Ярослав Ганіткевич ДАТИ УКРАЇНСЬКОЇ МЕДИЦИНИ НА 2010 РІК

450 років тому:
1560– у великих містах Закарпаття з’явилися присяжні (службові) бабки-сповивальниці, які за невелику платню з міської каси надавали допомогу убогим жінкам при пологах.
400 років тому:
1610– у Кракові почали друкувати 5 томів зільника (гербарія) Симеона Сиреніуса (Сиренський, 1540–1611), який вчився в Краківському університеті, став доктором медицини в Падуї (Італія), деякий час працював у Львові, став професором Краківського університету; подавав польські, німецькі та латинські назви лікарських рослин, інші тогочасні ліки. Зільник становив енциклопедію фармації ХV1-ХV11 ст., якою користувалися і в Україні, містив доповнення, в яких згадується про лікарське зілля Покуття та Львівщини.
350 років тому:
1660 - французький історик Шерер після мандрівки по Україні писав: "У Малоросії при кожній церкві, без винятку, є лікарня або лазарет, де люди, справді бідні й не здатні себе забезпечити, доглянуті коштом церкви, залежно від її прибутків".
300 років тому:
1710 – населення Києва сильно потерпіло від епідемії чуми.
275 років тому:
1735 - у Львові на Ринку військовий магістр Вільгельм Наторпт заснував аптеку "Під чорним орлом", якої завданням було забезпечення ліками розташованих у місті військових та урядовців Ради міста. З 1966 р. в ній створено "Аптеку-музей" міста Львова.
250 років тому:
1760 - у с. Срібне біля Прилук на Київщині в козацькій сім”ї народився Яків Йосипович Саполович - хірург, почесний доктор медицини, професор хірургії Петербурзького медико-хірургічного училища, пізніше - директор медико-інструментального заводу. Першим в країні почав застосовувати методи перкусії та аускультації, багато зробив для вдосконалення хірургічних інструментів; брав участь у реформуванні медичної освіти. Помер у Петербурзі 14 серпня 1830 р.
1760 – на Чернігівщині народився Степан Андрієвський - доктор медицини, директор Медико-хірургічної академії в Петербурзі. Навчався в Києво-Могилянській академії, склав «Медико-топографічний опис Чернігівської губернії» (1785), вперше провів дослід самозараження сибіркою, доказав тотожність тваринної і людської сибірки. Помер 1818 р.
200 років тому:
1810, 13 (25) листопада – у Москві народився Микола Іванович Пирогов – видатний хірург і анатом, основоположник військово-польової хірургії, організатор і керівник шпитальної хірургічної клініки Петербурзької медико-хірургічної академії (1841–1856), директор Інституту практичної анатомії (1846), першим у країні застосував у воєнних умовах ефірний наркоз. Був попечителем Одеського (1856-1858) та Київського (1858-1861) навчальних округів, сприяв відкриттю Одеського університету та медичного факультету Університету св. Володимира, що однак мало на меті не лише розвиток освіти, але й русифікацію краю. Останні роки життя (1866-1881) провів у своєму маєтку в с. Вишня поблизу Вінниці, де надавав допомогу населенню Поділля. Помер 23 листопада (5 грудня) 1881 р. Його останки, набальзамовані співробітником Петербурзької медико-хірургічної академії, зберігаються в склепі спеціально збудованої церкви в с. Вишня біля його будинку-музею.
175 років тому:
1835 – на Україні царський уряд відмінив Магдебурзьке право, цехова медицина закінчила своє офіційне існування; були ліквідовані цехи цирульників в Києві, проте цирульники ще довго залишалися в містах і селах. Помічників лікарів стали офіційно називати фельдшерами.
1835 - львівський аптекар і хімік Теодор Торосевич почав дослідження складу мінеральних вод Трускавецьких джерел “Фердинанд”, “Маруся” і “Нафта” (сьогоднішня “Нафтуся”).
1835 – в Одесі відкрито благодійний заклад – “Лічницю для приходящих”.
1835, 19 вересня - народився Григорій Миколайович Мінх - доктор медицини, професор патологоанатом, завідувач кафедри патологічної анатомії Університету св. Володимира (1876-1895), голова Товариства Київських лікарів. Закінчив Московський університет. Проводив на собі досліди з самозараженням поворотним тифом, разом з Й.Й.Мочутковським (який провів на собі такий же дослід в Одесі) вперше встановив заразливість хворих паразитарними тифами. Автор фундаментальних праць про проказу, яку досліджував під час експедицій по Україні, Єгипту і Палестині. Вивчав чуму, сибірку. Помер 11 грудня 1896 р.
150 років тому:
1860 – у Києві професор анатомії Університету св. Володимира А.П.Вальтер заснував на власні кошти один із перших в Російській імперії та перший в Україні щотижневий медичний часопис "Современная медицина». На рік виходило 42 числа, мав передплатників у Росії та за кордоном. Пропагував фізіологічний напрямок у медицині, критикував стан санітарно-медичної справи в Росії, закликав до звільнення медичної науки від чужих впливів. Перестав виходити у 1876 р. у зв”язку з переїздом Вальтера до Варшави.
1860 – засновано Кам’янець-Подільське медичне товариство; у 1865 р. було заборонене царським губернатором, відновило роботу у 1872 р.

1860, 14 лютого - у Вітебській губернії народився Броніслав Фортунатович Веріго - лікар-фізіолог, професор університету в Одесі (1897–1914). Опублікував праці з електрофізіології, започаткував розробку питань електроенцефалографії, встановив вплив кисню на здатність крові зв’язувати вуглекислий газ (ефект Веріго), написав двотомний підручник “Основи фізіології людини і вищих тварин”. Звільнений з університету за прогресивні погляди, з 1917 р. працював у Пермі. Помер 1925 р.

1860, 5 березня - в сім’ї священика Іполита та Теклі (з родини Кобринських) Окуневських у містечку Радівці біля Сучави на Південній Буковині (тепер Редзуци Сучавського повіту, Румунія) народився Ярослав Окуневський – військовий лікар, контр-адмірал Австро-Угорського флоту, мандрівник, публіцист, меценат, національно-просвітницький діяч, учасник Української національної революції 1917-1921 рр. Навчався на медичному факультеті Віденського університету, був членом і головою товариства «Січ». Отримавши диплом (1884) розпочав службу корабельним лікарем військового флоту Австро-Угорщини, який базувався в Хорватії в м. Пула. Дослужився до рангу генерального лікаря, тобто, контр-адмірала, і посади начальника медичної служби військово-морського флоту Австро-Угорщини, періодично проживав у Відні. Відрізнявся великою працездатністю, обширними знаннями, високим інтелектом, вільно розмовляв англійською, французькою, італійською та німецькою мовами. Багато уваги приділяв покращенню медичного забезпечення моряків, надавав висококваліфіковану медичну допомогу хворим у багатьох країнах і портах, багато зусиль приклав до покращення організації діяльності Морського шпиталю. Подорожував по багатьох країнах світу, у складі офіційних і неофіційних делегацій бував на двірських прийомах імператорів, королів і султанів, ханів, баронів і вождів племен, на національних святах і карнавалах Нагороджений багатьма орденами та відзнаками Австро-Угорської імперії та інших держав. Писав листи і спогади, які вийшли двома книжками (1898, 1902) як «Листи з чужини». Брав активну участь в культурно-політичному житті України, листувався з І.Франком, М.Драгомановим, Д.Лукіяновичем та ін. Підтримував Визвольні змагання українців, у 1919 році організував доставку медикаментів і військово-медичного майна на потреби армії УНР. Після розпаду Австро-Угорщини проживав з братом Теофілом у Городенці (Івано-Франківська обл.), працював як лікар. Трагічно помер 24 жовтня 1929 року, похований в Городенці. Його називали одним із найвидатніших галичан початку ХХ ст.

1860, 15 березня - в Одесі в єврейській сім`ї вчителя народився Володимир Аронович Хавкін – лікар-мікробіолог і епідеміолог, учень І.І.Мечнікова, співробітник Пастерівського Інституту в Парижі (з 1889), працював в Індії (1893–1915). Створив протичумну лабораторію в Бомбею, названу пізніше його іменем (з 1925 – Інститут ім. В.А.Хавкіна). Основні праці з дослідження холери і чуми, вперше опрацював ефективні вакцини проти цих хвороб. Помер 26 жовтня 1930 р.
1860, 24 червня - в містечку Миньківці на Поділлі (тепер Хмельницька обл.) в сім”ї службовця народився Теофіл (рос. - Феофіл) Гаврилович Яновський, видатний український терапевт, професор Київського університету (1905-1919), завідувач кафедри Київського медичного інституту (з 1921 р.), перший серед клініцистів академік ВУАН (1927), однин із організаторів Київського туберкульозного інституту (нині Інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г.Яновського), один із засновників Київської терапевтичної школи, великий гуманіст. За 45 років праці у Києві став найбільш популярним і авторитетним лікарем, його називали «лікарською совістю», чародієм діагностики і лікування, “святим лікарем”. Написав ряд оригінальних праць, цінний підручник з туберкульозу. Був не тільки надзвичайно ерудованим, талановитим терапевтом, але й видатним знавцем бактеріології, патологічної анатомії, лабораторної справи, курортології, заснував і очолив першу в Києві бактеріологічну лабораторію, був фундатором перших приміських санаторіїв у Пущі-Водиці та Боярці, очолював Товариство нічних лікарських чергувань. Був по-європейськи освіченою людиною, володів іноземними мовами, чудово знав українську і світову літературу, лікував Миколу Лисенка, Михайла Старицького, Лесю Українку, Марію Заньковецьку. Був релігійною, глибоко віруючою людиною, день починав з молитви у соборі св. Софії; як особисте горе сприймав братовбивчу війну. Помер 8 липня 1928 р. На похороні його були маси народу, представники всіх релігійних конфесій Києва. Більшість даних про нього комуністичний режим замовчував, дітей його пізніше репресували, старшого сина закатували у 1938 р.
1860, 16 липня – в Україні в сім»ї службовця народився Олександр Федорович Шимановський – доктор медицини, професор, завідувач кафедри очних хвороб Університету св. Володимира (1903-1918). Першим у світі опрацював і здійснив операцію перещеплення переднього відділу очного яблука (1906). Помер 3 січня 1918 р.
125 років тому;
1885 – у Києві завершено будівництво двоповерхового будинку (Бульвар Шевченка, 17) для хірургічної та терапевтичної клінік Університету св. Володимира. За кілька років (1888) збудовано акушерсько-гінекологічну клініку, а пізніше (1894) – Патологоанатомічний інститут.
1885 - у Києві, Одесі, Харкові, Катеринославі й Херсоні засновано одонтологічні товариства (зубних лікарів).
1885 - О.Т.Богаєвський, доктор медицини, полтавський хірург, опублікував першу в країні працю про ехінокок.
1885, 2 лютого – в с. Постолівці Гусятинського повіту народився Євген Гайдукевич – лікар-сотник Української Галицької армії. Медицину студіював у Львові і Празі, працював у краєвому шпиталі у Чернівцях. В роки визвольних замагань організував лікарську допомогу в Стрию, працював у військовому державному секретаріаті, брав учать в походах УГА. Помер в час епідемії висипного тифу в Жмеринці 7 січня 1920 р.
1885, 4 лютого – в с. Великі Борки на Тернопільщині народився Степан Балей - доктор медицини і доктор філософії, професор Варшавського університету (1928-1952), очолював інститут експериментальної психології та інститут педагогіки, публікував праці українською та польською мовами. Автор перших підручників з психології та логіки українською мовою, брав участь в з”їздах українських лікарів галичини. Помер 13 жовтня 1952 р.
1885, 4 лютого - в Петербурзі народився Георгій Володимирович Фольборт - професор-фізіолог, академік АН УРСР (1951). Після закінчення Петербурзької військово-медичної академії виконував у лабораторії І.П.Павлова докторську дисертацію про умовні рефлекси (1912), працював професором Ленінградського університету (1923–1926). У 1926 р. був скерований на Україну, завідувач кафедри нормальної фізіології Харківського та Київського (з 1946 р.) медичних інститутів, завідувач відділу вищої нервової діяльності і трофічних функцій Інституту фізіології ім. О.О.Богомольця. Автор біля 130 наукових праць з питань фізіології вищої нервової діяльності, травлення, процесів втоми і відновлення; розвинув концепцію про закономірності процесів виснаження і відновлення. Помер 17 квітня 1960 р.
1885, 16 лютого – в Чернівцях на Буковині у священичій родині народився Мирослав Сіменович - лікар і громадсько-політичний діяч у США. 1907 р. емігрував до США, де здобув медичну освіту. Провадив приватну практику в Чикаго. Під час визвольних змагань приїхав до Галичини, очолював політичну місію ЗУНР для переговорів у Лондоні. В США організував гетьманський рух, одержав отаманський пірнач з рук гетьмана Павла Скоропадського (1927). Очолював гетьманський рух у 1952–1959 рр., організатор українського павільйону на Світовій виставці у Чикаго, співорганізатор Ліги американців українського походження та відділу УЛТПА в Чикаго, фундатор і почесний президент Українського національного музею в Чикаго. Помер 14 березня 1967 р.
1885, 12 березня – в м. Пензі народився Олексій Антонінович Кронтовський - бактеріолог і патолог, завідувач кафедр бактеріології, а пізніше – загальної патології Університету св. Володимира (1921-1924), професор Київського санітарно-бактеріологічного інституту та Київського рентгенологічного інституту. Автор біля 80 наукових праць з питань експериментальної онкології, патофізіології, радіобіології, епідеміології, регенерації тканин, культури тканин і їх обміну речовин, спадковості та конституції. Опрацював методи культивування тканин поза організмом, запропонував метод «ізольованої пухлини» (1928). Вивчив біохімічні особливості ракової клітини, досліджував проблеми ендокринології. Член Міжнародного товариства патологів, один із редакторів міжнародного журналу в Йені. Помер 15 серпня 1933 р.
1885, 10 вересня - у Москві в сім`ї вченого (професора анатомії і фізіології рослин) народився Олександр Володимирович Палладін – радянський біохімік, науковець і діяч комуністичного режиму, академік АН СРСР (1942), академік (1929) і президент (1946–1962) АН УРСР, академік АМН СРСР (1944), почесний член АН БРСР (1950). В дитинстві (1889–1897) проживав у Харкові, коли батько був професором Харківського університету. Закінчив природничий відділ фізико-математичного факультету Петербурзького університету і працював там. З 1916 р. - у Харкові, завідувач кафедри фізіології Інституту сільського господарства і лісівництва. У 1921 р. організує кафедру біохімії в Харківському медичному інституті, бере участь в роботі Наркомосвіти, Наркомздоров»я, організує при кафедрі біохімічну лабораторію, на базі якої у 1924 р. створюється Український біохімічний інститут. Ступінь доктора отримав за сукупністю праць. З 1931 – у Києві, директор переведеного туди за ініціативою уряду Українського біохімічного інституту, пізніше – Інститут біохімії АН УРСР (що носить його ім`я), завідувач кафедри біохімії Київського університету (1934–1954). Автор праць в галузі функціональної біохімії нервової системи, біохімії вітамінів, обміну речовин, порівняльної біохімії нервової тканини і головного мозку при різних функціональних станах, засновник радянської біохімічної школи. Написав підручник «Біологіча хімія», який було перевидано 6 разів українською мовою та 12 – російською. В період “українського ренесансу” видав ряд книг українською мовою, добре нею володів і інколи виступав. Помер 6 грудня 1972 р.
1885, 12 листопада у с. Рябушки Лебединського району на Харківщині (нині Сумська обл.) народився Михайло Іванович Ситенко - хірург, член-кореспондент АН УРСР, директор Харківського НДІ ортопедії і травматології (1926-1940), який тепер носить його ім”я, засновник харківської школи ортопедів-травматологів. Опрацював біля 20 оригінальних хірургічних операцій при вроджених вивихах стегна, звичних вивихах плеча, псевдоартрозах. Вніс вклад в розвиток воєнно-польової хірургії, кісткової пластики. Ініціатор створення у Харкові першого дитячого ортопедичного профілакторію, центру реабілітації для хворих, які перенесли травми (Слов»янськ). Голова Українського товариства ортопедів-травматологів (з 1936 р.), засновник і редактор журналу “Ортопедія і травматологія” (1927). Помер 13 січня 1940 р.
1885, 23 листопада – у с. Дігтярі на Чернігівщині у сім`ї фельдшера народився Віктор Григорович Дроботько – мікробіолог і епідеміолог, академік АН УРСР (1948). Закінчив Київський університет, працював лікарем-епідеміологом, завідувачем відділу мікробіології (з 1931 р.) та директором Інституту мікробіології АН УРСР (1944-1962). Автор понад 120 праць, досліджував склерому, хіміотерапію інфекційних хвороб, сформулював теорію дисоціації бактерій, що виходила з явищ мутації та натурального відбору. Публікував праці українською мовою. Помер 10 вересня 1966 р.
100 років тому:
1910, 9 травня – Харківське медичне товариство у відповідь на звернення 343 слухачок нефункціонуючих Жіночих курсів постановило заснувати Жіночий медичний інститут (оргкомітет очолив В.Я.Данилевський) і добилося відповідного дозволу міністерства, обладнано приміщення на Сумській, 1, збудовано Анатомічний театр, створені клініки на Сумській 86, в Олександрівській лікарні; на перші 3 курси прийнято 804 слухачок.
1910, 22 червня - у Львові в домівці Академічної (студентської) громади відбулися установчі збори Медичної громади – організації українських студентів медицини у Львівському університеті. Головою обрано Омеляна Кордасевича, його заступником Михайла Козака, до товариства вписалося 30 студентів. Почесний протекторат над товариством взяв на себе проф. І.Горбачевський з Праги. Займалося організацією товариського життя, самодопомоги, санаторного відпочинку, опрацюванням української медичної термінології, проведенням відчитів з рефератами на санітарно-гігієнічні теми, створенням своєї бібліотеки. Співпрацювало з Медичною секцією УНТ в Києві. В роки Першої світової війни перервало роботу. Найбільш активно вело роботу підчас існування Українського (таємного) університету у Львові (1921-1925). В 1924 р. Медична громада заборонена Польським урядом, відновлена 26 квітня 1926 р. як університетське тов-во, затверджене ректоратом Університету, мало кураторів; ними були професор фармакології В.Косковський та професор гігієни – З.Штойзінг. Підтримувала зв”язки з іншими українськими тов-вами в Польщі та за кордоном. Розпущена більшовиками у 1939 р.
1910, 1 жовтня - у Львові засноване Українське Лікарське Товариство – перша в нашій історії фахова організація лікарів-українців. Головою товариства обрано д-ра Євгена Озаркевича, директора Народної лічниці. Товариство ставило завдання: домогтися створення української лікарської палати, видати фахову термінологію в порозумінні з лікарями Наддніпрянщини, видавати фаховий лікарський часопис. Об”єднувало кілька сотень лікарів, в тому числі поза межами Галичини. Ліквідоване більшовиками у 1939 р. Відновлене у 1990 р.
1910, 16 жовтня – галицьким Сеймом прийнята ухвала про будівництво у Львові краєвої інфекційної лікарні на 120 ліжок; відкрито її 29 грудня 1912 р.
1910 - професори Університету св. Володимира В.П.Образцов і М.Д.Стражеско опублікували працю "До симптоматології і діагностики тромбозу вінцевих артерій серця”, в якій одними з перших у світі дали класичне описання тромбозу вінцевих судин серця (інфаркта міокарда).
1910 - в Одесі український мікробіолог М.Ф.Гамалія обгрунтував значення дезинсекції для боротьби з паразитарними тифами.
1910 - у Києві вийшов друком “Збірник Медичної секції Українського Наукового Товариства в Києві”, книга 1 (121 с.) – перша наукова медична книга українською мовою в Наддніпрянській Україні.. Редакційний комітет – М.А.Галин, О.Г.Черняхівський. В збірнику опубліковані праці українських лікарів-науковців Києва Мартирія Галина, Євгена Черняхівського, Антона Каковського, П.Блонського, М.Шмигельського з актуальних питань хірургії, офтальмології, неврології, експериментальної медицини. Праці виконані і представлені на рівні європейських журналів, широко цитується література німецькою та французькою мовами. Ще дві книги видано за царського режиму у 1912 та 1913 рр.
1910 – в Одесі на пожертвування приватних осіб відкрилися Вищі жіночі медичні курси.
1910 - у Львові фармацевтична фірма Міколяша відкрила фармацевтичну фабрику "Лакоон", яка забезпечувала медикаментами галицькі аптеки, лікарні, військові шпиталі; згодом вона стала базою для створення нинішного фармацевтичного комплексу "Галичфарм".
1910 – український лікар Антін Каковський опублікував методику підрахунку клітинних елементів у сечі, яку пізніше (1925) вдосконалив американський лікар Т.Аддіс – метод Каковського-Аддіса (частіше називають метод Аддіс-Каковського).
1910 -– у Харкові відбувся “З”їзд Півдня Росії” для боротьби із заразними захворюваннями; на ньому опрацьовано питання боротьби з епідеміями.
1910 - у Львові д-р Євген Озаркевич почав викладати українською мовою в Жіночій учительській семінарії та на організованих “Просвітою” курсах вищої освіти медичні дисципліни (курси “Соматологія і гігієна” - вчення про будову і діяльність людського тіла, гігієна спеціальна і загальна), отримує звання доцента; тим самим першим започатковує у ХХ столітті викладання медичних наук сучасною українською мовою.
1910, 22 лютого – у с. Криве Радехівського повіту на Львівщині народився Степан Мартинів - терапевт-гематолог, завідувач кафедри пропедевтичної терапії Львівського медичного інституту (1955–1985), один з перших професорів українців-галичан (1971). Відомий як один з кращих гематологів України, автор понад 200 праць з проблем гематології, трансфузіології та клінічної імунології, блискучий діагност, досвідчений педагог. Викладання проводив українською мовою, був членом УЛТ. Не зважаючи на утиски тоталітарного режиму залишався відданим своєму обов”язку, людиною високої культури, підготував понад 30 кандидатів і докторів наук, заклав основи Львівської школи гематологів. Проте після його виходу на пенсію кафедру ліквідували. Помер 6 квітня 1996 р.
1910 – в Києві в сім`ї професора університету народився Борис Кучеренко - лікар-патологоанатом, доктор теоретичної медицини, (1937) професор кафедри патологічної анатомії Київського медичного інституту, заступник директора Центрального українського інституту туберкульозу, автор низки наукових праць з патоморфології ендокринних залоз. Один з організаторів і проректор медичного інституту в окупованому гітлерівцями Києві, арештований і розстріляний гестапівцями в квітні 1942 р. В УРСР замовчуваний.
1910 – у с. Сушках на Житомирщині народився Павло Дмитрович Харченко – професор-фізіолог, доктор біологічних наук, завідувач кафедри нормальної фізіології Київського університету. Вивчив фізіологічну роль йонів у процесах збудження серцевого м”яза, процеси вищої нервової діяльності, підкоркову регуляцію соматичних і вегетативних функцій. Викладав українською мовою, автор українського посібника “Практикум з фізіології людини і тварин” (1951).
75 років тому:
1935, 3 січня - у с. Задвір’я Буського повіту на Львівщині в інтелігентській сім’ї народилася Зоріана Болтарович – доктор історичних наук (спеціальність етнографія), науковий працівник Інституту народознавства НАН України, голова етнографічної комісії НТШ у Львові, видатний етнограф, дослідник народної медицини, як ділянки традиційно-побутової культури. Опублікувала унікальні книги про багатовіковий досвід, способи і засоби народного самолікування: “Народна медицина українців” (Київ, 1990), “Українська народна медицина: Історія і практика” (Київ, 1994). Померла 16 липня 1992 р.
1935, 18 січня – у Бразилії (м. Прудентополіс) в родині українського походження народився Альфонс Антонюк - нейрохірург, професор Федерального університету Парани в Куритибі, член УЛТ Бразилії.
1935, 16 квітня – у с. Романове Криничанського р-ну Дніпропетровської обл. народився Олексій Володимирович Люлько – член.-кор. АМН України (1994), завідувач кафедри урології (з 1974 р.), проректор Дніпропетровської державної медичної академії, українець. Автор і співавтор понад 500 праць (зокрема 40 монографій) з проблем сечокам»яної хвороби, неспецифічних запальних хвороб сечової та статевої систем, пластичної та відновної урології, дитячої та онкоурології, андрології.
1935, 29 листопада – у Харкові народилася Олена Яківна Гречаніна – доктор меднаук, вчений-генетик, завідувач кафедри Харківської медичної академії післядипломної освіти (1989-1999), директор Харківського центру клінічної генетики та пренатальної діагностики (з 1999 р.), автор і співавтор близько 220 праць з первинної профілактики генетичних дефектів – преконцепційної профілактики, 3 монографій, 10 винаходів; президент Української асоціації фахівців ультразвукової діагностики в перинатології, генетиці та гінекології.
1935, 3 грудня – у Перемишлі народився Андрій Олеарчик - кардіохірург і науковець у США, автор біля 150 наукових праць українською, польською, німецькою, англійською та російською мовами, член Нью-Йоркської Академії наук, УЛТПА. Модифікував операцію обходу вінцевих артерій, опублікував українською і англійською мовами книгу “Коротка історія медицини” (Чикаго,1991). Відзначений в числі видатних американців.
1935, 9 травня - в м. Перемишлі народився Юрій Стабішевський - лікар-хірург, директор шпиталю в Перемишлі, голова УЛТ Польщі, активний учасник українського суспільно-політичного життя. Помер 20 липня 1994 р.
1935, 5 липня – в с. Буда-Горобіївська Канівського району на Черкащині в сім’ї учителів народився Володимир Григорович Коляденко – доктор меднаук, професор, завідувач кафедри дерматовенерології і СНІДу Національного медичного університету ім. О.Богомольця (з 1977 р.), проректор з наукової роботи (з 1978 р.), українець. Автор (співавтор) понад 300 наукових праць, понад 50 винаходів.
1935, 22 липня – у с. Троїцьке Одеської обл. народився Анатолій Михайлович Войтенко – професор-гігієніст і епідеміолог, директор Українського НДІ медицини транспорту МОЗ України (1991), керівник центру гігієни робітників транспорту, українець. Автор (співавт.) понад 350 праць, зокрема 9 монографій.
1935, березень - у Перемишлі відбулися установчі збори філії Українського Лікарського Товариства (УЛТ), головою управи обрано д-ра Михайла Старуха; до філії належали 16 лікарів з Перемиського, Ярославського, Мостиського, Ліського і Сяноцького повітів.
1935, травень - у Львові відбувся V науковий з’їзд українських лікарів і природознавців Галичини.
1935 – у Харкові засновано військово-медичне училище для підготовки військових фельдшерів; початковий 3-річний курс навчання у 1939 р. скорочено до 2 років.
1935 - у Києві засновано НДІ переливання крові і невідкладної хірургії
1935 - філії Всеукраїнського аптекоуправління (ВАУ) реорганізовано в обласні аптекоуправління. Аптеки УСРР лише на 20% забезпечувалися продукцією хіміко-фармацевтичної промисловості республіки.
1935 - у Львові біохімік Я.О.Парнас відкрив шляхи обміну глюкози.
1935 – за 10 років у медичні інститути України прийнято 12 484 студентів з робфаків; проводилася політика “формування нової пролетарської інтелігенції”.
1935 – населення Закарпаття (під владою Чехо-Словаччини) становило 786 тис осіб.
1935 – у Вінницькій області за 10 років число лікарів майже подвоїлося і становило 1 069 осіб; число середніх медичних працівників досягло 3 084, кількість фельдшерів збільшилася в 7,5 раз.
1935 – у Києві Медвидав випустив у світ працю проф. О.Тижненка “Захворювання шкіри” – перше наукове видання з дерматології українською мовою.
1935 – у Києві український професор Іван Базилевич за підтримки акад. О.О.Богомольця організував при Інституті клінічної фізіології “клініку старості” та очолив групу вивчення проблем довголіття, провів наукові експедиції до Грузії (1937, 1938) для дослідження довгожителів Абхазії, опублікував перші праці про клініко-фізіологічні особливості довгожителів, започаткував розвиток української геронтології та геріатрії.
1935 – у Харкові Інститут експериментальної медицини видав українською мовою монографію проф. В.Протопопова “Движні навички у тварин”.
1935 – український фізіолог, професор Київського медичного інституту Василь Чаговець розробив і впровадив у практику методику електрогастрографії.
1935 - у Києві український анатом і ембріолог О.Івакин опублікував у Наукових записках Київського університету унікальні дослідження з ембріології про роль мезодерми в процесі розвитку передніх кінцівок у аксолотля, виконані в лабораторії академіка І.І.Шмальгаузена.
50 років тому:
1960, 14 травня - в Меріленді (США) відбулися установчі збори відділу УЛТА, головою управи став д-р Михайло Завальняк. Створено стипендійний фонд ім. проф. І.Горбачевського для допомоги студентам медицини.
1960, 23…26 червня – в Одесі проведено І Українську конференцію хірургів-педіатрів.
1960, 12…15 грудня – у Харкові відбулася ХІІ Українська республіканська конференція з переливання крові; на цей час в Україні було понад 20 000 безплатних донорів крові.
1960 - у Києві в Українському НДІ туберкульозу та грудної хірургії під керівництвом акад. М.М. Амосова сконструйовано перший апарат штучного кровообігу (АМК), придатний для широкого застосування в клінічній практиці.
1960 - у Києві професор-невропатолог Дмитро Панченко сконструював “Біотрон Панченка” для лікування легких форм нервово-психічних розладів та гіпертонічної хвороби; оснований на сприятливому впливі на організм штучного стабільного клімату і часового відокремлення.
1960 – у Києві засновано Інститут експериментальної і клінічної онкології МОЗ УРСР, нині Інститут експериментальної патології, онкології та радіобіології ім. Р.Є.Кавецького АМН України.
1960 – у Києві М. Амосов створив перший в країні комп’ютер для медичних цілей.
1960 - у Києві видано “Українсько-латинсько-російський медичний словник”, укладачі - Г.В.Казьєр, В.Г.Соколовський, Державне медичне видавництво; обсяг – 487 с.
1960 - київський фізіолог Платон Костюк описав кальцієві канали клітин міокарду, одним з перших у світі почав розвивати молекулярно-фізіологічний напрям у теоретичній медицині.
1960 – в Торонто (Канада) відбувся 3-й науковий з’їзд Українського лікарського товариства Америки, який прийняв рішення про об”єднання товариств США і Канади і створення Українського лікарського товариства Північної Америки (УЛТПА) ) з осередком в Нью-Йорку. . Першим і довголітнім головою управи УЛТПА став д-р Ахіль Хрептовський, уродженець Тернопільщини. Друкованим органом УЛТПА залишився журнал "Лікарський вісник".
1960 - в Україні було 5 043 лікарень із 343 800 ліжками в них; 449 санаторіїв на 82 100 місць, 164 будинки відпочинку, 8 157 амбулаторних установ, 5 992 здоровпункти та 17 653 фельдшерсько-акушерські пункти. Кількість лікарів у них становила 85 577, з них терапевтів – 19 190, хірургів – 8 705, педіатрів – 11 513. Працювало 3 484 консультацій для жінок і дітей, 5 283 дитячих ясел та садків, в яких було 399 417 місць; санітарно-протиепідемічних установ було 1 126, аптек – 3 300, аптечних крамниць та пунктів – 20 600.
1960 – в Києві відбулася Республіканська конференція урологів, прийнято рішення про поліпшення підготовки лікарів-урологів та покращення урологічної допомоги населенню.
1960 – в Україні працювало 105 300 лікарів, з них 8 700 – зубних; на 10 000 мешканців припадало 24,8 лікарів; Середнього медичного персоналу було 344 400, на 10 000 мешканців – 74,9; фармацевтів з вищою освітою – 9 491; всього медичного персоналу 871 000.
1960 – народжуваність в Україні становила 20,5 на 1000 мешканців; смертність – 6,9.
1960 – у Києві в Держмедвидаві УРСР вийшла книга Микити Думки – завідувача кафедри латинської мови Івано-Франківського медичного інституту –“Про медицину Скитів (Історико-медичне дослідження)”.
1960, 1 червня – у м. Львові народився Юрій Гаврилюк – лікар-генетик, доктор медичних наук, керівник відділу епідеміології вродженої та спадкової патології Львівського НДІ спадкової патології (з 1989), заступник директора Інституту (з 1992), автор понад 100 наукових праць, голова УЛТ у Львові (1997). Помер передчасно 24 березня 2000 р.

25 років тому:
1985, червень - у Хмельницькому відбулася V111 Республіканська історико-медична конференція; вирішено, що наукове товариство істориків медицини УРСР повинно неухильно керуватися рішеннями ХХV11 з’їзду КПРС і постановами пленумів ЦК КПРС.
1985 - смертність населення в Україні становила 11 на 1000 населення, була значно вижча, ніж в передових розвинутих країнах ( у США відповідно 8,7); смертність немовлят становила 31 на 1000 народжених живими (у США відповідно 10,4). За зниженням дитячої смертності СРСР займав 50 місце в світі, після Мавританії і Барбадосу.
1985 – у Києві видано “Морфологічний словник медичної термінології (латинсько-українсько-російський)”; укладачі О.В.Федотов, О.М.Очкуренко, К.М.Фенчин, обсяг - 312 с.