Володимир Васильович Панасюк — всесвітньо відомий український учений в галузі механіки та міцности матеріялів і конструкцій, академік НАН України, дійсний член НТШ, доктор технічних наук, професор, директор Фізико-механічного інституту ім. Г. Карпенка (ФМІ) НАН України. Народився 27 лютого 1926 року в с. Красному на Холмщині, закінчив у 1951 році Львівський держуніверситет за спеціяльністю механіка.
В. Панасюк зробив вагомий науковий внесок у формування основ теорії крихкого руйнування та міцности матеріялів, а також у становлення львівської школи механіків-матеріялознавців. Йому належать важливі наукові здобутки з проблем напружено-деформованих станів і граничної рівноваги пружно-пластичних тіл з тріщинами, контактних задач теорії пружних тіл, задач фізико-хемічної механіки матеріялів і водневого матеріялознавства. З його ім’ям пов’язана відома dk-модель. Значна частина досліджень ученого присвячена розробленню нових методів оцінки довговічности та тріщиностійкости матеріялів. У працях В. Панасюка та його учнів успішно розв’язані фундаментальні питання тріщиностійкости конструкційних матеріялів, корозійної тріщиностійкости металів, а також розроблено методи і засоби неруйнівного контролю механічних, електрофізичних і геометричних характеристик матеріялів та виробів. Його науковий доробок відзначений Державними преміями в галузі науки і техніки та іменними преміями НАН України.
В. Панасюк працює в Інституті з перших днів його організації (1951), з 1971 року — директор ФМІ. Він зробив особливо вагомий внесок у створення та розвиток Інституту як академічної установи, у зміцнення зв’язків з виробництвом та участь його в розв’язанні державних великомасштабних завдань, зокрема таких, як програми „Енергія“, „Буровий інструмент“, „Інтеркосмос“, „Водень у металах“ та інші. За його активної підтримки в Інституті створені унікальна науково-експериментальна база, умови для успішної підготовки наукових кадрів. Під керівництвом В. Панасюка підготували та захистили кандидатські дисертації 47 науковців, серед них 17 стали докторами наук, значна частина з яких працює в Інституті й донині. Протягом багатьох років він є незмінним головним редактором міжнародного науково-технічного журналу „Фізико-хімічна механіка матеріялів“, який уже тривалий час перекладається англійською мовою за кордоном.
В. Панасюк є автором понад 600 наукових публікацій, у тому 15 моноґрафій. Серед них — перша у Східній Європі моноґрафія „Гранична рівновага крихких тіл з тріщинами“ (1968), яка відіграла особливо важливу роль у формуванні нового наукового напрямку в науці про міцність матеріялів і конструкцій — фізико-хемічної механіки руйнування матеріялів і цілісности конструкцій. Її перекладено у США (1971). Ця монографія стала основою циклу праць з дослідження граничного стану деформованих твердих тіл, послаблених дефектами типу тріщин, за який він відзначений премією О. Динника НАН України (1974). Синтез наукових результатів з проблем механіки руйнування матеріялів та їх міцности, з фізико-хемічної механіки матеріялів за умов дії водню та корозійного середовища зроблено В. Панасюком у моноґрафії „Механіка квазікрихкого руйнування матеріялів“ (1991), за яку вчений відзначений премією Є. Патона НАН України (1994). Підготовлений під керівництвом В. Панасюка й виданий в Україні семитомний довідник з механіки руйнування та міцности матеріялів (1988—2005) став важливим джерелом у цій галузі знань. Вагомим внеском у доробок світової наукової спільноти з проблем механіки руйнування та міцности матеріялів є його синтезуюча моноґрафія, опублікована англійською мовою у 2002 році під назвою „Strength and Fracture of Solids with Cracks“.
Під керівництвом В. Панасюка виконано комплекс експериментальних досліджень кінетики росту втомних тріщин і побудовано базові діяграми корозійної тріщиностійкости для корпусних сталей, алюмінієвих сплавів, матеріялів енерґетичного обладнання тощо. Узагальнюючі результати цих досліджень опубліковано в багатьох статтях у провідних світових науково-технічних журналах та монографії „Вплив корозійних середовищ на локальне руйнування металів біля концентраторів напружень“ (1999, співавтор І. Дмитрах). За цей комплекс досліджень В. Панасюк та І. Дмитрах відзначені в 2002 році премією ім. Г. Карпенка НАН України.
В. Панасюк зі своїми учнями розробляє від початку 70-х pоків електромагнітні методи та засоби неруйнівного контролю фізико-механічних, електрофізичних та геометричних характеристик матеріялів і виробів. У більш короткохвильовому випадку, коли дифракційні явища стають домінантними і за певних умов можливі високодобротні резонанси, В. Панасюк, М. Саврук і З. Назарчук запропонували ефективні числові методи розрахунку дифрагованих електромагнітних полів. На цій основі створено нові способи і засоби електромагнітного контролю. Вказані теоретичні дослідження узагальнені в їх монографії „Метод синґулярних інтеґральних рівнянь у двовимірних задачах дифракції“ (1984).
Визнанням високого рівня наукових досягнень представників наукової школи В. Панасюка стало присудження у 1995 році йому та його колеґам і учням О. Андрейківу, О. Романіву, З. Назарчуку, М. Савруку, С. Ковчику, Г. Никифорчину і О. Дацишин Державної премії України в галузі науки і техніки за цикл монографій з фізико-хемічної механіки руйнування матеріялів і цілісности конструкцій.
В. Панасюк був головою Оргкомітету VIII Міжнародної конференції (Міжнародного конґресу) з механіки руйнування матеріялів (К., 1993), що їх проводять раз на чотири роки. Її проведення в Україні, уперше на теренах Східної Європи, стало світовим визнанням рівня досліджень українських учених, які працюють у цій галузі знань, і передовсім його наукової школи. Це засвідчило і виголошення ученим почесної лекції на цьому престижному науковому форумі. Він нагороджений дипломом почесного члена Міжнародного Конґресу, обраний віце-президентом Ради Міжнародного Конґресу з цих проблем на період 1993—1997 рр. В. Панасюк є членом Ради Європейського товариства з цілісности конструкцій (ЕSIS), у 2000 році нагороджений цим товариством медаллю Ґріффітса (найвища нагорода ESIS) за видатні дослідження з проблем деформування та руйнування тіл з тріщинами. З його ініціятиви в 1995 році створена та функціонує Польсько-українсько-німецька літня школа з проблем механіки руйнування та міцности матеріялів, яка має статус школи ESIS.
В. Панасюк бере активну участь у науково-організаційній і громадській діяльності НАН України, міста Львова та країни. Нагороджений високими урядовими нагородами СРСР і України, зокрема орденом „За заслуги“ 3‑го (1998) і 2-го (2001) ступенів, удостоєний почесного звання „Заслужений діяч науки і техніки України“ (1994).
Академік НАН України В. Панасюк був серед тих, хто спричинився до відновлення діяльности Наукового товариства імени Шевченка у Львові. Його авторитетне слово з цього питання, так само, як і академіків АН України М. Голубця, Я. Ісаєвича, Р. Кучера, Я. Підстригача, І. Юхновського, членів-кореспондентів АН України О. Романіва, О. Андрейківа, Я. Бурака, Г. Максимовича та інших провідних учених Львова, становило вагому підставу для відновлення Товариства в Україні без значних затримок. У 1992 році, 28 березня, В. Панасюк за поданням членів Комісії механіки обраний дійсним членом НТШ. Уся його діяльність у цій Комісії й в Товаристві в цілому сприяє подальшому розвитку НТШ у Львові.
Щасти Вам завжди і у всьому, дорогий Володимире Васильовичу!
Роман Кушнір, Зіновій Назарчук