в дитячому госпіталі Бостона, опрацював методику культивування вірусів, отримав (з Ф.Ендерсом та Ф.Роббінсом) Нобелівську премію з фізіології та медицини (1954) «за відкриття здатності вірусу поліомієліту рости в культурах різних типів тканин», став провідним професором тропічної медицини в Гарварді (1954), показав що вірус повітряної віспи це той вірус, який викликає оперізуючий лишай, виділив віруси, які є причиною церебрального паралічу дітей, віруси краснухи; отримав премію Брістоля Американського товариства інфекційних захворювань (1980), член Національної академії наук США. Помер 23 серпня 2008 р.

1815, 26 липня  - 200 років тому в м.Позен (Прусія, тепер Познань у Польщі) в єврейській сім’ї народився Роберт Ремак (Robert Remak) – польсько-німецький гістолог, ембріолог і невропатолог. Навчався в польській гімназії, закінчив Берлінський університет, доктор медицини (1838), як єврей зазнав утисків, став першим євреєм викладачем в університеті (1937); професор цього університету з 1859 р., пізніше приватний вчений; досліджував ембріологію, мікроскопічну анатомію периферичної нервової системи і гангліїв, відкрив нервові вузли в стінці правого передсердя (вузли Ремака), підслизове нервове сплетення травного тракту (сплетення Ремака), у нервовому волокні  вісь циліндра Ремака, дослідив цикл ембріонального розвитку, показав значення трьох зародкових листків, вніс вагомий вклад у формування невропатології, основоположник електродіагностики і електротерапії гальванічним струмом, досі перевидається різними мовами його книга «Гальванотерапія при хворобах нервів і м’язів». Член Леопольдинської академії природознавців, Варшавського медичного товариства, помер у Баварії 26 серпня  1865 р., онук його математик  Роберт Ремак замордований фашистами в концтаборі Освенцім.

1915, 19 листопада  - 100 років тому в м. Берлінгеймі в Східному Канзасі (США) народився Ерл-Уїлбур Сазерленд  (Earl Wilbur Sutherland) - видатний американський біохімік. Вивчав медицину у Вашингтонському університеті (1942), працював на факультеті біохімії, очолив факультет фармакології  університету Вестерн-Резерв у Клівленді (1953), професор фізіології університету Вандербільта в Нашвіллі (штат Теннессі), досліджквав дію ферментв та гормонів, виявив раніше невідому речовину ц-АМФ, відкрив загальний механізм дії багатьох гормонів, що привело до нових напрямків у ендокринології, онкології, психіатрії. Отримав (1971) Нобелівську премію з фізіології та медицини «за відкриття, що стосується механізмів дії гормонів».  Помер 3 вересня 1974 р.

1865, 1 грудня  -  150 років тому в сім’ї медиків в Кетукі (США) народився Вільям Аллен Пьюзі (William Allen Pusey) - видатний американський дерматолог і діяч медицини. Закінчив Вандербільдський і Нью-Йоркський університети, вдосконалювався в Європі, профессор дерматології в Коледжі лікарів і хірургів в Чикаго, автор першої фундаментальної монографії про застосування рентгенотерапії в дерматології (1903), запровадив в дерматологію кріотерапію, опублікував біля 10 монографій, зокрема про історію дерматології, венерологію, підручники. Помер 29 серпня  1940 р.

 

1890, 21 грудня  - 125 років тому в Нью-Йорку народився  Герман Джозеф Мюллер (Hermann Joseph  Műller) – видатний американський біолог та генетик. Закінчив Колумбійський університет, центр генетичних досліджень (1910), профессор зоології в Остінському університеті (Техас), мав труднощі, робив спробу самогубства (1932), працював у Берліні в лабораторії Н.В.Тимофеева-Ресовського, в Ленінграді в Інституті генетики на запрошення В.І.Вавілова; досліджував швидкість мутацій, летальні мутації; повернувшись в США (1940) брав участь в роботі комісії з атомної енергії США, став професором зоології в Індіанському університеті, відкрив мутанта, можливість дослідження частоти мутацій, йому присуджена (1946) Нобелівська премія «за відкриття появи мутацій під впливом рентгенівського проміння», переконував у необхідності заборони ядерних випробувань. Помер 5 квітня 1967 р.