ДО ХАРАКТЕРИСТИКИ МУЗИЧНО-ГРОМАДСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТИ ВОЛОДИМИРА САДОВСЬКОГО

Музично-громадські ініціятиви Володимира (Домета) Садовського окремо не розглядалися. А дослідження цих ініціятив актуальне не лише як характеристика однієї із важливих особливос­тей діяльности митця: матеріяли висвітлюють один з епізодів процесу становлення музично­го професіоналізму в краї наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Ідеться про спробу організації 1899 р. з'їзду галицьких музик із метою створення „Музичного Союзу", який мав централізувати та упорядкувати музичне життя, а також відкрити консерваторію.

Ідея з'їзду українських музикантів Галичини для обговорення стану музики в краї у різних царинах її застосування (церковна музика, навчан­ня співу в школах, народна музика) з'явилася на шпальтах преси ще з листопада 1898 р. у зв'язку з проблемою упорядкування навчання співу у се­лах. У статті „В справі науки нотного хорального співу у нас по селах і містах" Віктор Матюк вперше висловив ідею з'їзду: для того, щоб співацькі то­вариства могли належно здійснити цю місію, „му­сить у нас перевестись організація і лучність всіх істнуючих товариств співочих, а неменше і приняти ся спосіб систематичної науки співу, передовсім елементарної науки співу руских дітей".

Автор пропонує зійтися талановитим працівникам на музичній ниві (з-поміж яких називає І. Воробкевича, П. Бажанського, Н. Кумановського, О. Нижанківського, Г. Топольницького, Ф. Колессу та Й. Кишакевича) для того, щоб „сею справою занятися і остаточно в одно місце зїхатися, уложити і згодитися на найпрактичнійший спосіб поступованя при научуваню початкового співу так званого А, В, С, як і видати необходимий підручник науки співу. Почин до сего повинен дати „Львівскій Боян", а в особенности В[исоко]п[оважаний] проф. Воло­димир Шухевич, котрий в справі тій уже великі заслуги положив, і на таку нараду та остаточне порішенє сеї пекучої справи запросити всі знані єму на поли музичнім працюючі сили на означе­ний день і справу порушену детайлічно обговорити і рішити". Та, вочевидь, не дочекавшись допомоги „Львівського Бояна", В. Матюк разом із В. Шухевичем і М. Копком створили комітет з організації такого заходу.

1899 р. у липневих номерах „Галичанина" за підписом комітету опубліковано відозву під за­головком „Отзыв к співолюбивим русынам". У документі, крім заклику до участи в з'їзді всіх музикантів, викладені конкретні питання, які тре­ба було вирішити: „1) Необходимость основания Общества „Союз любителей малорусской музы­ки" (или „малорусский музычный союз" и ли як там его название постановится)" – центрально­го товариства, яке об'єднає всі співочі і музичні товариства і приверне увагу їх членів до краси і багатства народної пісні; 2) Заснувавши „Союз", „поручить ему изготовити популярныи учебники музыки, гармонии и пения, щобы ними положи­ти основание к рациональному воспитанию пения и музыки..."; 3) „Союз" має перекласти видання всіх українських музикалій, як духовних, так і світських, щоб цим врятувати деякі з них від загибелі чи забуття, а крім того, щоб заохотити композиторів до інтенсивнішої творчости. „Было бы желательным, щобы „Союз" в изданиях наших лучших малороссийских композиций, кроме мало­русского народного текста, добавлял также текст немецкий, и талянский или франц[узский] метриче­ский, щобы цивилизованной Европе дать возмож­ность обзнакомится с красотою нашей малорусской песни и с нашими галицкими композиторами"; 4) Провести реорганізацію навчання співу і музи­ки в народних і середніх школах та й в усіх закла­дах, де музики навчають; 5) „Союз" має зайняти­ся популяризацією науки гри на різних музичних інструментах, передовсім у музичних і співочих товариствах, в хорах і церковно-співацьких закла­дах. Конкретної дати з'їзду у статті не вказано, оскільки „в свое время обвестится день съезда, порядок совещаний и место..." Стосовно організації закликано звертатися до В. Матюка.

Оскільки в той час В. Садовський працював со­трудником у церкві св. Варвари у Відні, він не міг безпосередньо проводити організаційну роботу, але підтримував і сприяв втіленню цієї ідеї своїми дописами. Про це свідчать його російськомовний допис під назвою „От Тернополя (В деле съезда галицких музыкантов)" і два рукописні зошити під заголовком „Проект Статута Руско-українського Союза _u любителів музики", які зберігаються в архіві Й. Кишакевича. Цей проєкт статуту, що мав бути винесений на обговорення на з'їзді, охоплює 27 параграфів. Наведемо деякі цікаві моменти цього документа. Згідно з першим параграфом, „Руско-україньский Союз любителів музики" єсть товариство, котрого цїлию: плеканє вокальної і інструментальної як сьвіцкої так і церковної му­зики і з нею покрівних штук з осідком у Львові". У другому параграфі мовиться: „Средствами до осягненя повисшої цїли суть: а) заснованє і веденє музичної школи, т. є. консерваториї; б) заснованє і удержуванє музичної біблїотеки та з нею злуче­ного музичного музея; в) заснованя і піддержуване осібних музичних кружків в цїли взірцевого виконуваня вокальної і інструментальної музики; г) урядованє публичних продукций; д) урядованє співацких і музичних з'їздів у Львові і на провінциї та спільних прилюдних концертів; е) заохочуване до музичної творчости розписуванєм конкурсів і премійованєм; ж) видавництво музичних творів і наукових музичних праць та публїкаций; з) виданє фахової музичної ча­сописи, посьвяченої рівночасно біжучим музичним справам з особливим увзглядненєм музи­ки на Руси-Україні". Цікавим є § 25, який зобов'язує виділ „Союзу" до „заранжованя двох звичайних великих концертів а після зможности устроїти і більше надзвичайних союзаньских концертів і продукциї". На випадок припинення існування „Союзу" § 26 передбачає, що „все майно переходить на то­вариство „Просьвіта" у Львові з тим, щоби воно без проволоки дало почин до заснованє нового музичного Союза з цїлию утвореня музичної консерваториї і тому передало все полишене майно".

Однак з'їзд не відбувся. „В 1899 році зродилася була серед галицкої сьпівацко-музикальної громади гадка, звязавши всіх українсько-руских музиків як і всі співацкі това­риства (Бояни і другі) в оден суцільний краєвий „Музичний Союз", зреорґанізовати наше сьпіванє і музикованє, покласти спільними силами підвалини до двигненя наперед нашого стягу українсько-рускої пісні і вибороти їй почесне місце посеред славянських і чужих муз, яке їй по природній вдачі належиться. Справа заповідала ся вельми успішно; та звичаєм всякої галицкої роботи таки в самі почині заснітилася..." – з ноткою жалю зга­дує згодом В. Садовський у статті „В справі „Сою­за сьпівацких і музичних товариств". Ця ж стаття розкриває зв'язок ініційованого і незреалізованого „Музичного Союза" з утвореним згодом у Львові „Союзом співацьких і музичних товариств".

29 червня 1901 р. зібралися у львівському при­міщенні „Руської Бесіди" відпоручники всіх „Боянів" для обговорення питання спільної організації. На цих зборах з'явився „Союз співацьких і музич­них товариств", для виготовлення статуту якого створено комітет у складі В. Шухевича, С. Федака, О. Нижанківського, Я. Вітошинського, Ф. Колесси і С. Людкевича. В. Садовський не міг брати участи у цьому з'їзді, оскільки лише 30 червня 1901 р. він виїхав з Відня до Перемишля, де мав обійняти посаду військового капелана. Згідно з пізнішими документами, справа зі статутом „Сою­зу співацьких і музичних товариств" затягнулася, оскільки намісництво відхилило перший проєкт документа, відправивши його на доопрацювання, а до остаточного затвердження статуту засновни­ки „Союзу..." не мали права оглошувати свої Пер­ші загальні збори.

Про перебіг офіційного затвердження стату­ту „Союзу співацьких і музич­них товариств" преса не дава­ла жодної інформації. Тому не дивно, що діячі в Перемишлі (і серед них В. Садовський) не були належно поінформовані і вирішили діяти самі. В. Са­довський у згаданій статті пи­ше: „Серед такого невідрадного настрою між рускою музикаль­ною публікою з'їхався за попе­редньою умовою тїснійший гур­ток музиків в Перемишли дня 21 грудня 1902 року, щоби зло­жити конечну фахову часопись, котра по можности мала би вже коло лютого або марта 1903 ви­ходити, а при помочи часописи покликати до життя „Музичний Союз" і при Союзі отворити му­зичну руску школу; вплинути на рацїональнїйше музикованє по „Боянах", з'організувати ви­давництво підручників научних музичних, конечних як для самоуків так і для учеників музичної школи, та знадобити порядне а передовсім поправне виданє музикалій з специяльним увзглядненєм сьпіваників для шкіл так сільських як і міських і т. п."В. Садовський не вказує, хто саме прибув на той з'їзд у Перемишлі. З. Штундер називає серед за­прошених О. Нижанківського, Д. Січинського, Й. Кишакевича, Ф. Колессу і С. Людкевича, який на з'їзд не приїхав. На жаль, годі встановити і документально підтвердити, чи ці митці станови­ли організаційне ядро того „Музикального Союзу" 1899 р., який хоч офіційно не відбувся, але за по­треби міг скоординуватися і зібратися в Перемиш­лі до праці. П. Медведик в енциклопедичному гаслі про В. Садовського пише, що „В. Садовський – учасник I з'їзду українських музик у Перемиш­лі (1902)..." Це арґумент на користь припущення такої спадкоємности, але він поодинокий і потребує детальнішого джерельного підтвердження.

15 травня 1903 р. доопрацьований статут „Сою­зу співацьких і музичних товариств" затвердже­но, а вже 10 червня 1903 р. у Львові засновники „Союзу співацьких і музичних товариств" – В. Шухевич, С. Федак, Я. Вітошинський, О. Бережницький, Р. Ганінчак та С. Людкевич, підписали у Львові „Відозву". Цей документ повідомляв про офіційне створення „Союзу співацьких і музичних товариств" і закликав на Перші загальні збори, які мали відбутися 28 червня 1903 р. Рукопис­ний протокол фіксує присутність В. Садовського на цих зборах як делеґата від „Пермишльського Бояну", де його обрали виділовим „Союзу..." Дру­кований варіянт звіту оповідає, що після перечислення обраних до Виділу „дальше ухвалено: вже із слідуючим роком [Не зрозуміло, чи йдеться про навчальний рік з вересня 1903 р., чи про 1904 рік.– Я. Г.] заложити бодай найнизший курс музичної школи, при чім принято внесок делєг[ата] „Перемиського Бояна" о. В. Садовского, щоби поробити кроки в ціли зміни устава в тім напрямі, аби „Союз" мав право заснувати консерваторію музичну. Відтак ухвалено по можности вже із слідуючим роком до видаваня музичної часописи, а вкінци: змінити ще сего року устав то­вариства по вислуханю гадок усіх „Боянів" і кружків сьпівацких і музичних". Такі ініціятиви В. Са­довського засвідчують не лише його розуміння потреби фахової музич­ної освіти, але й безпосередні його дії для пришвидшення цього про­цесу.

В. Садовський був стурбова­ний тим, що „Союз співацьких і музичних товариств" не знайшов зацікавлення і підтримки ширшо­го українського загалу, а насам­перед української інтеліґенції, через що не може до 1904 р. зібратися на другі Загальні збори і на­лежно допрацювати статут. Без зацікавлення і підтримки, на думку В. Садовського, навіть створений Вищий музичний інститут не зможе відповідно розвинутися, а це призведе до того, що не буде можливости готувати відповідні кадри співаків, диригентів, артистів української сцени. Тому наприкінці статті В. Садовський закликає вступати до „Союзу..." і в 10 пунктах викладає основні його завдання. Аналізуючи докладніше і порівнюючи їх із „Отзывомъ" 1899 р., зазначимо, що багато з них повторюють завдання „Союзу...", які планувалися 1899 р.: це і видання популярних підручників з теорії музики, гармонії та співу; і пе­реклад усіх українських музикалій (як духовних, так і світських) з обов'язковою для популяризації української музичної творчости в Европі наявністю німецького, італійського та французького текстів, крім українського; це і проведення реорганізації навчання співу. Невипадковість такої подібности підтверджує і рукописний фраґмент плановано­го 1899 р. „Союзу любителів руської пісні", який згодом майже дослівно використав В. Садовський у статті „В справі „Союза співацких і музичних товариств". У цьому фраґменті перелічено 22 зав­дання, з яких у друковану статтю увійшли тільки 10, та й ті значно перегруповані і перемінені у послідовності. Серед завдань, які не увійшли до друкованої статті, найбільш цікаві: виголошуван­ня відчитів про користь співу та організацію спі­вацьких товариств, видання співаників для му­зичних товариств (на взірець „Бояна" чи „Кобзаря"), редагування „Вістника Союза приятелів рускої пісни", створення архіву музичних композицій, ведення хроніки жит­тя співацьких товариств, створення бібліотеки теоретичних праць, за­кладення „ музик інструментальних" (очевидно, оркестрів) при співацьких товариствах, утворення архіву па­м'яток (фото, інструментів та ін.), матеріяльна допомога талановитим молодим музикантам для можли­вости навчатися у консерваторіях за кордоном, підготовка „співацкого приросту" через закладення спі­вацьких шкіл.

Отже, „Союз співацьких і музич­них товариств" був спадкоємцем того „Музикального Союзу", який зініційовано у 1899 році через з'їзд галицьких музик". І з'їзд не відбувся, історична роль його полягає в тому, що він ставив перед собою конкретні, важливі і масштабні завдання, здійснював хронологічно першу спробу зруши­ти справу музичної освіти і взагалі організацію музичного життя в Галичині в напрямку виве­дення її на професійну основу. Хоч В. Садовський не міг брати безпосередньої участи в організації з'їзду українських музик, однак він підтримував цю ідею своїми дописами і роботою над основним документом (статутом) організації, яка мала бути створена з'їздом. Ідеї, напрацьовані В. Садовським для організації процесу підвищення музич­ного професіоналізму 1899 р., мали багатолітній вплив на його діяльність і бодай частково були зреалізовані „Союзом співацьких і музичних то­вариств", у роботі якого він брав безпосередню участь.

Яким ГОРАК