ДЕЩО ПРО ІСТОРИЧНІ ОБСТАВИНИ СТВОРЕННЯ ПЕРЕСОПНИЦЬКОГО ЄВАНГЕЛІЯ

Створення Пересопницького Євангелія збігаєть­ся з часом проникнення в українські землі рене­сансних впливів. Щоправда, сам матеріял і письмо євангелія відображали ще середньовічні традиції: рукопис на пергаменті й пізній устав у XVI ст. були радше анахронізмом, даниною давнині. Давні ві­зантійські традиції помітні в мініятюрах Пересопницького Євангелія, однак орнамент уже типово ренесансний. Та найбільше ідеї XVI ст. відобра­жає сам зміст рукопису — переклад „из язика блúгарскаго на мову рускую для лепшого вû розумленя люду христіанского посполитого“ та ав­торські коментарі. Називаючи себе „багатогріш ний, слуга або раб Божий“, автор сміливо дає коментар до тексту, висловлює своє ставлення.

Сам факт перекла­ду Святого Письма народною мовою тісно пов’язаний з реалія­ми XVI ст., а саме з Реформацією. Біблію перекладено німець­кою (Мартін Лютер), англійською, фран­цузькою мовами. Ще 1489 р. з’явився чесь­кий переклад Свято­го Письма. Робилося це в рамках основної ідеї Реформації — максимального усунення посередників між людиною і Богом. Малозрозуміла лати­на, подібно як і церковнослов’янська, робила по­стать священнослужителя вкрай необхідною для спілкування людини з Богом та посилювала роль Церкви. Переклад простою мовою давав вірую­чому можливість самому читати духовну літе­ратуру й пізнавати Бога. Крім того, в XVI ст. і в Католицькій, і в Православній церквах духо­венство було здебільшого малоосвіченим: нерід­ко священики настільки погано знали латину чи церковнослов’янську, що не могли відслужити службу, дотримуючись усіх канонів. Тому навіть провідні ідеологи православ’я підтримували ідею перекладу принаймні Євангелія зрозумілою на­роду мовою. Так, Іван Вишенський писав: „Ти ж, простий, неписьменний і покірливий Русине, про­стого і нехитрого Євангелія ся міцно тримай, в нім же живіт вічний тобі сокровенно єсть“.

У XVI ст. реформаційні ідеї поширюються в Польському королівстві та Великому князівстві Литовському, під владою яких перебували тоді українські землі. Перша книга польською мовою вийшла в Кракові в друкарні Флоріана Унглера 1513 р. під назвою „Raj duszny“. 1547 р. в Кенігсберзі надрукована перша книга литовською мовою — „Catechismusa prasty szadej...“ протестанта Мартіна Мажвідаса. 1562 р. у Несвізькій друкарні вий­шов польський переклад Катехизису, який зробив кальвініст Симон Будний (він же переклав поль­ською мовою Біблію).

Пересопницьке Євангеліє є спробою перекладу Четвероєвангелія з книжної церковнослов’янської на „просту“ народну мову за чеським (на­віть назви розділів тут подано за чесь­кою Біблією 1506 р.) та польським зраз­ками. Думки вчених про місце роботи над цим Євангелієм різ­няться. У передмові до тексту сказано, що переклад розпочато 15 серпня 1556 р. „в двоци монастирі жеславському“. Спершу „двоци“ прочитали як „дівоци“, тобто в жіночому жеславському (заславському) монастирі (нині м. Заслав — Ізяслав Хмельницької обл.). Проте Олександр Грузин­ський віднайшов акт про передачу у володіння монастирю Святої Трійці, заснованому княгинею Заславською, села Дворець (нині Ізяславського р-ну), відтак монастир міг називатися Дворецьким („двоци монастир“). Місцем початку роботи над Пересопницьким Євангелієм названо монастир у волинському селі Двірці (нині Сарненського р-ну Рівненської обл.), а в 6-му т. Енциклопедії укра­їнознавства Двірці розміщено вже на Львівщині. Є твердження, що мініятюри і текст були виго­товлені не у володіннях замовника, а, приміром, у Самборі. Вирішення питання, як видається, за­лежить від результатів мовознавчих досліджень, а саме відповіді на питання: які риси переважають у мові рукопису — південноволинські чи західно-бойківські? Адже очевидно, що на переписувача впливала мова оточення, в якому він працював. Достеменно відомо, що переписування Пересопницького Євангелія завершено 29 серпня 1561 р. у монастирі Пречистої Богородиці в Пересопниці (нині — село Рівненського р-ну Рівненської обл.). Стародавнє місто Пересопниця розташовувалося на березі річок Стубли й Горині. Спочатку це була фортеця, оточена стінами та оборонним земляним валом — „переспою“. З XII ст. Пересопниця стала центром удільного князівства у т. зв. Погоринні: тут князювали сини Юрія Довгорукого Гліб і Андрій, Ізяслав Мстиславич, Василько і Данило Романовичі. У другій половині XIII ст. місто зане­падає і до другої половини XVI ст. остаточно пере­творюється на село.

Появою книги опікувались волинські князі: Анастасія Юріївна Заславська (Гольшанська-Дубровицька), її зять і донька — Іван Федорович Чарторийський та Ганна Кузьмівна Чарторийська (Заславська). Про княгиню А. Заславську відомо з післямови до Пересопницького Євангелія. Вона була донькою дубровицького князя Юрія Іва­новича Гольшанського, близько 1529 р. вийшла заміж за князя Кузьму Івановича Заславського, від якого народила двох дітей — Януша і Ганну. Після смерти чоловіка 1556 р. прийняла чернечий по с три г у заснованому нею ж заславськом у Свято-троїцькому монастирі під ім’ям Параскева і стала тут ігуменею. Померла княгиня 1561 р. Припус­кають, що на мініятюрі Пересопницького Єванге­лія „Євангеліст Іоанн“ є її портретне зображення.

Зять княгині Анастасії князь Іван Федорович Чарторийський походив з молодшої (клеванської) гілки князів Чарторийських. 19 червня 1547 р. він поділив і з братом Олександром володіння батька — князя клеванського і чарторийського Федора Ми­хайловича (помер 1542 р.) — і отримав Клеванське князівство (у тому числі й Пересопницю). Тоді ж одружився з Ганною Кузьмівною Заславською (по­мерла 1582 р.), з якою мав синів Івана та Юрія, доньок Анну, Олену та Катерину. Помер у 1567 р.

Очевидно, що хвороба і згодом смерть замовни­ці — княгині А. Заславської — призупинили роботу над Євангелієм. Про це свідчить і зміна почерку на 155-му аркуші, і сам тривалий час написання цього рукопису. Новим замовником виступив князь І. Чарторийський, котрий переніс написання книги у свої володіння, до монастиря у Пересопниці, де її було закінчено.

З тексту відоме ім’я переписувача, ним став син протопопа Михайло Василевич із Сянока. Про себе він писав, що приступив до роботи, „сподіва­ючись на те слово Тобі Владики і Христа мого, а не по моїй розумітності“. Більшість дослідників, по­чинаючи від Павла Житецького, визнає Михайла Василевича основним переписувачем, переклада­чем і, можливо, ілюмінатором рукопису. Стосовно останнього, то нещодавно з’явилася праця худож­ника і дослідника Лева Скопа, який вважає авто­ром мініятюр Пересопницького Євангелія видат­ного іконописця другої половини XVI ст. Федуска зі Самбора.

Переписувачами зазвичай були ченці або інші духовні особи, котрі мали задовільні знання і на­вики до книгописання, а водночас завзяття і час для такого копіткого заняття. Вони були і пере­кладачами, і часом авторами тексту. В той час книги переписувалися в обладнаних скрипторіях при монастирях. Монастирський статут наказував разом із переписуванням обов’язкове регулярне читання Псалтиря. У передмові і післямові до Пересопницького Євангелія — молитовне звернен­ня до Христа. Автор називає себе „багатогрішний слуга, або раб Божий“, але сміливо дає коментар до тексту, що перекладається, висловлює своє ставлення. У докладних авторських коментарях, викладі правил читання й історії створення текс­ту — вплив західної книгописної школи.

Відмінність почерків, якими написаний текст Пересопницького Євангелія, свідчить про те, що його пи­сало           кілька осіб. У рукописі згадуєть­ся ім’я „ченця Григорія, архі­мандрита Пересопницького“, за сприяння якого зроблено переклад. Чи був архиман­дрит Григорій перекладачем, чи тільки ке­рував роботою над книгою — текст про це не повідомляє. Його роль у створенні книги залишається не з’ясованою: чимало дослідників визнають Григорія повно­правним спів­автором рукопису, але їхні опоненти вка­зують на брак прямих доказів і вважають згадку про нього в тексті даниною старшому монастиря, де завершувалось переписування Євангелія. У такому разі мусимо визнати співтворцями Пересопницького Євангелія Михайла Василевича й ін­ших невідомих нам переписувачів. Л. Скоп вважає, що архимандрит Пересопницького Пречистенського монастиря Григорій диктував текст Євангелія, а записував чернець монастиря Михайло Василевич.

Пересопницьке Євангеліє не було унікальним випадком перекладу Святого Письма тогочасною українською мовою. Вслід за ним лише на Волині з’явилися інші богослужбові рукопи­си: Волинське Євангеліє 1571 р. (писане у Воло­димирі), Новий Заповіт у перекладі 1581 р. Вален­тина Негалівського (у м. Хорошеві), Літківське Євангеліє 1595 р. (писане в Луцьку). Були спро­би й надрукувати Святе Письмо народною мовою, як це вже сталося в ба­гатьох европейських країнах. За польськомовною Біблією видання Симона Будного шляхтич Василь Тяпинський-Омелянович близько 1565—1570 рр. переклав „народною мовою“ і видав „Євангеліє“. Вчені сперечаються: звідки був сам В. Тяпинський — з Волині чи Полоцька, відповідно україн­ською чи білоруською мовою видав книгу? Оскіль­ки В. Тяпинський утримував друкарню власним коштом, у передмові він висловлював свої погляди на питання релігії і світобудови. До сьогодні збереглися два неповні примірники Євангелія. Текст пи­сано двома колонками: церковнослов’янський текст і поряд переклад „простою“ мовою. Однак біль­шість ієрархів тогочасної Православної церкви від­стоювала канонічність саме церковнослов’янської мови, тому нею надруковані львівський „Апостол“ 1574 р., Острозька Біблія 1581 р. та наступні ви­дання Святого Письма на українських землях. Можливо, це була своє­рідна антизахідна реак­ція в умовах підготовки та прийняття унії. Про Пересопницьке Єванге­ліє забули, і з 1600 по 1701 р. про нього немає ніяких згадок. Сам Пересопницький мона­стир з усіма книгами, що в ньому зберігали­ся, 1630 р. перейшов до єзутів.

Книга Пересопницьке Євангеліє свого часу стала важливим чинником утвердження живої української мови: представники українського суспільства відчували потребу впроваджувати її в релігійний вжиток. Написане пізнім уставом і багато орнаментоване, Пересопницьке Євангеліє цікавить українських дослідників мови наявними рисами західнобойківських і південноволинських говірок, лексичними церковнослов’янізмами та по­лонізмами.

Григорій САВЧУК