Євген Озаркевич – один із заcновників новітньої української медицини (До 150-річчя від дня народження)

Наближається видатна дата - 150  років від дня народження Євгена Озаркевича – видатного українського лікаря і науковця. Він автор перших в нашій історії наукових медичних праць, опубліко­ваних українсь­кою мовою, дійсний член  НТШ,  засновник  і редактор «Лікарського збірника» — першого науково-медичного видання українською мовою, перший укладач наукової української медичної термінології, автор багатьох науково-практичних та громадсько-політичних публі­кацій, засновник і редактор першого українсь­кого санітарно-гігієнічного журналу «Здоровлє», ініціатор створення і директор першої української амбулаторії «Народна лічниця», перший голова Українського лікарського товариства у Львові, представник українських лікарів на низці міжнародних наукових конгресів, активний громадсько-політичний діяч «Просвіти», старший санітарний радник та член Найвищої ради здоров’я у Відні.

Народився Євген Озаркевич 9 червня 1861 року в селі Белелуя Снятинського повіту в Галичині у родині священика Іоана Озаркевича. Цей священичий рід  просла­вився культурницькою і громадсько-політичною працею ще від середини XIX сто­ліття. Батько  Євгена був  високо­освіченою людиною, здобув вищу духовну освіту, володів декількома євро­пейськими мовами, укомплектував велику домашню бібліотеку. Він брав участь у діяльності «Руської Бесіди», понад 20 років був послом (депутатом) краєвого сойму, а згодом — Віден­ського парламенту, неодно­разово подавав запити на захист і розширення гро­мадських та націо­нальних прав русинів-українців.

Дім Озаркевичів був осередком української культури, і серед друзів та рідних його називали «Руськими Афінами». Тут збиралися духівники околичних місцевостей, приїжджали зна­менитості зі Львова, Чернівців, з Великої України. Цей куточок галицької землі, на якому розташовані Русів, Снятин, Ко­ломия, Чернівці, пізніше назвуть островом, де інтенсивно творилася українська культура високої проби, пов’язана з іме­нами В. Стефаника, Л. Мартовича, О. Кобилян­ської, Наталії Кобринсь­кої (Л. Крушель­ницька, 1990).

Атмосфера цього патріотичного дому залишила слід на все життя Євгена. Нормальну школу хлопець закінчив у Снятині, пізніше 5 років навчався в ґімназії у Чернівцях, де на той час була німецька мова викладання. Прагнучи навчатися рідною мовою, 15-літній Євген перейшов до Львівської Академічної ґім­назії, де впроваджено українську мову навчання. Тут він відразу увійшов у гурт найбільш свідомої української молоді.  редагував літографований часопис “Улий”, писав дещо з белетристики. Великий вплив на формування свідомості молодого ґімназиста мав Іван Франко.  Євген Озаркевич належав до комітету, який почав під редакцією І. Франка видавати «Дрібну бібліотеку».

Родина Озаркевичів належала до справжньої української еліти. Брат Євгена Лонгин Озаркевич став юристом, працював адвокатом в Городку біля Львова. Після приходу більшовиків у 1939 р. перестарілого і хворого Лонгина Озаркевича разом з дочкою Оксаною і зятем Костем Бірецьким заарешту­вали і вивезли в Росію, де вони пропали безслідно. Брат  Володимир Озаркевич був свяще­ником в Белелуї, одружився  з Ольгою Рошкевич – нареченою Івана Франка. Сестра Наталія вийшла заміж за Теофіла Кобринського, стала письменницею і громадським діячем. Сестра Єроніма поріднилася з родичами Соломії Крушель­ницької, прославилася як колекціо­нерка народних мистецьких виробів. У 1925 р. виїхала в Україну, забрала з собою спадщину Наталії Кобринської та свого батька для київських  архівів, проживала в Умані. З наростанням репресій більшо­вицького режиму в 1937 р. слід за нею загинув.

У 1879 р. Є. Озаркевич вступив на медичний факультет Віденського університету, зразу ж став одним із найактивніших членів української громади, був членом і головою товариства «Січ».  Молодий студент медицини  літні вакації проводив у рідному домі або в Кимполунґу, на Південній Буковині, де тоді збиралися Наталія Озаркевич-Кобринська, Софія Оку­невсь­ка, Ольга Коби­лянсь­ка та її брати Максиміліан і Юліян. Разом з Євгеном Озарке­вичем вони становили гурт молодих інте­лектуалів, диску­ту­ва­ли про покликання мистецтва, завдання літе­ратури, ставлен­ня до природи.

У 1888 р. Євген Озаркевич отримав диплом доктора усіх лікарських наук і впродовж трьох років проходив практику в клініках Відня у славно-звісних професорів  Бамберґера, Більрота і ін. Пізніше він поїхав за скеру­ванням державним повітовим лікарем у Боснію, в місто Вишеград. У 1893 р. він повернувся до Галичини в м. Стрий, щоб працювати для свого народу.

В квітні 1893 р. газета “Діло” писала: «Набувши знання і практики між чужими, бажає д-р Озаркевич стати спожиточним своїм земля­кам і для того осідає в краю... Крок сей д-ра Озарке­вича заслуговує на всяке признаня і ярко відбиває від посту­пованя тих руских лікарів, котрі скінчивши університети ідуть відтак в чужину, а не служать своїй вітчині, котра їх вивела в люде...». Чи не актуальне це зауваження сьогодні?

 Всюди, де б  не працював  Лікар, він віддавав  себе усього справі оздоровленняч і освіти свого народу. Викликає  подив, як одна людина  могла стільки зробити за своє не дуже довге життя (всього 55 років), особливо протягом тих 20 років, які він провів у Львові.

Доктор Євген Озаркевич  виконав і опублікував українсь­кою мовою перші в нашій новітній історії наукові медичні праці з лабораторного дослідження при хворобах печінки та діагностику малярії,  заснував і редагував  «Лікарський збірник» — перше науково-медичне видання українською мовою, першим став укладати наукову  українську медичну  термінологію, був  першим доцентом – викладачем медичних дисциплін українською мовою,  заснував і редагував  перший  українсь­кий  санітарно-гігієнічний журнал «Здоровлє», ініціював  створення і очолив  першу  українську амбулаторію «Народна лічниця», першим з наших лікарів офіційно ставив питання про необхідність відкриття у Львові українського медичного факультету з використанням «Народної лічниці» як його клінічної бази; очолив перше Українське лікарське товариство (УЛТ) у Львові, не один раз представляв  українських лікарів на міжнародних наукових конгресах.  Він першим почав публікувати українською мовою реферати та рецензії статей з нових європейських журналів (заснував перше українське реферативне видання), видав низку цінних матеріалів з різних галузей гігієни, що дозволяють вважати його першим українським гігієністом, опублікував перші українські праці з курортології, сприяв відкриттю в Підлютому першого українського санаторію для хворих на туберкульоз, започаткувавши таким чином українську курортологію; своєю книгою «Пошестні недуги» заклав в українській медицині основи вчення про  інфекційні недуги.

Низка цих починів Євгена Озаркевича набагато випереджували його епоху, через що вони не могли бути повністю реалізовані та оцінені сучасниками.  Тривалий час ім’я Євгена Озаркевича залишалося  в забутті. Причини: поразка Українських Визвольних зма­гань і падіння ЗУНРу, важкі умо­ви розвитку національ­ної науки за санаційного польського режиму. Після вересня 1939 р. Є.Озаркевич потрапив в число “націоналістичних діячів”. Його праці  зарахували до «ворожих» видань,  вони зберігалися під  контролем НКВД і КГБ, ім’я лікаря і вченого заборонили згадувати. В результаті його праці залишалися невідомими для  лікарів як в Східній, так і в Західній Україні. В цьому  трагізм життя і діяльності д-ра Євгена Озаркевича, незаслужений брак визнання його доробку  як  сучасниками, так  і  кількома  пізнішими  поколіннями. 

       Коли сьогодні знайомимося з працями Євгена Озаркевича впадає у вічі нинішня актуальність багатьох тих питань і задач, які  він опрацьовував і ставив століття тому назад. Насамперед це його велика увага до гіґієніч­них проблем, до умов життя народу, харчування і праці, наголо­шення на необхідності попе­редження пошесних інфек­ційних недуг, попередження професійних захворювань. Це також  використан­ня і висвітлення в працях методів і досягнень теоре­тичної меди­цини, фізіології, біохімії, мікробіології, а також фізики і хімії, фізичної хімії. Фактично він ще 100 років тому пропагував напрямок, який тепер називаємо доказовою медициною і приписуємо виключно зарубіжним авторам.

Ще одна характерна ознака праць Євгена Озаркевича - надання великого значення при­родним оздоров­чим ресурсам нашого краю, курортним місцевостям, їх міне­­ральним джерелам, клімато­терапії. Він першим з українських лікарів звернув увагу на економічну доцільність розвитку Карпатських курортів, писав: «Піднесім економічно Гуцуль­щину, зорганізуймо єї, сотворім нові джерела праці і доходу, се розумна, практична і тривка річ... Одним з важних і цінних джерел доходу гірських околиць є основанє «клі­матичних ста­ниць». Заохочуймо наш нарід до того промислу, щоби єго не забрали вповні чужі люди». На жаль, сьогодні  переважно «чужим людям»  не дають спокою багатства карпатського краю.

Отже, Є. Озаркевич фактично заклав основи про­філак­тичного  напряму  в українській медицині, почав розробляти напрям доказової медицини,  вказав на необхідність рекреаційного використання Карпатського регіону. Таким чином, у працях Є. Озаркевича знаходимо ­по­чат­ки тих напрямів, які в наш час, коли минуло майже століття, нале­жать до найактуальніших! Викликає подив наукова інтуіція і дале­когляд­ність лікаря і вченого, його досконала обізнаність із досягненнями світової медичної науки того часу, з досягненнями медичної прак­тики, з проблемами здоров’я населен­ня різних регіонів, його вміння бачити й аналізувати мало помітні для інших тенденції в розвитку медицини. В особі Євгена Озаркевича надзвичайно вдало поєдну­валися лікар-практик і організатор медичної служби, високоеру­дований учений, автор і редактор наукових, науково-практичних і реферативних видань. Без сумніву, якби йому було дано працювати в універси­тетській клініці, він став би прекрасним професором — ученим у ділянці внутрішніх та ін­фекційних хвороб (тоді їх викладали в одній клініці), створив би свою наукову школу.

Важливим завданням Євген Озаркевич  ставив публікацію науково-медичних праць українською мовою. Він  вважав доцільним друкувати праці рівночасно українською та іноземною мовою — для швидшого входження в євро­пейську медичну науку. На жаль, у наші дні багато вчених в Україні  публікують свої праці лише іноземною  мовою.  Чому ще немало лікарів-українців  досі дотримуються  звички, яку настирно нав»язували Україні протягом  століть-  виступати і публікувати матеріали, розмовляти з пацієнтами-українцями російською мовою? Чому не тільки у випускників  російсь­комовних інститутів, але і тих, що закінчили вже українські медичні університети і академії, відсутній  той  рівень національної свідомості, який був притаманний  сто років тому Євгенові Озарке­вичу — випускнику Віденського (чужомовного) універси­тету?

Велику увагу надавав Є. Озаркевич  опрацюванню української наукової медичної термінології. Минуло століття, і хоч у цій галузі зроблено немало, ми все ще сперечаємося і не можемо виробити єдиного підходу до засад творення української медичної термінології, до її правописання.

В січні 1914 р. Євген Озаркевич у першому числі редагованого ним науково-популярного часопису «Здоров’я» повідомив про  рішення: «... подавати більш систематично біологічні науки, з другої сторони — торкатися також тем загальних, входячи в обсяг фізіологічної психології та філософії». Завдання місячника він вбачав у тому, щоб «...ви­ховати нашу суспільність, подаючи їй під­валини правдивого знання на основі анатомії й фізіології чоловіка, переходячи усі стадії його розвитку, аж до кінцевих найсубтельніших духових почувань». Чи маємо ми сьогодні такий  український медичний  науково-популярний журнал?

Євген Озаркевич, як дипломований доцент, вперше на українських землях  почав у 1910 – 1914 рр. викладати українською мовою медичний курс “Соматологія і гіґієна» в Українській жіночій учительській семі­нарії та  на просвітянських  курсах  вищої освіти. Минуло століття, за двадцять років незалежності формуються  національні  українські медичні університети і академії, здійснюється перехід на викладання українською мовою, відбувається відродження і розвиток українських націо­нальних науково-медичних шкіл. То хиба це не є продовженням тої справи, яку близько століття тому започаткував Євген Озар­кевич?. І коли  викладання  рідною державною мовою для деяких українських викладачів і професорів  медичних шкіл України залишається  ще нездоланною проблемою, то чи це не  свідчення  того, що тепер нам дуже бракує таких людей, як Є.Озаркевич?

Євген Озаркевич високо ставив ідею соборності України, приділяв велику увагу фаховим і науковим зв’язкам Галичини зі Східною Україною. Він залучив до участі в роботі Лікарської комісії НТШ киянина Олександра Черняхівського, пізнішого професора гістології Київського медичного інституту (репресованого більшовиками у 1929 р.), одного з перших дійсних членів НТШ.

       У 1912 р. при підготовці Першого Всеслов’янського  з’їзду суспільного оздоровлення, Є. Озаркевич, як голова УЛТ, закликав: “щоб учасники з Галицької  і Російської України виступили корпоративно як одне ціле, створили разом одну національну секцію”, наполягав на допущенні рефератів в усіх слов’янських мовах, зокрема – в українській. А чи  тепер на  медичних форумах  України завжди достатньо звучить наша державна  мова?

Таким чином, значення діяльності Євгена Озаркевича полягає насам­перед в тому, що він вперше в нашій історії почав творити українською мовою медичну науку, сформував перші українські лікар­ські організації та медичні заклади, заснував наукові та науково-практичні видання,  заклав початки українських наукових шкіл. Саме він впровадив українську мову в сферу новітньої медичної науки, започаткував становлення націо­нальної за формою медицини як частки української культури і науки, вивів українську меди­цину на євро­пейсь­кі міжнародні форуми.

Варто було б з нагоди 150-річчя надати ім’я Є.Озаркевича окремим лікувальним закладам, медичним школам, вулицям, щоб пам’ять про видатного Лікаря збереглася у нашого народу на віки.

Тепер, у незалежній Україні, повертається в нашу медицину наукова спадщина Є.Озаркевича, відновлюються історичні корені  українських науково-медичних шкіл в галузі терапії, інфекційних недуг, гігієни, курортології, активно розвивається українська медична термінологія, розширяються українські медичні видання. Тепер ми повинні повністю здійснити ті завдання, які вперше поставив і яким присвятив  все  своє    подвижницьке життя Лікар, Вчений, Громадянин і Патріот Євген Озаркевич.

Ярослав Ганіткевич