Незважаючи на катастрофічну асиміляцію українського населення Кубані внаслідок русифікаторської політики імператорського, комуністичного й сучасного режимів Росії, 2003 р. у Краснодарі з'явилася невелика філія Донецького відділення Наукового товариства ім. Шевченка, яка досі безпосередньо контактує з матірним НТШ у Львові. Очолив НТШ-Кубань професор Краснодарського державного університету культури та мистецтв Віктор Чумаченко. Вченим секретарем став доцент історичного факультету Кубанського державного університету Анатолій Авраменко. Інші члени НТШ-Кубань – провідний бібліограф й історик книжки на Кубані Аркадій Слуцький, етнолог Валентина Чурсіна, фахівець у галузі народних промислів Кубані Катерина Вакуленко та біолог Святослав Осецький. Не маючи власної поліграфічної бази, НТШ-Кубань свої праці публікувало переважно у збірниках Донецького відділення НТШ, а також у виданнях Краснодарського університету культури та мистецтв.
Останніми роками відомий краснодарський історик української літератури В. Чумаченко неодноразово закликав, щоб кубанські наукові бібліотеки закуповували за змогою фундаментальні видання, які друкуються в Україні, насамперед з історії, етнографії й культури, і звичайно ж, про Кубань. Це цілком природно, тому що в Україну „ведуть наші історичні й родовідні коріння, багато кубанців у старовину здобували в Україні освіту, брали участь в її культурному житті, національно-визвольному й революційному рухах. Кубань дала Україні багатьох політичних діячів у ранзі міністрів, водночас третина всіх кубанських селекціонерів, що створювали її аграрну славу, народилися й починали свій шлях у колишніх малоросійських губерніях". На жаль, у кубанських бібліотеках українські книжки, журнали й газети майже скрізь знищені, і нині там набагато простіше ознайомитися з літературою англійською або німецькою мовами. Більше того, серед бібліотекарів поширена безглузда думка про те, що українська мова – чужоземна! Не дивно, що в школах Краснодарського краю віддавна не вивчають української мови, а в Краснодарському будинку книги немає жодної української книжки, зате є чимало виданих у Кабарді. У кіосках не знайдеш українських газет або журналів. Усе це наслідок політики тупої асиміляції, що здійснювалася на Кубані десятиліттями.
Перша конференція „Кубань-Україна: питання історико-культурної взаємодії". В президії, зліва направо: Ірина Скибицька (голова Краснодарської крайової громадської організації „Співдружність Кубань-Україна"), Олександр Слободян (голова Краснодарської крайової громадської організації „Українська діаспора. Співдружність"), Анатолій Авраменко (вчений секретар НТШ-Кубань). 8 жовтня 2006 р., Краснодар
Не маючи ніякої підтримки ні від крайової адміністрації Кубані, ні від українських урядовців, кубанські українці представлені невеликими товариствами, діяльність котрих ледве помітна через брак коштів, приміщень і т. д. 2006 р. у Краснодарі зареєстрована Краснодарська крайова громадська організація „Співдружність Кубань-Україна" (ККГО СКУ), яку заснувала й очолила Ірина Скибицька. Основна мета її – відродження наукових, культурних і громадських зв'язків між Краснодарським краєм та Україною, проведення наукових конференцій, видання збірників статей, сприяння українським дослідникам і діячам культури на території Кубані, а також кубанцям, які прагнуть здійснювати україністичні дослідження або вивчати українську історію, культуру, мову. Від заснування наукову роботу в цій організації очолював член НТШ-Кубань А. Авраменко.
Краснодарська крайова адміністрація не зацікавлена в існуванні українських громадських організацій на Кубані, тому за короткий час ККГО СКУ тричі була змушена змінювати приміщення під офіс, не отримуючи фінансової підтримки ні від Росії, ні від України. Безрезультатні і неодноразові звернення до Генерального консульства України у Ростові-на-Дону та МЗС України з проханням допомогти українській діяспорі Кубані. Попри все, І. Скибицька організувала вісім наукових конференцій: 8 жовтня 2006 р., 24-25 березня й 21 жовтня 2007 р., 15-16 березня 2008 р., 9 травня 2009 р., 15 травня 2010 р., 10-11 вересня 2011 р. і 5-6 травня 2012 р. У роботі конференцій брали участь історики, філологи, етнографи, природознавці, архівісти, краєзнавці, музейні працівники, вчителі, діячі культури й мистецтва, студенти вищих навчальних закладів, представники громадськости. Учасників конференцій об'єднував інтерес до історії та культури України, а також перспективи співпраці Кубані з Україною. З доповідями виступали відомі українські вчені й представники громадських організацій з Києва, Дніпропетровська, Донецька, Запоріжжя, Одеси, Харкова, Полтави, Кам'янця-Подільського.
На перших шести конференціях головував, а також доповідав А. Авраменко. Його доповіді стосувалися, зокрема, історії створення й діяльности НТШ, державної символіки України, відображення історії Кубані в сучасних історичних атласах України. На конференції у 2008 р. виникла гостра полеміка між кубанськими україністами й ученими України, з одного боку, а також професором Миколою Бондарем і його прихильниками, – з другого. М. Бондар стверджував, що „кубанська балачка" давно є діялектом російської мови, а прихильники української мови на Кубані відробляють закордонні гроші й працюють на українських сепаратистів, що прагнуть відірвати Кубань від Росії. Підсумки цієї полеміки відображені в статті А. Авраменка „Третя збірка „Кубань-Україна" і деякі проблеми кубанської україністики".
За підсумками цих конференцій надруковано шість збірників статей під назвою „Кубань-Украина: вопросы историко-культурного взаимодействия", укладач і науковий редактор п'яти з них А. Авраменко, у тому числі двох разом із В. Чумаченком. П'ятий випуск присвячений пам'яті Тараса Шевченка, шостий – 170-річчю від народження кубанського письменника й драматурга Василя Мови (Лиманського), який писав українською мовою.
В. Чумаченко, як уже зазначалося, брав участь у підготовці та науковому редагуванні двох збірників „Кубань-Україна...", в останньому випуску підготував тематичний блок публікацій, присвячений творчості кубанського письменника й драматурга Василя Мови. Видатний українознавець також пише статті до сучасних енциклопедій, що видаються в Україні й Росії, здійснює велику організаторську роботу як голова Кубанської групи членів НТШ. На конференціях він розповідав про знахідки й публікації невідомих раніше листів кубанського етнографа М. Дикарева (1854-1899), який заповів свій особистий архів НТШ і нині він зберігається у Львові.
На конференції 2011 р. В. Чумаченко виступив з доповіддю про життя й творчість Т. Шевченка і його тісні зв'язки з Кубанню. Він звернув увагу на потребу пропаганди творчої спадщини великого Кобзаря на Кубані, пошуку пов'язаних із ним культурних артефактів, а також, що слід розпочати підготовку до святкування 200-річчя від народження поета.
В особистій бібліотеці Чумаченка зібрано багато книжок про Т. Шевченка, переклади творів поета мовами народів світу, видання „Кобзар " різних років, у тому числі надруковані в еміграції. Однак у Краснодарській крайовій науковій бібліотеці імені О. Пушкіна є тільки томи із зібрання творів Шевченка російською мовою, а книжок мовою оригіналу немає зовсім, хоча в 1920-ті – на початку 1930-х рр. тут був відділ української літератури. Це наслідок свідомої антиукраїнської політики, яка проводиться в регіоні з початку 1930-х рр. і донині. Саме тому публікації про Т. Шевченка в збірниках „Кубань-Україна... " і доповіді В. Чумаченка про великого Кобзаря викликають велике зацікавлення.
Відомий історик книги А. Слуцький виступав і публікував повідомлення про українсько-кубанські книжкові зв'язки, а також про свої дослідження долі бібліотеки Києво-Межигірського монастиря на Кубані. З допомогою фінських колег йому вдалося знайти деякі книги із цієї бібліотеки в Гельсінкі, чому він присвятив спеціяльну публікацію.
П'ята конференція „Кубань-Україна: питання історико-культурної взаємодії". В президії, зліва направо: Володимир Макарчук (керівник української діяспори Ростова-на-Дону), Ігор Кочетов (консул Генерального консульства України у Ростові-на-Дону), Ірина Скибицька, Анатолій Авраменко. 9 травня 2009 р., Краснодар
Етнолог В. Чурсіна опублікувала в збірнику „Кубань-Україна... " результати своїх досліджень динамічних процесів у родинній обрядовості чорноморських козаків і їхніх нащадків, біолог Осецький – порівняльне дослідження асортименту квітучих рослин Північно-Західного Кавказу і Східних Карпат.
З-поміж українських членів НТШ, котрі публікувалися в збірниках „Кубань-Україна...", слід назвати Івана Ковальчука та Надію Супрун-Яремко. Один із провідних географів України І. Ковальчук тривалий час працював у Львівському університеті, а сьогодні – в Києві. Н. Супрун-Яремко народилася й здобула освіту на Кубані, а нині – доктор мистецтвознавства, професор кафедри музичного фольклору Рівненського державного гуманітарного університету. Вона здійснила фольклорні експедиції в 62 поселення історичної Чорноморки, де записала понад 1000 народних українських пісень. У збірниках „Кубань-Україна..." дослідниця опублікувала статті „Репресовані" історичні пісні про події 1920-1930-х років XX століття на Кубані" і „Виконавські локальні стилі українсько-кубанської етнопісенної традиції".
Серед інших українських учених, які брали участь у роботі конференцій або які публікувалися в збірниках „Кубань-Україна...", слід назвати президента Національної асоціяції україністів, провідного наукового співробітника Українського етнологічного центру Інституту мистецтвознавства, фольклористики і етнології ім. М. Т. Рильського НАН України Галину Бондаренко, заступника директора Інституту історії України НАН України Станіслава Кульчицького, виконавчого директора Інституту суспільних досліджень Владислава Грибовського (м. Дніпропетровськ), докторів історичних наук Анатолія Бойка, Тараса Чухліба, Віктора Брехуненка, Сергія Сегеду, Вадима Задунайського, Дмитра Білого, кандидатів наук Олександра Олійника, Людмилу Маленко, Олега Репана, Оксану Юркову, голову правління Одеської регіональної організації Національної спілки журналістів України та голову оргкомітету Загальноукраїнського конкурсу „Українська мова – мова єднання" Юрія Работіна.
Конференції також пропагують українську культуру. Тому на кожній з них учасники ознайомлювалися з персональними виставками української вишивки кубанських майстринь Галини Палиці та Ольги Ляпунової. Г. Палиця народилася на Лемківщині, тривалий час мешкала в Самборі, а нині живе в станиці Тбіліська. О. Ляпунова народилася у Львівській області, тепер мешкає у м. Кропоткіні на Кубані. Але обидві майстрині не забули своєї батьківщини і цю пам'ять відображають у творчості. На конференції 2011 р. були представлені стародавні рушники з традиційною вишивкою, які привезла з Полтавщини доцент Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Короленка Лариса Шаповал.
Таким чином, наукова діяльність кубанських членів НТШ к організаторів конференцій „Кубань-Україна", редакторів і авторів наукових збірників відбувається у тісному взаємозв'язку з Краснодарською крайовою громадською організацією „Співдружність Кубань-Україна". Але для продовження успішної діяльности слід залучати молодих учених. Поширення досягнень української науки на конференціях приваблює молодих кубанських дослідників, але вони не вивчали української мови, а тому потребують стажування в навчальних закладах і наукових центрах Києва й Львова.
Учасники конференції висловили такі пропозиції та рекомендації: 1) боротися проти розгрому історичного центру Краснодара, що продовжується під виглядом „реконструкції", вимагати знесення незаконно зведених будівель, відновлення зруйнованих архітектурних пам'яток та історичних об'єктів коштом винних; 2) слід виявити публікації (українською та російською мовами), видані на Кубані до війни 1941-1945 рр., щоб зробити копії для архівів і бібліотек, а найцікавіші перевидати; 3) організувати збір спогадів про українізацію, Голодомор 1932-1933 рр., про життя кубанських українців у радянський час; 4) створити недільну школу української мови та культури в Краснодарі, а також факультативні курси української мови у вищих навчальних закладах і школах краю; 5) зробити доступною для жителів краю передплату на українські журнали та газети; 6) створити пункти продажу українських книжок і журналів у книгарнях краю; 7) створити українську бібліотеку в Краснодарі, а в перспективі – Український культурний центр; 8) спорудити пам'ятники жертвам Голодомору 1932-1933 рр. у найбільш постраждалих станицях; 9) організувати в станичних музеях експозиції, присвячені жертвам політичних репресій радянського періоду; 10) відновити українське відділення філологічного факультету Кубанського університету, що існувало до 1932 р., або створити відділення української історії та культури при історичному факультеті Кубанського університету, можливо, при Краснодарському університеті культури та мистецтв; 11) створити кафедру українознавства в Кубанському університеті або в Краснодарському університеті культури та мистецтв для підготовки фахівців з історії та культури України.
Учасники П'ятої конференції слухають Гимн України. Перший ряд зліва направо: член Правління громадської організації „Співдружність Кубань-Україна" Михайло Скибицький, невідома, член НТШ-Кубань Валентина Чурсіна, Володимир Пукіш (м. Анапа), голова НТШ-Кубань Віктор Чумаченко. Другий ряд зліва: член НТШ-Кубань Святослав Осецький. 9 травня 2009 р., Краснодар
Нині у дев'яти вищих закладах освіти Росії (Московському державному університеті ім. М. В. Ломоносова, Московському державному лінгвістичному університеті, Московському державному інституті міжнародних відносин, Дипломатичній академії, Воронізькому, Красноярському і Тюменському державних університетах, Томському державному педагогічному університеті, Уфимській філії Московського відкритого державного педагогічного університету) україністику викладають у складі блоку слов'янської філології. Крім того, потрібні також фахівці із сучасного українського законодавства, економіки, соціології, політології, лінгвістики, літератури тощо. Краснодарський край, де величезна частка мешканців має українське походження, найбільше придатний для організації російського українознавства, що ніяк не можуть зрозуміти в Москві (а місцеве Краснодарське керівництво панічно боїться такої перспективи й чути про це не хоче). Нечисленні україністи Кубані сподіваються на продовження сумісних наукових і культурних контактів з Україною на користь обох держав.
Діяльність кубанських україністів привернула до себе увагу навіть за межами Росії та України. Німецький дослідник Ян Ягелло-Шонфельдер опублікував у 5-му збірнику статтю про український Голодомор 1932-1933 рр. Голова Асоціяції україністів Канади Роман Сенькусь постійно надсилає у Краснодар важливу наукову інформацію. Нещодавно організація отримала допомогу від Юрія Яворського з Торонто.
Однак від українських чиновників, які відповідають за зв'язки з діяспорою, кубанські україністи не мають підтримки. На сайті http://zakon.rada.gov.ua можна ознайомитися з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2008 р. № 668-р – це план першочергових заходів на 2008-2009 рр. стосовно зв'язків з українцями, що проживають поза межами України. Тут згадуються заходи, які торкаються українських громадських організацій у Краснодарському краї: організаційно-методична підготовка відкриття кафедри українознавчих дисциплін на базі Кубанського державного університету і, разом із Краснодарською крайовою громадською організацією „Співдружність Кубань-Україна", реалізація таких проєктів як вивчення українського етносу на Кубані, створення української бібліотеки в Краснодарі, а також підготовка монографій „Українці на Кубані: аналіз етнодемографічної історії", „Українці в 1932-1933 рр.: досвід виживання у тоталітарному суспільстві", „Кубанські українці в пошуках ідентичності: історія та сучасність". Цілком імовірно, що всі ці проєкти були б реалізовані, якби українські організації, розташовані на території РФ, одержували реальну підтримку.
Прес-секретаріят Товариства