До 110-річчя Лікарської комісії НТШ

Ярослав Ганіткевич
У 2008 році виповнилося 110 років від заснування Лікарської комісії Наукового товариства ім. Шевченка – першої в нашій історії наукової організації лікарів-українців. До цього часу окремі лікарі брали участь в Математично-природописно-лікарській секції (МПЛС), публікували нечисленні матеріали в Збірнику секції та в Працях НТШ, у виданнях «Просвіти». Окрема Лікарська комісія виділилася із  МПЛС у 1898 р. Ініціатором її створення виступив доктор Євген Озаркевич, який у 1888 р. закінчив Віденський університет, працював у Стрию і в Рожнятові, ще 1893 р. вступив до НТШ. Після стажування у віденських клініках він у 1897 р. переїхав до Львова та поставив собі за мету працювати над розбудовою української національної медицини, створенням української медичної літератури, відкриттям медичного факультету українського університету. На засіданні секції 7 лютого 1898 р. він запропонував створити окрему Лікарську комісію (ЛК) та видавати окремий Лікарський збірник, подав уже готову відозву до українських вчених в краю і за кордоном з проханням надсилати праці до збірника. Голова секції Іван Верхратський та учасники зібрання прийняли цю пропозицію, з нею погодився голова НТШ М.Грушевський. Спочатку ЛК очолював Ф.Щасний Сельський, Є.Озаркевича обрано заступником голови та редактором збірника. У 1902 р. він став головою ЛК.Найбільш активний період роботи ЛК припадає на 1898-1902 роки. Лікарі – члени ЛК збиралися для обговорення доповідей, які пізніше публікувалися в Лікарському збірнику, працювали над українською медичною термінологією, виступали на медичних форумах в країні та за кордоном, представляли українських лікарів на європейських лікарських конгресах в Празі, Белграді, Кракові та ін.Упродовж чотирьох років Є.Озаркевич видав 6 випусків Лікарського збірника. Не може не викликати подиву, якими змістовними, європейського типу виданнями були ці збірники. В них друкувалися наукові статті, підготовлені на рівні тогочасних європейських журналів, реферати найважливіших статей із періодичних видань німецькою, французькою і польською мовами, в розділі «Термінологія» подавався латинсько-український та німецько-український словник медичних термінів. Опубліковано 24 наукові статті, присвячені питанням внутрішніх хвороб (9), фізіологічним, біохімічним та бактеріологічним дослідженням (8), проблемам акушерства, інфекційних недуг, очних і шкірних хвороб (7). У випусках було біля 300 сторінок рефератів, понад 20 сторінок словників. Лікарський збірник розповсюджувався в бібліотеках Австро-Угорщини, в інших країнах. Він отримав високу оцінку європейських науковців, його ставили за приклад сербам, болгарам, словакам. Тільки в підросійську Україну ввіз його був заборонений царським урядом.Фактично, Є.Озаркевич цими збірникам започаткував новітню українську наукову медичну літературу, науково-реферативне видання, публікацію української наукової медичної термінології, він заснував першу організацію українських лікарів-науковців. Багато років примірники  збірника зберігалися в спецхранах, велике значення його для розвитку української медицини ще досі не досить повно оцінене. Проте число українських лікарів-науковців було невеликим, у Львові брали участь в роботі і виданнях ЛК Щ.Сельський, В.Морачевський, С. Окуневська-Морачевська, А.Соловей. Дописували українські вчені з Праги, Відня, Кракова, Ярослава. У 1902 р. статей забракло, довелося припинити видання збірників, пізніше окремі праці публікувалися в збірнику секції. У 1903 р. Є.Озаркевичу при сприянні митрополита Андрея Шептицького вдалося відкрити амбулаторію «Народну лічницю», в якій він бачив зародок бази для майбутнього українського медичного факультету. Як директор лічниці він всю свою енергію віддає справі її облаштування і розширення, вона стає осередком організованого життя українських лікарів Галичини. Надалі Є. Озаркевич продовжує реалізацію своїх планів також як голова заснованого (1910) Українського лікарського товариства, редактор місячника «Здоровлє», в якому публікує і науково-практичні статті, термінологічні матеріали, продовжує працю над словником української медичної термінології.Після Першої світової війни та смерті Є.Озаркевича (24 вересня 1916 р.) були спроби продовжити роботу ЛК. У червні 1924 р. до неї входили О.Барвінський, І.Куровець, М.Музика, Л.Максимонько, О.Подолинський, С.Балей та ін. Головою обрано М.Панчишина. Науково-практичний журнал УЛТ «Лікарський вісник», який з 1920 р., виходив неперіодично, став з 1926 р. органом УЛТ і ЛК НТШ.  Його редакторами були Мар’ян Панчишин, Тит Бурачинський, Максим Музика, Софія Парфанович, Олександр Барвінський, Роман Осінчук. Вийшло 42 числа журналу, як квартальника, деякі з них подвійні. Журнал відіграв значну роль у формуванні української національної медицини, згуртуванні лікарів-українців. У наступному пів-сторіччі (1939-1989) ЛК, як і НТШ в цілому, була розпущена і заборонена тоталітарним комуністичним режимом.Відновлено роботу ЛК ще за часів УРСР в період «перебудови», одночасно з відновленням НТШ. У засіданні ініціативної групи 20.ХІ.1989 р. взяли участь Б.Білинський, Я.Ганіткевич, М.Дубовий, О.Кіцера, М.Коржинський, А.Рудницька, П.Скочій. Головою обрано Я.Ганіткевича. Комісія проводила розширені багатолюдні засідання із запрошенням українських науковців Києва (К.Тринус), Сорбони (А.Жуковський),  США (Б.Гординський ) та ін.Проведено першу і досі єдину в Україні наукову конференцію, присвячену 135-річчю від дня народження Євгена Озаркевича (1996), вечір-конференцію пам’яті митрополита Андрея Шептицького та ін. Вагомою подією стало відновлення у 1991 р. Лікарського збірника (гол. ред. Я.Ганіткевич), метою якого було «відродження і розвиток української медичної науки». В збірнику публікувалися праці з актуальних проблем медицини, огляди, ювілейні дати, персоналії діаспори, хроніка українського медичного життя. Важливе місце зайняли сторінки нашої історії, замовчуваної за совєтської влади.Лікарський збірник НТШ став чи не єдиним медичним виданням в Україні, яке гостро підняло наболілі питання відродження і реформування української медицини, повернення в медичні заклади української мови, відновлення історичної правди, об’єктивне представлення совєтської спадщини. Видання 15 томів нової серії Лікарського збірника стало найбільшим досягненням ЛК. Вийшли томи в пошану Романа Осінчука, Мар’яна Панчишина, Юрія Липи, Василя Плюща, Павла Пундія, Ірини Даценко. Низка томів вийшла при співпраці ЛК з Українським лікарським товариством Північної Америки (УЛТПА), за участю довголітнього архівара і директора бібліотеки УЛТПА д-ра Павла Пундія. Значною подією стало видання  двох томів біобібліографічного довідника П.Пундія «Українські лікарі» (1994, 1996 рр.).

1997 – 2006 рр. ЛК очолювала І.Даценко, яка багато уваги приділяла видавничій діяльності. З 2006 р. - Я.Томашевський, з 2008 року – З.Служинська. Традиційною стала участь ЛК в березневих наукових сесіях НТШ, на пленарних засіданнях неодноразово виступали з доповідями Б.Білинський, Я.Ганіткевич,   М.Павловський та ін. Більше десяти членів ЛК обрані дійсними членами НТШ. Праці авітора цих рядків з історії медицини представлені на здобуття премії АМН України.

Продовжуючи і розвиваючи традиції Природничої секції НТШ члени ЛК працюють над вдосконаленням української медичної термінології, готують словники, підручники, наукові монографії, медико-історичні праці, вносять свій вклад у розвиток української національної медичної науки.