„Україна, Каліфорнія“ — ця адреса не стала американською поштовою дійсністю, проте саме нею о. Агапій Гончаренко (справжнє ім’я — Андрій Гумницький) підписував свої листи і саме її вказував в оголошеннях. Історія життя цієї людини сповнена неординарних подій. Перший політичний емігрант-українець проводив активне громадсько-політичне життя в Америці: 1865 р. відслужив першу в Нью-Йорку православну літургію, організовував церкви греко-православного обряду в Новому Орлеані, перекладав Святе Письмо для Американського біблійного товариства, сприяв купівлі Сполученими Штатами Америки Аляски в 1867 р., видавав першу газету Аляски.
Нині в Каліфорнії є три основні місця, безпосередньо пов’язані з ім’ям о. Агапія: Державний заповідник „Україна“, Гейвардське історичне товариство і Бенкрофтська бібліотека Каліфорнійського університету Берклі.
Державний заповідник „Україна“ (Каліфорнійська історична пам’ятка № 1025) офіційно відкрито 15 травня 1999 p. Українська громада з ініціятиви дослідника Федора Луціва, автора книжок про о. Агапія, добивалася цього з 1966 р. Заповідник розміщено на території хутора, де А. Гончаренко прожив другу половину свого життя (1873-1916). Хутір складався із садиби, саду, який посадив сам о. Агапій, та печери, де він молився. Сьогодні від трикімнатної садиби залишився лише фундамент, який нині важко проглядається серед зарослів. Сад занедбаний, попри те від пагорбів довкола віє чимось рідним, майже українським…
Другим об’єктом є печера, яка являє собою заглибину над урвищем, де протікає річка. Слід гадати, що печера природно руйнується, але зі світлин, зроблених ще за життя о. Агапія, видається, що суттєво нічого не змінилося. У печері є кілька написів-малюнків, які важко розібрати чи відчитати. Добре проглядається лише напис „Агапій“ грецькою мовою та зеленим кольором із православним хрестом.
Неподалік від залишків садиби є місце вічного спочинку подружжя Гончаренків, о. Агапія та його дружини Альбіни — під деревом, яке колись посадив панотець. Дерево є добрим дороговказом для відвідувачів, хоча до могил дорога складна і краще обходити хребтами, ніж іти навпростець через отруйні зарості. Нині туди легко під’їхати автомашинами, а от якими ж стежками ходив отець до Гейварда?.. Могили подружжя Гончаренків доглянуті: працівники підтримують в належному стані хрести з написами „Agapius“ та „Alvino“ й огорожу довкола могил, територія прибрана. Але традиційних для української традиції могильних горбків нема, і трава однаково досягає грудей і на могилі, і навколо неї.
Донедавна до самого заповідника потрапити було нелегко, адже частина дороги пролягала через приватну територію. Тепер парк отримав її у власність, й адміністрація планує відкрити доступ для громадськости з наступного року.
2011 р. минула 95-та річниця від смерти священика. Українська громада прагнула організувати панахиду на могилі о. Агапія, але через бюрократичні й фінансові перешкоди здійснити цього не вдалося. Тож панахиду о. Олексій Лимонченко відслужив на Провідну неділю 1 травня на Сербському кладовищі у містечку Колма біля Сан-Франциско, де зазвичай хоронять українців.
У Гейвардському історичному товаристві зберігаються матеріяли, які стосуються життя й діяльности А. Гончаренка (загальний обсяг невеликий — дві архівні коробки і кілька пакетів). Їх можна поділити на три частини: оригінальні речі, прижиттєві та матеріяли про о. Агапія й увічнення його пам’яти.
Серед оригінальних речей є рукопис статті „Woe! Woe! in Russia“, кілька листів, візитівка, рекламка (отець вирощував власну городину, а насіння продавав). На рекламці, візитівці та листах чітко написано адресу: Україна, Каліфорнія — Гейвардська пошта. На збереженому листі — сургучева печатка з емблемою отця: на серці викарбувана літера „А“.
Товариство зібрало прижиттєві світлини священика. О. Агапій був місцевою знаменитістю, гості на хуторі „Україна“ робили світлини на пам’ять про свої відвідини. Місцева газета „Oakland Tribune“ за 9 травня 1916 р. вмістила інформацію про похорон о. Агапія та світлину.
До речі, „Oakland Tribune“ у номері за 30/31 березня 1913 p. вмістила статтю Джорджа Дейніса „Утік від царської тиранії“ (George G. Danys „Fled to Escape Czar’s Tyranny“), в якій від імени А. Гончаренка подано чимало відомостей про історію й суспільне-політичне життя українців, творчість Тараса Шевченка й Івана Франка. А ще раніше в статті „Каліфорнійський чинник російської ре-волюції“ (George С. Mansfield „A Califonia Factor in Russian Revolution“), опублікованій в „San Francisco Chronicle“ 23 липня 1905 p., Джордж Менсфілд висвітлив політичні погляди А. Гончаренка.
Найбільшу частку названого архіву становлять матеріяли про А. Гончаренка й увічнення його пам’яти: тут зібрані статті про нього та документи комітету для вшанування пам’яти українця. Від імени комітету найбільше листувався Ф. Луців з представниками гейвардської влади, і нині частина епістолярію зберігається в товаристві. До числа авторів зібраних товариством друкованих або скопійованих статей входять американці Ен Вейт, Біл Стробел, Ірвін Томпсон, Отіс Веб (спогади), Джон Сандовал, Том Де Кола (студентська робота з історії, Державний коледж Сакраменто, 1959), Сем Пачеко (студентська робота, 1999), Джим Де Мерсман, американські українці Ф. Луців, Ю. Гайдар, Микола Таволга, Мирослав Стечишин (спогади), Г. ¥. Скегар (у статті використав також спомини Теклі Данис (Дейніс), Михайло Бурик, дослідники з України Сергій Єкельчик, Роксолана Зорівчак. Слід також відзначити інтерв’ю з активним українським громадським діячем Тамарою Городиською, запис і стенограма якого тепер зберігаються в товаристві.
Бенкрофтська бібліотека — одна з найбільших спеціялізованих бібліотек континенту. У центрі її уваги — історія американського Заходу, саме тому сюди також потрапили й матеріяли, пов’язані з життям А. Гончаренка. Тут зберігаються оригінали його кількох листів, звернення до народу Аляски 1868 р. про переваги для американців і алеутів у зв’язку з переходом Аляски зі складу Російської імперії до США, рукописи стосовно діяльности Російсько-американської компанії та стану алеутської справи після переходу Аляски до США 1850-1873 pp. (21 справа, документи російською, англійською і шведською мовами), дайджест листування з лондонською компанією Оппенгайм і К° (жовтень 1868 р. — січень 1873 p.), а також мате-ріяли судової справи Томаса Тейлора проти Комерційної компанії Аляски (Thomas Taylor vs. the Alaska Commercial Company, 12th Judicial District, California, N 17097, 1871 p.), в якій А. Гончаренко виступав російсько-англійським перекладачем. Із вторинних джерел відзначимо працю Марії-Луїзи Елдер „Агапій Гончаренко та кириличний друк у Сан-Франциско 1867-1872 pp.“ (Берклі, 1966). Зрештою, тут зберігається і повний комплект „Alaska Herald“ (Сан-Франциско, 1868-1876, 8 т.). Отже, з’явилося зацікавлення збереженням й вивченням спадщиною А. Гончаренка, однак глибших досліджень, в яких би фахівці саме американського походження й виховання проаналізували ширший геополітичний контекст тогочасної Америки і тогочасного суспільства, ще не має.
І все ж сумніваємося, що гейвардські пагорби стали рідними для о. Агапія. Для сучасних каліфорнійців він — постать давнього минулого або ж людина, яка своєю поведінкою і вчинками викликала здивування, засвідчила світові незвичайну біографію. І губиться у тому тихий український голос священика: „Люди, гони-мі з одної сторони в другу, втікавши на нову землю, брали з собою одежу, кухарство, господарство і звичаї. Літа пройдуть, і мої сусіди — тепер маленькі діти — скажуть кому-небудь, як я баштани розводив, пасіку держав, мед києво-печерський варив і вчив дітей мед пити і Бога хвалити за ту неньку стареньку, що їх научила пити помаленьку“. Незабутній наш співвітчизник!
Тарас ШМІГЕР