Однією із суттєвих прикмет сучасности є формування інформаційної цивілізації, що спирається на інноваційні технології в усіх сферах буття. Розвиток інформаційного суспільства пов’язаний з глобалізаційними процесами, які, своєю чергою, диктують умови для розвитку конкурентноспроможного виробництва й економіки взагалі. Все це значно ускладнює розвиток національних економік, які формуються на руїнах планово-директивної господарської системи.

Яскравим тому підтвердженням є розвиток економіки суверенної України, яка, за вдалим визначенням Джеймса Мейса, була найбільше вражена совєтським неґативним досвідом, наслідки котрого всіляко замулювалися. Дехто з економістів досі не може збагнути, чому українська економіка так довго, з такими великими труднощами виривалася з обіймів минулого. Річ у тому, що Україна вважалася економічно найрозвинутішою серед „республік-сестер“, а насправді була найбільше колонізована й деформована. Підтвердженням цього є те, що під час проголошення державної незалежности в Україні вироблялося лише 15—20 відсотків технологічно завершеної продукції, а її основні виробничі фонди в окремих галузях промисловости були фізично зношені й морально застарілі на 70—90 відсотків.