Портрет незнайомки

Робочий кабінет письменника, усе, що його оточує у години творчої праці, без сумніву, має той чи інший вплив на творчість: книжки під рукою під час роботи, спосіб писання, речі на столі чи біля столу... А що вже казати про портрети людей, які прикрашають стіни робочого кабінету — усе це більшою чи меншою мірою позначається на творчому процесі, завжди становить інтерес для дослідника і криє у собі якусь таємницю.

Серед речей робочого кабінету Івана Франка особливу увагу привертає портрет невідомої жінки з квіткою маку у волоссі, котрий прикрашає одну із стін робочого кабінету його помешкання на колишній вул. Понінського, 4 (нині І. Франка, 152). Адже відоме зізнання самого ж І. Франка в листі до А. Кримського про те, що „значний вплив на моє життя, а значить, також на мою літературу мали зносини мої з жіноцтвом“. Хто зображений на тому портреті, яка його авторська назва, чому саме його повісив І. Франко серед небагатьох малярських робіт у своєму робочому кабінеті? Таємничість портрета не раз привертала увагу франкознавців (Івана Білинкевича в дослідженні „Дорогами Великого Каменяра по Івано-Франківщині“, Романа Горака в есе „Мовчання“ та книзі „Тричі мені являлася любов...“), і їхні дослідження усе ж провокують чимало запитань.

Правопис прізвища автора цього портрета в різних джерелах подано інакше: Катря Гриневичева у спогадах зазначає його як Райзнера, І. Білинкевич іменує його Рейзнером, Р. Горак фіксує як Ройзнера. Сумніви в цьому питанні розвіює авторитетний „Polski Słownik Biograficzny“. В ньому зафіксовано три варіянти правопису прізвища цього художника Reyzner (Reizner, Raizner), основним з яких залишено Рейзнер. Такий же правопис прізвища є і на авторському підписі на лицевому боці портрета — „Rys. Reyzner“.

Скупий перелік дат і фактів біографії маляра, поданих у біографічному словнику, засвідчує, що Мечиславові Рейзнеру яко митцеві пощастило ще замолоду скуштувати слави і майже ціле життя перебувати в її зеніті. Львів’янин родом (народився 27 квітня 1861 року), він у 1880—1886 роках здобув освіту в Академії красних мистецтв у Відні, а потім у Мюнхені і вже з того часу протягом майже 80 років життя (помер 7 липня 1941 року) його полотна супроводжував успіх при експонуванні на престижних виставках у різних містах Європи (Мюнхен, Відень, Париж, Краків, Львів), де їх доволі часто відзначали почесними відзнаками й нагородами. Та чи не найбільшої слави зазнав маляр у ранній період творчости як автор численних малюнків чарівних жіночих „голівок“. Як зазначає словник, його „спеціяльністю“ у малярстві були „wdzięczne pozy kobiece“, малюнки яких репрезентувалися на різних виставках. Серед них малюнки з характерними назвами: „Брюнетка“, „Одаліска“, „Ясноволоса“, „Влошка“, „Фіґлярна“ і чимало інших. Припускаємо, що власне до того часу належить і створення портрета, який нині зберігається у робочому кабінеті І. Франка, а одна з перелічених назв є назвою цього твору (позаяк авторська назва невідома).

Стосовно постаті зображеної жінки І. Білинкевич пише: „Говорять, що І. Франко купив цей портрет тому, що він нагадував йому Юзефу Дзвонковську. Незнайома жінка мала би бути дуже подібною до Юзефи. Мені здається, що на тому портреті намальована сама Юзефа Дзвонковська. Художник міг познайомитися з нею у Львові, у Дескурів, чи деінде, та зачарований її красою, не міг не покоритись спокусі написати її портрет. На виправдання цього здогаду промовляє ще й те, що мало правдивим є припущення, щоб Франко купив та повісив на стіну портрет (а він висів там і за життя письменника) тільки тому, що намальована на портреті жінка була дуже подібна до Юзефи. Франко мусив знати, що портрет цей зображує саму Юзефу Дзвонковську“. На жаль, невідомо, чи був знайомий М. Рейзнер з Ю. Дзвонковською, чи портретував її з натури, чи малював з власної фантазії, а портрет удався схожим на Юзефу. Свідчення про надзвичайну вроду Юзефи знаходимо в коментарях М. Павлика до свого листа М. Драгоманову від 26 липня 1885 року: Михайло Павлик зазначає, що „Дзвонковська — дуже делікатна (та прегарна!) швидко померла“. Під питанням залишається імовірність знайомства М. Рейзнера з Юзефою і схожість портрета до Юзефи лише тому, що він нагадував йому конкретну особу. Та попри те, гіпотезу І. Білинкевича треба визнати доволі цікавою, адже вона перетворює цей портрет в унікальну матеріяльну пам’ятку історії однієї пристрасти І. Франка.

Портрет незнайомки. І. Франко

Ґрунтуючись на дослідженні І. Білинкевича, цілком нові подробиці вносить до історії портрета Р. Горак. У розвідці „Мовчання“, згадуючи історію його створення та іменуючи його як „Портрет невідомої“, автор подає такий факт: „Рейзнер був близько знайомий з Дзвонковськими. Літо 1885 року він провів у Косові, де в Анни Павлик готувалася до здачі екзамену на „маніпулянтку“ Юзефа Дзвонковська“. Далі з цим пов’язана історія створення портрета. Про підготовку Юзефи до іспиту справді подає відомості М. Павлик у згаданому листі до М. Драгоманова від 26 липня 1885 року, але про Рейзнера там нема жодної згадки. Мало того, М. Рейзнер навряд чи міг провести літо 1885 року в Косові, позаяк, за свідченням словника, до 1886 року перебував на навчанні у Відні та Мюнхені.

Зрештою, таку ж саму історію створення портрета подає Р. Горак і в книжці „Тричі мені являлася любов“ та додає ще одну деталь: „Як встановив Іван Білинкевич, дослідник творчості та біографії Івана Франка, саме в цей час у Косові перебував польський художник Ройзнер, автор портрета незнайомки, який купив в антикварній лавці Франко. Білинкевич встановив, що Ройзнер був добре знайомий з Дескурами, Дзвонковськими. Було встановлено також, що цей портрет незнайомки власник лавки придбав у Косові“. Невідомо, звідки дослідник почерпнув в І. Білинкевича наведену інформацію — сумнівну і недоступну для перевірки. Донька І. Франка Анна Франко-Ключко у спогадах зазначає, що портрет був куплений вже за її пам’яти і мав бути подарунком для неї від батька. Тому більш імовірно, що закупівля портрета відбулася у Львові десь наприкінці 1890-х р. минулого — початку XX ст.

Коли Франки оселилися на вулиці Понінського, портрет відразу прикрасив одну із стін робочого кабінету письменника. Деякий час під стіною, де висів портрет, стояв робочий стіл письменника, що зафіксовано на одній з фотографій, наведених у книжці А. Франко-Ключко „Іван Франко і його родина“ (Торонто, 1956.— С. 53). На користь того промовляє і уступ спогадів К. Гриневичевої: „У нього (I. Франка.— Я. Г.) є тільки один кут, співзвучний з його душею: над старим нецікавим бюрком картина Рейзнера — жіноча голівка з червоною квіткою маку в гебеновому волоссі“.

Місце портрета в робочому кабінеті І. Франка над робочим столом спонукає дослідити, чи не залишив він хоч якогось відгомону у творчості І. Франка. Подробиці деяких творів, написаних письменником уже по переселенні на вул. Понінського, дають плідний ґрунт для подібних припущень. Зокрема, в оповіданні „Батьківщина“ ось як описано Киценьку: „Брюнетка, з розкішним волоссям, з чорними блискучими очима. Лице — кров з молоком. Зуби чудові. На устах усміх такий, що аж за серце хапав“. І брюнетка, і розкішне волосся, і усмішка — усе це бачимо на портреті пензля М. Рейзнера. Чи не є це розкидані по різних творах складові деталі одного портрета? Питання це залишиться відкритим.

По смерти І. Франка портрет було передано серед інших речей письменника в Наукове товариство ім. Шевченка. У спогадах А. Франко-Ключко пише про два образки, та на збереженій фотографії кімнати-музею І. Франка в НТШ (фото опубліковане у книжці: Сімович В. Іван Франко. Його життя та діяльність.— Львів: 1936.— С. 56) бачимо лише один — саме той, який згодом буде передано для створеного у помешканні письменника Музею Івана Франка.

Яким Горак