Ярослав Ганіткевич 400 років тому -  у 1609 р. народився Єпіфаній Славинецький – автор численних праць освітницього спрямування, викладач латинської, грецької та церковно слав’янської мов у Києво-Могилянській академії, перший ректор греко-латинської школи в Чудовому монастирі. Помер 1675 р.   - у 1609 р.

На сайті опубліковано матеріали 39-го вісника Наукового товариства ім.Шевченка.

На обкладинці:
Перша сторінка.– Осип Курилас. Тарас Шевченко. “Дивлюся, аж світає...” – 1918 р.
Друга сторінка.– У залі Загальних звітних зборів НТШ Львові. – 2007 р.
Третя сторінка.– В кулуарах Загальних звітних зборів НТШ у Львові. – 2007 р.
Четверта сторінка.– Адміністративний будинок НТШ у Львові (вул. Генерала Чупринки, 21).

На сайті опубліковано матеріали 38-го вісника Наукового товариства ім.Шевченка.

На обкладинці:
Перша сторінка – Юліян Целевич – перший голова Наукового то­вариства ім. Шевченка
Друга сторінка – XVIII Наукова („Шевченківська“)сесія НТШ у світлинах
Третя сторінка – В кулуарах XVIII Наукової („Шевченківської“)­сесії НТШ­
Четверта сторінка – Нові видання Інституту колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ в Україні. 2006-2007 рр.

На сайті опубліковано матеріали 37-го вісника Наукового товариства ім.Шевченка.

На обкладинці:
Перша сторінка – Олекса Новаківський. “Святослав-Завойовник”, 1918 р. Публікується вперше.
Друга сторінка – новорічні привітання для НТШ в Україні “3 Новим Роком та Різдвом Христовим!”
Третя сторінка – У залі Загальних зборів НТШ 9 грудня 2006 р.
Четверта сторінка – Нові видання НТШ в Україні 2005–2006 pp.

На сайті опубліковано матеріали 36-го вісника Наукового товариства ім.Шевченка.

На обкладинці:
Перша сторінка – Фотій Красицький. Портрет Михайла Грушевського. 1907 р.
Друга сторінка – В залі Загальних звітних зборів НТШ в Україні.­
Третя сторінка – Видані у Львові календарі, плакати, афіші, запрошення, присвячені 150-річчю від народження Івана Франка.
Четверта сторінка – Нові видання Інституту колекціонерства українських мистецьких пам'яток при НТШ в Україні. 2006 pp.

На сайті опубліковано матеріали 35-го вісника Наукового Товариства Шевченка. Подано наступні матеріали:

Про видання
Загальні звітно-виборні збори
Про діяльність Наукового Товариства ім. Шевченка в Америці 2005 року
Промінь творчости і науки
Перші кроки косівського осередку НТШ
Іван Франко і його поема "Мойсей"
Соціолінгвістичні засади Івана Франка
-- Портрет незнайомки
Ілюстрування казок Івана Франка на західних землях України (1890-1939)
Археологія найдавнішого Львова
Львів і святість
Церкви доби Гетьманщини як об’єкт руйнівних заходів тоталітаризму
Епізод з ранньої української фольклористики в Галичині
Володимир Гнатюк і західноукраїнське відродження
Адольф Хибінський і львівська музикознавча школа
Інноваційні засади моделювання української економічної перспективи
Причини всихання ялинових лісів Карпат
Шляхи поліпшення екологічного стану довкілля Яворівщини
Із спостережень над трансгенезом у тварин
Варлаам Компаневич
Стельмащук Степан Ількович
Медведик Петро Костянтинович
Панасюк Володимир Васильович
Ісаєвич Ярослав Дмитрович
Огляди нових книжок, рецензії. Литовська метрика
Стрілецькі пісні
Відлуння голодомору-ґеноциду 1932—33. Етнокультурні наслідки голодомор
Мирослав Мороз. Некролог

У 2006 р. минає 17 років від часу відродження в Україні Наукового товариства ім. Шевченка. Це малий, але й водночас великий проміжок часу в житті одного Товариства. Якщо порівнювати його з часом загального поступу науки та культури ХІХ—ХХ та декількох років ХХІ ст. і тяглости функціонування наукових установ, то це час, звичайно, невеликий, однак не кожна слов’янська країна нині може похвалитися такою тривалою працею одного наукового товариства серед інших своїх інституцій.

Відкрите в 1873 р. як „Літературне товариство ім. Шевченка“, а від 1892 p. перетворене у „Наукове товариство ім. Шевченка“ пройшло довгий і складний шлях та зробило неоціненний внесок у розвиток наукової думки України. Адже йдеться про 132 роки праці! З іменами його членів різних часів пов’язані яскраві сторінки становлення наукових ідей в Україні, шкіл і напрямів, що здобули визнання як у національній, так і у світовій науці.

ВАРЛААМ КОМПАНЕВИЧ*
(1777—1858)

Загальновідомо, що для повнокровного розвою суспільства потрібне самоусвідомлення того, як люди жили, думали, творили в минулому. В час, коли чималими зусиллями суспільство відновлює пам’ять, контекст історії завжди потрібний. Він збагачує чин і сприяє поступу. Важливе місце в цьому процесі належить особам, які виражали суспільно-політичну думку, створювали філософію своєї епохи, займалися освітою і просвітою, наукою. Серед цих осіб у Західній Україні кінця ХVІІІ — першої половини ХІХ ст. був Варлаам Компаневич.

Оглядаючи історію розвитку суспільно-політичних відносин, громадського, культурного і церковного життя Західної України першої половини ХІХ ст., наперед треба відзначити, що В. Компаневич, незважаючи на всі суперечності часу і його самого як особистости, залишався однією з тих постатей в українській дійсності, які мислили категоріями, притаманними частині високоосвічених осіб, що постійно вболівала та дбала про свій народ, була готова творити для нього лишень добро: „він через церкву постійно був серед народу“. Ці риси були не надбані В. Компаневичем, а закладені в його генетичному коді. Вони йшли, здається, по крови від батьків, дідів і не мінялися протягом цілого життя.

Значні антропогенні зміни в біогеоценотичному покриві не лише окремих реґіонів, а й цілої планети, погіршення довкілля і потреба забезпечення людині сприятливих умов існування висувають на чільне місце наукові, а не прикладні екологічні проблеми. У складних взаємовідносинах складових довкілля доцільно визначити один із важливіших чинників, послаблення або посилення якого зумовлювало б значне реагування інших структурних систем.

Історія українського національного відродження в XIX ст. — один із найяскравіших і водночас один із найменш досліджених розділів історії України. Щоправда, свого часу здобутки і втрати нації на цьому шляху привернули увагу чималої когорти вчених гуманітарного профілю і викликали небезуспішні спроби їх осмислення, проте згодом, за умов тоталітарного режиму, вони пішли в забуття. Саме така доля спіткала й наслідки ориґінального пошуку одного з найвизначніших учених-україністів Володимира Гнатюка.

Учений розпочав свою наукову і громадсько-політичну діяльність на зламі XIX—ХХ ст., коли йшов до завершення процес формування сучасної української нації, а український національний рух вступив у свою найвищу стадію — політичну і в умовах наближення розпаду Російської та Австро-Угорської імперій, що розшматували живе тіло цієї нації, поставив на порядок денний питання про відновлення власної незалежної держави. Наукове і взагалі все духовне, а значною мірою і громадсько-політичне життя Галичини тоді було позначене незаперечним впливом Наукового товариства ім. Шевченка, котре відігравало роль наукового й загальнокультурного центру для усієї України, а головні напрями діяльности якого визначали такі могутні постаті, як М. Грушевський та І. Франко. В. Гнатюкові судилося стати в один ряд з цими велетнями духа. За свідченням академіка М. Грушевського, те, що В. Гнатюк „дав українській нації, творить великий і вічно пам’ятний монумент його любови до українського народу та його наукового дослідження“.