ХУДОЖНИК AHTIH ПИЛИХОВСЬКИЙ: СТОРІНКИ БІОГРАФІЇ

До маловивчених постатей української образо­творчої культури належить один із видатних представників мистецького світу України Антін Пилиховський. Митець своєю творчістю репрезен­тував історичний жанр в образотворчому мистецт­ві XIX – перших десятиліть XX ст. І це стосуєть­ся як портретистики, так і полотен на історичну тематику. Лише дуже незначна кількість його кар­тин представляє тогочасні мотиви, пейзажі.

Біографічні дані про митця на сьогодні доволі скупі, основуються здебільшого на його рукописній автобіографії і дрібних, інколи випадкових публі­каціях в українських періодичних виданнях другої половини XIX – початку XX ст.: „Зоря", „Галицька Русь", „Слово", „Галичанин", „Діло", „Літературно-науковий вістник", „Прикарпатська Русь", „Краківські вісті" та інші; зрідка пишуть польські часописи. Про нього згадували у своїх дослідженнях М. Голубець, В. Рубан, Р. Могитич.

Антін Пилиховський народився 7 червня 1860 р. у селі Нова Гребля Ярославського повіту (нині Польща). Упродовж 1877-1880 рр. одержав спеціяльну стипендію від м. Перемишля на навчан­ня у Краківській академії мистецтв, яку на той час очолював Ян Матейко. Тоді художник отри­мав дві перші премії за свої твори в академії, за що посеред року його перевели на вищий курс. Йому також була призначена стипендія ім. Г. Семирадського, від якої відмовився. Згодом А. Пи­лиховський вирушив за кордон.

Відвідав Відень, Венецію, а також Флоренцію. Кілька місяців на­вчався у Флорентійській школі мистецтв. Десь 1881 р. повертається в Україну, де бере активну участь у мистецькому житті Львова і краю. 1882 р. він вирушає у цілорічну поїздку у підросійську Україну, а також Росію та Білорусь. А з 1886 р. А. Пилиховський проживає у Львові, де контактує з відомими особами, багато працює. До 1890-х рр. створив більшу частину відомих мистецьких тво­рів. Початок Першої світової війни неґативно відо­бразився на його творчій активності. Про подаль­шу долю митця тривалий час нічого не було відомо. Багато дослідників, з-поміж яких С. Костюк, Ю. Бірюльов та І. Сьомочкін, стверджували, що невдовзі, тобто, під час Першої світової війни, чи одразу після неї, він помер. Нові дані, оголошені 2002 р. О. Дзюбаном, однак, спростовують ці відо­мості – він жив і працював ще у міжвоєнний період, сягаючи 1940 р. Помер у Львові 24 червня 1940 р. Про це свідчить запис Акту про смерть № 4872. В останні роки був майже забутий, працю­вав бухгалтером. Гріб А. Пилиховського містився на 83 полі Личаківського цвинтаря, тепер втраче­ний. У серпні 1960 р. в його могилі була захоронена якась Н. Бобкова.

Щоб доповнити біографічні дані про Антона Пи­лиховського, треба ретельно обстежити і досліди­ти писемні джерела, листування. Очевидно, десь зберігаються контракти з громадами сіл на малю­вання церков (можливо, у фондах митрополичої консисторії у Львові). Важливим, однак, є вивчення його творів. Відомо, що чимало робіт худож­ника пропало. Про більшу час­тину сьогодні знаємо лише з лі­тературних джерел. Серед них переважають портрети різних історичних постатей України, ікони та багатосюжетні карти­ни на історичну тематику. На зацікавлення цією тематикою, очевидно, вплинуло його студію­вання у Кракові, зокрема твор­чість Яна Матейка та його учнів. Навчаючись у 1877-1880 рр. у Краківській академії мистецтв, молодий художник не міг також не звернути уваги на видані там 1860 р. і перевидані 1875 р. де­сять таблиць „Ubiorow w Polsce 1200-1795, які підготовив його наставник. Вони ілюстрували одяг та різні історичні акцесуари від часу Болеслава Встидливого до Станіслава-Авґуста. Кожна, за винятком першої, міс­тить різні типи одягу вчених, духовенства, селян, шляхти, королів, міщан, ри­царства, магнатів, братчиків. Не міг залишити­ся незауваженим митцем і проєкт Яна Матей­ка – 97 портретів королів Польщі. Це якоюсь мірою підтверджує відбір А. Пилиховським творів для виставки 1880 р. у Коломиї. Виступаючи під псевдонімом Владимирський, він „прислав [...] один невеличкий образ з народного житя, о лійними крас­ками роблений, и два більші образи, представляю­чи Хмельницького і Шевченка, роботи кридкової. Ті послідні з всякою старанностею викінчені, без ошибок рисункових". Представлені твори, зі слів відвідувачів виставки, засвідчили „необикновенноє дарованіє" двадцятилітнього юнака.

Спрямованість творчої програми автора на пра­цю в історичному жанрі стала визначальною для поїздки на східноукраїнські землі і відобразилася на створенні А. Пилиховським у 1884 р. ікон для церкви архистратига Михайла у селі Дорі на Прикарпатті: „Св. Ольга", „Св. Володимир" і „Бого­родиця, як цариця Русі", а також „Св. Кирило" і „Св. Мефодій", з яких нині збереглися лише пер­ші три. Притому слід зазначити, що деякі з них сьогодні частково перемальовані.

Під час перебування А. Пилиховського у Києві працювала група реставраторів під керівництвом А. Прахова над відновленням фресок Кирилівської церкви. Тоді ж у соборі св. Софії було виявлено 20 фрескових зображень, а вже в 1884 р. відкрито мозаїки. Це сприяло вивченню художником ве­ликого циклу настінних творів (25 композицій, 220 постатей святих, 108 поясних зображень і великої кількости орнаментів), більшу частину яких ще у 1843 р. відкрив Ф. Солнцев, а згодом перемалю­вав упродовж десяти років олій­ними фарбами М. Пєшехонов ра­зом з орловським ієромонахом Іринархом та соборним священи­ком І. Желтонозьким. Ці факти, як відомо, стали вирішальним чинником для розриву кон­тракту митрополита Філарета з М. Пєшехоновим. З огляду на це художник цікавився книж­кою М. Закревського „Описа­ние Киева", в якій є інформація про порушення „реставраторами" давніх абрисів. І. Срезневський на І Археологічному з'їзді в Москві (1869) повідомляв про те, що під образами намальованих святих приховані фраґменти портретів князя Ярослава Володимировича та ін.

Ті та інші дані стали визна­чальними у зацікавленнях А. Пи­лиховського старим мистецтвом, зрештою, вивчення художни­ком давніх пам'яток української культури загалом. Так, аналіз ікони „Св. Ольга" дає підстави стверджувати, що уваги художника також не могли не привернути писемні пам'ятки княжої доби і їх наукова інтерпретація у тодішніх петер­бурзьких та московських виданнях. Зосереджую­чись на портретній характеристиці княгині Ольги, художник послуговувався „Повістю временних літ", у якій описано її індивідуальні риси, роз­крито вдачу, більш повно представлене середови­ще, в якому вона жила. Це підтверджують рядки „Повісті" і літопису, до якого вона входить, по­в'язані з приїздом Ольги до Царгорода та її зустріч­чю з візантійським володарем Константином VII. Портретна характеристика зображуваної була поглиблена митцем. Відтак її образ вирізняється суворістю, що продиктована емоційною інтепретацією митця вчинків княгині щодо древлян та інших історичних подій. Допоміжною підставою у створенні А. Пилиховським образу св. Ольги став рукопис Радзивіллівського літопису та йо­го ілюстрації. Багата колористична гама, в якій домінують насичені сині, зелені і червоні кольо­ри, була використана у зображенні одягу княгині. Не останню роль у цьому відіграло ознайомлення А. Пилиховського з фундаментальною працею Ф. Солнцева „Древности Россійского государства" у шести томах, у якій представлені численні ма­люнки пам'яток княжої доби, а також фресок со­бору св. Софії, чотирьох постатей, зображених у русі від апсиди до нартекса, на місці яких згодом з'явилися зображення святих Віри, Надії, Любови та Софії, акварель „Зображення княжої родини", виконана ним до перемальовування фресок XI ст.

Створення А. Пилиховським образів святих Ольги та Володимира позначені впливом одвіч­них посягань на київську спадщину, спочатку князів Північно-Східної Руси XIII-XIV ст., а зго­дом і Москви. Вони будувалися на встановленні генеалогічних зв'язків із першими київськими князями. Яскравим виявом цього, як відомо, було фінансування митрополитом Макарієм у XVI ст. грандіозного житійного циклу (12 книг) „Вели­кие Минеи Четьи". Митрополит згуртував нав­коло себе церковних діячів, яким належало представити російську історію як діяння мос­ковських государів та їхніх предків. Саме за ми­трополита була перероблена „Степенная книга", одна із найзнаменитіших історико-літературних пам'яток XVI ст., а відтак написані життєписи святих рівноапостольної княгині Ольги та Во­лодимира Великого. Описи їх були покликані, з одного боку, арґументувати споконвічне існування царської влади в Росії, з другого – обґрунтувати „псковське походження" київської княгині Ольги, а московського царя подано єдиним законним спадкоємцем київських князів і їхніх престолів, літописне походження яких велося від римсько­го імператора Авґуста. Життєписи викладені у вигляді безперервної династичної лінії від Воло­димира Великого до Івана XIV включно. До нього увійшли лише ті князі, які були прямими пред­ками царя. У цьому контексті слід зазначити, що „Великие Минеи Четьи" митрополита Макарія були перевидані в Петербурзі в 1868-1917 рр. Це також відобразилося на творчості А. Пилиховсь­кого. I як підтвердження св. Ольга зображена в одязі російської боярині, а св. Володимир в шапці царя Мономаха, що є однією з регалій російського великокняжого і царського двору та символом самодержавства в Росії. Ці акцесуари і зберегли своє значення аж до коронаційного вінця 1724 р. (пізні ше шапка була замінена імператорською ко­роною). У цьому контексті слід зазначити, що біля пояса на портреті Володимира Великого худож­ник намалював також шаблю Мономаха.

Про ікону із зображенням св. Володимира з с. Дори писали тогочасні москвофільські часописи: „Св. Владимір изображен ним н е по фантазіи, и ли по литографіи [...], но по археологически-историческим студіям, в древле-княжеском облаченіи и в рус­ской княжеской шапц±. На его лицу видно величіе повелителя, но вм±ст± с благочестіем христіанина. Вс± картины превосходны, рисунокъ правильный, колорит живый, даже украшенія одежд писаны тщательно, драпировка природна".

Перебуваючи у селі Дора, А. Пилиховський працював також над іншими творами на історичну тематику. Очевидці зазначали: „Особенно падает в глаза великих розм±ров полотно, на котором пока еще в рисунке видно изображеніе разоренія храма и избіеніе христіан монголами въ Кіев±. Сцена потрясющая..." Вочевидь, це була картина, яка згодом стала відомою великою мірою завдя­ки українському літографові Андрію Андрейчину „Оборона ки±влян в десятинной церкв± в час± на­паду татар под Батьіємъ (р. 1240)". На першому плані її – кілька груп людей, які відрізняються психологічно-емоційним станом. Одна з них пред­ставлена головно жінками з дітьми і виділена освітленням, яке падає на них через розбиту стіну храму. На їхніх обличчях зафіксований страх і розпач. Їм протиставляються оборонці зі списа­ми і мечами у руках. А силу і відвагу підкреслює спрямованість дії, акцентованої на зображенні малого хлопця з натягнутим луком. На задньому плані – ченці та священики з хоругвами і хрес­тами. Увагу привертає й інтер'єр храму, який має багато спільного із внутрішнім виглядом собору св. Софії. Художник творчо переосмислює його. Позаду людей видніється центральна частина іконостасу. За ним – Оранта. Важливою частиною є білокам'яна різьба стін, елементи якої запозичені із саркофага Ярослава Мудрого. Про обізнаність художника з архітектурою собору св. Софії під­тверджує цикл літографій А. Пилиховського, вида­ний у робітні А. Андрейчина у Львові в 1896 р. під назвою „Рысунки знаменитших церквей Малой, Великой и Б±лой Руси". Серед них є і зображення собору.

Поява перших історичних картин А. Пили­ховського припала на час утвердження на західно­українських землях думки, що, „не відаючи історії рідного краю, не можна перенятися національно-народною свідомостію. Таку свідомість дає одна лишень науково оброблена історія і без такої свідомости не можна ніколи виступити на той шлях, що веде людей в сімю европейских освічених народів. [...] Міцна лишень та національно народна твердиня, що збудована на патріотизмі не само­го почутя, але найбільше на патріотизмі розуму, осв±ти и науки". Згодом у творчості А. Пили­ховського з'явилися й інші картини на історичну тематику. З-поміж них „Крещеніе Руси за св. Во­лодимира Великого, великого князя Київского (р. 988)", „Послы Папы Инокентія IV передаютъ корону корол±вску князеви галицкому Данилови", „Св. Антоній Великій и Теодозій Печерскій благо­словлять великого князя киевского Изяслава враз з єго дружиною" (1884-1886 рр., місцезнаходжен­ня ориґіналів нині невідоме) та ін. В популяриза­ції творчости А. Пилиховського велика заслуга А. Андрейчина. Назва­ні і неназвані твори ху­дожника потребують по­дальшого вивчення та історико-мистецтвознавчих студій.

Твори А. Пилиховського відображають три­валу і наполегливу пра­цю художника з живими пам'ятками, які він огля­дав і змальовував за першоджерелами, в му­зеях і бібліотеках Киє­ва, Москви, Кракова і Петербурга. Митець та­кож працював з числен­ними мистецтвознав­чими публікаціями, що виходили у різних ви­давництвах. У всіх ви­падках його твори засвідчують прагнення роз­крити історичну правду, яка простежується у нього в найменших деталях. Творча інтерпретація української історії й української культури А. Пи­лиховського не суперечить розкриттю митцем вагомости різних моментів із життя народу. Своєю творчістю художник зробив вагомий внесок у фор­мування історичної пам'яти про минуле та сприяв пробудженню національної свідомости народу у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Лариса КУПЧИНСЬКА