Ілюстрування казок Івана Франка на західних землях України (1890-1939)

Published by Anonymous (не перевірено) on Птн, 2007-04-06 01:16

Усупереч поширеній думці про шкідливість ілюстрацій у дитячих виданнях („Що ж залишиться для самодіяльности дітей при читанні, якщо навіть за чужою думкою, за думкою автора, діти будуть йти не своїм умом, а умом художника, який вмішався в процес їх внутрішньої роботи?“[1]) українські видавництва взялися друкувати для дітей книжки з ілюстраціями, а серед них Івана Франка. Незважаючи на матеріяльні проблеми видавців, чимало книжок було багато оформлено вже наприкінці ХІХ ст. На початку ХХ ст. вони почали виходити навіть із кольоровими ілюстраціями. І це, як казав М. Таранько, були „дорогі видання, роблені за кордоном“[2].

Питання оформлення дитячих видань неодноразово виносилося на сторінки багатьох українських часописів. До своїх висновків С. Сірополко, К. Малицька, М. Гнатишак долучали досвід дослідників дитячої книжки загальноєвропейського рівня. Будучи певними в тому, що „діти далеко ліпше запам’ятають собі науку, котру самі витягнули з огляданих на рисунку предметів і ситуацій і віднесуть більшу користь з так здобутих відомостий“[3], вони звертали увагу на виконання малюнків. Усі без винятку говорили про те, що твори „мусять бути правдиві, артистично виконані. Без того краще їм не бути. Поганий малюнок тільки зіб’є з пантелику дитину, зовсім не пособить їй розуміти текст, а хиба заплутає […] У дитячому журналі мусять бути малюнки, а не карикатури. Карикатура в дитячій книзі — се отрута“[4]. Вони повинні „містити в собі приступну дітям моральну ідею [...] мають розвинути в дитині естетико-моральне почуття, поширити її світогляд, збільшуючи обсяг її понять та уявлень“[5]. Високі вимоги до ілюстрування дитячих видань стало основою залучення видавництвами до співпраці кращих художників того часу.

У цей же час українські громадські діячі порушили проблему переходу змісту одного мистецтва, а саме літератури, в інший, наближений вид — графіку. Стверджували, що ілюстрація, хоч і виступає складовою літературного твору, не повинна лише пояснювати чи коментувати текст. Відтак художник отримав право на творче співавторство, а його твори до дитячих видань — відносну самостійність.

У цьому контексті слід зазначити, що активним учасником полеміки був також І. Франко, який стверджував, що в образотворчім мистецтві, „як і в кожнім полі людської творчости, головним, рішучим моментом є власне та душа, індивідуальність, чуття“[6] [автора твору]. Він закликав художника „розворушити цілу свою духовну істоту, зворушити своє чуття, напружити свою уяву, […] вилитися в [образи] якнайбільше відповідні дійсному переживанню, і вкінці попрацювати ще над тим, уже зовсім технічно, щоби ті його [образи] уложилися в форму, яка би не тільки не затемнювала яркости того безпосереднього переживання, але ще в додатку підносила б те переживання понад рівень буденної дійсности, надавала б йому коли вже не якесь вище, символічне значення, то бодай будила в душі […] певні суголосні тони як часті якоїсь ширшої мелодії, збуджувала би в ній певні тривкі вібрації“[7]. Притому він стверджував, що „кожний час, кожна суспільність має свої осібні естетичні міри для творів“[8]. Абсолютизація І. Франком професіоналізму та індивідуалізму в образотворчому мистецтві стали основним критерієм діяльности художників, які звернулися у своїй творчости, зокрема, до ілюстрування творів письменника для дітей.

Теофіл Копистинський був першим ілюстратором казок І. Франка. 1890 р. він виконав шістнадцять рисунків до поеми „Лис Микита“, які разом з нею були опубліковані того самого року в журналі „Дзвінок“. Обравши сюжетно-, предметно-тематичний тип оформлення літературного твору, який вже сам по собі дає змогу найповніше розкрити його зміст, мистець зупиняється на ключових подіях. Притому він акцентує увагу на головних дійових особах. Характеристиці більшості з них мистець відводить лише один рисунок. Неподібне до інших є розв’язання образу Лиса. Звертаючись до нього, він не лише підкреслює його індивідуальність, а й розкриває його життя, повне добра та достатку. Апогеєм творчого пошуку мистцем образу виступає зображення перемоги Лиса над Вовком, пояснення якому знаходимо в самій поемі „Наше все життя — війна є, кождий боресь в ній, як знає: сей зубами, той крильми […]. В нас підмога лиш одна єсть — се розумна голова. Нею треба нам крутити, ум, мов бритву, нагострити, все обдумувати вмиг, іншим сіті наставляти, але добре пильнувати, щоб самим не впасти в них!“ (І. Франко, „Лис Микита“). Яскравий образ-приклад нових методів боротьби за існування, створений І. Франком і втілений Т. Копистинським у графіці, був підставою для перевидання поеми з ілюстраціями художника в 1891, 1896, 1902 і 1909 рр.

Т. Копистинський виконав ще й шістнадцять ілюстрацій до поеми І. Франка „Пригоди Дон-Кіхота“. Вони були надруковані в 1891 р. на сторінках журналу „Дзвінок“. При їхньому створенні художник знайшов інший, ніж у попередньому випадку, підхід. Повному опису в рисунках подій з життя головного героя передує ілюстрація-портрет, яка розкриває найхарактерніші, найвиразніші риси лицаря. Підсумком образотворчої поеми є остання ілюстрація: Дон-Кіхот на передсмертному ложі промовляє: „Та не жалую я того, що робив, хоч не одному з вас дурними видаються щирі змагання мої“ (І. Франко, „Пригоди Дон-Кіхота“). Колоритний літературний та художній образ Дон-Кіхота виступає неминучою вартістю в історії духовного розвитку українців[9]. Поема І. Франка „Пригоди Дон-Кіхота“ з ілюстраціями Т. Копистинського виходила друком окремою книжкою ще в 1892, 1899 і 1913 рр.

Художник, відомий під криптонімом „G. A.“, 1894 р. створив одинадцять рисунків до казки І. Франка „Медведева пригода“. Разом вони були надруковані того ж року в журналі „Дзвінок“. Художник, дотримуючись тексту, відображає до найменших деталей кожен епізод із життя ведмедя і мисливця. Притому слід зазначити, що рисунки дублюють віршик-казку. Їх вирізняє „літературний натуралізм“. Мистець точно відтворює „дійсність“, описану письменником. Подібний характер мають рисунки до казки „Лисова пригода“, які публікувалися у цьому ж виданні того самого року. Ілюстрації до казки „Медведева пригода“ сприяли переосмисленню питання оформлення творів І. Франка для дітей. Але його вирішення стало можливе лише з приходом нової ґенерації художників.

У 1920-х роках, як зазначає М. Голубець, „проблємою і вимогою [громадськости] стає гарна книжка в усьому свому цілому — від окладинки, до укладу заголовної карти, глав, ініціялів, заставок, ілюстрацій, стилю черенок, їх укладу в сторінку, відношення тексту до марґінесів і т. д. аж до переплету включно“[10]. Це, безперечно, поширювалося і на літературу для дітей.

1924 р. Українська книгарня і антикварня у Львові видає збірку казок І. Франка „Коли ще звірі говорили“ в чотирьох частинах. Кожна з них багато ілюстрована рисунками Петра Лапина, узятими з київських видань казок письменника. У цей час це було поширеним явищем[11]. Серед малюнків художника домінують сюжетні композиції, які неодноразово доповнюються одноосібним зображенням головних героїв. Притому слід зазначити, що вони, будучи позбавлені обрамлення, „зливаються“ з казками, стають з ними одним цілим. Але маючи свій самостійний ритм, виступають самодостатніми казками у графіці. Важливим елементом оформлення творів письменника є заставки. Вони вирізняються орнаментально-декоративним характером, який напряму пов’язаний з народно-ужитковим мистецтвом. У всіх заставках неодмінно присутнє дуже узагальнене, переважно силуетне зображення тварин — головних діючих персонажів казки. Відтак вони частково відображають зміст твору, про який інформує напис — його назва, ведуча складова композиції. На окрему увагу в цих виданнях заслуговують кінцівки, у більшості з яких акумулюється мораль казки. Павло Ковжун до всіх чотирьох частин цього видання збірки казок І. Франка виконав віньєтки[12]. У них привертає увагу конструктивна форма: декоративна і надзвичайно спрощена, якій підпорядковане не лише предметне зображення, а й орнамент та шрифт. Збірка казок І. Франка „Коли ще звірі говорили“ видавалася у 1899 та 1903 рр. Але коли вона вийшла з ілюстраціями П. Лапина та П. Ковжуна, від неї віяло „на нас [уже] чимсь свіжим і рішучо позбавленим шабльону“[13].

1924 р. згадана книгарня і антикварня видає арабську казку І. Франка „Коваль Бассім“, три листові ілюстрації до якої виконав Василь Крижанівський[14]. Художник концентрує увагу на головних ідейно-тематичних елементах твору, які піддає власній інтерпретації. Авторське їх бачення він виражає у надмірній деталізації композиції і стилізації зображення, в основі яких лежать знання насамперед матеріяльної культури Близького Сходу. Обравши головним діючим персонажем усіх рисунків коваля Бассіма, мистець розкрив як індивідуальний його характер, так і суспільну обумовленість його вчинків, показав незламність його вдачі: „Там на небі честь Аллаху, на землі ж не маю страху, ні гризоти, ні турбот; Маю силу, — запрацюю, з’їм і вип’ю, й потанцюю, і сміюся з всіх пригод“ (Франко І. „Коваль Бассім“).

Того самого року книгарня та антикварня публікують ще одну арабську казку І. Франка: „Абу Касимові капці“. До неї були створені чотири кольорові листові ілюстрації, які увиразнюють участь капців у тому, що, як каже Абу-Касим, нога владики увійшла в його душу: „Вами бог мене, сліпого, вивів з пітьми, із грузького багновища злоби й зла!“ (Франко І. „Абу-Касимові капці“). Концепція ілюстрування поеми і манера виконання творів дає змогу зробити припущення, що їх автором також є В. Крижанівський.

1925 р. вийшла поема „Лис Микита“ з одинадцятьма дереворитами Михайла Осінчука. Вони поєднують традиційний сюжетно-тематичний підхід до розв’язання проблеми ілюстрування і модерний варіянт міри наочности та достовірности зображення, що помітно розширює асоціятивне поле. Опитування української громадськости, зокрема молоді, показало велику популярність цієї книжки[15]. Як стверджував М. Мочульський, у цей час кожен українець говорив: „не згадуючи про „Кобзаря“, якого ми майже цілого вміємо напам’ять, тепер ми читаємо Франкового „Захара Беркута“, бо від нього можна навчитися патріотизму; Франкові „Панські жарти“, бо в них оповідає поет про хлопську біду; а найбільше смакує нам Франків „Лис Микита“, бо це книжка і весела і приступна, і цікава, і повчаюча“[16]. Цьому значною мірою сприяли ілюстрації М. Осінчука, з якими вона перевидавалася ще в 1934 і 1937 рр.

Незважаючи на те, що багато казок І. Франка на початку ХХ ст. виходило окремими виданнями, вони продовжували публікуватися і в часописах для дітей. Так, 1927 р. у журналі „Світ Дитини“ була надрукована казка І. Франка „Ріпка“, яка супроводжується шістьма рисунками. Прикметною їх рисою виступає оповідність першого плану, на якому розгортаються усі події, і узагальненість декоративного характеру заднього. Жоден із них не має підпису автора. Однак манера і техніка їх виконання найбільше відповідають творчості Осипа Куриласа, активного співпрацівника журналу.

До ілюстрування казкок І. Франка зверталася й Олена Кульчицька. 1927 р. у Видавництві Чину святого Василія Великого в Жовкві вийшла окремою книжкою казка „Ріпка“ з дванадцятьма її малюнками. Локалізувавши тему, художниця звернулася до силуетного рисунку. Вона відкинула всі незначні деталі й зосередила увагу на головних діючих персонажах.

Говорячи про ілюстрування Франкових казок О. Кульчицькою, слід згадати також її малюнки до поеми „Лис Микита“. Відомо, що вона їх виконала наприкінці 1930-х рр.[17]. Уперше вони опубліковані в 1951 р., а потім доповнені й перевидані в 1959 р.

Коротко підсумовуючи сказане, зазначимо, що казки І. Франка видавала більшість видавництв, які працювали на західних землях України до 1939 р. Вони публікували їх на сторінках дитячих журналів, друкували окремими книжками.

Видавці велику увагу приділяли ілюструванню казок І. Франка. До співпраці вони залучили провідних художників України. Одними з перших на західних землях України ілюстраторів творів письменника для дітей були Т. Копистинський, П. Ковжун, В. Крижанівський, М. Осінчук та О. Кульчицька.

При ілюструванні казок І. Франка художники звертаються до змісту твору. Вони також шукали нових форм виразу їхніх ідеї та теми. Авторський підхід до розв’язання проблеми прослідковується як у концепції оформлення видання загалом, так і в художньо-образному вирішенні ілюстрацій. Він виявляється в активному використанні новітніх здобутків образотворчого мистецтва.

Казки І. Франка мали велику популярність. Цей феномен завдячує не лише текстовій частині, а й графічному їх супроводу, автори якого зуміли знайти глибокий поетико-філософський ключ до літературних творів і талановито розкрити провідні морально-етичні ідеї.

Лариса Купчинська

1 С. Право на існування дитячої літератури // Народня просвіта. Часопис присвячений справам позашкільної освіти.— Львів, 1926.— № 5—8.— С. 134.
2 Боднарович О. Недоцінювана ділянка в нашій літературі. Розмова з редактором Михайлом Тараньком // Nазустріч.— 1935.— № 20.— С. 3.
3 Дарія Ш. [Старосольська Ш.] Про вплив образків на дїтий // Учитель. Орган руского тов. педагогічного.— Львів, 1900.— № 8.— С. 123.
4 Вільхівський Б. [Грінченко Б.] Періодичне видання для дїтей // Учитель. Орган руского тов. педагогічного.— Львів, 1892.— № 21.— С. 332.
5 Сірополко С. Право на існування дитячої літератури // Народня просвіта. Часопис присвячений справам позашкільної освіти.— Львів: Т-во „Просвіта“, 1926.— № 5—8.— С. 134.
6 Франко І. Леся Українка // Франко І. Твори: В 20 т.— Київ, 1955.— Т. 17.— С. 255.
7 Франко І. Із секретів поетичної творчості // Там само. — 1955.— Т. 16.— С. 252.
8 Франко І. Слово про критику // Там само.— 1955.— Т. 16— С. 248.
9 Франко І. (Мирон). Пригоди Дон Кіхота.— Львів, 1892.— С. ІІІ—IV.
10 Голубець М. Українська графіка (З приводу появи „Графік“ П. Ковжуна) // Діло. — 1924. — № 135. — С. 2.
11 Грицак Е. Новини дитячої літератури // Там само.— № 199.— С. 2.
12 Окремі наукові джерела датують чотири обкладинки до „Казок“ І. Франка, ілюстровані П. Ковжуном 1922 р. Див.: Гординський С. Павло Ковжун. 1896—1939.— Краків; Львів, 1943.— С. 13, 21; Стебельський Б. Про ілюстрацію дитячої книжки. Малюнок дитини і для дитини.— Торонто, 1966.— С. 35.
13 Гординський С. Павло Ковжун. 1896—1939.— Краків; Львів, 1943.— С. 28.
14 Крижанівський Василь. Акварель. Гуаш. Темпера. Олія. Графіка. Рисунки. Декоративний проєкт. Каталог / Вступна стаття і впорядкування П. Ковжуна.— Львів, 1930.— С. 14.
15 Малицька К. Що наші діти читають? // Nазустріч.— 1934.— № 20.— С. 3.
16 Мочульський М. Найкращі читачі „Лиса Микити“. З приводу 18-х роковин смерті Івана Франка // Там само.— № 11.— С. 3.
17 Кульчицька О. Джерело творчої наснаги // Жовтень.— 1956.— № 8.— С. 12.

Нижче прикліплено деякі ілюстрації до казок Івана Франка.

ДолученняРозмір
08_01_kazky_Franko_1.jpg197.12 КБ
08_02_kazky_Franko_2.jpg122.22 КБ
08_03_kazky_Franko_3.jpg104.77 КБ
08_04_kazky_Franko_4.jpg66.56 КБ
08_05_kazky_Franko_5.jpg26.5 КБ