Наближається видатна дата - 150 років від дня народження Євгена Озаркевича – видатного українського лікаря і науковця. Він автор перших в нашій історії наукових медичних праць, опублікованих українською мовою, дійсний член НТШ, засновник і редактор «Лікарського збірника» — першого науково-медичного видання українською мовою, перший укладач наукової української медичної термінології, автор багатьох науково-практичних та громадсько-політичних публікацій, засновник і редактор першого українського санітарно-гігієнічного журналу «Здоровлє», ініціатор створення і директор першої української амбулаторії «Народна лічниця», перший голова Українського лікарського товариства у Львові, представник українських лікарів на низці міжнародних наукових конгресів, активний громадсько-політичний діяч «Просвіти», старший санітарний радник та член Найвищої ради здоров’я у Відні.
Народився Євген Озаркевич 9 червня 1861 року в селі Белелуя Снятинського повіту в Галичині у родині священика Іоана Озаркевича. Цей священичий рід прославився культурницькою і громадсько-політичною працею ще від середини XIX століття. Батько Євгена був високоосвіченою людиною, здобув вищу духовну освіту, володів декількома європейськими мовами, укомплектував велику домашню бібліотеку. Він брав участь у діяльності «Руської Бесіди», понад 20 років був послом (депутатом) краєвого сойму, а згодом — Віденського парламенту, неодноразово подавав запити на захист і розширення громадських та національних прав русинів-українців.
Дім Озаркевичів був осередком української культури, і серед друзів та рідних його називали «Руськими Афінами». Тут збиралися духівники околичних місцевостей, приїжджали знаменитості зі Львова, Чернівців, з Великої України. Цей куточок галицької землі, на якому розташовані Русів, Снятин, Коломия, Чернівці, пізніше назвуть островом, де інтенсивно творилася українська культура високої проби, пов’язана з іменами В. Стефаника, Л. Мартовича, О. Кобилянської, Наталії Кобринської (Л. Крушельницька, 1990).
Атмосфера цього патріотичного дому залишила слід на все життя Євгена. Нормальну школу хлопець закінчив у Снятині, пізніше 5 років навчався в ґімназії у Чернівцях, де на той час була німецька мова викладання. Прагнучи навчатися рідною мовою, 15-літній Євген перейшов до Львівської Академічної ґімназії, де впроваджено українську мову навчання. Тут він відразу увійшов у гурт найбільш свідомої української молоді. редагував літографований часопис “Улий”, писав дещо з белетристики. Великий вплив на формування свідомості молодого ґімназиста мав Іван Франко. Євген Озаркевич належав до комітету, який почав під редакцією І. Франка видавати «Дрібну бібліотеку».
Родина Озаркевичів належала до справжньої української еліти. Брат Євгена Лонгин Озаркевич став юристом, працював адвокатом в Городку біля Львова. Після приходу більшовиків у 1939 р. перестарілого і хворого Лонгина Озаркевича разом з дочкою Оксаною і зятем Костем Бірецьким заарештували і вивезли в Росію, де вони пропали безслідно. Брат Володимир Озаркевич був священиком в Белелуї, одружився з Ольгою Рошкевич – нареченою Івана Франка. Сестра Наталія вийшла заміж за Теофіла Кобринського, стала письменницею і громадським діячем. Сестра Єроніма поріднилася з родичами Соломії Крушельницької, прославилася як колекціонерка народних мистецьких виробів. У 1925 р. виїхала в Україну, забрала з собою спадщину Наталії Кобринської та свого батька для київських архівів, проживала в Умані. З наростанням репресій більшовицького режиму в 1937 р. слід за нею загинув.
У 1879 р. Є. Озаркевич вступив на медичний факультет Віденського університету, зразу ж став одним із найактивніших членів української громади, був членом і головою товариства «Січ». Молодий студент медицини літні вакації проводив у рідному домі або в Кимполунґу, на Південній Буковині, де тоді збиралися Наталія Озаркевич-Кобринська, Софія Окуневська, Ольга Кобилянська та її брати Максиміліан і Юліян. Разом з Євгеном Озаркевичем вони становили гурт молодих інтелектуалів, дискутували про покликання мистецтва, завдання літератури, ставлення до природи.
У 1888 р. Євген Озаркевич отримав диплом доктора усіх лікарських наук і впродовж трьох років проходив практику в клініках Відня у славно-звісних професорів Бамберґера, Більрота і ін. Пізніше він поїхав за скеруванням державним повітовим лікарем у Боснію, в місто Вишеград. У 1893 р. він повернувся до Галичини в м. Стрий, щоб працювати для свого народу.
В квітні 1893 р. газета “Діло” писала: «Набувши знання і практики між чужими, бажає д-р Озаркевич стати спожиточним своїм землякам і для того осідає в краю... Крок сей д-ра Озаркевича заслуговує на всяке признаня і ярко відбиває від поступованя тих руских лікарів, котрі скінчивши університети ідуть відтак в чужину, а не служать своїй вітчині, котра їх вивела в люде...». Чи не актуальне це зауваження сьогодні?
Всюди, де б не працював Лікар, він віддавав себе усього справі оздоровленняч і освіти свого народу. Викликає подив, як одна людина могла стільки зробити за своє не дуже довге життя (всього 55 років), особливо протягом тих 20 років, які він провів у Львові.
Доктор Євген Озаркевич виконав і опублікував українською мовою перші в нашій новітній історії наукові медичні праці з лабораторного дослідження при хворобах печінки та діагностику малярії, заснував і редагував «Лікарський збірник» — перше науково-медичне видання українською мовою, першим став укладати наукову українську медичну термінологію, був першим доцентом – викладачем медичних дисциплін українською мовою, заснував і редагував перший український санітарно-гігієнічний журнал «Здоровлє», ініціював створення і очолив першу українську амбулаторію «Народна лічниця», першим з наших лікарів офіційно ставив питання про необхідність відкриття у Львові українського медичного факультету з використанням «Народної лічниці» як його клінічної бази; очолив перше Українське лікарське товариство (УЛТ) у Львові, не один раз представляв українських лікарів на міжнародних наукових конгресах. Він першим почав публікувати українською мовою реферати та рецензії статей з нових європейських журналів (заснував перше українське реферативне видання), видав низку цінних матеріалів з різних галузей гігієни, що дозволяють вважати його першим українським гігієністом, опублікував перші українські праці з курортології, сприяв відкриттю в Підлютому першого українського санаторію для хворих на туберкульоз, започаткувавши таким чином українську курортологію; своєю книгою «Пошестні недуги» заклав в українській медицині основи вчення про інфекційні недуги.
Низка цих починів Євгена Озаркевича набагато випереджували його епоху, через що вони не могли бути повністю реалізовані та оцінені сучасниками. Тривалий час ім’я Євгена Озаркевича залишалося в забутті. Причини: поразка Українських Визвольних змагань і падіння ЗУНРу, важкі умови розвитку національної науки за санаційного польського режиму. Після вересня 1939 р. Є.Озаркевич потрапив в число “націоналістичних діячів”. Його праці зарахували до «ворожих» видань, вони зберігалися під контролем НКВД і КГБ, ім’я лікаря і вченого заборонили згадувати. В результаті його праці залишалися невідомими для лікарів як в Східній, так і в Західній Україні. В цьому трагізм життя і діяльності д-ра Євгена Озаркевича, незаслужений брак визнання його доробку як сучасниками, так і кількома пізнішими поколіннями.
Коли сьогодні знайомимося з працями Євгена Озаркевича впадає у вічі нинішня актуальність багатьох тих питань і задач, які він опрацьовував і ставив століття тому назад. Насамперед це його велика увага до гіґієнічних проблем, до умов життя народу, харчування і праці, наголошення на необхідності попередження пошесних інфекційних недуг, попередження професійних захворювань. Це також використання і висвітлення в працях методів і досягнень теоретичної медицини, фізіології, біохімії, мікробіології, а також фізики і хімії, фізичної хімії. Фактично він ще 100 років тому пропагував напрямок, який тепер називаємо доказовою медициною і приписуємо виключно зарубіжним авторам.
Ще одна характерна ознака праць Євгена Озаркевича - надання великого значення природним оздоровчим ресурсам нашого краю, курортним місцевостям, їх мінеральним джерелам, кліматотерапії. Він першим з українських лікарів звернув увагу на економічну доцільність розвитку Карпатських курортів, писав: «Піднесім економічно Гуцульщину, зорганізуймо єї, сотворім нові джерела праці і доходу, се розумна, практична і тривка річ... Одним з важних і цінних джерел доходу гірських околиць є основанє «кліматичних станиць». Заохочуймо наш нарід до того промислу, щоби єго не забрали вповні чужі люди». На жаль, сьогодні переважно «чужим людям» не дають спокою багатства карпатського краю.
Отже, Є. Озаркевич фактично заклав основи профілактичного напряму в українській медицині, почав розробляти напрям доказової медицини, вказав на необхідність рекреаційного використання Карпатського регіону. Таким чином, у працях Є. Озаркевича знаходимо початки тих напрямів, які в наш час, коли минуло майже століття, належать до найактуальніших! Викликає подив наукова інтуіція і далекоглядність лікаря і вченого, його досконала обізнаність із досягненнями світової медичної науки того часу, з досягненнями медичної практики, з проблемами здоров’я населення різних регіонів, його вміння бачити й аналізувати мало помітні для інших тенденції в розвитку медицини. В особі Євгена Озаркевича надзвичайно вдало поєднувалися лікар-практик і організатор медичної служби, високоерудований учений, автор і редактор наукових, науково-практичних і реферативних видань. Без сумніву, якби йому було дано працювати в університетській клініці, він став би прекрасним професором — ученим у ділянці внутрішніх та інфекційних хвороб (тоді їх викладали в одній клініці), створив би свою наукову школу.
Важливим завданням Євген Озаркевич ставив публікацію науково-медичних праць українською мовою. Він вважав доцільним друкувати праці рівночасно українською та іноземною мовою — для швидшого входження в європейську медичну науку. На жаль, у наші дні багато вчених в Україні публікують свої праці лише іноземною мовою. Чому ще немало лікарів-українців досі дотримуються звички, яку настирно нав»язували Україні протягом століть- виступати і публікувати матеріали, розмовляти з пацієнтами-українцями російською мовою? Чому не тільки у випускників російськомовних інститутів, але і тих, що закінчили вже українські медичні університети і академії, відсутній той рівень національної свідомості, який був притаманний сто років тому Євгенові Озаркевичу — випускнику Віденського (чужомовного) університету?
Велику увагу надавав Є. Озаркевич опрацюванню української наукової медичної термінології. Минуло століття, і хоч у цій галузі зроблено немало, ми все ще сперечаємося і не можемо виробити єдиного підходу до засад творення української медичної термінології, до її правописання.
В січні 1914 р. Євген Озаркевич у першому числі редагованого ним науково-популярного часопису «Здоров’я» повідомив про рішення: «... подавати більш систематично біологічні науки, з другої сторони — торкатися також тем загальних, входячи в обсяг фізіологічної психології та філософії». Завдання місячника він вбачав у тому, щоб «...виховати нашу суспільність, подаючи їй підвалини правдивого знання на основі анатомії й фізіології чоловіка, переходячи усі стадії його розвитку, аж до кінцевих найсубтельніших духових почувань». Чи маємо ми сьогодні такий український медичний науково-популярний журнал?
Євген Озаркевич, як дипломований доцент, вперше на українських землях почав у 1910 – 1914 рр. викладати українською мовою медичний курс “Соматологія і гіґієна» в Українській жіночій учительській семінарії та на просвітянських курсах вищої освіти. Минуло століття, за двадцять років незалежності формуються національні українські медичні університети і академії, здійснюється перехід на викладання українською мовою, відбувається відродження і розвиток українських національних науково-медичних шкіл. То хиба це не є продовженням тої справи, яку близько століття тому започаткував Євген Озаркевич?. І коли викладання рідною державною мовою для деяких українських викладачів і професорів медичних шкіл України залишається ще нездоланною проблемою, то чи це не свідчення того, що тепер нам дуже бракує таких людей, як Є.Озаркевич?
Євген Озаркевич високо ставив ідею соборності України, приділяв велику увагу фаховим і науковим зв’язкам Галичини зі Східною Україною. Він залучив до участі в роботі Лікарської комісії НТШ киянина Олександра Черняхівського, пізнішого професора гістології Київського медичного інституту (репресованого більшовиками у 1929 р.), одного з перших дійсних членів НТШ.
У 1912 р. при підготовці Першого Всеслов’янського з’їзду суспільного оздоровлення, Є. Озаркевич, як голова УЛТ, закликав: “щоб учасники з Галицької і Російської України виступили корпоративно як одне ціле, створили разом одну національну секцію”, наполягав на допущенні рефератів в усіх слов’янських мовах, зокрема – в українській. А чи тепер на медичних форумах України завжди достатньо звучить наша державна мова?
Таким чином, значення діяльності Євгена Озаркевича полягає насамперед в тому, що він вперше в нашій історії почав творити українською мовою медичну науку, сформував перші українські лікарські організації та медичні заклади, заснував наукові та науково-практичні видання, заклав початки українських наукових шкіл. Саме він впровадив українську мову в сферу новітньої медичної науки, започаткував становлення національної за формою медицини як частки української культури і науки, вивів українську медицину на європейські міжнародні форуми.
Варто було б з нагоди 150-річчя надати ім’я Є.Озаркевича окремим лікувальним закладам, медичним школам, вулицям, щоб пам’ять про видатного Лікаря збереглася у нашого народу на віки.
Тепер, у незалежній Україні, повертається в нашу медицину наукова спадщина Є.Озаркевича, відновлюються історичні корені українських науково-медичних шкіл в галузі терапії, інфекційних недуг, гігієни, курортології, активно розвивається українська медична термінологія, розширяються українські медичні видання. Тепер ми повинні повністю здійснити ті завдання, які вперше поставив і яким присвятив все своє подвижницьке життя Лікар, Вчений, Громадянин і Патріот Євген Озаркевич.
Ярослав Ганіткевич