Юхновський Ігор Рафаїлович
Ігор Рафаїлович Юхновський народився 1 вересня 1925 року в с. Княгинині Млинівського району, тепер Рівненської области. Але дитинство і юність пройшли в м. Кременці, що на Тернопільщині, в якому батьки збудували хату. Тут же в тодішньому Кременецькому ліцеї починав він здобувати освіту. Ліцей мав на той час прекрасні умови для навчання: високоосвічених „професорів“ математики, іноземних мов, були тут чудова бібліотека, рисувальні зали із зображеннями античних і середньовічних скульптур. У 1939 році радянська влада закрила ліцей і на його базі відкрила середню загальноосвітню школу та педагогічні курси, що згодом переросли в учительський інститут.
Ігор Юхновський до Другої світової війни встиг закінчити лише 7 класів ліцею. За німецької окупації він деякий час навчався у лісотехнікумі, що містився у селі Білокриниця, але й там навчання тривало недовго.
З 1944 року Ігор Юхновський у Радянській армії. Бере участь у військових діях, на території Австрії був поранений і в червні 1946 року повернувся додому. Маючи за плечима 7 класів неповної середньої освіти, наполегливо готується з фізики і математики та їде до Львова вступати на фізико-математичний факультет Державного університету ім. Ів. Франка. При тому успішно складає іспити на атестат зрілости та вступні і стає студентом. Закінчивши факультет у 1951 році з відзнакою, навчається в аспірантурі з теоретичної фізики, яку завершив захистом кандидатської дисертації з проблеми бінарних функцій розподілу для систем взаємодіючих частинок.
З 1954 року — викладацька робота на фізичному факультеті університету. У 1959 році очолює катедру теоретичної фізики, а в 1965 році захищає докторську роботу на тему „Статистична теорія систем заряджених частинок“ і в 1967 році одержує учене звання професора. З 1972 р. — член-кореспондент, з 1982 р. — академік Академії наук УРСР, голова Західного наукового центру, член Президії АН УРСР.
В академічному Київському Інституті теоретичної фізики очолив заснований у Львові відділ статистичної теорії конденсованих систем. Сьогодні це окремий Інститут фізики конденсованих систем, яким він керує: на його базі і на досягненнях фізичного факультету університету була створена наукова школа статистичної фізики. В науці, як бачимо, І. Юхновський ішов угору й особливих перешкод не зустрічав.
Інакше склалася ситуація у політиці, до якої він спеціяльно не готувався, але в яку поступово влився. Є підстави стверджувати, що будівництво незалежної Української держави для нього стало набагато важливішим, ніж творення нових ідей у сфері фізичної науки, задовго до так званої перебудови. „У житті бувають випадки, — зізнавався він, — коли завдання суспільні беруть гору над завданнями професійними. І якщо ти людина, часточка свого народу, то в ситуації, що склалася, мусиш залишити навіть улюблену справу заради чогось вищого, вже не твого, а загальнонаціонального, вселюдського... Творення незалежної Української держави мені видалося набагато важливішим, ніж творення нових ідей у галузі статистичної фізики“.
Ще працюючи на фізичному факультеті університету, І. Юхновський дбав, щоб факультет став україномовним. Усі заняття тут велися українською. Однак, з погляду тодішнього режиму були й ідеологічні „промахи“, як їх оцінювали партійні ідеологи. Його підопічні студенти до „жовтневих свят“ випустили чорну газету — всю в траурі. Якщо скандал з появою газети вдалося погасити, то зустріч студентів, яку організував і вів І. Юхновський з автором підданого остракізму роману „Мальви“ — письменником Р. Іваничуком, не минула безслідно. Тим паче, що І. Юхновський відверто заявляв на факультеті, що він не згідний з „партійною критикою“ не тільки роману „Мальви“, а й роману О. Гончара „Собор“. Партійні інстанції вимагали звільнення з роботи І. Юхновського, щоб він не впливав „неґативно“ на студентів. Вчений за вільнодумство одержав догану і мусив перейти працювати у відділення Київського інституту теоретичної фізики, що формувалося ним у Львові.
Час ішов, а з ним поволі слабшав тоталітарний тиск на науку, культуру, на вільне слово. Партійні секретарі почали загравати з представниками інтеліґенції, уже не викликали, а запрошували творчих і наукових працівників на розмову, радилися, як ослабити політичне протистояння. І. Юхновський у 1987 році очолює , за дорученням громадськости, товариство „Меморіал“. Він разом із членами товариства веде пошук слідів злочинної діяльности тоталітарного режиму. Знайшовши чимало документів, фотографій, особистих речей загиблих у часи репресій і сталінського терору в концтаборах Сибіру, тюрмах, організовував виставку цих матеріялів в експозиції Львівського музею „Арсенал“, домігся дозволу на відновлення меморіального комплексу могил Січових Стрільців на Янівському цвинтарі, підтримував новостворене Товариство захисту української мови, брав участь в організації Народного руху за перебудову тощо.
Академіка І. Юхновського вже знав світ, і з ним мусили рахуватися й поважати вороги. Але І. Юхновський не рвався у політику і не мріяв про владу. Мало того, він має рису характеру, яка була і є поширеною вадою у політичній діяльності: ніколи не приховує своєї думки чи оцінки, що, певна річ, часто не подобалося тим, кого це безпосередньо стосувалося. У 1988 році кілька академічних установ висунуло І. Юхновського кандидатом у депутати Верховної Ради СРСР, але, оскільки йому випало балотуватися і конкурувати з відомим поетом Ростиславом Братунем, він перед виборами зняв свою кандидатуру на користь поета, і Ростислав Братунь став депутатом Верховної Ради СРСР.
У 1989 р. він активно підтримував відновлення НТШ в Україні, знав його історію і визначних діячів, називав його першою національною академією.
На виборах же до Верховної Ради УРСР у березні 1990 року І. Юхновському довелося змагатися з тодішнім першим секретарем Львівського міськкому партії О. Волковим, і хоча на І. Юхновського чинився адміністративний тиск — він не зняв своєї кандидатури і переміг! На виборах до Верховної Ради УРСР І. Юхновський у 1990 році йшов уже з програмою побудови суверенної Української держави, і цю програму блискуче реалізував. Відомо, що у Верховній Раді УРСР І. Юхновському випало очолити опозиційний Демократичний блок, виступити ініціятором і співавтором Декларації про державний суверенітет України, прийнятої Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 року. Безперечно, що без цього доленосного документа не було б і Акта про незалежність України від 24 серпня 1991 року. Сьогодні важко уявити, як непросто було схилити на користь Декларації і Акта про незалежність частину „групи 239“, щоб тодішня Верховна Рада , в якій комуністам належала абсолютна більшість, схвалила ці документи.
У тому, безсумнівно, є велика історична заслуга І. Юхновського та його Демократичного блоку, що переріс в опозиційну до режиму внутріпарламентську Народну Раду.
Досвід ученого, висока ерудиція та широкі знання у сфері науки, техніки і суспільного життя дали і дають змогу І. Юхновському ініціювати у Верховній Раді, в уряді, у керівних колах держави цілу низку програм, розрахованих на вихід України з економічної кризи, на зменшення енерґетичної залежности України від Росії, на підвищення продуктивности сільськогосподарського виробництва тощо. У своїй політичній і громадській роботі І. Юхновський щедрий на ідеї і ніколи не проявляє честолюбного бажання похизуватися. Дуже часто висловлені ним думки підхоплювалися іншими, втілювалися у життя і ... забувалося, хто їх автор. Так було з ідеєю ланцюга між Львовом і Києвом, ідеєю відновлення Києво-Могилянської Академії, ідеєю всенародного референдуму 1 грудня 1991 року про незалежність — хоча про останню добре пам’ятають, бо саме І. Юхновський її запропонував з парламентської трибуни історичного 24 серпня 1991 року, викликавши на свою адресу чимало критики. Дехто сумнівався, що східні реґіони України підтримають ідею незалежности. І. Юхновський був упевнений, що підтримають, крім того, він постійно твердив, що тільки після всенародного волевиявлення Акт про незалежність України набуде юридичної сили, і світ визнає Україну як самостійну державу. Це була далекоглядна і правильна думка, підтверджена життям.
В уряді І. Юхновський був на посаді першого віце-прем’єра з жовтня 1992 року по березень 1993. Це період обвалу економіки, період розчарувань незалежністю для багатьох, але не для І. Юхновського. Працюючи, він намагався вникнути в суть багатьох дивних і незрозумілих речей, зроблених попереднім урядом. Він ініціює створення комісій для вивчення справ і дій окремих посадових осіб. Це, безперечно, не подобалося бюрократичній братії, вона снує інтриги навколо його імени, шукає захисту у Президента Л. Кравчука. Після поїздки в Туркменістан та Казахстан, з урядами яких вів переговори про поставку в Україну нафти і газу, та підготовки до чергової поїздки в Іран, щоб домовитися про транспортування нафти танкерами від грузинського порту Поті до Одеси — це також його ідея, Л. Кравчук підписав указ про звільнення І. Юхновського з посади першого віце-прем’єра. Проросійські фінансові та політичні кола виявилися впливовішими в Україні. Ми тут не згадували ще про боротьбу, яку І. Юхновський зі своєю фракцією „Державність“ вів за Конституцію України. Це була справді героїчна праця, яка потребувала переговорів, компромісів, умовлянь, і вона закінчилася, як відомо, перемогою. До голосу І. Юхновського завжди прислухалися. Він умів і вміє аналізувати, дохідливо „розкласти все по поличках“, щоб зрозуміло було навіть неспеціялісту. Таке вміння він використовував і використовує, очолюючи свого часу академію для школярів у Львові, міжвідомчу консультативну раду при Кабінеті Міністрів, Комітет Верховної Ради з питань науки і освіти, тимчасову спеціяльну комісію з питань майбутнього й чимало інших постійних і тимчасових комітетів і комісій. Знання і вміння, досвід і практика це йому дозволяють. У безперервній, безкорисливій праці на благо України та її народу Ігор Рафаїлович Юхновський бачить сенс свого життя.
Варто ще нагадати читачам дії І. Юхновського під час Помаранчевої революції, коли на спеціяльному засіданні Верховної Ради він запропонував, усупереч фальсифікованим результатам виборів Президента, оголошеним Центральною виборчою комісією, привести до присяги на вірність українському народу В. Ющенка. Ігор Рафаїлович був певен, що народ проголосував за кандидатуру народного президента, і вірив, що справжні підсумки виборів підтвердять його правоту. Таким є життя і переконання видатного вченого й політика, нашого сучасника, Героя України І. Юхновського. Отож, хай щастить йому, і хай Бог дасть йому здоров’я ще багато літ трудитися на благо українського народу.
Василь Плисюк
