Ганіткевич Я., Пундій П. Українські лікарі. Книга 3. Учасники національно-визвольної боротьби і українського державотворення.
Ганіткевич Я., Пундій П. Українські лікарі. Біобібліографічний довідник. Книга 3. Учасники національно-визвольної боротьби і українського державотворення, репресовані та реабілітовані лікарі України. Науковий редактор: Любомир Пиріг. Львів, 2008. – 428 с., 168 іл.
У 3-й книзі довідника зібрано матеріали про 1170 лікарів – учасників національно-визвольної боротьби, активістів українського національного відродження та про репресованих і реабілітованих лікарів України. У першій частині подано довідки про 341 лікаря-патріота, які боролися за волю України, зокрема в період Другої світової війни брали участь у боротьбі проти німецьких окупантів та більшовицьких репресивних органів, організували або підтримували Медичну службу УПА, про лікарів та науковців, які найбільш активно сприяли позбавленню медицини, медичної науки і освіти наслідків багатолітнього панування тоталітарного комуністичного режиму, які й в наш час беруть найбільш активну участь в роботі українських організацій; про українських лікарів-митців, письменників, поетів, композиторів і виконавців. У другій частині книги подано архівні матеріали про 829 репресованих комуністичним режимом і реабілітованих лікарів (та окремих медиків) усіх національностей і поглядів, які народилися або працювали в Україні, лікували громадян України, розвивали медицину на наших землях. Книгу ілюструють 168 світлин.
Розрахована на лікарів, студентів, науковців, істориків медицини та на широке коло читачів, яких цікавить історія нашої медицини, проблеми національного відродження.
Переднє слово
Минуло 14 років від виходу першої книги довідника П.Пундія «Українські лікарі. Естафета поколінь національного відродження», в якому подані біографічні матеріали про 428 українських лікарів трьох поколінь, що брали участь у національно-визвольній боротьбі, розвивали українську науку і культуру. Ці дані зібрані в основному архіваром і директором бібліотеки УЛТПА д-ром Павлом Пундієм, обмежувалися лікарями, дипломованими до Другої світової війни.
12 років тому вийшла у світ друга книга довідника «Українські лікарі. Лікарі діяспори та їх діяльність для рідного краю», в якому подано довідки про 678 українських лікарів на еміграції, громадських діячів, членів українських організацій, прихильників української державності. Відійшли у вічність ті, хто брали участь у підготовці перших двох томів довідника, це голова НТШ Олег Романів, Петро Моцюк, Мирослав Семчишин, Михайло Дубовий, Юліян Децик, Ірина Даценко, Стефанія Юсько.
Збір матеріалів про дальші покоління лікарів – борців за політичне і національне відродження України - затягнувся. Нарешті при допомозі осередків Всеукраїнського лікарського товариства, Товариства української мови ім. Т.Шевченка, організацій «Просвіти», Товариства політв’язнів і репресованих та ін. вдалося зібрати в Україні матеріали про лікарів, які брали учать в національно-визвольній боротьбі, в дисидентському русі, в діяльності підпільного Українського Червоного Хреста – медичній службі УПА, зазнали репресій та утисків тоталітарного комуністичного режиму. Своїм жертовним життям і самовідданою боротьбою за волю України вони заслуговують того щоб їх подвиг був описаний, щоб їхні імена навіки залишилися в історії української медицини.
Тут також подані дані про лікарів та науковців, які в умовах тоталітарної системи відстоювали своє право на рідну мову і вільну думку, гідну поведінку, залишалися українцями. Представлені також лікарі, які найбільш активно включилися в процеси національного відродження в умовах «перебудови», а з проголошенням Української Держави взялися за її розбудову, лікарі та науковці, які найбільш активно сприяють позбавленню медицини, медичної науки і освіти наслідків багатолітнього панування тоталітарного комуністичного режиму. До книги увійшли лікарі – активні учасники Помаранчевої революції, борці за демократичну, справедливу Україну, яка забезпечила б достойне життя своїм громадянам. В книзі представлені лікарі та медики-науковці - члени українських лікарських організацій, а також українські лікарі – митці, письменники, поети, композитори і виконавці, що відроджують та розвивають українську культуру, мистецтво.
У виданні міститься інформація про окремих українських лікарів західної та східної діаспори. На жаль, не в усіх випадках знайдено повноцінні відомості. По змозі (за отриманими даними) приведена бібліографія – публікації лікарів та література про них. При наявності подано світлини. У першій частині книги представлено 341 таку особистість. Звичайно, ми здаємо собі справу, що нам не вдалося зібрати матеріали про усіх тих, хто цього заслуговує. Адже лише два останні покоління лікарів в Україні - це біля пів-мільйона осіб, відшукати серед них біографії відповідних особистостей за такий невеликий термін та представити їх в одній книзі – непосильне завдання, ця робота вимагає продовження. Тимчасом із розсекреченням архівів з’явилися дані про репресованих і реабілітованих жителів і уродженців України, які публікуються у підготовлених обласними редколегіями книгах «Реабілітовані історією». Зараз вже удоступлені для дослідників відомості про роботу репресивних органів комуністичного режиму. Число репресованих в СРСР за різними даними становить від 21,5 мільйона (Д.Волкогонов) до 44 мільйонів чоловік (Р.Медведєв). Тільки протягом 1937-1938 рр. в УРСР арештовано понад чверть мільйона (267579) осіб, з них засуджено до розстрілу 122 237 осіб (В.Васильєв). Це була війна комуністичного режиму проти власного народу, організований комуністичною партією терор, подібного якому не знає світова історія!
«Остаточні дані про наслідки масового терору комуністичного режиму як в цілому в СРСР, так і в УРСР, - досі відсутні з об’єктивних та суб’єктивних причин. До об‘єктивних відносяться ті періоди історії червоного терору, коли людей розстрілювали комісари на свій розсуд, не турбуючись про оформлення протоколів чи списків своїх жертв. Яскравим прикладом може бути громадянська війна (1918-1920 рр.), колективізація та «розкуркулення», початок німецько-радянської війни, дії військових загонів СМЕРШу, штрафні батальйони… Ці жертви були масовими і ніким не враховувалися!*
За рішенням політбюро ЦК ВКП(б) в липні 1937 р. створено неконституційні позасудові каральні органи – спеціальні судові «трійки», до яких звичайно входили секретар обкому партії, начальник обласного управління НКВС і обласний прокурор. Вони відзначалися надзвичайною жорстокістю, за одне засідання (переважно вночі) могли розглянути понад тисячу (!) справ, засуджували людей переважно до розстрілу. Тоді ж політбюро комуністичної партії прийняло рішення про створення позасудових «особливих нарад», які розглядали насамперед справи дружин засуджених «зрадників батьківщини». Безвинних дружин безвинних чоловіків ці, створені комуністичною партією, «органи» висилали на 5-8 років у спеціально створені в Казахстані концентраційні табори (Наримський край та Тургайський р-н).
В процесі великої, копіткої роботи (довелося переглянути десятки тисяч довідок про репресованих) та при допомозі низки редколегій книг «Реабілітовані історією» вдалося зібрати відомості про 829 репресованих за політичними мотивами і реабілітованих лікарів України. Ці дані представлені у другій частині книги. Тут подані короткі довідки про репресованих комуністичним режимом, переважно в 30-х роках ХХ ст., лікарів усіх національностей, які працювали в Україні – українці, росіяни, євреї, білоруси, поляки, чехи, німці, латвійці, грузини, вірмени, казахи, греки, болгари, молдавани, азербайджанці, татари, шотландці… Охоплено репресії лікарів від 1919 до 1951 рр. На жаль, деякі архівні довідки неповні, дуже короткі, це зокрема довідки про жертви репресій на Київщині, частково в Херсонській області.
Серед репресованих є люди різних поглядів і різної сфери діяльності, від сільських лікарів, лікарів поліклінік - до професорів, директорів науково-дослідних і медичних інститутів. Оскільки в довідках деяких областей вказуються лише статті, за якими засуджували лікарів, подаємо для читачів короткий зміст статей КК УРСР, які найчастіше зустрічаються в справах лікарів:
Ст. 54-1 - контрреволюційні злочини,
Ст. 54-1 «а» - зрада батьківщини,
Ст. 54-2 - збройне повстання,
Ст. 54-3 - зносини з контрреволюційною метою з іноземними державами,
Ст. 54-10 - контрреволюційна пропаганда та агітація,
Ст. 54-11 - контрреволюційна організаційна діяльність,
Ст. 54-12 - недонесення про контрреволюційний злочин.
Проте статті, за якими засуджували лікарів, були довільно взятими або вибитими під час зізнань інших арештованих, тому вони не можуть відображати справжнього стану справ, що підтверджується їх реабілітацією. Фабрикація репресивними органами СРСР судових справ яскраво стверджується на прикладі справи «СВУ» (Ганіткевич Я. Українські лікарі вчені. - Львів, 2005. - С. 61-64, 96-101, 225-227, 301-303 та інші).
Частим рішенням судових органів, або «особливих нарад», військових трибуналів, «трійок» і «двійок» було засудження до різних строків перебування у ВТТ. «Виховно-трудові табори» - так фарисейськи називали концентраційні табори ГУЛАГу –
---------------------------
* Давидюк А.Т. Вінницький мартиролог. - Вінниця, 2001. - С. 17-18.
найбільш жорстоку у світі систему використання безоплатної робочої сили та знищення свого народу. Близько 150 таких таборів за колючими дротами з посиленою охороною, нелюдами-наглядачами, найгіршим харчуванням і неймовірно важкою, каторжною працею швидко зводили в могилу найсильніших і найвитриваліших. А хто всупереч всім цим умовам виживав, того часто розстрілювали за рознарядкою, спущеною з Москви, як це було до 20-ї річниці жовтневого перевороту. В цих «ВТТ» - концтаборах ГУЛАГу від недоїдання, надмірної праці та нелюдського поводження і утримання загинули мільйони людей.
Багато лікарів засуджено до смертної кари і розстріляно. А пізніше встановлено, що ніяких злочинних дій вони не вчинили і їх реабілітовано. Такою була реальність в СРСР, якої досі не признають деякі партійні діячі та за якою ще тужать певні особи і яку прагнуть нам повернути! Привертає увагу той факт, що більшість репресованих - це не українці, а люди інших національностей. Взагалі серед репресованих українці становили біля 70% (по Вінницькій обл. – 70,69%). Але нагадаємо, що в 30-х роках ХХ ст. більшість лікарів в Україні були інших національностей, насамперед - євреї, які становили біля 80% усіх лікарів. Тому можна вважати, що лікарів-українців, відносно з загальною кількістю лікарів, арештовували і засуджували навіть частіше, ніж лікарів інших національностей. Це питання вимагає окремого дослідження. До книги включено також відомості про студентів медицини. Деякі з них згодом таки стали лікарями, а інші стали б, як би їх життя не зламала жорстока бездушна тоталітарна система. В небагатьох випадках у біограмах є дані про розстріляних або засланих в концтабори медиків без вищої освіти, нехай і їхні імена залишаться в нашій пам’яті.
Потрібно відзначити, що представлена інформація кількісно не повністю відображає репресії щодо лікарів в УРСР. По-перше, у виданнях «Реабілітовані історією» наводяться імена лише тих лікарів, які вже реабілітовані. В той же час залишається невідомою кількість репресованих осіб, які залишилися нереабілітованими, невизначена кількість справ залишається ще не переглянутою. Необхідно відзначити, що реабілітації за діючими законами не підлягають ті, хто боровся зі зброєю за незалежність України, хто потрапив до репресивних органів зі зброєю в руках. По-друге, не всі переглянуті справи доступні і опрацьовані обласними редколегіями книг «Реабілітовані історією», не усі області завершили опрацювання відкритих архівних даних і опублікували повністю матеріали. Деякі редколегії не наводять професії та місця праці репресованого, інколи вказують лише на наявність вищої освіти (якої - залишається невідомим), що робить неможливим відбір репресованих за фахом.
Отже, запропоновані читачеві дані про репресованих і реабілітованих лікарів України становлять всього лиш якусь частину, справжня кількість репресованих лікарів є значно більшою, оскільки відсутні остаточні дані про наслідки масового терору комуністичного режиму, як в цілому в СРСР, так і в УРСР. Наскільки більше лікарів репресовано – можливо, за якийсь час на це питання дадуть відповідь наступні дослідники. Тим не менше, зібрані тут дані можна вважати репрезентативними, такими, що відображають стан справ в Україні щодо репресування лікарів.
Між двома частинами книги є спільні ознаки, але є і відмінності. До першої частини увійшло багато лікарів, учасників національно-визвольної боротьби, тих, які брали найактивнішу участь в становленні української державності та українському національному відродженні, зазнали репресій або утисків тоталітарного режиму, були виключені із медичних вищих шкіл, без суду і слідства депортовані в Сибір, деякі були суджені «двійками» і «трійками» та заслані в концтабори ГУЛАГу, чимало загинуло у боротьбі за волю України. Сюди також увійшли також, які загинули від рук німецьких окупантів, польських репресивних органів. Деяких з них пізніше реабілітували, але багато залишилися нереабілітованими, декого не реабілітують відповідно до діючих законів.
В другій частині книги подані дані з офіційних джерел про репресованих і реабілітованих лікарів України, яких найчастіше звинувачували у контрреволюційній пропаганді, змові проти радянської влади, в участі в націоналістичних або профашистських організаціях, у шпигунстві на користь сусідніх держав і т.п. Деяких звинувачували у членстві в ОУН, сприянні УПА, допомозі націоналістичним організаціям. Може видаватися дивним, що такі звинувачення ставили не тільки лікарям-українцям (як взагалі будь-яким фахівцям), але також росіянам, євреям, полякам, членам ВКП(б) і ВЛКСМ. Всі вони були згодом (багато посмертно) реабілітовані, тобто судові органи визнали, що звинувачення не мали підстав, не були доказані. Очевидно, що і членство в ОУН, і сприяння УПА, і «націоналістичні настрої» були в той час переважно видумані чекістами, щоб виконати план арештів і показати свою «високу пильність». Якщо в східних областях такі звинувачення були звичайно сфабриковані слідчими, то в західних областях серед репресованих дійсно були члени і активісти ОУН-УПА, борці за волю України. Повну картину про істинну суть багатьох справ ми вже ніколи не дізнаємося. Але документи та історичні дані свідчать, що у 1920-1930-х роках московський комуністичний режим вів цілеспрямовану політику на знищення української (і не тільки української) інтелігенції - вчителів, медиків, священиків, заможних і свідомих селян. Найчастіше в поле зору «доблесних чекістів» потрапляли особи, за якими числилися якісь «підозрілі факти» - вільнодумство, критичні висловлювання про владу, зацікавлення деякими літературними творами, споріднення або просто контакти із «підозрілими» людьми, намагання захищати когось із невинно арештованих і т.п. Імовірно, немало з них критично оцінювали дії комуністичного режиму, але де, в якій країні так масово засилали людей в концтабори, а то й розстрілювали за критичні висловлювання про владу чи про порядки в державі?
Таким чином, до цієї книги увійшли імена 1170 лікарів, українців та інших національностей (серед них окремі особи без завершеної вищої освіти). Ми збережемо імена тих людей найблагороднішої професії, які народилися на цій землі і віддавали свої сили і знання справі підтримання здоров’я нашого народу, самовіддано лікували хворих, часто ризикуючи своїм власним здоров’ям і життям. У книзі долучено список скорочень, іменний покажчик.
В доборі матеріалів про лікарів – учасників національно-визвольної боротьби та найбільш активних учасників українського державотворення авторам велику допомогу надали: Зеновій Библюк, Михайло Бобинець, Михайло Богаченко, Олена Єненко, Роман Івашкевич, Людмила Максимець, Віра Медицька, Богдан Надрага Раїса Павленко, Володимир Паланиця, Любомир Пиріг, Микола Плахотнюк, Любомир Полюга, Микола Тищук, Олег Ціборовський, Стефанія Юркевич.
Цінні матеріали про репресованих і реабілітованих лікарів надали нам голови і члени обласних редколегій книг «Реабілітовані історією»: Олександр Білоусько і Володимир Кравченко (Полтава), Василь Бондар (Кіровоград), Лук’ян Вардзарук (Івано-Франківськ), Август Вірлич (Херсон), Омелян Довганич (Ужгород), Олена Желєзна (Чернігів), Андрій Жив’юк (Рівне), Валентин Іваненко (Дніпропетровськ), Сергій Калитко (Вінниця), Любомир Кіт (Тернопіль), Микола Кучерепа (Луцьк), Сергій Макарчук (Миколаїв), Віталій Масненко і Валерій Середенко (Черкаси), Віталій Шевченко і Петро Ребро (Запоріжжя). Найбільше матеріалів (понад 300) із найповнішими довідками, нарисами і світлинами прислали нам Людмила Ровчак та Ігор Шуйський (Харків).
Велику допомогу в опрацюванні матеріалів нам надали: Василь Дяків, Марта Пономаренко, Ольга Ткачук, Оксана Ганіткевич, Петро Галущак, Костянтин Курилишин. Окрема подяка за цінні поради і зауваження проф. Ярославу Дашкевичу.
Усім тим, хто своїми матеріалами і допомогою причинилися до появи цієї книжки, висловлюємо глибоку вдячність. Сподіваємося, що наша праця знайде своє продовження і наші упущення та недоліки будуть враховані при виданні наступних книг.
Проф. Ярослав Ганіткевич
