Ганіткевич Ярослав Український медичний календар на 2013 рік

Український медичний календар

на 2013 рік

Видання календаря присвячено датам історії української медицини, видатним лікарям і ювілейним річницям,  які заслуговують відзначення або згадки в 2013 році. До видання включені відомості про активних та видатних лікарів-українців в Україні, в колишній Російській імперії, Австро-Угорщині, Польщі, в світі, а також про лікарів інших національностей на українських землях. Представлено дані та згадано про понад 180 лікарів. Подані також відомості про важливі для охорони здоров’я події в Україні. Оскільки подібні календарні дати рідко публікуються, деякі з них мало відомі,  зібрано і представлено річниці  за Х - ХХ століття  до 1913 року з інтервалом в 5 років.

Передмова

Представлений медичний календар подає відомості про річниці лікарів і вчених-медиків та про важливі події становлення медицини і розвитку охорони здоров’я в Україні.

З самого початку підготовки сучасних календарів  медицини виявилося, що опубліковані раніше в радянські часи календарі потребують значного допрацювання. Необхідно в Україні враховувати, що в радянських публікаціях, наприклад у виданнях  «Знаменательные и юбилейные даты истории медицины 19… года»  (більше 35 випусків під редакцією проф. В.Д.Петрова в Москві), замовчувалися численні дані про події медицини на українських землях, про українців-медиків. Не подавалися об’єктивно дані про розвиток медицини в Україні-Русі, в князівські часи, в Гетьманській Україні. Зовсім не було представлено даних про розвиток медицини в Українській Народній Республіці, на Західноукраїнських землях, в Закарпатті і Буковині, про діяльність українських лікарських організацій в еміграції в Європі та в Америці, в інших країнах світу, про репресованих  українських лікарів і науковців-медиків. Якщо приводилися деякі дані про лікарів різних національностей (росіяни, поляки, німці, євреї та ін.) в підросійській Україні, то зовсім не було представлено даних про  лікарів інших національностей на землях Західної України, в Закарпатті та Буковині, про науковців-медиків Острозької та Замойської академій, Києво-Могилянської академії, найстаршого в Україні Львівського університету і т.п. 

При підготовці календаря використана як давня медична література, так і численні  видання різних областей і міст незалежної України, монографії, брошури, статті, в т.ч. біобібліографічні словники (ННМБ України - «Медицина в Україні. Видатні лікарі». 1997; «Біографічний словник НМУ ім.О.О.Богомольця», 2006; «Професори Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького», 2006 та інші).                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                   

 Підготовлений календар містить розширені відомості з історії медицини на  землях України, про  лікарів-українців і лікарів інших національностей у Волині, в Галичині, Закарпатті, Буковині. Приведено біографічні дані та згадано понад 180 лікарів.

Доповнення відносяться практично до кожного року. Щоб прискорити  в українській медицині  досягнення потрібних об’єктивних матеріалів, у поданому календарі приведені знаменні дати з використанням проміжків часу в 5 років. При підготовці ще кількох подібних календарів у читачів будуть відомості для майбутнього представлення особливо важливих дат – 100, 125, 150, 200 і т.д. роковин  різних осіб та подій  української медицини. Можливо потрібно ввести ще деякі важливі дати творців та подій медицини в різних землях України.

В роки радянської влади виходили календарні видання з приведенням дат народження до останніх 60 років, подій радянської і міжнародної медицини - до останніх 25 років. Це дозволяло подавати нові радянські матеріали того часу, представляти події та лікарів, які заслуговували відзначення в історії навчальних і наукових установ, а не в історії медицини.

В історії нашої медицини події і особи за період  від 100 до 50 років тому назад охоплюють одні із найтрудніших і найскладніших часів в історії України. Це період Першої світової війни, події в Східній Україні та в Західній Україні, утворення УНР і ЗУНР, боротьба з окупантами, громадянська війна і участь медиків в житті країни, періоди Голодомору, масовий терор комуністичного режиму 1937-38 рр., складна участь у Другій світовій війні - Великій Вітчизняній війні, утворення Української повстанської армії, підпільного Українського Червоного Хреста, деяке відродження українського національного життя в роки фашистської окупації, переслідування органами гестапо, боротьба тоталітарного режиму проти «українського буржуазного націоналізму», репресування величезної кількості українців, в тому числі лікарів, початок дисидентського руху і т.д.

Ці події новішого часу, замовчувані або перекручувані в УРСР, не однаково трактуються різними авторами, групами  істориків. Потрібен ще певний час для повністю об’єктивного висвітлення цих періодів, подій і осіб та внесення їх до загально прийнятої історії України, до календарів видатних дат.                                                  

Тому ми тепер  обмежуємося датою наймолодших подій 100 років тому (1913 року), як часто прийнято у світовій науці.

В календарі не приведені дані про лікарів і вчених-медиків та про події медицини в зарубіжних країнах (Росія, Польща, Німеччина, Франція, Англія, США, Японія, Китай та ін.). Ці дані дуже обширні, вони досить повно подавалися в минулому, відомі нашим медикам і читачам з низки нових публікацій і монографій (О.А.Грандо. Визначні імена у світовій медицині. Київ, 2001, 495 с.; Кімакович В.Й., Герич І.Д., Кущ О.О. Лауреати Нобелівської премії з фізіології та медицини. Біографічні нариси. Ужгород, 2003; 420 с. та ін.).  Показник видатних імен у світовій медицині включає понад 1200 осіб. Отже з ювілейними даними світової медицини легко познайомитися в опублікованих виданнях, тому вважаємо що можна не приводити ці дуже обширні відомості в даному календарі разом з особами і подіями України.

Будемо вдячні читачам за зауваження і побажання

Список скорочень

АМН    - Академія медичних наук

АН       - Академія наук

ВУАН  - Всеукраїнська академія наук

ЗУНР   - Західно-Українська Народна Республіка

КМА   - Києво-Могилянська академія

КМІ     - Київський медичний інститут 

МОЗ    - Міністерство охорони здоров’я

НАН    - Національна академія наук

НДІ      - Науково-дослідний інститут

НТШ    - Наукове товариство імені Шевченка

УВАН  - Українська вільна академія наук

УВУ     - Український вільний університет

УГА     - Українська Галицька армія

УЖС    - Українська жіноча служба

УЛТ     - Українське лікарське товариство

УМХС - Українська медико-харитативна служба

УНДО  -  Українське національно-демократичне об’єднання

УНР     - Українська Народна Республіка

УНТ     - Українське наукове товариство

УПА     - Українська повстанська армія

УРЕ      - Українська радянська енциклопедія

Ювілейні дати українського медичного календаря на 2013 рік

Січень

1863, 1 січня –  150 років тому у Кракові (під австрійською владою) в єврейській сім`ї народився Адольф Бек – професор, керівник Інституту фізіології за Австро-Угорщини і Польщі (1895–1934), декан медичного факультету (1903-04, 1916-17), ректор (1912-13), Почесний професор (1934) Львівського університету. Президент Львівського лікарського товариства (1901), Почесний член лікарських товариств Вільнюса (1895) та Кракова (1917), дійсний член АМН Польщі (1920) та Краківської АН (1930). Диплом лікаря отримав у Краківському університеті (1890). Ще студентом працював там у Закладі фізіології, став асистентом. Отримав стипендію для вдосконалення за кордоном. Захистив (1894) дисертацію «Про тиск крові в жилах». Під час першої світової війни  російська влада  депортувала його до Києва. Одним з перших опрацював метод електроенцефалографії. Автор біля 180  праць (польською мовою) з фізіології центральної нервової системи, локалізації функцій у головному і спинному мозку, про електричні явища в корі головного мозку. фізіологію залоз. Опублікував підручник «Фізіологія людини» (спільно з Цибульським, 1915), двохтомний підручник з фізіології (1924), підготував 9 професорів. Під час фашистської окупації Львова та арешту євреїв разом з сім’єю закінчив життя самогубством (1942 р.).

1888, 7 січня – 125 років тому в м. Тараща Київської області в сім’ї наглядача міської лікарні народився Сергій Никифорович Ручківський (Ручковський) – доктор біологічних наук, мікробіолог і епідеміолог, член-кор. АМН СРСР (1946), завідувач відділів Харківського і Київського бактеріологічних інститутів (1926-1937), завідувач кафедри епідеміології Київського медичного інституту (1939-1948) та Київського інституту вдосконалення лікарів (1935-1958). Закінчив з відзнакою Університет св. Володимира (1914). Автор понад 100 праць з проблем ботулізму, висипного тифу, пароксизмального рикетсіозу, дизентерії, сальмонельозу, скарлатини, першим повідомив про виживання рикетсій Провачека в тканині мозку реконвалесцентів. В 20-30-ті роки публікував праці українською мовою. Помер 5 квітня 1967 р.

1903, 10 січня – 110 років тому у Варшаві (під пануванням Росії)  в українській козацько-шляхетській сім`ї народився Василь Плющ - лікар-фтизіатр, доктор медицини, професор кафедр туберкульозу в Києві (1941), Львові та Братиславі, найвидатніший історик української медицини на еміграції, активний член УВАН, УВУ, НТШ,  Інституту для вивчення СРСР. Автор біля 120 наукових праць з загальної та  експериментальної медицини, туберкульозу, внутрішніх недуг, соціальної гігієни та історії медицини, вперше описав гематогенно дисемінований туберкульоз та дав оригінальну класифікацію легеневого туберкульозу. Автор 2-х томів “Нарисів з історії української медичної науки і освіти”, автор і редактор книги “Матеріали до історії української медицини”, матеріалів з медицини в Енциклопедії українознавства. Один із засновників медичної секції УВАН, заснував і очолив “Спілку визволення України” на чужині. Опублікував понад 50 статей на політичні, суспільні та ідеологічні теми. Помер 16 листопада 1976 р. В УРСР його ім’я і праці були  заборонені.

  1773, 13 січня – 240 років тому  вийшла постанова уряду Австро-Угорщини про призначення двох докторів медицини – Анджея Крупіньского і Яна Спавенті та трьох хірургів-акушерів – Яна Вальца, Франца Огессера і Антона Кремлера для Галичини з метою створення  Collegium medicum – Медичної Колегії, яка мала перевіряти лікарні, аптеки, всіх, хто надавав медичну допомогу, та організувати навчання медицини.

1858, 14 січня - 155 років тому в с. Фільварки на Тернопільщині під владою Австро-Угорщини народився Володимир Сіменович - один з перших українських лікарів-емігрантів у США, професор акушерства Національного медичного університету в Чикаґо, журналіст та громадський діяч. Працював у клініках Праги і Відня; підчас  Міжнародного конгресу лікарів у Парижі (1900) брав участь в організації комітету слов’янських лікарів. В Чикаґо заснував “Братство УНСоюзу”, “Український товариський клуб”, “Земельну компанію”, видавав тижневик “Україна”. Помер 13 червня 1932 р.

1773, 15 січня  – 240 років тому у Львові засновано першу Медичну школу (Колегіум медикум), яку очолив Анджей Крупіньскі. Навчальний процес в ній був зорганізований у вигляді середньої медичної школи з дворічним терміном навчання. Школа була створена з метою підготовки на території Західної України  лікарів, хірургів, акушерок, аптекарів. Проіснувала 11 років, до 1787 року.

1863, 17 січня –  150 років тому в с. Батятичі біля Кам’янки Струмилової (нині Кам’янка Бузька) на Львівщині у сім’ї священика народився Іван Куровець - лікар і громадський діяч Галичини, працював у Калуші та у Львові, автор популярних медичних та публіцистичних матеріалів. Засновник «Селянського банку» та Народного дому, посол до Львівського та Варшавського сейму. Під час визвольних змагань – Державний секретар здоров’я в уряді ЗУНР. Директор Народної лічниці, член НТШ, подарував НТШ свою велику книгозбірню; був головою видавничої комісії Просвіти, головою Трудової партії, членом центрального комітету УНДО, управи Центробанку, спілки “Карпатія”. Помер 13 травня 1931 р.

1888, 18 січня – 125 років тому в селянській родині біля Перемишля (з ХІV ст. в складі Польщі) народився Григорій Новак  – лікар акушер-гінеколог в Канаді. Переїхав з батьками до Канади (1905), деякий час учителював в українських колоніях. Закінчив університет Мек Гіл у Монреалі (1919). Був першим українським лікарем – випускником цього університету, другим українським лікарем у Вінніпегу. Провадив приватну практику у Вінніпезі (1920-1961). Співпрацював у кількох українських організаціях, в Червоному Хресті у Вінніпезі. Брав участь в заснування часописів «Поступ» та «Новини». Помер 6 березня 1961 р.

Лютий

1908, 3 лютого - 105 років тому  в с. Пастухівка Донецької області народився Леонід Миколайович  Кузменко – професор хірург. Закінчив медичний факультет Воронезького університету (1930). Працював в Донецькій області, асистентом кафедри шпитальної хірургії Донецького медичного інституту (1934-41), директором Донецької клінічної лікарні та керівником Донецького евакошпиталю (1939-41). Кандидат медичних наук (1939). В роки війни головний хірург евакошпиталів Оренбурзької області (1942-44), директор Донецького медичного інституту (1944-51). Доктор медичних наук (1947). Пізніше завідувач кафедри шпитальної хірургії, директор Львівського медичного інституту (1951-64).   Досліджував хірургію  дихальної та сечостатевої систем, органів черевної порожнини, судинної хірургії, нейрохірургії. Автор близько 60 наукових праць, 2 монографій. Помер 13 липня 1968.

1898, 7 лютого – 115 років тому  у Львові  на засіданні Математично-природописно-лікарської секції НТШ за ініціативою Є.Озаркевича прийнято рішення видавати Лікарський збірник – перше в нашій історії науково-медичне видання - українською мовою; виходив до 1902 р.; містив розділи оригінальних наукових статей, реферати зарубіжних медичних видань та  термінологічні  матеріали. Помимо заборони царського уряду висилали його у Наддніпрянську Україну, бібліотекам та українським лікарям в Австро-Угорщині та в інших країнах. Відновлений у 1991 р. (Нова серія, гол. редактор – Я.Ганіткевич).  

1908, 12 лютого  – 105 років тому в Актюбінську (Росія) народився Микола Никифорович Зайко – професор патологічної фізіології, член-кор. АМН СРСР (1969), Заслужений діяч науки УРСР (1968), Лауреат Державної премії УРСР (1981). Закінчив 2-й Московський медичний інститут (1931), доктор медичних наук (1949). Зав. кафедри патологічної фізіології (1961-86), пізніше професор кафедри,  декан лікувального факультету (1967-69) Київського медичного інституту. Автор понад 120 наукових праць, 2 монографій, 2 підручників і посібників, керівник 59 захисників кандидатських і докторських дисертацій. Основні дослідження з проблеми нервової трофіки та нейрогенних дистрофій, проникливості гісто-гематичних бар’єрів. Вивчав роль нервової трофіки в розвитку патологічних процесів. Відзначений медалями НДР, Єнського університету, Я.Пуркін’є та ін. Помер 25 грудня 1991 р.

1868, 14 лютого – 145 років тому в м. Тирасполі Херсонської губернії (нині Молдова) народився  Лев Олександрович Тарасевич – мікробіолог і патолог, академік ВУАН (1926). Закінчив Одеський університет; працював коротко в Київському (1898-1900) та Одеському (1902-1907) університетах, в Пастерівському інституті в Парижі (1900-1902), більшість життя працював у Москві. Ініціатор і організатор вакцинації проти черевного тифу і холери в російській армії в роки Першої світової війни. Створив першу в країні станцію з контролю бактерійних препаратів (пізніше Державний контрольний інститут медичних біологічних препаратів ім Л.О.Тарасевича), засновник і директор Державного наукового інституту народної охорони здоров’я. Помер 12 червня 1927 р.

1908, 17 лютого - 105 років тому у Києві, після більш як 200-літньої  насильної русифікації, на засіданні природничо-лікарської секції УНТ голова її д-р Мартирій Галин, головний хірург Київського військового шпиталю, виголосив вперше українською мовою наукову медичну доповідь на тему "Симуляції в хірургії". Праця була в тому ж  році опублікована    в "Записках УНТ в Києві", стала першою науковою медичною публікацією українською мовою в Наддніпрянщині.

1893, 20 лютого – 120 років тому на Харківщині народився Олексій Андрійович Івакін (Івакин) - лікар-анатом, гістолог і ембріолог, професор Київського медичного інституту (з 1924 р.) та Київського університету (з 1927 р.). Закінчив медичний факультет Харківського університету (1916). Працював у Харкові, в Катеринославі (Дніпропетровську), Києві. Учень і співробітник акад. В.П.Воробйова, автор перших українських підручників з анатомії та біології, інших підручників та низки оригінальних наукових праць з ембріології. Зазнав переслідувань тоталітарним режимом, змушений був перейти  у Стоматологічний інститут. В роки німецької окупації брав участь у відновленні роботи Київського медичного інституту. Помер 15 квітня 1942 р.

Березень

1883, 1 березня – 130 років тому  в с. Максимовичі Радомишльського повіту на Київщині (тепер Житомирська обл.) народився Антін Іванович Собкевич - талановитий лікар-фтизіатр, професор Київського медичного (1924–1929),  засновник і перший директор Київського туберкульозного інституту (1926). Закінчив медичний факультет Томського університету (1910), почав працювати в Києві. Був активним учасником українських лікарських організацій в УНР, пізніше член президії медичної секції ВУАН, член термінологічної комісії,  автор першого українського підручника з туберкульозу та низки наукових праць. Обирався деканом КМІ (1929). Зазнав репресій тоталітарного режиму, арештований (1930). Працював професором Київського фармацевтичного інституту (1931–1935), науковим співробітником Київського науково-дослідного інституту гігієни харчування (1935-1938 рр.). Помер у Києві в забутті 23 грудня 1945 р. Замовчуваний в УРСР.

1848, 1 березня - 165 років тому в с. Білобожниця поблизу Чорткова на Тернопільщині (в складі Австро-Угорської імперії) в сім’ї священика народився Михайло Борисикевич - лікар-окуліст. Закінчив Віденський університет, після захисту дисертації (1872) працював в офтальмологічних клініках Відня, Інсбрука та  Грацу, один з небагатьох українців, який став професором окулістики та деканом медичного факультету. Автор багатьох оригінальних праць, написаних німецькою мовою, які принесли йому світову славу. Кожного року приїздив на літо до батьківського дому в Білобожницю, безплатно лікував селян. Помер 18 вересня 1899 р.

1888, 3 березня – 125 років тому в Іспанії у графській родині Дунін-Борковських народилася Наталена Королева - лікар і археолог, визначна українська письменниця у Празі (Чехія). У 1919 р. працювала у Міністерстві закордонних справ УНР, в складі дипломатичної місії виїхала до Праги. Писала українською, французькою та російською мовами, переклала на українську мову “Наслідування Христа” Томи Кемпійського, опублікувала “Легенди Старокиївські”. Твори її відзначалися глибокою релігійністю та гуманністю. Померла 1 липня 1966 р.

1883, 11 березня – 130 років тому в м. Козельці на Чернігівщині в сім`ї лікаря народився Борис Микитович Маньківський (Маньковський) - професор-невропатолог, академік АМН СРСР (1944), завідувач кафедри нервових хвороб Київського медичного інституту (1922–61) і Київського інституту вдосконалення лікарів (1922–41), науковий керівник Психоневрологічного інституту (1927–48), один із організаторів у Києві Інституту геронтології АМН СРСР (1958).  Закінчив медичний факультет Київського університету (1910). Доктор медичних наук (1935), навчався у Лейпцигу, Сорбоні, проходив стажування у клініці Салпетрієр в Парижі.  Досліджував інфекційну патологію нервовї системи, проблеми нейроревматизму, нейрогеронтології і геріатрії, судинних захворювань головного мозку.    Першим у світовій літературі описав клініку краніофарингіом, пароксизмальний параліч і вперше запропонував патогенетичне лікування його як явища діенцефальної патології. Одним з перших впровадив рентгенологічний і капіляроскопічний методи в неврологію, обґрунтував застосування антибіотиків, гормонів і сульфамідів. опублікував понад 150 наукових праць, 25 монографій, під його редакцією видано більше 20 наукових збірників. Під його керівництвом виконано 45 кандидатських і 5 докторських дисертацій. Голова Українського товариства невропатологів і психіатрів, вченої ради МОЗ УРСР, отримав низку нагород. Його ім’я надано клініці нервових хвороб КМІ. В період “українського відродження” а також пізніше публікував праці українською мовою, один із основоположників української школи невропатологів. Помер 24 листопада 1962 р.

1898, 13 березня  – 115 років тому у м. Дрогобичі Львівської області народилася Ярослава Антонівна Криштальська – кандидат медичних наук, доцент рентгенолог. Закінчила Краківський університет (1924). Працювала рентгенологом клінік Львівського університету (1925-29),  завідувачем  рентгекабінету Народної лічниці (1928-46), доцент (1944-45), завідувач кафедри  рентгенології і медичної радіології Львівського медичного інституту (1955-56, 1958-66), Заслужений лікар УРСР (1951). Досліджувала променеву діагностику, вплив порушень іннервації та гіпоксії на моторно-евакуаторну функцію шлунка, вплив променевої енергії на епілептогенний ефект деяких фармакологічних засобів, патогенез гострої променевої хвороби та ін. Автор близько 20 наукових праць, як галичанка не мала можливості захистити докторську дисертацію. Син Олег Романович Криштальський – піаніст, народний артист України. Померла у Львові 26 лютого 1966 р.

1898, 18 (30) березня – в м. Шпола на Черкащині народився Олексій Сидорович Коломійченко - професор-отоларинголог, член-кор. АН УРСР (1967), завідувач кафедри отоларингології Київського інституту вдосконалення лікарів (з 1944), директор створеного ним Київського НДІ отоларингології (1960-74), якому пізніше (1978) присвоєно його ім’я. Автор праць з проблем новоутворень вуха, горла і носа, отосклерозу, вдосконалив і широко впровадив у лікувальну практику операції з відновлення слуху; створив школу отоларингологів. В тодішніх умовах змушений був замовчувати праці свого попередника репресованого українського отоларинголога О.Пучківського. Помер 17 вересня 1974 р.

1773, 20 березня – 240 років тому у Львові австро-угорський губернатор Галичини видав розпорядження, згідно з яким розпочалося читання лекцій з усіх галузей медичної науки для осіб, що займалися лікарською, акушерською і аптекарською практикою, але не мали дипломів.

1883, 25 березня – 130 років тому у м. Нижньому Новгороді (Росія) народився Олександр Микитович Марзєєв – радянський гігієніст, академік АМН СРСР (1944), завідувач кафедри комунальної гігієни Київського медичного інституту (1944-56). Закінчив Московський університет (1911), доктор медичних наук (1935), очолював кафедру комунальної гігієни Харківського медичного інституту (1934-41). Ініціатор створення в Києві  та директор Українського інституту комунальної гігієни (1931- 41, 1944-56), що тепер носить його ім’я. Автор понад 130 наукових праць, першого підручника з комунальної гігієни, організував перші санітарно-епідеміологічні станції, започаткував в країні дослідження забруднень атмосфери. Його ім’я надали Київському інституту загальної і комунальної гігієни (1967). В умовах тоталітарного режиму змушений був замовчувати праці своїх попередників – українських професорів-гігієністів В.Удовенка і В.Підгаєцького, репресованих більшовиками. Помер 1 лютого 1956 р.

1903, 26 березня – 110 років тому в м. Здолбунові на Волині (під владою Росії) народилася  Ірина Прісневська-Зощук  – лікарка акушер-гінеколог в Україні, Польщі та Австрії, засновник українських медико-харитативних організацій. Медичну освіту здобувала в Празькому та Познанському університетах. Відкрила лікарську практику в Рівному, брала участь в  роботі «Союзу Українок». Вийшовши заміж за доктора С.Зощука (1939) переїхала у Познань. З 1943 р. працювала у Відні, в університетських клініках. Заснувала у Відні  (1945) Українську медико-харитативну службу (УМХС), обрана (1956)  головою Української жіночої служби (УЖС), брала участь в міжнародних жіночих конгресах. Померла 3 вересня 1986 р.

 

                                                                 Квітень

 

1763, 8 квітня – 250 років тому у Відні народився Йоган Валентин Гільденбранд – професор анатомії та клінічної практики (1793), декан медичного факультету (1798-1801) Львівського університету, придворний лікар короля Станіслава Августа (1787-93). Один з найавторитетніших львівських лікарів свого часу, член наукових товариств у Ґеттінгені, Ґалле, Петербурзі, Ерланґені та ін. Опублікував латинською і німецькою мовами низку наукових праць з хірургії, внутрішніх та інфекційних хвороб, також посібники для хірургів (1789), про захворювання на сказ (1797), про боротьбу з чумою (1799). Видав книгу про обмеження та ліквідацію епідемій (1810),    чотирьохтомне видання практичних основ з медицини з основами нозології та спеціальної терапії (1817-25). Помер у Відні 31 травня 1818 р.

1873, 18 квітня – 140 років тому на хуторі Патичиха біля с. Зарудня Роменського повіту (нині Сумської обл.) у сім’ї землеміра народився Василь Юрійович Чаговець - професор-фізіолог, академік АН УРСР (1939), завідувач кафедри фізіології Харківського університету (з 1909) та Університету св. Володимира (1910-20), а пізніше - Першого (з 1921) та Другого (з 1936) Київських медичних інститутів. Закінчив Військово-медичну академію (1897), доктор медицини (1903). Один із засновників української школи електрофізіологів, запропонував (1896) іонну теорію походження біоелектричних явищ, опрацював біоелектричну теорію нервово- м’язової провідності, використовував математичні методи у фізіології, розробив і впровадив у практику (1935) електрогастрографію. Основоположник сучасної електрофізіології. Помер 19 травня 1941 р.

1763, 21 квітня  – 250 років тому в м. Уймолдона (Румунія) народився Франциск Мазох – професор хірургії. Закінчив Віденський університет (1788), працював хірургом у Відні (1788—93), професором кафедри хірургії (1793-1805, 1817-45), деканом медичного факультету (1801-02), ректором (1802-03, 1827-28) Львівського університету. Досліджував діагностику, клініку та лікування гідротораксу; спільно з іншими організував у Львові безкоштовне  щеплення проти віспи (1802), впроваджував обов’язкові щеплення проти віспи на теренах усієї Галичини (1806), брав участь у ліквідації епідемій віспи (1806) та холери (1818) у Львові. Почесний громадянин Львова (1793). Батько австрійського письменника Леопольда фон Захер-Мазоха. Помер у Львові 18 березня 1845 р.

1718, 22 квітня – 295 років тому у Києві під час пожежі (можливо спланованої) згоріла бібліотека Києво-Печерської лаври, пропало багато книг і рукописів з князівських часів, зокрема й медичних.

1848, 23  квітня – 165 років тому в м. Перемишль (тепер Польща) народився Ґжеґож Зємбіцкі – професор хірург Львівського університету. Закінчив Паризький університет (1875), нострифікував лікарський диплом у Відні (1880). Працював хірургом Львівських лікарень (1880-82), керівником хірургічного відділення Львівського загального шпиталю (1883-1913), доцентом і професором кафедри хірургії (1887-1911). Член Галицької крайової ради здоров’я (1888-97), Президент Львівського лікарського товариства (1891), організатор і керівник урологічних і ларингологічних амбулаторій (1914-15). Автор близько 80 наукових праць польською та французькою мовами. Досліджував хірургічне лікування судинних аневризм, удосконалив методи простатектомії, екстирпації матки, опрацьовував дитячу хірургію, синдром наглої смерті при переломах кісток. Помер 30 квітня 1915 у Львові.

1833, 30 квітня  – 180 років тому в с. Адамчин (Білорусь) народився  Бенедикт Тадеуш Дибовскі – професор, керівник кафедри порівняльної зоології та анатомії Львівського університету (1884-1906). Закінчив медичний факультет Берлінського (1860) і Тартуського (1862) університетів, спеціалізувався в університетах Берліна, Тарту, Вроцлава. Працюючи у Варшавському університеті брав участь у повстанні, був висланий до Східного Сибіру (1865-79), де продовжив наукову діяльність. Був лікарем на Камчатці (1879-83), опісля у Львівському університеті, дійсний член Краківської АН (1884), почесний професор університетів Львова, Варшави та Вільнюса, член-кор. АН СРСР (1928). Відкрив для науки озеро Байкал, описав близько 400 реліктових представників його фауни; учасник експедицій ріками Амур і Уссурі, розглядав еволюцію флори і фауни Східного Сибіру; дослідив антропологічні особливості айнів, камчадалів і алеутів; заклав підвалини науки про озера – лімнології. Автор близько 400 наукових праць, підготував 10 професорів. Заснував зоологічний музей Львівського університету (1885), основою якого стали його колекції із Східного Сибіру, Далекого Сходу, Польщі, Білорусії та Західної України. Помер у Львові 31 січня 1930 р.

 

                                                                     Травень

 

1883, 1 травня  – 130 років тому   народився  Борис Якович Падалка – професор інфекціоніст, доктор медичних наук (1940). Закінчив медичний факультет Московського університету (1912), завідував кафедрою інфекційних хвороб Київського медичного інституту (1954-62). Автор близько 200 наукових праць, підручника і монографій, присвячених удосконаленню методів клінічної діагностики  і лікування найбільш розповсюджених вірусних і бактеріальних інфекцій. Описав нове захворювання – «пароксизмальний ріккетсіоз», симптом при черевному тифі – симптом Падалки. Помер 5 січня 1964 р.

1908, 2 травня – 105 років тому в місті Києві в сім'ї залізничника народився  Георгій Йосипович Бурчинський – професор терапевт, Лауреат Державної премії УРСР (1980). Закінчив Київський медичний інститут (1931), доктор медичних наук (1959), завідувач кафедри терапії стоматологічного факультету (1953-61), кафедри факультетської терапії (1962-86), консультант (1986-93) Київського медичного інституту. Основні дослідження – пульмонологія і гастроентерологія, одним з перших в країні застосував методику ендобронхіального введення антибіотиків і бронхоскопічної санації. Опублікував понад 120 наукових праць, 5 монографій,  посібник і підручник «Внутрішні хвороби». Помер 21 січня 1993 р.

1913, 23 травня – 100 років тому   у Києві на  засіданні  Фізико-медичного  товариства  при Київському університеті св. Володимира український хірург Є.Черняхівський доповів  про  першу в країні  трансплантацію нирки в експерименті на собаці із  застосуванням розробленого ним  судинного шва.

1908, 25 травня – 105 років тому   у Смоленську (Росія) в родині українського лікаря, пізніше репресованого більшовиками професора О.Пучківського, народилася Надія Олександрівна Пучківська (Пучковська) - видатний офтальмолог, академік НАН (1992) та АМН (1993) України, академік АМН СРСР (1971) та Міжнародної офтальмологічної академії (1975), директор Одеського НДІ очних хвороб і тканевої терапії ім. В.П.Філатова (1957-85). Закінчила КМІ у 1930 р., доктор медичних наук (1954). Автор (співавт.) понад 300 наукових праць, 11 монографій, 10 винаходів, створила оригінальний напрямок в офтальмології, розробила ряд принципіально нових операцій на передньому відділі ока, методи перещеплення рогівки при ускладнених більмах, способи лікування опіків ока. Голова Наукового товариства офтальмологів України (1962-1996), головний редактор »Офтальмологічного журналу». Померла  15 травня 2001 р.

1883, 27 травня  – 230 років тому    в м. Станіславів (нині Івано-Франківськ) народився Здзіслав Кароль Штойзінґ – гігієніст і бактеріолог, професор (1923). Закінчив Львівський університет (1910), працював асистентом кафедри біохімії (1910-19), керівником кафедри гігієни і бактеріології (1919-45), декан медичного факультету (1930-31) Львівського університету; за сумісництвом був науковим співробітником Протитифозного інституту Р.Вейґля (1941-44). Досліджував проблеми гігієни харчування, комунальної гігієни, вивчав мікрофлору питної води, опрацьовував питання очищення сточних вод міста Львова. За польської влади був куратором української Медичної громади, пізніше (1944-45) очолював комісію окупаційних фахових курсів з перездачі студентами медичного інституту лікарських іспитів. У 1944 р. виїхав до Польщі, керівник кафедри гігієни Вроцлавської медичної академії (1946-52). Помер у Вроцлаві 24 липня 1952 р.

1878, травень – 135 років тому    відбулося  офіційне відкриття курорту  Моршин  при участі Краківського бальнеологічного товариства; перші лікарі – Зиґмунт Дзіковські та Венатий Пясецкий, які перші організували    клімато- і водолікування; за сезон приїжджало біля 40 чоловік.

 

                                                                   Червень

 

1888, 9 червня – 125 років тому     біля Бережан на Тернопільщині в шляхетській сім’ї священика Зарицького народився  Стефан Зарицький  – лікар-патолог в Німеччині та США. Закінчив Віденський університет (1911), працював в Угорщині. Під час Визвольних змагань повернувся в містечко Козлів біля Тернополя, провадив успішну приватну практику. В роки війни (1944) переїхав до Тюринґії, став міським лікарем, працював  лікарем в українських таборах. Емігрував у Канаду (1951), працював в м. Саскатуні  у відділі клінічної та кримінальної патології. Помер в Торонто 1 жовтня 1979 р.

1913, 15 червня – 100 років тому     у Полтаві  вперше  на поневолених царизмом українських землях вийшов популярний часопис гігієнічно-лікарського змісту українською мовою “Життя та знання”; заснований Фельдшерсько-акушерським товариством, редактор Григорій А.Коваленко (автор статей на гігієнічні теми, що друкувалися раніше  у Львівській “Просвіті”); виходив до початку Першої світовой війни.

1883, 23 червня – 130 років тому  у Львові Крайова рада здоров’я  дозволила виготовляти гомеопатичні ліки виключно за рецептом лікаря  і тільки тим аптекам, які мали на це право.

1913, 25 червня – 100 років тому     у Черкасах народилася Інна Іларіонівна Крижанівська – доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри шпитальної терапії (1959-89), ректор (1964-81) Дніпропетровського медичного інституту, працювала в університеті в Улан-Баторі (Монголія, 1957-59). Автор і співавтор понад 300 праць, в т.ч. 11 монографій, в галузі захворювань серцево-судинної системи, створила кардіологічну школу. Займалася вивченням бронхіальної астми, тромбоутворення, профпатології, патології печінки, виразкової хвороби, дифузійних захворювань сполучної тканини, цукрового діабету, розвинула систему виховання студентської молоді. Під її керівництвом виконано 9 докторських і 49 кандидатських дисертацій. У 2003 р. відзначали її 90-річчя. Померла 30 листопада 2004 р.

1898, 28 червня  – 115 років тому  полтавський хірург-новатор Овксентій Трохимович Богаєвський (1848-1930) першим в Україні зробив резекцію шлунку з приводу ракового  захворювання із сприятливим віддаленим результатом.

 

                                                                  Липень

 

1883, 4 липня - 130 років тому  народився Олександр Йосипович Гейманович – доктор медицини, професор-невролог, організатор і керівник Українського науково-дослідного психоневрологічного інституту в Харкові (1920-21), завідувач клініки та нейрогістологічної лабораторії (1937-53). Автор низки наукових праць з неврології та нейрохірургії, описав (разом з Т.О.Геєром і В.М.Гаккебушем) атипову форму психічних порушень при церебральному атеросклерозі (синдром Гаккебуша-Гейєра-Геймановича). Помер 18 квітня 1958 р.

1728, 12 липня – 285 років тому  у Києві гетьман Апостол звернувся з проханням до місцевої влади  виділити приміщення для аптек. Медична канцелярія видала дозвіл на відкриття “вільної” аптеки  лікареві і хіміку Івану (Йогану) Гейтеру. Його Києво-Подільська аптека була однією з перших приватних аптек, існувала  до половини ХV111 століття.

1833, 12 липня – 180 років тому  у с. Риботині Бахмацького повіту на Чернігівщині у дворянській сім’ї народився Петро Іванович Перемежко – засновник і перший керівник кафедри гістології, ембріології і порівняльної анатомії (1868-90), декан медичного факультету (1872-75) Університету св. Володимира, очолював Товариство Київських лікарів. Автор біля 30 наукових праць з гістології щитовидної залози і гіпофіза, селезінки; вперше описав непрямий поділ тваринних клітин (мітоз); співавтор першого в країні підручника з гістології. Помер 27 грудня 1893 р.

1913, 14 липня – 100 років тому      в с. Годи Коломийського повіту на Прикарпатті в сім’ї заможного селянина народився Петро Дмитрович Мельничук – кандидат фармацевтичних наук, асистент і доцент кафедри фармакогнозії (1939-61), заступник директора по навчальній роботі (1944-51) Львівського медичного інституту, українець, автор понад 30 наукових праць з фармакогнозії, низки статей з фітотерапії та споминів. Закінчив Львівський університет (1939), був двічі засудженим до розстрілу – більшовиками (1941) та німецькими окупантами (1944); сприяв розбудові інституту, зарахуванню на навчання місцевої молоді; звільнений з інституту як “український буржуазний націоналіст”.  До 1975 р. працював у Інституті землеробства в Оброшино біля Львова, створив розсадник і ділянки лікарських рослин. Біля 70 років займався фітотерапією, винайшов  ефективні лікувальні засоби, популярні за кордоном. Був добре знайомим з Б.Лепким, В.Стефаником, В.Блавацьким, І.Вільде. Помер 16 січня 2004 р.

1913, 16 липня – у Києві в сім’ї  службовця народився  Анатолій Петрович  Пелещук – професор терапевт, заслужений діяч науки УРСР (1971), Лауреат Держаної премії УРСР (1980), Лауреат премій М.Д.Стражеска і Ф.Г.Яновського НАН України. Закінчив Київський медичний інститут (1936), доктор медичних наук (1962). Завідувач кафедри внутрішніх хвороб стоматологічного факультету  (1962-71), госпітальної терапії № 2 (1971-87), від 1987 – професор кафедри. Автор понад 300 наукових праць, 16 монографій і підручників з нефрології, гастроентерології, геріатрії. Одним з перших в країні вивчив особливості захворювань органів травлення у похилому і старечому віці. Під його керівництвом виконано понад 30 кандидатських і докторських дисертацій. Опублікував про етику спілкування лікаря та хворого (1992), спогади Київського професора медицини (2003), підтримував розвиток української держави. Помер 1 квітня 2010 р.

1878, 18 липня  – 135 років тому   в м. Бохня (розділена Польща) народився Вітольд Валеріян Новіцкі – професор патологоанатом. Закінчив Краківський університет (1902), працював асистентом (1902-08), доцентом (1908-13), професором (1913-19), завідувачем кафедри патологічної анатомії (1919-41), деканом медичного факультету (1923-24, 1939) Львівського університету. Президент Львівського лікарського товариства (1920-21), засновник музею гігієни університету (1930), співзасновник курорту Моршин. Автор близько 90 наукових праць польською, німецькою і французькою мовами, низки монографій, підручника в трьох  томах, підготував 4 професорів. Досліджував патологічну анатомію і експериментальну терапію пухлин, патофізіологію гормональної регуляції, патологічну анатомію інфекційних захворювань і ін., описував розвиток медичної науки і освіти у Львові. В період окупації Львова німецькою армією 4 липня 1941 р. був страчений таємно гестапом разом з іншими польськими вченими в процесі знищення гітлерівцями представників польської еліти.

1888, 22 липня - 125 років тому в містечку Нова Прилука Київської губернії народився Зельман (Соломон) Абрахам Ваксман - один із засновників сучасної мікробіології, професор, лауреат Нобелівської премії (1952) за відкриття першого антибіотика стрептоміцину. Навчався в Одеській гімназії. Працював у США, заснував Рутґерський інститут мікробіології (1949), працював у галузі мікробіології ґрунту, запропонував термін «антибіотик». Автор біля 30 книг та понад 350 наукових статей. Помер в Рутґерсі (штат Нью-Джерсі) 17 серпня 1973 р.

1908, 22 липня – 105 років тому  на Тернопільщині в родині активного священика народився   Мирослав Лотович (Антін М.Ловелл) – асистент–статистик, спеціаліст в галузі народного здоров’я і фтизіатрії у США. Виїхав до США у 1912 р. Студіював в університетах Альфред і  Рочестер та в інституті Массачусет. Працював статистиком Ради здоров’я у Філадельфії, співробітником Асоціації туберкульозної клініки (1937-39). Під час війни був в Американській армії, опісля завідував відділом статистики і аналізу програм при Центрі контролю недуг в Атланті. Автор понад 50 наукових праць. Помер 24 липня 1978 р.

1913, 26 липня – 100 років тому       у Дрогобичі в робітничій сім’ї народився Мирослав Йосипович Романяк - лікар-хірург, професор (з 1965 р.), завідувач (1968-78) кафедри загальної хірургії Івано-Франківського медичного інституту, ), професор кафедри інноватики Дрогобицького педагогічного інституту ім. Ів. Франка. Закінчив медичний факультет Познанського університету (1938), доктор медичних наук (1960), дійсний член Української академії наук національного прогресу. Завідувач хірургічного відділення Дрогобицької обласної лікарні (1949-59). За 65 років практики здійснив понад 11000 хірургічних операцій, Заслужений лікар УРСР (1958), Почесний громадянин м. Дрогобича, з 1963 р. учасник чоловічої хорової капели «Бескид». Співавтор книжки про історичні нариси медицини Дрогобича (2008). Автор понад 80 наукових праць, викладання провадив українською мовою. Помер 30 жовтня 2006 р.

1893, 29 липня – 120 років тому   у м. Лашув (розділена Польща) народився Влодзімєж Косковскі – професор фармаколог. Закінчив Львівський університет (1918), стажувався в Парижі, Лозанні, Лондоні, Барселоні (1921-24). Завідувач кафедри та інституту фармакології(1925-39), керівник фармацевтичного відділу (1930-39), декан медичного факультету Львівського університету (1932-36). Досліджував фізіологію і патологію травного тракту, серцево-судинної системи, будову і фармакокінетику препаратів та ін.; вивчав лікувальні властивості мінеральних вод Моршина, Трускавця; був засновником курорту в Моршині для працівників і студентів Львівського університету. Автор близько 100 наукових праць 5-ма європейськими мовами, двох монографій, підручника. У 1939 р., опісля до Великої Британії, працював в м. Александрія і Свіндон. Помер у Свіндоні 20 травня 1965 р.

1868, 30 липня -  145 років тому у Москві у родині професора зоології німецького походження народився Володимир Карлович Ліндеман – лікар-патолог, довголітній завідувач кафедри загальної патології Університету св. Володимира (1901-18), а згодом – Київського медичного інституту (1920-22), один із організаторів у Києві Вищих жіночих медичних курсів (1907), на яких читав зоологію і загальну патологію. Очолював Бактеріологічний інститут (1910-22), в якому налагодив масове виробництво сироваток та органотерапевтичних препаратів. Закінчив  медичний факультет Московського університету, учень А.Б.Фохта. Автор низки праць із загальної патології і токсикології, талановитий експериментатор. Вперше в світі в експерименті відтворив гломерулонефрит. В його лабораторії працювали українські лікарі й пізніші професори Микола Вашетко, Марко Нещадименко, Макс Губергріц, Іван Іщенко. З його наукової школи вийшли Павло Кучеренко, Олексій Кронтовський, Микола Сиротинін. Науковий керівник 26 докторських дисертацій. У 1922 р. емігрував до Польщі, працював у Варшавському та Краківському університетах. Помер у Варшаві 18 квітня 1933 р.

1853, 31 липня –  160 років тому   у Львові в міській лікарні лікар Загорський провів першу нічну операцію хворому Владиславу Голецькому при освітленні нафтовою лампою; незадовго до  цього у  шпиталі запроваджено вперше в місті (за деякими даними – вперше в світі) освітлення нафтовою лампою Лукашевича.

1908, липень – 105 років тому  у Празі в з’їзді слов’янських лікарів взяли участь українські лікарі Т.Гвоздецький, І.Бережницький та К.Танячкевич, виголошено привітання делегатам з’їзду українською мовою. 

 

                                                                            Серпень

 

998, 14 серпня – 1015 років тому відбулося хрещення України-Русі князем  Володимиром Великим; мало крім усього іншого велике значення для поширення в Україні досягнень Східної та Візантійської медицини, швидкому розвитку монастирської медицини. В посольстві  князя  Володимира був лікар з Візантії Іоан (Іван) Смер.  

1903, 22 серпня – 110 років тому в с. Гаї Ходорівські на Тернопільщині народився Матвій Лотович – лікар-терапевт,  кандидат медичних наук (1948), особистий лікар генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича, надавав медичну допомогу членам підпілля. Медицину вивчав у Варшаві та у Львові, диплом отримав 1932 р., провадив приватну практику поблизу Львова; завідувач районного відділу охорони здоров`я в Кам’янці-Струмиловій (нині – Кам’янка Бузька). Згодом головний лікар клініки внутрішніх хвороб, асистент кафедри шпитальної терапії Львівського медичного інституту (1945-48). Заарештований НКВД, засуджений на 25 років ув’язнення, помер в концтаборі в Тайшеті 9 вересня 1953 р.

 

  Вересень

 

1883, 2 вересня  – 130 років тому       в м. Преров на Моравах (Чехія) народився Рудольф Вейґль – доктор філософії Львівського університету, зоолог, організатор і довголітній керівник Закладу (інституту) біології лікарського відділу Львівського університету (1920–44). Закінчив природничий (1907) та медичний (1913) факультети Львівського університету, професор (1920). Дійсний член АН в Кракові, член-кор. Бельгійської АН, лауреат міжнародних нагород. Спеціалізувався з мікробіології в університеті Гамбурґа (1918-19). Очолював військову бактеріологічну лабораторію в Перемишлі. Директор Львівського інституту висипного тифу та вірусології (1939-44); праці наукового центру з вивчення висипного тифу  привернули увагу фахівців усього світу. Налагодив лабораторне вирощування вошей (біля     300000 в місяць) та першим розпочав продукцію протитифозної вакцини, яку висилав до ряду країн світу; зібрав взірці збудників з різних країн, до його лабораторії приїздили вчені з різних частин світу. Опублікував понад 20 праць (польською і німецькою мовами) про висипний тиф, доказав у досліді значення Рікетсії Провачека, відкрив спосіб зараження вошей без посередництва людини, першим виготовив ефективну вакцину проти висипного тифу. Його протитифозна вакцина дала змогу припинити епідемію висипного тифу в Галичині. Підготував 10 професорів  рікетсіологів. Після 1945 р. виїхав до Польщі, працював у Краківському (1945-48) та Познанському (1948-57) університетах. Помер у м. Закопане (Польща) 11 серпня 1957 р.

1863, 10 вересня – 150 років тому      в с. Криворівні на Гуцульщині у сім’ї священика народився Андрій Бурачинський – військовий лікар, у роки Визвольних змагань – начальник медичної служби УГА, входив до складу державної Ради здоров`я Секретаріату військових справ УНР, полковник Українського війська. Заарештований поляками, згодом на еміграції в П`ятра Нянц (Румунія) займався приватною практикою з дерматології. Помер 10 березня 1941 р.

1863, 11 вересня - на Чернігівщині народився Олександр Юхимович Щербак – професор-фізіотерапевт і невропатолог, спочатку працював у Варшавському університеті. Згодом створив у Севастополі Інститут фізичних методів лікування (1924), який очолював до кінця життя (пізніше Український науково-дослідний інститут медичної кліматології і кліматотерапії ім. І.М.Сєченова в Ялті). Один із засновників у країні фізіотерапії, курортології і фізіопрофілактики, автор праць про біологічну дію фізичних чинників, створив теорію рефлекторно-вегетативного механізму дії фізичних факторів. Розробив методики шийної та комірково-поперекової діатермії, йонних і регіональних рефлексів, електричну йод-йонну пробу, способи лікування прогресуючого переродження м’язів та затяжних запалень суглобів. Помер 23 квітня 1934 р.

1908, 17 вересня -  105 років тому  у Києві в сім`ї військового лікаря народився Дмитро Федорович Чеботарьов – радянський терапевт і геронтолог, академік НАН (1992) та АМН (1993) України, академік АМН СРСР (1965), професор 2-го Київського медінституту (1934-41), професор, завідувач кафедри терапії Київського інституту вдосконалення лікарів (1955–61), директор відкритого в Києві Інституту геронтології АМН СРСР (1961-88, продовжує. працювати консультантом), організатор та керівник першої в країні кафедри геронтології Київського інституту удосконалення лікарів (1970), організатор та голова наукового товариства геронтологів (1963–1988), президент Міжнародного конгресу геронтологів (Київ, 1972), президент Міжнародної асоціації геронтологів (1972–75), українець. Вніс вклад у вивчення клініко-фізіологічних механізмів старіння людини, розвитку і лікування хвороб стравоходу, шлунку і печінки, співавтор монографії про серцево-судинну систему при старінні, першого підручника для терапевтів з геріатрії. Нагороджений Державною премією УРСР, міжнародними нагородами. Помер 11 липня 2005 р.

1868, 18 вересня – 145 років тому в козацькій родині в м. Глухові на Чернігівщині народився  Степан Васильович Коршун  – професор-бактеріолог. Закінчив медичний факультет Харківського університету (1893), працював в лабораторії Бактеріологічного інституту, вперше в Європі брав участь у виробництві протидифтерійної сироватки (1895). Перебував у закордонних відрядженнях, у проф. П.Ерліха та ін., доктор медицини (1902). Брав участь у завідуванні Бактеріологічним інститутом, завідувач кафедри гігієни Харківського університету (1908-17), продовжував боротьбу з епідеміями. Очолював Харківський медичний інститут (1922). У 1923 переїхав до Москви. Арештований у 1931 р., засуджений до розстрілу з заміною на 10 років позбавлення волі. Понад 80 наукових праць його знищено. Дальша доля невідома.

1913, 6 (19) вересня -  100 років тому   у м. Залізне на Донбасі в сім’ї робітника народилася Катерина Данилівна Двужильна – хірург, професор, Заслужений діяч науки УРСР (1965). Закінчила Харківський медичний інститут (1935), у роки Великої Вітчизняної війни (1941-43 рр.) - начальник медичного відділення, провідний хірург евакошпиталю. Доктор медичних наук (1947), завідувач кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії Вінницького (1948-51), загальної хірургії - Одеського медичного інституту (1958-78). Займалася розробкою методів діагностики, профілактики і лікування захворювань черевної порожнини, пухлин різної локалізації. Автор понад 150 наукових праць, зокрема 3-х монографій, підручника «Загальна хірургія» (1969) українською мовою. 

1898, 24 вересня (за новими даними 5 жовтня) –  115 років тому        в селі Нова-Басань на Чернігівщині народився Сергій Степанович Дяченко - професор-мікробіолог, завідувач кафедри мікробіології Київського медичного інституту (1944-73), учень М.Нещадименка, одночасно з яким був деякий час репресованим. Заслужений діяч науки УРСР. Автор 220 наукових праць, 8 монографій з питань теоретичної і прикладної мікробіології, історії мікробіології, один із засновників київської школи мікробіологів і вірусологів. Під його керівництвом захищено понад 60 кандидатських і докторських дисертацій. В роки посиленої русифікації був одним з не багатьох вчених, що продовжували читати лекції і публікувати окремі праці українською мовою. Помер 21 січня 1992 р. 

1873, 26 вересня – 140 років тому     у м. Дрогобичі в сім’ї гімназійного вчителя народився Ярослав Грушкевич - лікар і громадсько-культурний діяч. Закінчив медичний та філософський факультети Львівського університету (1900), не маючи можливості (як українець) працювати в державних клініках, провадив приватну практику у Львові, Тернополі, Станіславові, публікував наукові та науково-популярні праці, очолював місцеве гігієнічне товариство, деякий час був єдиним українським лікарем-офтальмологом в Галичині, безплатно лікував убогих і сиріт. Очолював ювілейний комітет зі святкування 100-літніх уродин Т.Шевченка, співробітничав у “Українській загальній енциклопедії”. Помер в Івано-Франківську 23 липня 1964 р.

 

                                                                       Жовтень

 

1773, 1 жовтня – 240 років тому у Львові під владою Австро-Угорщини відбулося урочисте відкриття  при Духовній Академії Collegium medicum  - Медико-хірургічної школи,  першої  такого типу школи на західноукраїнських землях  та  другої (після Замойської Академії) медичної школи; організатором її був доктор медицини, протомедик  (державний начальний лікар) Андрій (Анджей) Крупіньскі; колегіум отримав від уряду функції державного управління медико-санітарною справою на території Галичини, його вважали малим медичним факультетом або Медичною  академією.  Колегіум  мав  двохрічний курс, на  першому році викладали анатомію, загальну патологію, загальну та спеціальну хірургію, вчення про ліки та рецептуру; на другому – клінічну медицину, спеціальну терапію та хірургію, десмургію, акушерство; проводились заняття біля ліжка хворого. Викладали також філософію і теологію. Кількість учнів досягала 100 осіб. Основним викладачем та керівником  був доктор А. Крупіньскі, великий гуманіст, лікар за покликом серця. Серед слухачів були українці, поляки, австрійці, німці, чехи, угорці, італійці, французи. Навчання було  безкоштовним, слухачі перебували на повному утримання землевласників, які скеровували їх на навчання, та отримували кошти з губернаторського фонду. Викладачами були переважно випускники Віденського університету, але також Сорбони та інших університетів Європи.  Навчання велося німецькою та польською мовами. Колегіум знаходився біля теперішньої церкви св. Лазара на вул Коперника, проіснував як окрема школа до відкриття медичного факультету (1784).

1903, 1 жовтня – 110 років тому   у Львові за ініціативою д-ра Є.Озаркевича при підтримці митрополита Андрея Шептицького українськими лікарями відкрито амбулаторію “Народна  лічниця”, призначенням якої було “несення дарової лікарської помочі мешканцям Львова і цілої Галичини без різниці віросповідання і народності”. Спочатку лічниця мала 4 відділи: внутрішніх і дитячих хвороб, хірургічний, окулістичний та жіночий.  З часом розширена до 8 відділів, в рік надавала допомогу понад  3000 хворих. Існувала до 1939 р., коли була ліквідована більшовиками. 

1913, 2 жовтня – 100 років тому    у Львові крайове товариство Червоного Хреста відкрило першу державну школу світських доглядачок хворих; одночасно Червоний Хрест відкрив безплатний інтернат для доглядачок. Час навчання в школі тривав 2 роки; після державного іспиту учениці отримували звання “Дипломована доглядачка”.

1773, 3 жовтня – 240 років тому   в м. Йоганнесберґ (Австрія) народився Франц Бабель де Фронсберґ – професор, керівник кафедри патології і терапії  (1808-41), ректор (1814-15, 1839-40) Львівського університету. Закінчив філософський  і медичний факультети Львівського університету (1795). Працював лікарем (1795-1824), директором (1824-34) та головним лікарем (1834-41) Львівського загального шпиталю. Заснував музей шпиталю. Мав широку загальну практику і славу одного з найкращих лікарів Галичини того часу. Помер у Львові 13 квітня 1841 р.

1908, 9 жовтня - 105 років тому у с. Форпост Шумяченського повіту на Смоленщині народився Пилип Миколайович Сєрков – радянський фізіолог, академік АН УРСР (1978). Закінчив Смоленський медінститут, працював у Києві, Вінниці, Одесі. З 1966 р. завідувач відділу електрофізіології нервової системи Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця АН УРСР, реорганізованого пізніше у відділ фізіології головного мозку.  Заступник директора з наукової роботи (1966-88) та завідувач відділу фізіології кори головного мозку Інституту, довголітній редактор «Фізіологічного журналу» (1979-97), засновник школи нейрофізіологів. Основні праці присвячені вивченню діяльності головного мозку. Автор 250 наукових праць, 5 монографій, публікацій з історії радянської науки. Серед його учнів 16 докторів і 64 кандидати наук Лауреат Державних премій УРСР і України, отримав багато нагород. У 2008 р. відбулася врочиста сесія Загальних зборів НАН України, присвячена 100-річчю вченого.  Помер 1 серпня 2011 р.

1913, 21 жовтня – 100 років тому   у м. Тлумач Івано-Франківської обл. народився Дмитро Павлович Луцик – професор-терапевт. Закінчив  Львівський медичний інститут (1941), працював асистентом клініки внутрішніх хвороб, лікарем у містах Надвірна, Радом, Тренчин, Мартін (1943-45), асистентом (1945-53), доцентом кафедри факультетської терапії Львівського медичного інституту (1953-68). Докторська дисертація «Ретикулози (клініко-цитологічні варіанти)» (1965). Завідувач кафедри терапії Івано-Франківського медичного інституту (1968-71), завідувач лабораторії електронної мікроскопії (1974-81), лікар консультативної поліклініки Львівського науково-дослідного  інституту гематології і переливання крові (1981-97). Автор близько 60 наукових праць:  дослідження в галузы клінічної гематології, світлової та електронної мікроскопії різних форм лейкозів, нативного та кріоконсервованого кісткового мозку, питання лікування лейкозів та гематологічної діагностики. Помер 25 квітня  2004 р.

.1903, 22 жовтня – 110 років тому  у м. Маріуполі Донецької обл. народився Олександр Федорович Макарченко – нейролог і нейрофізіолог, професор, дійсний член АН УРСР (1961),віце-президент АН УРСР (1962-63).Закінчив 2-й Харківський медичний інститут(1933), працював інспектором Харківського облздороввіділу і аспірантом кафедри неврології (1933-35), заступником завідувача Київським облздороввідділом (1935-37), директором Харківського інституту удосконалення лікарів (1937-39). Організував на базі медичного факультету Львівського університету Львівський медичний інститут і очолював його (1939-41), сприяв впровадженню української мови, залученню до викладання місцевих українців.  В роки війни був заступником міністра охорони здоров’я Таджицької УРСР, Української РСР, СРСР (1942-53); завідувач відділу неврології і нейрофізіології (1953-79) директор інституту фізіології АН УРСР (1956-66). Доктор медичних наук (1954), лауреат премії ім. О.О.Богомольця (1954), заслужений діяч науки УРСР (1961). Досліджував нормальну і патологічну фізіологію нервової системи, вплив кори великих півкуль головного мозку на склад крові та азотистий обмін речовин в організмі, вплив інтоксикації марганцем, вплив гамма-випромінювання на функції нервової системи, філософію і методологію науки. Автор близько 200 наукових праць, 5 монографій. Прийняв на роботу репресованого Івана Дзюбу.   Помер в Києві 5 липня 1979 р.

1908, 28 жовтня – 105 років тому   у Києві в приміщенні Університету св. Володимира з ініціативи 46  лікарів було засновано Київське хірургічне товариство. Головою товариства обрано проф. Миколу Маркіяновича Волковича, професора кафедри шпитальної хірургії і вихованця університету, який  очолював його до кінця життя; секретарями обрано українців Григорія Іваницького та Євгена Черняхівського. Товариство  було центром наукової хірургічної думки того часу, видавало збірники праць, організувало наукові з’їзди. Діяло до 1928 р., коли було реорганізоване під тиском  влади.

1803, 29 жовтня – 210 років тому  у Києві на Кудрявській горі в бувшому митрополичому дворі Кудрявець відкрито першу соматичну (для незаразних хвороб) лікарню “для лікування людей різного стану крім заразних недуг”, на 20 ліжок; убогих хворих при представленні довідки магістрату приймали на лікування за державний рахунок, інші оплачували по 10 коп. в день.

 

                                                            Листопад

 

1843, 1 листопада – 170 років тому  у Києві проф. О.П.Матвєєв в Університеті св. Володимира відкрив факультетську клініку акушерства і жіночих хвороб на 20 ліжок.

1883, 2 листопада  – 130 років тому в Києві в сім’ї офіцера із давнього українського роду народився Борис Матюшенко - доктор медицини, професор-гігієніст і український громадський діяч. Закінчив Університет св. Володимира (1909), зазнав переслідувань царської влади. В 1917 р. організував медично-санітарну службу в Україні, очолював Головну медико-санітарну управу в УНР, за Гетьманату і Директорії – Міністр народного здоров’я і опікування, директор медичного департаменту. У 1919 р. - член української делегації на світову конференцію в Парижі, голова Закордонного бюро Українського Червоного Хреста. На еміграції в Празі – професор кафедри гігієни Українського вільного університету і Української господарської академії, організатор Спілки українських лікарів Чехословаччини та її голова, засновник і редактор журналу “Український медичний вістник” (1922-25). Автор численних праць з суспільної гігієни, демографії, медичної генетики, проблеми старіння; співредактор Медичного латинсько-українського словника. Помер 25 березня 1944 р. В УРСР його замовчували.

1898, 4 листопада – 115 років тому   в с. Бібшани Поморянського повіту на Львівщині народився Дмитро Макогонський  – лікар, активний громадський діяч. Навчався у Львівському українському (таємному) університеті, за участь у студентських виступах був арештований польською поліцією; закінчив Празький університет (1929). Повернувся в Галичину в містечко Нові Стрілища (Львівщина). Формував молодіжний осередок «Пласту», очолював «Просвіту»; як актор і режисер  створив драматичний гурток, їздив з виступами. Організував святкування пам’яті Січових стрільців і вояків УГА, був арештований. В період Другої світової війни надавав допомогу воякам УПА, був арештований НКВС (1945), засуджений на 10 років. Після звільнення повернувся у Львівську область, був переслідуваний за зв’язок з дисидентами Івано-Франківщини. Помер 10 червня 1983 р., реабілітований у 1993 р.

1833, 8 листопада  –  180 років тому   після довголітніх домагань  професора М.О.Максимовича (пізнішого першого ректора) цар Микола 1 видав указ про заснування Київського імператорського університету святого Володимира з філософським і юридичним факультетами; відносно медичного  факультету було написано «..по собственному усмотрению..». 

1908, 22 листопада – 105 років тому   у с. Кукезові на Львівщині народився Михайло Іванович Дубовий - лікар-дерматолог Львівського загального шпиталю (1933-39), клініки Львівського університету (1939-40).  Заарештований НКВД, перебував в концтаборах Воркути, зазнавав утисків тоталітарного режиму. Працював в Узбецькій РСР, Запорізькій обл. (1940-45). Асистент (1946-67), доцент (1967-73), завідувач кафедри дерматології Львівського медичного інституту (1974 – 85), голова Львівського товариства лікарів-дерматологів. Тричі захищав докторську дисертацію. Звання професора в УРСР так і не отримав, лише в Україні (1992).  Автор біля 90 наукових праць, насамперед з профілактики та клініки професійних захворювань та про значення стероїдних гормонів для шкіри. Досліджував клініку і профілактику професійних дерматологічних захворювань у робітників Львівсько-Волинського вугільного басейну. Лекції читав завжди українською мовою. Відзначався високою ерудицією, скромністю, працьовитістю. В незалежній Україні став членом НТШ, брав участь в редагуванні “Лікарського збірника”. Помер 13 квітня 1995 р.

1898, 27 листопада – 115 років тому  у м. Архангельску (Росія) народилася Софія Іванівна Фудель-Осипова - доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри Київського стоматологічного інституту (1953-56), лабораторій Інституту геронтології АМН СРСР (1959-64) та Інституту гігієни і токсикології пестицидів і пластичних мас в Києві (1964-82); працювала радником радянського Червоного Хреста у Делі (Індія), автор понад 130 наукових публікацій. Померла у 1987 р.

1888, 27 листопада  –125 років тому  в с. Хотова (розділена Польща) народився Тадеуш Вільчиньскі – професор фармакогнозії і ботаніки Львівського медичного інституту. Закінчив природниче відділення філософського факультету Львівського університету (1912) і Львівську рільничу академію (1920). Працював науковим співробітником, членом Ради охорони природи, членом географічної комісії Польської АН в Кракові (1927), доцентом Львівського інституту сільського господарства (1924-29). Завідувач кафедри лікарського факультету/Львівського медичного інституту, керівник саду лікарських рослин (1929-64), декан фармацевтичного факультету (1946-50). Створив ботанічний сад лікарських рослин, що налічує близько 1,5 тис. видів, музей лікарської рослинної сировини, зібрав унікальну герботеку. Вивів оригінальні сорти деревовидних півоній, які занесені в ботанічні каталоги світу. Помер 4 квітня 1981 р.

1858, 28 листопада – 155 років тому в м. Городні на Чернігівщині народився Микола Маркіянович Волкович – видатний хірург-отоларинголог, професор, завідувач кафедри шпитальної (1903), пізніше (1911-23) - факультетської хірургії Університету св. Володимира, академік ВУАН (1928). Закінчив Київський університет (1882). Завідувач хірургічного відділення Київської Олександрівської лікарні (1893-1903), кафедр госпітальної і факультетської хірургії (1903-23) медичного факультету Київського університету. З 1923 р. завідувач науково-дослідної кафедри медицини при Київському відділі Укрголовнауки. Першим читав курс оториноларингології (1889-1903), об`єднав отіатрію і ларингологію в єдину клінічну дисципліну. Один із основоположників хірургії в Україні, автор більше 80 праць, в тому числі з риносклероми; відкрив і вивчив збудника риносклероми (паличка Волковича-Фріша), винайшов “шину Волковича”, запропонував ряд нових методів пластичних операцій. Вперше успішно здійснив операцію з приводу  типової базедової хвороби, одним з перших в країні провів ламінектомію (1894). Заснував (1908) і до кінця життя очолював Київське наукове товариство хірургів, створив школу хірургів і ортопедів. У 1922 р. виступав проти української лектури в КМІ. Помер 11 липня 1928 р.

                                                              Грудень

 

1863, 1 грудня – 150 років тому    у м. Комарне на Львівщині народився Михайло Кос - перший в Галичині українець лікар-окуліст, військовий лікар у Перемишлі (1888–1918), автор перших наукових праць з офтальмології українською мовою, що друкувалися у Львові та Києві, дійсний член НТШ. Спеціалізувався за кордоном, багато подорожував. Публікував статті на науково-популярні теми, про лікарську етику, написав статтю «Медицина перед чотирма тисячами літ». Помер 12 лютого 1930 р.

1913, 6 грудня - 100 років тому   у с. Ольхово у Вологодській губернії (Росія) народився Микола Михайлович Амосов – видатний радянський хірург, член-кор. АМН СРСР (1961), академік АН УРСР (1969). Заслужений діяч науки УРСР. Лауреат трьох Державних премій України в галузі  науки і техніки (1978, 1988, 1998). Закінчив Архангельський медінститут (1939) та Заочний індустріальний інститут (1940), росіянин. У роки Великої Вітчизняної війни - провідний хірург польового шпиталю, опісля хірург в Брянську. Доктор медичних наук (1952). За збігом обставин у 1952 р. переїхав за дружиною до Києва, організував і очолив в Інституті вдосконалення лікарів першу в країні кафедру грудної хірургії (1955-70), згодом - засновник і директор Київського НДІ серцево-судинної хірургії МОЗ УРСР (1983-88), завідувач відділу біокібернетики Інституту кібернетики АН УРСР (1959–90). Засновник резекційної хірургії легенів, створив першу в Україні клініку серцевої хірургії (1955), розробив і впровадив у медичну практику оригінальні апарати штучного кровообігу, вперше в країні провів протезування мітрального клапана (1963), вперше в світі створив і впровадив у практику протитромбічні протези серцевих клапанів (1965). До 80 років оперував хворих. Автор і співавтор понад 400 праць, біля 20 монографій, заклав основи школи біологічної та медичної кібернетики, підготував ряд українців-фахівців. Відомий як літератор-публіцист, автор спогадів, книги «Роздуми про здоров`я», нерідко висловлювався критично про порядки за тоталітарного режиму. виступив із своїм  баченням ідеології для України, прихильник її  незалежності. Писав і виступав російською мовою, деякі видання українською мовою. Помер  на 90-му році життя 12 грудня 2002 р.

1913, 7…8 грудня – у Львові відбувся щорічний з’їзд делегатів австрійських лікарських палат; делегати-чехи відвідали голову УЛТ  д-ра Євгена Озаркевича.

1868, 8 грудня –  145 років тому   у Львові засновано товариство “Просвіта”; публікувало, зокрема, книжки та матеріали з медицини.

1873, 11 грудня – 140 років тому  у  Львові засновано Товариство ім. Шевченка; австро-угорська влада Галичини затвердила статут Товариства, складений  Дмитром Пильчиковим та Михайлом Драгомановим. При матеріальній допомозі українських меценатів з Наддніпрянщини і Галичини закуплено два будинки, влаштовано бібліотеку, друкарню, музеї. Почалася  просвітницька і наукова діяльність товариства, яке пізніше (1892) було реорганізоване в Наукове Товариство  ім. Шевченка та стало, по-суті, українською  академією наук.  З самого початку в  організації його та діяльності брали участь лікарі, працювала лікарська комісія, до якої входили Є.Озаркевич, І.Горбачевський, Ф.Щасний-Сельський, О.Дакура, О.Черняхівський (Київ), В.Бєхтєрев (Петербург), С.Морачевська, М.Кос, пізніше М.Музика, М.Панчишин, С.Балей,  Т.Бурачинський та ін.    Комісія відіграла значну роль в розвитку української медицини. Товариство розпущене більшовиками на початку 1940 р. Відновлене на еміграції у 1947  р., в Україні - у 1989 р.

1888, 20 грудня – 125 років тому     в с. Мишків на Тернопільщині народився Амброзій Кібзей - один із українських лікарів-піонерів та громадських діячів у Канаді та США. У 1905 р. емігрував з родиною в Канаду, закінчив медичний факультет в Монреальському університеті (1922). Приватну лікарську практику почав у Детройті (1924). Пройшов практику з гінекології у Віденському університеті (1929), відвідував Львів, виступав з доповідями в УЛТ. В 1945 р. перейшов у Канаді на спеціалізацію з психіатрії, працював у шпиталях, був першим секретарем Інституту ім. Петра Могили, секретарем та директором Інституту ім. Михайла Грушевського. Видавав часопис “Українська газета” (1926), часто дописував до українських та англомовних часописів, організував українські клуби та народні доми. Секретар Контрольної комісії Українського народного союзу (18 років). Автор популярного в діаспорі лікарського порадника “Український лікар” (734 стор.), виданого Українським демократичним клубом в Йорктоні (Канада) у 1945 р. та перевиданого 1954 р. (невідомий в Україні). Помер 25 квітня 1954 р.

1903, 21 грудня – 110 років тому  в Таганрозі в родині вчителя  народився Микола Іванович  Зазибін – професор гістології та ембріології, член-кор. АМН СРСР (1952), заслужений діяч науки УРСР (1954). Закінчив медичний факультет Донського університету (1925), доктор медичних наук (1936). З 1944 р. завідувач кафедри гістології та ембріології Дніпропетровського, а з 1954 р. – Київського медичного інституту, з 1976 – професор кафедри. Автор понад 70 наукових праць, присвячених вивченню мікро-морфології периферичної нервової системи, аналізу іннервації клітин, тканин та органів. Відкрив низку закономірностей  процесів регенерації нервових волокон при загоєнні ран, трансплантації та ін. Під його керівництвом захищено 65 дисертацій, в т.ч. – 26 докторських, вважали його романтиком гістології. Помер 10 лютого 1982 р.

1903, 21 грудня (3 січня 1904) – у м. Єревані (нині Вірменія) народився Олександр Іванович Арутюнов - видатний радянський нейрохірург, академік АМН СРСР (1967), завідувач кафедри нейрохірургії Київського інституту вдосконалення лікарів (з 1945), організатор і директор Київського науково-дослідного інституту нейрохірургії (1951-64). Пізніше очолював Інститут нейрохірургії в Москві. Помер 5 червня 1975 р.

     1838, 22 грудня - 175 років тому     у Харкові народився Олександр Якович Данилевський - доктор медицини, основоположник біохімії в країні, професор медичної хімії Харківського університету, пізніше член-кореспондент Петербурзької академії наук; працював також у Казані та Петербурзі. Вивчив структуру білкових тіл, вперше довів можливість синтезу білковоподібних речовин за участю ферментів, відкрив антиферменти антипепсин і антитрипсин  (1901). Разом з братом В.Я.Данилевським заснував у Харкові перше в країні фізіологічне видання «Фізіологічний збірник». Помер 18 червня 1923 р.

1908, 22 грудня – 105 років тому  в с. Корчівка на Волині народився Іван Мосійчук – лікар-інтерніст в Україні, Німеччині, Тунісі та США. Закінчив медичний інститут в Одесі. Працювати почав у Херсоні, Києві. З 1939 р. асистент проф. М.Панчишина у Львові в клініці внутрішніх недуг, завідував педагогічною частиною фельдшерсько-акушерської щколи. Під час німецької окупації був ординатором клініки інфекційних хвороб, надавав допомогу членам українського підпілля і євреям. З 1944 р. в Німеччині, лікар в амбулаторії ІРО. Лікар групи українців, які будували гідроелектростанцію в Тунісі (1948-54). Переїхав у США, працював в Буффало, був табірним лікарем в оселі Спілки української молоді «Холодний яр», брав активну участь в діяльності УЛТПА. Помер 12 травня 1979 р.

1833, 25 грудня (за нов. стил. 6 січня 1834) – 180 років тому   в   с. Хомутинцях Жмеринського повіту на Вінничині в сім’ї священика народився Степан Руданський - лікар, поет і перекладач, палкий прихильник рідної мови. Навчаючись в Петербурзькій медико-хірургічній академії дуже бідував, захворів на туберкульоз, закінчив її 1861 р. Працював в Ялті  як міський лікар та домашній лікар графа Воронцова, швидко здобув широку популярність, особливо серед бідних верств населення, брав активну участь у ліквідації епідемії холери в Криму (1872). Писав вірші, балади, співомовки, широко використовував фольклор, перекладав українською мовою твори світової літератури. Оспівував ідеї відродження України, закликав інтелігенцію “орати рідну ниву, сіяти зерна науки і просвіти”. Помер під час епідемії холери  3 травня  1873 р., похований на Массандрівському кладовищі.

1848, 25 грудня – 165 років тому   в с. Устиниці Миргородського повіту на Полтавщині народився Овксентій Трохимович Богаєвський - хірург-новатор, земський дільничний лікар в Миргороді, а пізніше старший лікар Кременчуцької земської лікарні. Одним з перших став проводити “на провінції” найскладніші операції резекції шлунку, опублікував понад 80 наукових праць. В його лікарню прагнули потрапити на вдосконалення лікарі й студенти. Мав багато учнів, створив школу хірургів-практиків. Рада професорів медичного факультету Університету св. Володимира присвоїла йому звання доктора медицини honoris causa (1911). Помер 5 грудня 1930 р.

 

 

 

Визначні персоналії та події, відомі за роками

 

983   -  1030 років тому  в Київській Русі  народився Антоній Печерський, засновник  Києво-Печерської лаври (1051), займався лікуванням хворих. Помер 1073 р.

988  -  1025 років тому при дворі київського князя Володимира Великого був лічець Іоан (Іван) Смера – перший учений медик слов’янського походження, прибув з Візантії.

1108 - 905 років тому   у київського князя Мстислава народилася донька Євпраксія, онука князя Володимира Мономаха. Одержала добру освіту, з молодих років вивчала народну медицину і лікувала хворих, за що в народі одержала назву "Добродія".  Вийшла заміж (1122)  за візантійського царя Олексія Комніна,  під час коронації прийняла ім'я Зоя. З переїздом до Візантії поглиблювала знання медицини, в 30-х роках популяризувала (на думку деяких авторів - написала сама) працю “Allima” (“Мазі”), в якій подані гігієнічні поради, дані картини різних захворювань, описані ліки і  лікувальні поради, говориться про сприятливий вплив повітря і руху на здоров’я людини, висвітлюється гігієна вагітних жінок, питання опіки над новонародженими і немовлятами, описуються конституціональні типи людини. Померла 1172 р.

1063  - 950 років тому Ігумен Києво-Печерської Лаври Феодосій Печерський (1036–74) запровадив перший в Київській державі  монастирський статут, який передбачав, зокрема, організацію при монастирях опіки хворими та каліками; усіх хворих, що приходили до монастиря,  спочатку дивився настоятель, який скеровував їх до одного з ченців-лічців, залежно від характеру хвороби.

1073 – 940 років тому   з ініціативи князя Чернігівського та Київського Святослава, сина Ярослава Мудрого, переписано  перекладений на початку Х ст. в Болгарії з грецької мови  на старослов’янську “Ізборник Святослава” – першу рукописну писемну пам’ятку Київської Русі енциклопедичного характеру,  збірник знань того часу  з різних галузей, містить відомості з медицини та гігієни, писав про медицину як “майстерність вищого порядку”, відзначав, що лічець повинен в першу чергу бути добрим хірургом, вміти розрізати тканини, ампутувати кінцівки, припікати рани. Одна з найпопулярніших книг Х1 ст.

1088  -  925 років тому засновано один з перших Болонський університет в Італії, в якому пізніше здобув докторський диплом  перший наш професор медицини Ю. Дрогобич.

1113-1118 -  900 років тому   в Київській Русі почали писати найвидатніший і найбільш відомий літопис «Повесть временних лет», автором якого був талановитий літописець, монах Києво-Печерського монастиря Нестор; описано санітарне очищення населених пунктів і поля бою, захоронення тих, що загинули в бою та померлих від епідемій.

1253 – 760 років тому   у Дорогичині на Берестейщині (в Малопольщі) представник Папи Римського коронує князя Данила Галицького – видатного полководця і будівничого української державності, у Галицько-Волинському князівстві дбав про культуру й освіту, зведення церков, монастирів і лічниць при них, про медичне забезпечення війська; його ім’я надане  (1999) Львівському державному медичному університетові.

1263 – 750 років тому   вийшла візантійська книга з медицини Івана Болгарського “Шестоднів”, в якій приведено дані про будову тіла людини, дані про будову головного мозку, серця, інших органів; містила описання лікарських рослин, ванн, лікування деяких хвороб, кровопускання. Була поширена в Київській Русі, сприяла складанню   місцевих  “зільників” та “травників”.

1348 –  665 років тому   Галицьке князівство, як і всю Європу, вразила жахлива епідемія  “чорної смерті” - чуми, від якої загинула майже четверта частина населення.

     –  у Празі, вперше у слов’янській країні,  відкрито Карловий університет, в якому, серед інших, вивчали медицину студенти з українських земель.

1423 - 590 років тому   перекладено з німецької мови на польську книгу “Вертоград” (“Сад здоров’я”), містила відомості про лікарські рослини та їх застосування при різних хворобах;  нею стали користуватися українські лічці.

1483 -  530 років тому   у Римі Вийшла  перша відома друкована  праця українського вченого доктора медицини   Болонського університету Юрія Дрогобича: «Iudicium  prognosticon Anni MCCC1XXX111 currentis Magistri Georgii Drohobicz de Russia almi studii Bononiensis artium e medecine doctoris. Romae, 1483» (Прогностична оцінка поточного 1483 року),  латинською мовою, у 10 частинах містить відомості з астрономії, географії та медицини, обговорює причини і перебіг чуми.

1488 –  525 років тому    Ю.Дрогобич переїхав з Італії до Кракова і очолив кафедру медицини в Краківському    університеті.

1538 – 475 років тому   у Львові  засновано один з перших  притулок-шпиталь при церкві св. Богоявлення.

1578  – 435 років тому    шпиталь, створений під литовсько-польською владою в Черкаському полку поблизу  православного чоловічого  монастиря біля с. Трахтемирова (нині Канівський район) переданий реєстровому козацькому Запорізькому війську і перетворений на шпиталь-притулок для поранених і старих козаків; під час визвольних селянсько-козацьких повстань в Україні в кінці XVI - першій половині XVII ст. Трахтемирівський шпиталь-притулок неодноразово грабували польсько-шляхетські каральні загони, остаточно зруйнований він під час придушення селянсько-козацьких повстань у 1664-65 рр.

    –  в книзі «Буквар» вперше описано засновану (1576)  в Острозі на Волині князем Костянтином Острозьким  греко-латинську Острозьку колегію, яку Гальшка Острозька назвала вперше в тестаменті Острозькою академією (пізніше - «Волинські Афіни»); перша українська школа вищого типу, мала шпиталь і медичний клас (факультет), в якому вивчали медицину. Українські магнати захищали свою віру, національність і культуру, починалася козацька доба,  зароджувалася козацька медицина. Академію матеріально обмежено 1624 р., онука князя Острозького Анна Алоїза Ходкевичева заснувала на місце Академії єзуїтську колегію. Остаточно ліквідовано Острозьку академію 1636 р.

    –      в Луцьку відкрито першу приватну аптеку.

    –     відомий варшавський лікар Войцех Очко у книзі “Теплиці” вперше описав цілющі мінеральні джерела в Шкло біля Яворова (Львівщина), подав рекомендації до лікування цими мінеральними водами (купелями); згадував також про сірчані джерела в Городку, Микулинцях, Любені-Великому.

1583  –  430 років тому  у Києві під литовсько-польською владою засновано окремий цех цирульників.

1588 -  425 років тому   єпископ володимирський Феодосій  заснував соборну церкву, при ній школу, богадільню  і шпиталь, який розташовано в приміщенні старої школи; на утримання шпиталю призначено дохід з одного села.

     –   перекладено з польської мови на українську книжку Стефана Фалімира (С.Русина) Могунцький гербарій – травник-лікувальник «Про трави та їх дію», містить описання понад 500 лікарських засобів, лікувальних трав, настоїв, олій, заморських рослин, мінералів, а також способи діагностики, лікування і попередження хвороб. Її використовували українські лікарі та лічці як популярну енциклопедію. Польський примірник книги зберігається у відділі рідкісної книги Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України.

 1593  -  420 років тому  – у  місті Замості (тепер не існує) на захід від Львова польський магнат Ян Замойський  заснував Замойську Академію -  першу вищу школу на  пограниччі українських земель, що входили до складу Польcької держави. При ній відкрито шпиталь на 40 ліжок. На початку 17 ст. уродженець Львова доктор медицини Ян Урсин організував в ній окремий медичний клас (факультет).  В медичному класі, що складався з “катедри філософії натуральної”,  як тоді писали: “медичні знання викладалися на найвищому рівні”. На 4-му році викладали натуральну  історію, фізику та медицину. Загальна кількість студентів медицини  не  перевищувала 40 осіб.  В Академії була спеціальна “руська (українська) група”, в ній охоче вчилися кияни, здобували дипломи українці  - випускники Братських шкіл Києва, Львова, Луцька. Вчилися в Академії поляки, литовці, білоруси. Закрита розпорядженням австрійського уряду 19 липня 1784 р.

     –     вийшов трактат професора Замойської Академії Яна  Урсина (Урсинуса) про скелет людини «De ossibus humani tractatus», автор зробив спробу запровадження польської медичної термінології.

    –    польський король Зиґмунт виданим документом встановив остаточну регламентацію цеху цирульників; цехи були найбільш поширеною школою медичної майтерності, встановлено термін навчання 5 років. Цирульник-підмайстер складав перед  цехмістром і членами цеху екзамен, він повинен був вміти приготовити пластир, мазі, порошки, наточити ланцет і ножиці, знати молитви. Найбільший цех цирульників був у Львові, статут його служив взірцем для цілого краю.

1613 – 400 років тому   помер Ян Урсин (Урсин-Недзвецький) – доктор медицини, організатор медичного класу в Замойській академії (1595), професор і ректор академії, автор першого на західноукраїнських землях трьохтомного посібника з анатомії, уродженець Львова; медичну освіту здобув у Краківському університеті. Дата народження невідома.

1618 – 395 років тому   у Ковелі цех кравців отримав привілей польського короля на влаштування свого шпиталю.

    –  заснована одна з найвідоміших в Україні Почаївська друкарня.

1623 – 390 років тому   галицькі землі та Львів охопила одна з найбільших епідемій чуми; за відомостями літопису Львівського братства тоді загинуло до 20 тисяч мешканців. Львівський лікар  І.Альнпек  опублікував описання  цієї епідемії: «Про морову епідемію».

1648  - 365 років тому неподалік с. Соснівки на Глухівщині засновано монастир – Глинська пустинь, де функціонувала велика лікарня, а при ній – аптека, сюди за зціленням та консультацією приїжджали  люди з усієї країни.

    – вийшов літопис Самовидця – рукописна книга староукраїнською мовою, в якій приведені окремі відомості з медицини того часу про  хвороби і деякі способи їх лікування, епідемії. В роки Визвольної війни в Україну з півдня через Молдавію проникла епідемія чуми, почастішали випадки тифів, холери, які вражали армію Богдана Хмельницького і польські війська. Літопис Самовидця писав: “Барзо приморки великие были в Корсуню и по иных городах и  тых поветах також  на Заднепровье и Переяславлю и в пригородах его… много вымерло людей, же пусте застали дворе».

1653 –  360 років тому   в козацько-гетьманській державі вийшов Чернігівський літопис, який містив окремі відомості з медицини того часу  про хвороби і деякі способи їх лікування, про епідемії, писав: «Великий мор был по всей Украине, вельми много померло людей светских и духовных». За наказом Богдана Хмельницького поражені епідемією населені пункти були ізольовані, на дорогах до них поставлені загороджувальні пости; чумні епідемії поражали і Запорізьку Січ.

   –    в Кутеїнській друкарні (біля Орші)  перевидано «Лексикон словенороський» Памва Беринди (з 1627 р.), в якому подано тлумачення термінів тодішньою українською літературною мовою, містив біля 7000 слів, в т.ч. анатомічні та фізіологічні терміни і назви хвороб.

1658 - 355 років тому після Переяславської ради і приєднання Гетьманщини до Російської імперії  Єпифаній Слави­нецький, випускник і професор Києво-Могилянського колегіуму, переклав з латинської і видав староукраїнською (церковнослов’янською) мовою найвидатніший медичний твір того часу – видану в Базилеї 1543 р. працю Андреа Везалія “De humani corporis fabrica libri septem” (“Про будову людського тіла”)   під назвою “Врачевська анатомія”, який  згодом став одним із перших найвагоміших підручників спудеїв (студентів) Києво-Могилянського Колегіуму, пізніше - Академії.

1678 – 335 років тому   після руйнувань Чигирина і Трахтемирова турецькими яничарами Трахтемирівський монастир з одним  із найбільших  шпиталів  того часу припинив своє існування. Основним шпиталем Запорізьких козаків став шпиталь Межигірського монастиря; при шпиталі, який утримували за козацькі кошти, була церква Благовіщення. Існував до часу зруйнування царизмом Січі  в 1775 р., знищений пожежею.

1703  - 310 років тому    в Любліні видано польською мовою книгу «Compendium medicum…”, в якій Й.П.Вижицкі, київський хоронжий, подав обширні (на 525 с.) відомості з медицини та інших галузей; перевидавалася кілька разів протягом століття.

     –    по Україні пройшла епідемія чуми.

1718  –  295 років тому пожежа повністю знищила бібліотеку Києво-Печерського монастиря, яка зберігала книги з XII ст.

1728 – 285 років тому   у Києві аптекар Бунге відкрив одну з перших приватну аптеку для цивільного населення.

1733 - 280 років тому   -  в містечку Домантове Полтавської губернії в родині козака народився Хома Трохимович Тихорський – доктор медицини, старший лікар Петербурзьких госпіталів. Навчався в КМА, закінчив медичну школу при Петербурзькому адміралтейському госпіталі (1758). В Лейдені захистив дисертацію «Про справжню чи безпосередню причину подагри» (1765). Один з перших професорів в Петербурзьких медичних школах, вчитель Д.С.Самойловича та ін., першим читав лекції російською мовою. Автор першого посібника з судової медицини (1744), низки наукових праць, Почесний член Російської АН (1798), член Медичної колегії, Медичної ради міністерства внутрішніх справ. Помер 1814 р.

   –       населення Києва становило 10 - 11 тисяч  осіб.

1738 – 275 років тому   в  Лівобережній Україні під владою Російської імперії видані інструкції, як поводитися лікарям під час епідемії чуми; у Харкові  створено спеціальний лазарет для ізоляції хворих на чуму; в  Очакові  з п’яти полків тисячного складу уціліли від епідемії  300  осіб.

1743 – 270 років тому   у м. Глухові Яків Андрійович Маркович (уродженець Прилук, навчався в Києво-Могилянській академії) відкрив разом з Казимиром Майєром одну з перших в місті приватну аптеку.

1748 – 265 років тому   в с. Яківці (Малі Будищі, тепер територія Полтави) в козацькій сім’ї народився Олександр Михайлович Шумлянський - доктор медицини Страсбурзького університету, професор патології і терапії медико-хірургічного училища в Москві, професор акушерської школи. Навчався в Києво-Могилянській академії та Петербурзькій госпітальній школі. Вивчав систему медичної освіти та клінічний досвід в Парижі, Відні, Марбурґу. Один із засновників вітчизняної гістології. Він першим у світі найдосконаліше дослідив гістологічну будову нирок, описав судинний клубочок і капсулу, яка отримала назву капсули Шумлянського-Боумена. Його дисертаційна праця “De structura renum” (“Про структуру нирок”, 1783) була відома і високо оцінена в Європі. Автор ряду праць з акушерства, брав участь в реорганізації шпитальних шкіл, формуванні чотирьох кафедр. Опублікував книгу «Думка одного істиннолюбця про поправлення найкориснішої для людей науки» (1787). Помер 1795 р.

1753  - 260 років тому   царським урядом  видано Указ про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії.

1763 – 250 років тому   під Києвом лікар Іван Полетика, уродженець м. Ромни на Сумщині, доктор медицини Лейденського університету (1754), організував  протиепідемічні заходи, створив взірцевий у країні Васильківський карантин, який очолював 20 років.

    –      в умовах залишків Гетьманської автономії України гетьман Кирило Розумовський та козацька старшина зробили спробу перетворити Києво-Могилянську академію в університет та заснувати університет в Батурині і зазнали невдачі, наступного року вийшов царський указ про ліквідацію залишків Гетьманської автономії.

   –   в  Лівобережній Україні, як і в усій Російській Імперії, управління медичними справами перейшло від Медичної канцелярії до Медичної колегії.

   –    цариця Катерина II  видала повторний Указ про заборону викладання українською мовою у Києво-Могилянській Академії, де навчалися також медицині.

   1768 – 245 років тому   на Чернігівщині народився Хома Барсук-Мойсеєв, навчався в Києво-Могилянській академії, першим захистив в Московському університеті  докторську дисертацію з фізіології дихання «Dissertatio medico-practica de respiratione» (1794), став професором університету (1795). Помер 1811 р.

    –    в місті Копенгаген в сім’ї данців народився Іван (Йоганн-Христіан) Матвійович Даль – доктор медицини, генерал-штаб-лікар Чорноморського флоту. Закінчив богословський факультет Єнського університету (1778), досконало володів грецькою, латинською, древньоєврейською мовами. Захистив  дисертацію доктора медицини (1791), працював лікарем кірасирського полку в Гатчинській волості, лікарем гірничого відомства в Лугані (Луганськ). Створив перший лазарет для робітників, став засновником лікувальних закладів на шахтах Луганщини, одним з перших заводських лікарів Донбасу. Згодом переведений до м. Миколаєва у морське відомство. Помер 1821 р. Його син – Володимир Іванович Даль.

    –    засновано Харківську медичну колегію.

    –  уродженець Київщини Петро Погорецький, працюючи викладачем в Московській шпитальній школі,  переклав з німецької на латинську мову один з найбільш відомих тоді в Європі медичний підручник І. Шрайбера, додавши до нього опис жіночих та дитячих хвороб і дуже цікаву передмову.

1773 -  240 років тому   після розпаду Польської Речі Посполитої  (1772) Правобережна Україна перейшла під владу Росії, Галичина відійшла до Австро-угорської монархії; у Львові  при  уряді Намісника Австро-Угорщини створено Крайову санітарну  колегію (комісію); намісник видав "Санітарний патент", який забороняв лікарям і аптекарям виконувати професійні обов’язки без наявності відповідних дипломів. Лікарям заборонялося виготовлення ліків, а аптекарям - самостійне лікування хворих.

    –   у Львові  на базі монастирської лікарні Терезіанського медичного  колегіуму вердиктом австрійського монарха Йосифа ІІ відкрито загальнодоступний міський шпиталь, мав акушерський відділ та відділ для душевнохворих; в кінці Х1Х ст. збудовано спеціальні хірургічний, терапевтичний і акушерський корпуси, в яких пізніше розташовано кафедри лікарського факультету університету.

    –    у Львові протомедик Анджей  Крупіньскі зорганізував перші курси з основ медицини для цирульників і акушерок; в них взяли участь 78 чоловік.

    –      у Львові в місті на 25 тисяч мешканців було 6 лікарів; з них 2 французи, 2 поляки, 1 італієць, 1 чех; в цей час  до цеху львівських цирульників належало 7 майстрів і 33 помічники; лікувальною практикою поза цехом займалися 28 чоловік “партачів-приватників”, які не пройшли підготовки в цехових майстрів; в декретах міської влади підкреслено право “русинів” вступати в члени цеху.

1778     –     235 років тому   в с. Жуки поблизу Полтави в родині священика народився Семен Федорович Гаєвський – доктор медицини, професор патології і терапії. Закінчив філософський клас Катеринославської семінарії, Петербурзьку медико-хірургічну академію (1800). Удосконалювався в університетах та медичних закладах міст Ґалле, Лейпціґ, Єна, Ґеттінген, Бамберґ. Захистив дисертацію «Глисти в кишках людини і давні засоби проти них» (1805). Ад’юнкт і екстраординарний професор клініки внутрішніх хвороб Петербурзької медико-хірургічної академії, вчений секретар Медичної ради (1811-31), лікар шляхетного пансіону при Петербурзькому університеті, директор Медичного департаменту Міністерства внутрішніх справ (1837-42), Почесний лейб-медик (1833). Опублікував низку праць про чуму, холеру, «гнилу нервову гарячку». Помер 1862 р.

    –  у м. Харкові відкрито  першу в Слобідській Україні  державну “губернську кам’яну аптеку з лабораторією”.

    –  у Петербурзі українець Никон Карпинський здійснив епохальне видання латинською мовою першої оригінальної фармакопеї у Росії. Цю фармакопею  перевидали в роках 1782, 1788 та 1799. 

    –   у містечку Цєханові (Польща) видано старовинний підручник з ботаніки “Про рослини та їх склад”, укладений священиком Кшиштофом Клюком; містив відомості про лікарські рослини; використовувався в Україні.

1783 -  230 років тому   український вчений медик Степан Андрієвський, випускник КМА, директор Медико-хірургічної академії в Петербурзі, склав перший в Україні медико-топографічний опис Чернігівської губернії, який став зразком для багатьох наступних праць цього роду. 

    –   український лікар Нестор Максимович-Амбодик, який заснував і очолював Клінічний акушерський інститут в Петербурзі, уклав один з перших “Анатомо-фізіологічний словник”; два роки пізніше видав “Медико-патолого-хірургічний словник”; ці книги стали енциклопедіями медичних знань  ХVІІІ  ст.

    –    у Чернівцях під владою Австрії доктор І. Глабах заснував першу школу  акушерок.

1788  - 225 років тому   за пропозицією Д.С.Самойловича в Єлисаветграді при військовому госпіталі відкрито першу на Лівобережній Україні Медико-хірургічну школу (в тодішніх документах називали її медичним факультетом), вела підготовку лікарів для армії, що діяла на турецькому фронті, проіснувала до 1797 р., за цей час зі школи випущено 250 лікарів і підлікарів.

    –       в часописі „Державні вісті“ у Львові відзначалося, що на медичному факультеті Львівського університету вчиться дуже мало студентів,  на всіх курсах навчалося тільки 7 осіб.

1793  –  220 років тому після другого поділу Польщі і приєднання Поділля до Росії в Житомирі створено лікарську управу, до складу якої входили лікарняний інспектор, лікар-оператор, лікар-акушер, які надавали медичну допомогу людям і тваринам, заготовляли лікарські трави, виявляли вогнища інфекційних захворювань, здійснювали контроль за санітарним станом населених пунктів.

 1798  –    215 років тому   у с. Пологи Переяславського повіту на Полтавщині в сім’ї священика народився Яким Олексійович Чаруківський (Чаруковський) - доктор медицини, військовий лікар і науковець, один із засновників військової медицини в країні. Автор фундаментальної праці в п’яти томах - “Військово-похідна медицина” (1836–37). Останні роки служив у Воронежі. Помер 1848 р.

     –   у повітах  Київської губернії було 9 лікарів; за їхніми даними найчастішими захворюваннями були  хвороби кишок з кривавими проносами, венеричні хвороби, цинга.

     –    у Петербурзі створено Медико-хірургічну академію, в якій українські вчені медики відгравали одну з перший ролей, із восьми заснованих катедр в ній українці посідали п’ять. Першим професором катедри анатомії та фізіології був видатний український вчений медик Нікон Карпинський, професором хірургії — видатний український хірург, вихователь великої кількості хірургів імперії, член Медичної Державної Колегії Яків Саполович; професором патології та терапії —- Григорій Базилевич, який довгий час студіював медицину закордоном; професором ботаніки — видатний український ботанік та фармаколог, почесний член Державної Медичної колегії, Григорій Соболевський; акушерство та судову медицину викладав Григорій Сухарев. Вони відступили свої катедри на користь своїх учнів, теж українських вчених — Петра Загорського, Івана Сміловського, Тимофія Сміловського та Петра Логінова.

    –    в Одесі на Приморському бульварі відкрито Тимчасовий міський шпиталь.

1803 – 210 років тому   у Києві покладено початок стаціонарній родопомочі -  відкрито перший пологовий  будинок («акушергауз»)  на 2 ліжка зі штатною акушеркою; на Кудрявській горі відкрито першу соматичну лікарню; душевнохворих з будинку на Подолі переведено до богоугодних закладів при Кирилівській церкві, чим продовжено формування Київської Кирилівської  психіатричної  лікарні.

   –   засновано бібліотеку Львівської фельдшерської школи (тепер Львівський державний медичний коледж ім. А.Крупинського).

    –   у Києві Опанас Масловський уродженець Чернігівщини, професор медичного класу Києво-Могилянської Академії, видав підручник під назвою „Поучення як лікувати хворих найдешевшими домашніми засобами", дуже вартісний для того часу.

    –  у Петербурзі видано посібник Йосипа  Каменецького, уродженця Чернігівщини - «Короткий порадник про лікування хвороб простими способами» - широко відомий також в Україні; став дуже популярним, до 1864 р. його перевидавали 8 разів, переклали також  на вірменську та грузинську мови.

1808 – 205 років тому уряд Австро-Угорщини поклав керівництво щепленням віспи в Галичині на окружних лікарів.

1813– 200 років тому в Києві під управою «Приказу громадського опікування» були: лікарня для інфекційних хворих (30 осіб), для незаразних хворих (30 осіб), дім для психічних хворих (21 особа), пологовий будинок (2 ліжка), богадільня (50 осіб), друга міська богадільня (100 осіб), Кирилівський інвалідний будинок (50 осіб).

1818  –    195 років тому -  в Одесі для лікарні (існуючої з 1801 р.) побудовано новий будинок, кількість ліжок збільшена до 150, при лікарні відкрито хірургічний відділ, відділ для підкинутих дітей, дім для інвалідів, аптеку.

    –      у Буковині лютувала епідемія холери (також в  1848, 1868, 1883 рр.), важкі матеріальні та побутові умови населення, низький рівень санітарної культури зумовили в кінці 19 ст. смерть майже половини населення від різних епідемій, туберкульозу, венеричних хвороб.

 1823   –  190 років тому  у Києві для лікування і утримування хворих і немічних існували Кирилівський дім інвалідів, Кирилівська богадільня,  Виховний дім, “Акушергауз”, Венерична лікарня,  Шпиталь непричепливих недуг.

     –  в Єлисаветграді (тепер Кіровоград)  відкрито  міську лікарню на 54 ліжок, за лікування в ній треба було платити 30 копійок на день для місцевого населення і 50 для приїжджих.

     –     у м. Полтаві відкрито лікарню.

     –  у м. Одесі засновано уряд «Приказ громадського опікування», на Куяльницькому (Андреєвському) лимані  відкрито першу грязелікарню.

1828 – 185 років тому    в Одесі народився Федір Федорович Ергардт - доктор медицини, професор, декан медичного факультету Університету св. Володимира. Закінчив медичний факультет університету (1853), захистив докторську дисертацію «De articulationibus inter trucum et extremitatem superiorem intercedentibus» (1854). Працював ад’юнктом і екстраординарним професором (1857-79),           з 1879 – заслуженим ординарним професором кафедри «врачебноведения». декан медичного факультету (1865-68 та 1875-83). Ординатор та консультант Кирилівських богоугодних закладів Київського військового госпіталю, що виконували функції науково-допоміжного закладу кафедри судової медицини. Заклав підвалини судової медицини як самостійної дисципліни. Автор 26 наукових праць та 26 судово-медичних досліджень, присвячених анатомії та аспектам судово-психіатричної експертизи, а також історії вітчизняної судової медицини. Помер 1895 р.

1833 – 180 років тому  у Харкові народився Іван Петрович Щолков – лікар-фізіолог, професор (1863-90) та  ректор (1884-90) Харківського університету. Працював в галузі фізіології у Карла Людвіга у Відні. Створив першу в Україні експериментальну лабораторію при кафедрі фізіології, автор підручника з фізіології (1871). Вивчав фізіологію нервової системи, сечовиділення, газообміну. Його учнями були І.Мечников та В.Данилевський. Помер 1909 р.

    –      у Петербурзі засновано Товариство російських лікарів, до якого входили лікарі-українці.

    –     Московські солдати за наказом з Петербурга в один і той же день в усіх мечетях Криму конфіскували всі письмові документи, книги, історичні манускрипти татарською, турецькою та арабською мовами, серед яких було багато матеріалів, що стосувалися Руси-України та її відносин з південними народами, охорони здоров’я; на центральних площах  спалили  папери в багаттях.

    –   у повітових містах Київщини існували шпиталики по 14 ліжок. В Києві на території Кирилівського монастиря був шпиталь, дім для божевільних  і богадільня.

    –   при Одеській міській лікарні відкрито психіатричний відділ.

1838 – 175 років тому  німецький вчений і мандрівник, основоположник антропогеографії  Й.Г.Коль в книзі “Die Ukraine”, виданій в Дрездені, привів дані про гігієнічні заходи та попередження хвороб у нашого народу; писав: “Українець, що  старанно робить туалету, плекає своє  тіло та вбирає козацький або гвардійський однострій, виходить своїм виглядом ніжно-виробленіший і ближчий до досконалості, як росіянин, а також шляхетніший і кращий (від нього)”.

1843 –170 років тому – на медичному факультеті Університету св. Володимира призначено вперше декана, ним став відомий  київський хірург професор В.А.Караваєв,  перший професор медичного факультету. В числі перших  професорів були анатом М.І.Козлов, терапевт Ф.С.Цицурин, хірург І.Ф.Леонов, фізіолог Е.Е.Мірам, терапевт В.В.Беккер, анатом А.П.Вальтер.

    –    в Одесі на Хаджибейському лимані відкрито перше лиманне відділення міської лікарні.

    –    при кафедрі жіночих хвороб Університету св. Володимира відкрито  клініку на 20 ліжок, її організатором та керівником став О.П. Матвєєв.

    –    в Чернівцях з українським і румунським населенням, які стали адміністративним центром Буковини (1779) у новому приміщенні шпиталю перебувало понад 660 хворих, при цьому шпиталі пізніше (1853) відкрито пологовий будинок.

    –     у Петербурзі видано книжку  Булгакова М. «Исторія Кіевской Академіи».

1848 –165 років тому  на медичному факультеті Університету св. Володимира навчалося 299 студентів – 46% всіх студентів університету; в умовах обмеження царатом вищої освіти для жителів України збільшення числа студентів-медиків було зумовлене  цивільними та військовими потребами.

    –    під час революції  у Львові починають виходити україномовні газети «Зоря галицька», орган Головної Руської Ради і антагоністичний їй «Дневник руський», орган Собору Руського, видаваний І. Вагилевичем. «Зоря галицька» видавалася до 1851 на кошти Ставропігійського інституту.

    –     в Університеті св. Володимира розпочато викладання курсу педіатрії (лекції про захворювання дітей) на кафедрі повивальної справи, акушерства і жіночих хвороб; цьому сприяло видання (1847) класичного підручника С.Ф.Хотовицького «Педиятрика».

1853 –160 років тому   у Києві в Університеті св. Володимира відкрито побудований за проектом проф. А.Вальтера (архітектор О.Беретті) на Фундуклеєвській (нині - Б.Хмельницького) вулиці (ч. 37) «Анатомічний театр» медичного факультету для викладання нормальної анатомії, патологічної анатомії та судової  медицини; він був першим в країні, став на той час одним із кращих у світі, дістав назву “Палацу науки”. Сьогодні в цьому будинку знаходиться Національний музей медицини України.

      –    почалася Кримська війна (тривала до 1856 р.), в якій брали участь сестри милосердя, завдяки організації М.І.Пироговим виконували обов'язки по догляду за пораненими, допомагали лікарям при операціях, відали господарством польових шпиталів; це був значний та найяскравіший етап розвитку сестринської справи  у ХІХ ст.

     – у Києві професор акушерства, жіночих і дитячих хвороб Університету св. Володимира Олександр Матвєєв (1816-82) опрацював і впровадив у практику метод профілактики бленореї новонароджених  закапуванням в очі 2% розчину нітрату срібла (метод Матвєєва-Кредо).

     –  на філософському факультеті Львівського університету створено фармацевтичний відділ.

1858  - 155 років тому опікуном Київського навчального округу призначено М.І.Пирогова, який досі був два роки опікуном Одеського округу, де підняв питання про відкриття університету в Одесі; в Києві  постійно клопотався про створення повноцінної університетської клініки і неодноразово звертався з керівництвом університету до уряду із цим питанням,  сприяв розвитку і демократизації освіти на Київщині.

     –    засновано Товариство морських лікарів у Миколаєві.

1863 - 150 років тому   в с. Купиваха  Богодухівського повіту на Харківщині народився Микола Федорович Білоусів (рос. – Белоусов) - біолог, професор кафедри зоології Харківського університету, автор численних праць з порівняльної фізіології та зоології, видав підручник загальної патології. Започаткував праці з проблеми старіння, які продовжив О.В.Нагорний. Був членом Медичної секції Харківського наукового товариства, очолював Мечніковський комітет, покликаний увічнити пам’ять всесвітньо відомого вченого. В 30-х роках публікував праці українською мовою. В УРЕ не представлений. Помер в забутті 1942 р.

    –    у м. Миколаєві народився Всеволод Гармашів - військовий лікар,  генерал медично-санітарної служби царської армії. З 1922 р. на еміграції в Чехословаччині, професор біології та гігієни і ректор (1930–33) Українського вищого педагогічного інституту в Празі. Заснував у Чехословаччині клінічні санаторії для емігрантів. Помер 1953 р.

    –    влада Росії затвердила новий університетський устав, який дав третій етап розвитку Харківського університету, частково відновлював університетську автономію, давав право раді професорів обирати ректора, однак надалі не  допускав жінок до навчання в університетах, навіть вільнослухачами, зокрема на медичних факультетах Харківського і Київського університетів.

    --   вийшла книга І.М.Сєченова «Рефлекси головного мозку», яка мала вплив на формування матеріалістичного погляду лікарів.

    –    в Одесі при міській лікарні створено перший в країні самостійний спеціалізований урологічний відділ на 25 ліжок для хворих з камінцями сечостатевої системи;  на Куяльницькому лимані відкрито  перший заклад купалень.

    –   професор кафедри оперативної хірургії Університету св. Володимира Ю.К.Шимановський опрацював метод операції кістково-пластичної  ампутації стегна (операція Грітті-Шимановського).

      –    у Харкові відкрито  амбулаторію  Харківського медичного товариства для приходящих хворих.

      –      харківський вчений О.Я.Данілевський відкрив трипсин.

      –   вийшов циркуляр міністра внутрішніх справ Росії П.Валуєва про заборону видавати підручники, літературу для народного читання та книжки релігійного змісту українською мовою: "Української мови не було, немає і бути не може, а хто цього не розуміє - ворог Росії". Заборонено ввіз і поширення в імперії львівської газети "Мета", в якій публікувалися матеріали про здоров’я людей.

1868 –145 років тому   народився Олекса Білоус, військовий лікар, громадський і державний діяч, керівник Міністерства і заступник Міністра народного здоров’я в уряді УНР (1919). Працював на Харківщині, Поділлі, в Бессарабії, організував боротьбу з епідеміями, написав низку праць з епідеміології та профілактики інфекційних недуг. Брав активну участь в Українській національній революції, з 1920 р. працював в місії УНР в Бухаресті, завідував відділом допомоги емігрантам з України; потім – на Поділлі (1922); у Празі (1924–27), на Закарпатті. Один з фундаторів і найбільш активних членів Спілки українських лікарів у Чехословаччині. Помер в Парижі 1929 р. (за іншими даними 1934 р.).

     –    в с. Солотвин Богородчанського повіту на Прикарпатті в учительській сім’ї народився Володимир Янович - лікар і громадсько-культурний діяч. Медичну освіту здобув у Віденському університеті, провадив приватну практику у Станіславові. Голова філії “Просвіти”, меценат, за свої кошти створив “Селянську бурсу” для гімназистів, один із засновників Українського лікарського товариства, “Кредитової спілки”, товариств “Сокіл”, “Зоря”. В період ЗУНРу очолював повітовий відділ влади, був головою санітарного відділу міської управи. Помер 23 грудня 1931 р.

     –    у Харківському університеті відкрито самостійну кафедру очних хвороб, очолив її проф. Л.Л.Гіршман – учень Е.Дюбуа-Реймона, Р.Вірхова, Г.Гельмгольца.

     – в медичному журналі професора Університету св. Володимира А.П.Вальтера з’явилося перше на території України повідомлення про відкриття  Д.Лістером (1865)  асептики і антисептики, в найближчі роки почалося їх застосування, наукове дослідження і впровадження в практику.

     –     за царським дозволом після тривалого прохання науковців  почали функціонувати Товариства природознавців при Київському, Харківському, Новоросійському (Одеському), Петербурзькому та Казанському університетах, створені завдяки рішенню Першого з’їзду природознавців, надалі вчені стали ініціаторами та активними учасниками наступних з’їздів.

     –    у Київській, Волинській та Подільській губерніях засновані спеціальні “медичні  частини”, що поклало початок розвитку сільської медицини.

     –    в Єлисаветграді засновано медичне товариство.

     –   в м. Чернівцях від епідемії холери померло 2300 чоловік із 33 тисяч мешканців міста.

     –    засновано Медичне зібрання Керченських лікарів.

     –   у Львові засновано Товариство лікарів Галичини,  до якого  входили .переважно німецькі, польські та єврейські лікарі; в ньому   були одиниці лікарів-українців.

    –    Павло   Пелехін, нащадок старовинного козацького роду, професор  судової медицини Петербурзької медико-хірургічної академії, опублікував працю "Успіх нових ідей в хірургії при лікуванні ран, складних переломів і гнійних накопичень", в ній першим в Російській імперії описав та активно пропагував метод антисептики Дж. Лістера.

    –      у м. Львові засновано Галицьке товариство аптекарів, яке  об’єднувало переважно фахівців німецької, польської та єврейської національності.

    –    у Чернігові при губернській земській управі засновано фельдшерську школу, в Козелецькому земстві Чернігівської губернії відкрито одну з перших земську лікарню.

    –   у Сімферополі  засновано Таврійське медико-фармацевтичне товариство.

      –    у Херсоні засновано лікарське товариство.

      – Київ охопила тифозна епідемія, досліджував її учень С.П.Боткіна В.Т.Покровський, опублікував працю «Епідемія тифозних хвороб в Києві».

      – Олександрівське (тепер Запоріжжя) земське зібрання прийняло постанову про відкриття земських лікарських установ і запрошення в повіт 8 лікарів і 16 фельдшерів та закріплення за ними санітарних ділянок.

1873 - 140 років тому   в с. Мазепинці Васильківського повіту на Київщині у сім’ї священика народився Євген Черняхівський (молодший брат Олександра Черняхівського) - лікар-хірург, професор і перший ректор Київського медичного інституту (1920-21), завідувач кафедри загальної (1921-22) та факультетської (1923-29) хірургії. Був секретарем першого в Україні Київського хірургічного товариства, заступником голови Медичної секції при ВУАН. Талановитий  педагог, впровадив нові лекційні курси з хірургії, підготував сотні висококваліфікованих фахівців і кількох професорів, засновник української наукової школи хірургів. У 1918 р. - професор кафедри клінічної хірургії медичного факультету першого Українського державного університету, започаткував викладання хірургії українською мовою. Видав два томи першого українського підручника з хірургії, провів першу в Києві операцію зашивання рани серця, працював над перещепленням нирки (1914), розробив методику судинних швів, способи лікування абсцесів печінки, гриж, гангрени кінцівок, виразки 12-палої кишки. Одним із перших хірургів в Україні застосував трепанацію черепа при гнійному цереброспінальному менінгіті. У 1929 р. усунутий режимом від роботи в інституті. Помер в забутті у 1938 р. Ім’я і праці вченого в УРСР переважно замовчувалися.

    –     в с. Угнів біля Рави-Руської на Львівщині в сім’ї священика народився Олександр Козакевич - лікар і громадський діяч в Коломиї. Ініціатор і голова комітету із заснування Українського лікарського товариства (УЛТ) в Галичині (1910), сотник УГА. Співзасновник і голова філії Українського гігієнічного товариства в Коломиї, автор низки наукових статей. Помер 8 січня 1952 р.

     –    у м. Дрогобич в сім’ї гімназійного вчителя народився Ярослав Грушкевич – лікар-офтальмолог і громадсько-культурний діяч. Закінчив медичний та філософський факультети Львівського університету (1900), спеціалізувався з офтальмології в клініках Берліна, Відня, Праги, Львова. Провадив приватну лікарську окулістичну практику у Львові, Тернополі, Станіславові. Під час першої світової війни працював у австрійських гарнізонних шпиталях, в часи ЗУНР – в українському шпиталі, опісля -  у Станіславові (тепер Івано-Франківськ). Публікував наукові та науково-популярні праці, співавтор Української загальної енциклопедії, викладав гігієну в Українській чоловічій гімназії, очолював місцеве гігієнічне товариство. Був єдиним українським офтальмологом Галичини, убогих і сиріт лікував безплатно. Очолював ювілейний комітет до святкування 100-літніх уродин Т.Шевченка. В радянський час працював у обласній лікарні і обласному відділі охорони здоров’я. Помер 23 липня 1964 р.

    –  в м. Берліні (Німеччина) народився Семен Іванович Златогоров – професор-мікробіолог, єврей. Закінчив Військово-медичну академію в Санкт-Петербурзі (1897), доктор медицини (1900). Директор Українського санітарно-бактеріологічного інституту.(1924-28), ліквідував епідемію черевного тифу на Донбасі та в Дніпропетровській обл. Працював в закордонних відрядженнях в лабораторіях Берліна, Відня, Лозанни, Парижа, Нью-Йорка. Заснував Українське відділення Міжнародного товариства мікробіологів (1927). Автор монографій, статей, наукових звітів, нарисів про історію науки. З 1929 р. в Ленінграді, член-кор. АН СРСР, заарештований  1930 р. Стан здоров’я погіршився, помер 17 березня 1931 р.

    –      у Харківському університеті   засновано кафедру гігієни.

    –  український лікар Нестор Амбодик-Максимович, син священика з Полтавщини, випускник КМА, доктор медицини Страсбурзького університету, перший професор акушерства в країні («батько російського акушерства») видав у Петербурзі книгу «Анатомо-фізіологічний словник».

    –      в Одесі засновано Фармацевтичну спілку.

    –    управою м. Олександрівська (тепер Запоріжжя) сформована лікарняна ділянка, у місті працювала військова тимчасова лікарня на 25 штатних і 10 позаштатних ліжок.

    –   при Харківському медичному  товаристві зорганізовано перше в Україні Бюро санітарної  статистики, яке склало одні з перших у країні медико-топографічні описи низки районів, брало участь в санітарному впорядкуванні Харкова і губернії, у боротьбі з епідеміями.

    –      у Карпатах місцевість Синяк в районі гори Синяк, недалеко від Мукачева, проголошена курортом; збудовано “Купальний дім”, пізніше “Мисливський дім”, стали розвивати бальнеокліматичний курорт, досліджували  мінеральні води, збудували санаторій “Синяк”.

    –  у Лондоні на Міжнародній виставці нагороджено Золотою медаллю -професора Харківського університету І.П.Лазаревича  за створені ним акушерські та гінекологічні інструменти.

    –   у Петербурзі видано книгу Купріянова Н. «Историческій очеркъ состоянія . медицины въ царствованіе Екатерины П.»

1873…1876 -  на українських землях відбулися  перші в Російській імперії губерніальні з’їзди лікарів Бессарабії та Таврії, Херсонської та Харківської губерній; обговорювали переважно питання організації медичної допомоги та захворюваності населення.

1878 – 135 років тому у Києві засновник і професор кафедри гістології, ембріології та порівняльної анатомії Петро І.Перемежко (1833–93) відкрив явище мітозу у тваринних організмів, вперше описав нервові утворення – пропріорецептори.

    –   у Кам’янці-Подільському почав працювати старшим лікарем нової міської лікарні, завідувачем хірургічного відділення Едмунд Фаренгольц (закінчив Київський університет), розвинув блискучу хірургічну діяльність,  успішно використовував і популяризував Лістерівський протигнильний метод лікування при операціях на органах черевної порожнини, ім’я його стало відоме далеко за межами України.

    –   відбулося офіційне відкриття курорту Моршин з участю Краківського бальнеологічного товариства, організовано клімато- і водолікування, за сезон приїжджало біля 40 осіб.

    –    у Львові у виданні Просвіти з друкарні НТШ  вийшла книжечка „Про життє” – перше в Галичині науково-популярне видання українською мовою на медичні теми.

    –    у Золочеві на Львівщині редактор М.Заградник заснував часопис «Кур’єр аптекарський», виходив 1 рік. 

1883 – 130 років тому   в с. Новоселиця біля Чигирина народився Микола Кудрицький - лікар-гігієніст, старший асистент кафедри професійної гігієни Київського медичного інституту (1922-29), автор наукових праць з гігієни і посібника, активний учасник українських лікарських організацій в період УНР, член Центральної Ради. Закінчив медичний факультет Київського університету, викладав студентам української лектури. Репресований більшовиками у сфабрикованому ГПУ процесі “СВУ” (1929-30), дальша доля невідома.

    –    на Моравах (Чехія) народився Рудольф Вейґль – доктор філософії Львівського університету, зоолог, організатор і довголітній керівник Закладу (інституту) біології лікарського відділу Львівського університету (1920–45). У 1918-20 рр. очолював військову бактеріологічну лабораторію в Перемишлі. Створив у Львові науковий центр вивчення висипного тифу, праці його привернули увагу фахівців усього світу. Налагодив лабораторне вирощування вошей (біля 300 000 в місяць) та першим розпочав продукцію протитифозної вакцини, яку висилав до ряду країн світу; зібрав взірці збудників із інших країн, до його лабораторії приїздили вчені з різних частин світу. Опублікував понад 20 праць про висипний тиф, доказав у досліді значення Рікетсії Провачека, відкрив спосіб зараження вошей без посередництва людини, першим виготовив ефективну вакцину проти висипного тифу. Після 1945 р. виїхав до Польщі, працював у Краківському університеті. Помер 11 серпня 1957 р.

    –    в Станіславові (нині – Івано-Франківськ) народився Здзіслав Штойсінґ – доктор медицини, професор і керівник Закладу гігієни Львівського університету (1919–45). Закінчив лікарський факультет Львівського університету (1910), автор низки праць фармакологічного характеру. За польської влади був куратором української Медичної громади, пізніше очолював комісію по перездачі іспитів в окупаційних фахових курсах, лояльно ставився до українських студентів. Помер 24 липня 1952 р. у Вроцлаві.

     –   професор Г.Є Рейн обраний завідувачем кафедри акушерства і жіночих хвороб Університету св. Володимира, організував будівництво нової  клініки, модернізував структуру стаціонару, велику увагу приділяв амбулаторному прийому хворих; на кафедрі  навчалось уже 945 студентів.

     –    в Одесі відбувся  7-й з’їзд природознавців, на якому  Ілля Мечников виголосив історичну доповідь “Про цілющі сили організму”, в котрій  обґрунтував свою теорію про імунітет; в цьому ж році він зробив перше повідомлення про клітинну теорію імунітету, опублікувавши матеріали про фагоцитоз. Заслухано 236 доповідей, вперше почала працювати секція земської медицини, яку очолював Й.Й.Мочутковський.

     –   одеський мікробіолог Володимир Хавкін створив вакцину для активної імунізації проти холери (вакцина  Хавкіна).

     – професор ботаніки Харківського університету Лев Семенович Ценковський (1882-87), відомий протозоолог і бактеріолог, опрацював власний метод виготовлення вакцини проти сибірки, яка виявилася ефективнішою за вакцину Л.Пастера, використовується досі.

    –     у Львові Медичну колегію з дворічним періодом навчання реорганізовано в Медико-хірургічну школу з трирічним навчанням.

   –      у Харкові засновано журнал “Архів психіатрії, неврології та судової психопатії”,  виходив російською мовою до 1899 р.

    –   у Петербурзі видано книгу Я. А. Чистовича «Исторія первыхъ медицинскихъ школъ въ Россіи».

    –    у м. Берегово (Закарпаття)  за влади Угорського королівства Австро-Угорської монархії почало діяти Закарпатське товариство Червоного Хреста, засноване (14 серпня 1881 р.) спільнотами жінок, початковим завданням якого постановили популяризацію ідей Червоного Хреста серед населення та залучення нових членів.

    –      Першу міську лікарню м. Кременчук, одну з найкращих на українських землях, очолив (на 30 років) Овксентій Богаєвський – видатний лікар і громадський діяч, робив операції очні, гінекологічні, вушні, резекції шлунка у хворого на рак; створив школу хірургів, написав 87 наукових праць; був удостоєний звання доктора медицини без захисту дисертації; очолював (1904-13) засновану ним жіночу акушерсько-фельдшерську школу.

    –     в Чернівцях за проектом Австрійського уряду у зв’язку з високим рівнем захворюваності та смертності населення розпочато будівництво Центральної, або Буковинської крайової загальної публічної лікарні на 250 ліжок. 

1883…1884 – київський лікар А.Л.Рава вперше експериментально розробив ефективне зшивання нервів м’язів антагоністів.

1888 – 125 років тому в с. Клевань Рівненського повіту на Волині народився Лаврентій Серветник  – фельдшер, громадський діяч, посол Волині до Польського сейму. Закінчив Житомирську фельдшерську школу (1909), працював в Острозькому повіті, служив у царській армії (1910-13), займався приватною практикою. Працював на цукрозаводі в Костополі (1923-37), брав активну участь в громадському житті. Обраний послом до польського сейму від Блоку національних меншин (1928), виконував функції віцебургомістра м. Костополя (1929-33). Учасник Волинського Українського об’єднання (1937). Після приходу радянської влади репресований комуністичним режимом, заарештований НКВС 1940 р,. ув’язнений на 8 років. Дальша доля невідома. Реабілітований 1989 р.

    –  в Києві в Університеті св. Володимира побудовано акушерську клініку.

    –   уряд Австро-Угорщини прийняв закон «Про організацію публічної санітарної служби у громадах воєводства Буковини»; Буковина поділялась на окремі санітарні округи (волості), в кожному із яких вводилась посада громадського лікаря, якого утримувала своїм коштом громада; посаду громадського лікаря за конкурсом міг обійняти тільки лікар, котрий мав відповідну вимогам медичну підготовку та знав мову, якою розмовляла більшість населення округу.

    –   одеський мікробіолог Володимир Хавкін створив  живу вакцину  для активної імунізації проти холери та випробував її на собі.

    –      київський лікар Володимир К.Високович (згодом професор патанатомії  Університету св. Володимира) встановив цитотоксичну дію  бактеріальних токсинів і значення антитоксичного імунітету.

    –     в Одесі І.Р.Вальтух заснував першу на українських землях ортопедичну лікарню.

    –    одеський мікробіолог М.Ф. Гамалія відкрив холероподібний пташиний вібріон  і створив протихолерну вакцину.

    –    київський  лікар Микола Волкович, згодом професор хірургії Університету св. Володимира, відкрив і вивчив збудника риносклероми (паличка Волковича-Фріша).

    –    у Харкові професори університету брати Олександр і Василь Данилевські заснували перше в країні фізіологічне видання “Фізіологічний збірник”.

    –   у Чернігові доктор Святловський Є.В. почав видавати медичний журнал “Земський лікар” (виходив до 1894 р.), наступного року тут почала виходити “Лікарсько-санітарна хроніка Чернігівської губернії”.

    –     український вчений професор Празького університету Іван Горбачевський відкрив фермент ксантиноксидазу.

    –     вийшов Указ царя Олександра III "Про заборону вживання в офіційних установах української мови та хрещення українськими іменами".

1893 - 120 років тому  -  в Університеті св. Володимира В.П.Образцов очолив кафедру госпітальної терапії і клініку, виконав серію новаторських робіт, результатом яких було створення методу дослідження черевної порожнини, що згодом отримав назву методичної, глибокої, ковзної пальпації. Він описав також ряд супроводжуючих пальпацію акустичних феноменів; широко застосовував спосіб безпосередньої аускультації серця вухом, який дозволяв виявити складну серцеву патологію.

    –     Д.К.Заболотний і  І.Г.Савченко  встановили епідеміологічне значення факту бацилоношення та  експериментально підтвердили можливість бацилоношення  холерних вібріонів; провели на собі дослід з вивченням ефективності перорального введення холерної вакцини, який вперше в світі доказав можливість протихолерної вакцинації, започаткували ентеровакцинацію для профілактики кишкових інфекцій.

    –    видатний одеський мікробіолог і епідеміолог В.А.Хавкін по проханню уряду Великобританії виїхав з Парижа до Індії для боротьби з епідемією холери, заснував в Бомбеї бактеріологічний інститут, якому надали його ім’я.

    –  у Києві на кошти українського промисловця  і мецената М.Терещенка відкрито безкоштовну лікарню для чорноробочих - “Чорноробську лікарню”, благодійний  заклад “Крапля молока” – перший такого типу в Російській імперії.

    –    у Харкові створено відділення Російського товариства охорони народного здоров‘я, при університеті засновано Товариство наукової медицини і гігієни.

    –   у Кракові вийшла книга Й.Талько-Гринцевича “Нариси  народного лічництва на Русі” (польською мовою).

    –  у львівському українському часописі “Зоря” молодий київський  лікар О.Черняхівський опублікував цикл із 5 статей на тему “Нарис сучасного вчення про бактерії”.

    –    надрукована докторська дисертація М.Ф.Гамалії “Етіологія холери з точки зору експериментальної патології “. 

    –     засновано Товариство російських лікарів міста Одеси.

    –  у  Херсоні утворилася громада сестер милосердя як частина Російського товариства  Червоного Хреста.

1898 - 115 років тому в с. Безсади на Полтавщині в сім’ї священика народився Борис Юрійович Андрієвський - хірург і трансфузіолог, доктор медичних наук, професор кафедри хірургії Всеукраїнського інституту вдосконалення лікарів у Харкові (1938), згодом професор хірургії Дніпропетровського медичного інституту (з 1939 р.). Винайшов кровозамінний розчин “Українфузин”, автор біля 30 наукових праць (переважно українською мовою) з питань кровозамінних розчинів, хірургії шлунку, печінки, трансплантації сечоводів, лікування туберкульозного перитоніту, резекції суглобів. Був у числі організаторів і професорів медичного інституту в окупованому Дніпропетровську, професором медичних фахових курсів у Львові (1943-44), лікував поранених українських вояків. Опісля - хірург на еміграції в США. Заснував Українську суспільно-харитативну службу в Мюнхені, член НТШ і УВАН, ініціатор створення Українського лікарського товариства в Німеччині, очолював Політичну раду закордонних частин ОУН. Помер в Клівленді (штат Огайо) 20 жовтня 1962 р. В УРСР був у числі замовчуваних вчених.

• у Львові народилася Софія Парфанович-Волчук - лікар-гінеколог і громадський діяч в Галичині, пізніше на еміграції. Працювала у Львові, в загальному шпиталі та Народній лічниці, активний член Українського гігієнічного товариства. Розвинула широко антиалкогольну пропаганду, заснувала і провадила антиалкогольне товариство “Відродження” і редагувала часопис “Відродження”. Виступала за збереження здоров’я матері і дитини, за права жінки на фахову працю. Автор наукових і науково-популярних праць, понад 10 книжок, а також художніх творів. На еміграції в Німеччині та США продовжувала працювати за фахом і займатися письменницькою творчістю. Померла 27 грудня 1968 р.
• в м. Пензі народився Мирон Самуїлович Туркельтауб - радянський терапевт, професор, завідувач кафедри шпитальної терапії медичного факультету Ужгородського університету (з 1955 р.). Закінчив Харківський медінститут, працював у Москві, Одесі, Архангельску. Наукові праці в галузі кардіології, ревматології, дії кліматичних факторів та мінеральних вод. Помер 1981 р.
• у Києві професор Університету св. Володимира В.К.Високович  одним з перших в Європі застосував профілактичну вакцину проти черевного тифу.
• Д.Заболотний здійснив експедицію до Монголії для боротьби з епідемією чуми, розробив гіпотезу про існування у природі осередків чуми, де зберігаються мікроби (серед диких гризунів), згодом опублікував фундаментальні праці. Організував при Петербурзькому жіночому медичному інституті і очолив  першу в Росії самостійну кафедру медичної бактеріології, видав лекції «Основи загальної мікробіології» (1902-03).
• у Львові професор лікарського факультету університету Е.Махек очолив відкриту  кафедру очних хвороб, заснував Львівське наукове офтальмологічне товариство.
• в Чернівцях, де за Австро-Угорщини діяв важливий видавничий центр української літератури, Денис Лук’янович та В.Будзиновський видали  книжку «Листи з чужини» - нариси Ярослава Окуневського – корабельного лікаря Австро-Угорського військового флоту, пізніше контр-адмірала медицини флоту.
• Одеський мікробіолог М.Ф.Гамалія, пізніший директор Одеського бактеріологічного інституту,  відкрив явище лізису бактерій.
• у Львові д-р Євген Озаркевич заснував в НТШ перше науково-медичне видання українською мовою - журнал “Лікарський збірник”, почав систематично публікувати у ньому наукові праці, українську медичну термінологію, реферати нових  медичних праць із європейських наукових медичних журналів; цим започаткував також українське медичне реферативне видання. Виходив до 1902 р., після відновлення НТШ Я.В.Ганіткевич заснував нову серію (1991).
• в Чернівцях помер доктор медицини  Володимир Залозецький,  видатний лікар Буковини, перший головний хірург Чернівецького міського шпиталю,  голова медичного товариства Буковини, член Буковинської крайової санітарної ради.
• у м. Кременчуці відкрито військовий госпіталь.
• за Австро-Угорської влади у Львові на медичному факультеті університету працювало 14 професорів, 12 доцентів і 14 асистентів, серед них жодного українця, переважали поляки, були німці та євреї. Засновано чотири нові медичні кафедри: акушерства і гінекології (проф. А.Марс), шкірно-венеричних хвороб (проф. В.Лукасевич), очних хвороб (проф. Е.Махек), судової медицини (проф. В.Сєрадський). На факультеті навчалося 156 студентів.

1903   –   110 років тому  – в м. Коломиї в Галичині в родині відомого літератора народилася Володимира Крушельницька - лікар-дерматовенеролог, доктор медицини Віденського університету, публіцист і перекладач у Львові, співредактор і автор журналу “Відродження”. У 1931 р. Виїхала в УРСР,  аспірант та науковий працівник Харківського інституту венерології та дерматології, захистила ще одну дисертацію на ступінь доктора медичних і фізіологічних наук (1934). 14 грудня 1934 р. заарештована ГПУ, заслана на 5 років до Біломорсько-Балтійського табору, незабаром переведена до Соловецького табору ГУЛАГу. Розстріляна в Сандормоху 8 грудня 1937 р. Реабілітована у 1958 р.

• в Університеті св. Володимира кафедру неврології і психіатрії розподілено на дві самостійні кафедри – нервових хвороб і психіатрії; на базі кафедри гігієни університету організовано курс епідеміології та санітарної статистики, який читав проф. О. Корчак-Чепурківський.
• М.М.Волкович вперше успішно виконав вільну пластику черепа з приводу грижі головного мозку.
• Д.К.Заболотний  вперше почав на мавпах  експериментальне вивчення сифілісу.
• в  Криму створено одне з перших товариств боротьби з туберкульозом.
• проведено обстеження населення чотирьох сіл під Чернівцями, понад 40 відсотків дітей хворіло на зоб, зі  145 опитаних дітей 89 недостатньо харчувалися. 
• уродженець Одеси О.М.Безредка, працюючи в Інституті Пастера в Парижі, відкрив антивіруси (антивіруси Безредки).
• в Одесі з ініціативи Я.Ю.Бардаха відкрито  станцію швидкої медичної  допомоги – одну з перших в країні.
• в м. Одесі з пригородами народжуваність становила 29,3 на 1000 жителів, в границях міста – 28,1, а в пригородах – 50,2; найбільша народжуваність спостерігалася у міщан і селян, найменша – у купців, дворян і духовенства.
• у Києві  вийшла  фундаментальна праця  В.Ю.Чаговця - "Нариси електричних явищ на живих тканинах з точки зору найновіших фізико-хімічних теорій”, якою він заклав основи електрофізіології в Україні.
•  у Київській, Волинській  та Подільській губерніях почато передавати медичні заклади від «Приказів громадського  опікування» у відання земств;  на Черкащині  всі медичні заклади передані Київському та іншим губернським і повітовим комітетам у справах земського господарства.
• в Лебедині на Слобожанщині   відкрито один з перших самостійний хірургічний відділ Лебединської земської лікарні, нині – хірургічне відділення Лебединської центральної районної лікарні.

1908 - 105 років тому  -  у с. Рудники на Львівщині в сім’ї священика народився Борис Яворський - лікар загальної практики в Україні, в роки визвольної боротьби – лікар УПА. Був засуджений польським військовим трибуналом, після звільнення працював у Валбжиху (Польща). Помер 27 травня 1977 р.

• у Харкові Н.І.Неві заснувала приватні вищі жіночі курси, за 2 роки вони припинилися, на їх місце створено Жіночий медичний інститут, директором обрано В.Я.Данилевського.
• у Києві засновано перше в Україні товариство хірургів, його ініціатор і багатолітній керівник – проф. М.М.Волкович (очолював його до кінця життя, 1928), секретарями стали українці Г.С.Іваницький і Є.Г.Черняхівський, пізніше заборонені та замовчувані тоталітарним режимом.
• Ілля Мечников та П.Ерліх створили в Інституті Пастера теорію імунітету.
• у Львівському університеті вперше звання професора отримав на  кафедрі акушерства і гінекології українець Адам Соловій – уродженець Сокальщини.
• у Чернівцях під владою Австро-Угорщини лікарі Модест Попеску та Октавіан Георгіян заснували станцію боротьби зі сказом.
• Харківський бактеріологічний інститут очолив доктор медицини С.В.Коршун, вихованець Харківського університету, учень В.Високовича; зайнявся одержанням профілактичних препаратів, зокрема суміші дифтерійного токсину з антитоксином.
• в Одесі В.П. Філатов розробив метод  еластотонометрії; на Куликовому полі побудовано пологовий будинок.
• медичні факультети Київського, Харківського та Одеського університетів випустили 313 лікарів, що становило 23,9% загального випуску лікарів у Російській імперії.
• організовано Полтавське товариство боротьби з чахоткою (туберкульозом).
• у Києві в Українському науковому товаристві (УНТ) створено природничо-лікарську секцію, головою якої обрано доктора Мартирія Галина.  Протягом  року відбулося 10 засідань секції, яка почала розвивати українську  медичну науку. З доповідями українською мовою виступали О.Корчак-Чепурківський – про мальтузіанство і неомальтузіанство з погляду соціальної гігієни, М. Галин - про грижі, Ф.Вовк - про палеолітичні знахідки.
• українські лікарі Галичини Т.Гвоздецький, І.Бережницький та К.Танячкевич взяли участь у з’їзді слов’янських лікарів у Празі, виголосили українською мовою привітання делегатам.
• вперше на українських землях лікар Єлисаветградської повітової лікарні О.А.Юцевич повідомив про лікування кровотечної виразки оперативним шляхом.
• Іллі Мечникову присуджена Нобелівська премія з фізіології й медицини за відкриття фагоцитозу та опрацювання фагоцитарної теорії; вперше цю найвищу нагороду у світі отримав вчений українського походження, уродженець Харківщини, випускник Харківського університету.
• М.Гамалія запропонував термін «дезінсекція» - знищення ектопаразитів в оточенні людини на відміну від дезінфекції – знищення мікробів, розробив комплекс дезінсекційних засобів – механічних, фізичних, хімічних.
• в м. Нова Ушиця біля Проскурова (тепер Хмельницький) збудовано земську лікарню на 20 ліжок.
• в Ужгороді під час належності Підкарпатської Русі до Чехословацької республіки почата широка будівельна програма епідеміологічного павільйону та величезного на ті часи трьохповерхового хірургічного павільйону, поступово збудовано лікарню, яка була основним лікувальним закладом краю.

1908  – 1910 –   в Чернівцях на кошти підприємців Германа та Мозеса Фішерів побудовано дитячу лікарню на 40 ліжок, архітектурний  ансамбль розроблявся архітектором Вільгельмом Кемплером за участю доктора В.Філіповича; оснащена привезеними з Відня новітніми діагностично – лікувальними приладами та меблями розпочала свою діяльність як одна із найкращих у Європі лікарень. Перед центральним корпусом встановлено скульптурну групу «Харита» Теодора Штундля.

1913 – 100 років тому  в Одесі В.П.Філатов почав застосовувати нові методи оперативного лікування очних недуг - заміну непрозорої рогової оболонки оболонкою померлих.

• вийшла книга І.І.Мечникова "Сорок років пошуку раціонального світогляду".
•  на Наддніпрянщині підготовлено 1336 лікарів, що становило 47% від загального числа підготовлених лікарів у Російській імперії; зокрема підготували: Київський університет – 424, Київські жіночі медичні курси – 165, Харківський університет – 336, Харківські жіночі медичні курси – 240, Одеський університет – 171.
• у Чернівцях за Австро-Угорщини пологовий будинок переведено у будинок Крайової агрошколи на вул. Семигородській (теперішня вул. Головна, 129), збільшено його місткість до 75 ліжок і за європейським зразком обладнано пологовий зал, септичну й асептичну палати для операцій та 14 звичайних палат.
• в м. Олександрівську (тепер Запоріжжя) працювало шість невеликих лікарень з бараками для інфекційних хворих на 250 ліжок.
• при  Харківському, Чернігівському та Катеринославському земствах відкрито бактеріологічні інститути (лабораторії).
• у Подільській губернії із призовників визнано нездатними до військової служби 35,5%; з них зовсім нездатними до військової служби признано 12,5%,  зараховано в ополчення 2-го розряду із-за хвороб і тілесних недостатків – 7,7%, дана відстрочка для поправи здоров`я – 15,1%.
• на території Наддніпрянської України було 1514 лікарень із 52 585 ліжками; 21 приватний санаторій на 60 місць, 1344 амбулаторних установ, 50 здоровпунктів та 1159 фельдшерсько-акушерських пунктів. Працювало 8539 лікарів, з них 1300 - зубних; середнього медперсоналу було  15043, фармацевтів – 1008. На 10000 населення припадали 3 лікарі.
• на Наддніпрянщині народжуваність становила 44.1, смертність – 25,2; природний приріст становив 18,9  (в  УРСР приріст населення був значно нижчим, найбільш виразно він почав знижуватися з 1958 р., протягом 8 років знизився з 14,1 до 8,1).
• в аптечній мережі  східноукраїнських земель працювало     2009 фармацевтів.
• населення Києва становило 595 000 чоловік.
• в Черкаський повіт для боротьби з епідемією висипного тифу направлена К.М.Никотчева – перша жінка-лікар на Черкащині.
• у Кам`янці-Подільському губернська земська лікарня мала     7 відділів на 240 ліжок.
• Харківська фельдшерсько-акушерська земська школа була відзначена на Всеросійській гігієнічній виставці у Петербурзі срібною медаллю за представлені картограми та журнали практичних робіт учеників.
• у Відні на 3-й Міжнародній фармацевтичній виставці продукція Львівської фармацевтичної фабрики “Лаокон” була відзначена золотою медаллю.
• на території України, яка входила до складу Росії, було 1043 земські лікарські   дільниці, працювало близько 300 хірургів, 40% їх були незабаром мобілізовані.
• на засіданнях медичної секції УНТ в Києві  заслухано доповіді українською  мовою: М.Коса - "Хиби очей у новобранців", О.Кобзаренка - "Матеріяли до питання про діяльність периферичних кров’яних жил та про ролю їх в акті коловороту крові", Є.Черняхівського - "До питання про шво кров’яних жил при гоїнні аневризм", Г.Квятковського - "Два випадки численних пухирних глистів cysticercus cellulosae в головнім мозку  та м’якій оболонці", Є. Лукасевича - "Tumor  malignus pulmonis dextri". Члени секції активно розвивали українську медичну термінологію, формували українську  національну медичну науку.
• харківський анатом, керівник кафедри анатомії Харківського університету В.П.Воробйов описав поверхневе нервове сплетення серця (Воробйовське сплетення).
• у Львові почали працювати нові павільйони інфекційного відділення Крайового закладу для заразних хворих при Загальному крайовому шпиталі, побудовані з врахуванням високих на ті часи протиепідемічних і санітарно-гігієнічних вимог.
• в Єлисаветграді нараховувалось 8 лікарень на 264 ліжок, 56 лікарів, 15 зубних лікарів, 40 осіб середнього медичного персоналу.
• у Львові в газеті “Здоров'я” (ч. 8) опубліковано повідомлення: “Нові лікарі-українці. Випускники Омелян Кордасевич із Сянока і Максим Музика зі Львова одержали в університеті у Львові ступінь  докторів всіх наук лікарських”.
• в м. Житомирі завершено будівництво Першої міської лікарні,  проведено третю нараду лікарів і представників земств.
• у Кременці Волинської губернії (під владою Росії) земська повітова управа  розгорнула 10 лікарських дільниць, ввела посаду санітарного лікаря.
• в Одесі спалахнула епідемія чуми, за пів року захворіло 3022 особи, померло 2407 – 1/12 частина населення.

   1913/1914 – у навчальному році на медичному факультеті Львівського університету навчалося 739 студентів, в 5 разів більше за усі попередні роки.