Під час перебування в наукових поїздках у багатьох європейських країнах, в США і Канаді, довелося познайомитися зі станом університетів у світі, порівняти з ними університети в Україні. Мною опубліковано більше десятка праць про автономію університетів та про запровадження і наявність в Україні двох наукових ступенів. Подавав до уряду (2005) пропозицію вчених про реформування ВАКу.
Недавно у Львові була делегація ректорів з Канади, питали чому в нас нема нормальної автономії університетів.
Взагалі в статутах, в багатьох матеріалах говориться про автономію наших університетів, але це ж зовсім інше поняття ніж автономія університетів у світі! (В законі говорилося також про автономію технікумів, училищ і т.п.!!). Тоталітарним режимом була запроваджена величезна різниця між підпорядкованими компартії кількома університетами (спочатку ліквідованими, були народні інститути, опісля назву повернено, але не повернено статусу!) в СРСР та кількасотлітніми автономними університетами в «капіталістичному світі». У відповідності до Хартії Університетів України “Академічні свободи, університетська автономія та освіта” (2009 р.) під університетською автономією розуміють “форму встановлення та повсякчасного досягнення академічних свобод, що визначається як необхідна ступінь незалежності університету:
У пункті 3.8 цього документу Університети закликають уряд “визнати принципи університетської автономії, що підкріплює їх різноманітні місії, у тому числі:
Після розпаду СРСР та переходу від частини тоталітарної радянської імперії з комуністичною ідеологією до встановлення і розвитку демократії в новій незалежній Україні чомусь в системі вищих шкіл залишено запроваджене більшовиками управління університетами - міністерством та обласною адміністрацією, науковий ступінь кандидата наук, позбавлення університетів права видавати дипломи про захист дисертації, права відкрити кафедру – наприклад історії медицини (яких досі немає тільки в Україні!!); залишено змінений склад вченої ради (включає біля 25% не професорів!), яка в дійсності не має права вирішувати ряд питань роботи університету і т.п.
На жаль про необхідність встановлення реальної, а не бутафорної автономії українських університетів говорять усі, але до реальних справ ні до кого руки не доходять. В цивілізованому світі автономія університету дозволяє йому самостійно регулювати власну академічну структуру, встановлювати власні навчальні програми, визначати власні пріоритети наукових досліджень, видавати дипломи магістрів та докторів, за якість підготовки яких несе відповідальність навчальний заклад без затверження у ВАКу чи ДАКу.
Традиційна повна фінансова залежність Українських університетів від органів і структур державної влади є головним важелем тиску на університети, без усунення якої ніколи не можна говорити про автономію навчального закладу. Справжню автономію вітчизняні університети набудуть лише за умови диверсифікації джерел фінансування, у якому державне фінансування за жодних умов не може бути важелем державного контролю над вищою освітою. Автономія й академічна свобода університетів України – не самоціль. Університетська автономія має сприяти досягненню стратегічної мети підвищення конкурентоспроможності українських фахівців на світових ринках праці, введення країни в єдиний європейський освітньо-науковий простір задля забезпечення сталого розвитку суспільства. Автономії українських університетів повинні забезпечити подолання системних проблем, що накопичилися у вітчизняній системі вищої освіти. Серед найгостріших із цих проблем можна виділити:
Недавно на засіданні Ради ректорів Львова говорили про позбавлення ректорів права розпоряджатися заробленими коштами. Міністерством освіти різко міняється тепер діяльність ВАК. Чи десь в розвинутій країні міністр освіти може встановлювати за своєю видумкою зовсім нові правила захисту дисертацій на вчених радах «автономних» університетів, без широкого обговорення вченими, врахування пропозицій і рішень вчених рад і т.п.? Міністерством готувався законопроект реформування вищої освіти, який видно був мрією чиновників Міністерства повністю контролювати навчальний процес у своїх інтересах. Але повідомляють, що за державною програмою розвитку освіти Республіки Казахстан з 2015 року буде представлена автономія національним дослідницьким університетам, з 2016 року - національним вищим навчальним закладам.
Більшість ректорів, як у Львові колишній ректор медичного університету М.П.Павловський, зробили багато для покращення роботи успадкованих, підпорядкованих до розпаду СРСР комуністичній владі вищих шкіл. Проте керування університетами не дозволено наблизити до світового рівня. Звичайно, тепер прийняти справжню автономію університетів нема відповідних умов, в більшості вирощені в умовах СРСР професори, та немало ректорів у східних областях, неготові до повної демократизації українських вищих шкіл. При запровадженні тепер автономного управління деякі університети могли б зразу бути перетворені деякими професорами і ректорами у ВНЗ Російської імперії або щось не загальнонародне. Тому видається можливим попереднє, наукове, ділове обговорення включення в реформи умов і переходу в майбутньому університетів до світового рівня.
Чи не варто при нинішньому стані університетів в незалежній Україні поставити на обговорення, опублікувати відкрито, питання про реалізацію поступового переходу за якийсь час (5 – 15 років?) наших університетів до прийнятого у розвинутих, нормальних країнах світу, вдосконаленого за кілька сотень років, нормального стану автономії?
Чи вироблена за багато століть в розвинутих країнах європейська автономія університетів, впроваджена в майбутньому в університетах розвинутої української держави, зможе забезпечити нормальну, більш ефективну наукову і педагогічну працю в університетах ректора, вченої ради, всіх ланок і науковців?