СПОГАДИ ДО 125-РІЧЧЯ КАФЕДРИ НОРМАЛЬТНОЇ ФІЗІОЛОГІЇ ЛНМУ

 

СПОГАДИ ДО 125-РІЧЧЯ  КАФЕДРИ НОРМАЛЬТНОЇ ФІЗІОЛОГІЇ ЛНМУ

Ганіткевич Я.В.

 

Професор, державний стипендіат Львівського національного медичного університету

імені Данила Галицького

 

        Відзначення 125-річчя кафедри заставило мене пригадати, що відбувалося 73 та 70 років тому.  Відвідувати лекції і заняття на кафедрі нормальної фізіології почав я студентом другого курсу Львівського медичного інституту у вересні 1947 року. Першу лекцію прочитав професор Воробйов Анатолій Маркович, завідувач кафедри, декан лікувального факультету. Практичні заняття в нашій групі проводила асистент Ольга Федорівна Назарчук. В групі були демобілізовані старші, деякі сімейні особи. Були росіяни і євреї, українці з Галичини та зі Сходу. Старостою призначили старшого Бравермана, він однаково зичливо ставився до всіх нас, часто у поданих відомостях приховував наші пропуски, дрібні порушення. На заняттях доводилося проводити дослідження на жабах, показували досліди на собаках. На декапітованих жабах досліджували рефлекторні скорочення м’язів лапок, подразнених розчином кислоти, виготовляли м’язові та нервово-м’язові препарати, спостерігали роботу серця, закріпленого на канюлі з фізіологічним розчином. В приміщенні лабораторії зразу за авдиторією знаходилася незвичайна велика металева вага для зважування людини. Казали, що на ній можна було зважити людину з точністю до частин грама, визначити зменшення ваги в процесі виділення і випаровування поту, виділення водяної пари з видихуваним повітрям та з виділенням вуглецю у видихуваному вуглекислому газі.

     Мене зацікавила фізіологія і став приходити на зібрання наукового гуртка, який провадив доцент Іван Васильович Скороход. Спостерігав за дослідами, які проводив він з лаборантами. В другому семестрі  він доручив мені проводити досліди на оперованих собаках. Збирав за якийсь час сечу, розтягував кишку балоном і так само збирав сечу, визначав нескладним методом її склад. В кінці року доповідав на кафедрі та на конференції «СНО» роботу про рефлекторний вплив кишки на діяльність нирок. «Студенческое научное общество ЛМИ» прийняло мене з кафедри фізіології та видало квиток № 3.

     На третьому курсі я часто навідувався на кафедру фізіології, І.В.Скороход доручив мені доповісти про вчення І.П.Павлова про дві сигнальні системи. Спочатку я доповідав на гуртку кафедри, а потім на конференції  СНО.

     Після отримання диплому лікаря (1951) я повернувся працювати в своєму місті Радехові. А.М.Воробйов запланував кафедрі посаду аспіранта. У вересні мене покликали на кафедру фізіології. Партійне бюро рекомендувало в аспірантуру комсорга нашої групи, він почав складати іспити, але згодом  відмовився, захотів працювати в своєму місті хірургом. Доцент  Скороход запропонував мене, професор Воробйов не заперечував і погодив це в інституті. Досить легко я здавав іспити, повторяв те що було на державних іспитах. У жовтні мене викликали, дали мені Трудову книжку із записом:  «На  основании приказа Министерства здравохранения УССР 13.10.1951 г. зачислен аспирантом кафедри нормальной физиологии». За перший рік мав скласти кандидатські іспити, відвідував лекції проф. Воробйова і доцента Скорохода, практичні заняття асистентів. В той час аспірантам в кінці року виплачували 13-ту зарплату на придбання наукової літератури.

     Асистентами кафедри тоді працювали А.І.Жукова, Тамара Іванівна Свистун,  Ольга Назарчук – львів’янка,  Ірина Шостаківська – переселенка з Польщі. На столі у Шостаківської стояв невеликий бюст Сталіна. Пізніше її висунули на завідування кафедрою фізіології у Львівському університеті.

Асистентська кімната знаходилася на другому поверсі зразу зліва після входу у південну частину будинку, справа знаходився кабінет завідуючого з величезною бібліотекою німецьких та інших книг і журналів, почавши з 1895 року. У підвальному приміщенні була давня майстерня кафедри, проживав лаборант кафедри з дружиною.

     Співробітники кафедри брали участь у різних факультетських та інститутських зборах, виконували різні громадські доручення. Мені доручили провести в інституті підписку на газети і журнали, обійти кафедри і клініки від асистентів до директора Л.М.Кузменка. За добре проведену підписку мене на рік преміювали журналом «Вокруг света».

     Запросили працівників кафедри до оперного театру, де проходило обговорення Павловської сесії АН СРСР та АМН СРСР. Виступав Е.Ш.Айрапетьянц, довго розповідав про павловське вчення та про допущені недоліки. Було багато запитань, одне я написав і передав – що нового вносять умовні рефлекси в психологію людини. Наш професор А.М.Воробйов, учень акад. Г.В.Фольборта, належав до групи фізіологів, що підтримували рішення сесії. В інститутах запровадили для здобувачів ступеня кандидата медичних наук екзамен з фізіології та павловського вчення, поширили тематику фізіологічних досліджень, розробляли нові «павловські» методи лікування.

     Одного разу мене із ще кількома аспірантами скерували в бібліотеку інституту. На третьому поверсі нам дали список прізвищ, багато наукових медичних журналів та туш, доручили на сторінках змісту затушувати подані прізвища та вирвати листки із статтями цих авторів. 

     Професор А.М. Воробйов сказав що тему дисертації мені дасть новий завідувач. До мене потрапила фотографія А.М. Воробйова із співробітниками кафедри, 1946 – 1948 рр. На ній А.М.Воробйов, 6 викладачів, 3 технічних працівників, двоє невідомих. А.М.Воробйов завідував кафедрою фізіології Харківського медичного інституту,  після закінчення війни прислали його завідувати кафедрою нормальної фізіології Львівського медичного інституту, призначили деканом лікувального факультету. Він налагоджував роботу кафедри, з викладачів минулого часу майже ніхто не залишився, на кафедру прийнято кількох львів’ян. Ольга Федорівна Назарчук, довго працювала на кафедрі, згодом перейшла в Інститут фізкультури. Став асистентом львівський лікар Євген Думін, я познайомився з ним, коли він перейшов організувати фізіологічну лабораторію в Охматдиті. Асистентом став Іван Медяник, випускник біологічного факультету університету, перейшов працювати у Львівський університет Франка, очолював кафедру фізіології людини і тварин, згодом переїхав до Києва в Науково-дослідний інститут. З Києва приїхала лікарка Тамара Іванівна Свистун, з Воронежа –лікар Володимир Семенович Райцес. Він перейшов працювати у Станіславський медичний інститут, за кілька років став завідувати кафедрою нормальної фізіології, прийняв мене спочатку асистентом, а згодом доцентом, допоміг виконати докторську дисертацію.  В 1944 р. прийняли асистентом кафедри лікарку Марію Ясеницьку, уродженку Івано-Франківщини, закінчила Краківський університет (1933), працювала педіатром, під час війни брала активну участь в Українському Червоному Хресті в Кракові та в Києві. Незабаром (1945) її арештували, заслали в ГУЛАГ, реабілітували 1969 р. В 1990-ті роки вона відвідала збори в медичному університеті, розмовляв з нею.

      В кінці 1951 року А.М.Воробйов залишив кафедру, переїхав до Києва. Його призначили директором Інституту фізіології АН УРСР, готували обрання членом-кореспондентом АН УРСР, яке відбулося у 1954 році. З професором залишила кафедру асистент Т.І.Свистун, вона також стала працювати в Києві в Інституті фізіології, налагодила дослідження фізіології травлення,  стала доктором наук, вченим секретарем Інституту, підтримувала зв'язок з кафедрою.

     1.10.1952 р. я  був зарахований на посаду асистента з оплатою 0,5 ставки, при тому отримав 5 груп  студентів, як усі асистенти. Довелося провадити велике педагогічне навантаження та згодом почати досліди для дисертації. Близько року в.о. завідувача кафедри був доц. І.В.Скороход. В кінці 1952 р. на кафедру прибув завідувати професор Яків Павлович Скляров, який працював спочатку в Харкові, кілька років у Чернівецькому медичному інституті. Він займався дослідженням травлення та після Павловської сесії став досліджувати і описувати вищу нервову діяльність. Доручив мені дослідити на собаках зміни умовних рефлексів при затримці та втраті жовчі. По другому боці коридору влаштували  невелику камеру умовних рефлексів, налагодили систему для реєстрації слиновидільних рефлексів у оперованих собак, яким виводили назовні протоку привушної залози. Дві собаки надали мені з віварію, інші доводилося самому дістати. 1953 року у одної собаки у віварії появився сказ, довелося вбити усіх собак, що тоді затримало наші дослідження. Часто мені доводилось брати участь в операціях на собаках, давати наркоз, асистувати в операції.

     З часом появилися на кафедрі ще три аспіранти, з випускників Львівського медінституту Анна Мазурок і Євген Яремко, з Чернівецького медінституту прибула Лідія Карпенко, уродженка Харкова. Періодично ми четверо збиралися у працівниці Марисі, яка мала гарну простору кімнату к підвальній частині нашого корпусу, відзначали проведення частини дослідів, написання розділу дисертації.

Ще до нас в  аспірантуру було прийнято випускника інституту Богдана Надрагу, але незабаром його з батьком, відомим адвокатом у Львові, вислали в Сибір. На кафедрі (1995 - 1939 рр. Інститут фізіології)  науковців-фізіологів не готували в часи Королівства Галичини і Володимирії (за Австро-Угорщини), ні за Польщі, ні  в УРСР в 1939 - 1941 роках, ні за окупації німецьким Райхом (1941 -1944). Тільки із закінченням Другої світової війни, з приходом на кафедру доктора медичних наук професора Анатолія Марковича Воробйова, який вже довший час очолював кафедри фізіології в Харкові, почали проводити не тільки викладання нормальної фізіології студентам медицини, але також підготовку спеціалістів фізіологів, кандидатів наук. Ми, чотири аспіранти, прийняті А.М.Воробйовим і Я.П.Скляровим, під керівництвом Я.П.Склярова стали одними з перших наукових працівників фізіологів, підготовлених у Львові за 55 років після заснування Інституту фізіології у відновленому медичному факультеті Львівського університету.

     В 1954 р. я завершив дослідження на 6 собаках, почав оформляти дисертацію. З трудової книжки: «21.09.1954 на основі приказу МОЗ в зв’язку з закінченням аспірантури зарахований в штат кафедри на посаду асистента». Призначили мене секретарем кафедри, провадив протоколи кафедральних засідань, обговорення звітів, оформляв екзаменаційні білети. Першу мою наукову роботу опублікував «Сборник рефератов научных работ теоретических кафедр Львовского медицинского института»,  видавництво Львівського університету (1955).

     Професор Скляров і доцент Скороход запровадили у лекції демонстрації численних дослідів, мене призначено лекційним асистентом. Налагодили показ дослідів на собаках кроликах, щурах,  жабах. На оперованих  собаках студенти бачили виділення слини, шлункового соку, жовчі, сечі, умовні рефлекси. Біля собаки під наркозом ставили закріплену вертикальну півтора-метрову скляну трубку, канюлю вставляли в стегнову артерію і студенти бачили як підіймається в трубці стовпчик крові вище метра, як ритмічно за скороченнями серця підіймається і опускається, як у тварини і у людини 70 раз на хвилину міняється систолічний і діастолічний тиск. На підготовлених кроликах показували студентам безпосередньо роботу серця, систолу і діастолу, могли торкатися його пальцями, введенням адреналіну або калію міняли частоту.

     Коли в кінці серпня 1954 р. я повернувся з відпустки довідався на кафедрі що в липні Іван Васильович Скороход передчасно помер, дуже жаліли за ним, ходили на могилу на Личаківському цвинтарі. Після проголошення України до Львова приїхала з Чикаго дочка Івана Васильовича лікарка Наталія, передала мені документи, щоденник батька, що мав прізвище Скороход-Левченко, про складне важке життя на Чернігівщині сім’ї козацького роду, його успіхи як лікаря і фізіолога, на початку війни потрапив у полон. Згодом опинився під наглядом Смерш і КДБ, за сприяння А.М.Воробйова направлений Міністерством охорони здоров’я у Львівський медичний інститут. В AML опублікували статтю  про нього (2007, № 3).[i]

      Яків Павлович Скляров рано вставав і писав наукові праці. Протягом кількох років видав книжки «Физиология высшей нервной деятельности» (яку перевидали в Японії) та «Желудочная секреция». Розмовляв і читав лекції російською мовою, але знав добре українську мову. Захоплювався мисливством, часто брав участь в полюваннях, інколи на кафедрі охоче розмовляв про справи мисливства.

     Яків Павлович читав, поправляв та рекомендував на засіданні кафедри до друку у «Фізіологічному журналі» АН УРСР мою статтю українською мовою про вплив затримки жовчі на процеси збудження і гальмування в корі головного мозку собаки. Більш обширну статтю опублікували разом з Я.П.Скляровим російською мовою у матеріалах  Всесоюзного з’їзду фізіологів в Києві. В той час на кафедрах інституту дисертації, як правило, писали російською мовою. Яків Павлович дозволив мені писати дисертацію українською мовою, уважно перечитував і поправляв розділи, порадив дещо переставити, значно покращив написання дисертації. Дисертацію заслухали на засіданні кафедри і рекомендували до захисту. В друкарні Університету Франка надрукували і розіслали автореферат, в газеті «Вільна Україна» опублікували оголошення  про автора і дату захисту дисертації.

     1 травня 1955 р. я чергував у головному корпусі інституту в приміщенні дирекції, відповідав за дотримання порядку та готувався до захисту за три дні. З трудової книжки Ганіткевича Я.В.:  «4.05.1955 г. на заседании Ученого совета  института присвоена ученая степень кандидата медицинских наук». Засідання Вченої ради проходило в аудиторії кафедри анатомії, головував директор Л.М. Кузменко. Мені було дозволено доповідати рідною мовою, хоч засідання Вченої ради проводилися російською мовою. Опоненти професор психіатр Є.В.Маслов  і доцент патофізіолог В.П.Безуглов дали позитивну оцінку, останній відмітив що мова дисертанта дещо подібна на мову І.Франка. Працівники кафедри подарували мені досить велику картину з пейзажом лісу і ріки. З нашої групи 4-х аспірантів найдовше (47 років) працювала на кафедрі професор Лідія Карпенко, допомогла мені видати фізіологію травлення, найкоротше (5 років) вдалося працювати мені.

     Наступного року мені прийшлося перейти на кафедру нормальної фізіології Станіславського (з 1962 р. – Івано-Франківського) медичного інституту, я відвідував кафедру під час проведення у Львові з’їздів Українського фізіологічного товариства, наукових конференцій. При відзначенні на кафедрі 90-річчя Якова Павловича Склярова, як один з перших аспірантів і учнів, я виступав з привітанням свого Вчителя, дякував за уважне зичливе виховання мене як молодого фізіолога, за підготовку багатьох кандидатів і докторів наук, за  створення у Львові вперше в Галичині наукової школи фізіологів.