У квітні цього року минає 126 років від народження Адольфа Євстахія Хибінського (29. ІV. 1880, Краків, 31. X. 1952, Познань), — польського музиколога медієвіста, етнографа, педагога, музичного критика. „Нестор польської музично-історичної науки“, — як влучно назвав проф. Хибінського Ігор Белза, — він був одним з перших, хто стояв біля джерел формування музикології як наукової дисципліни у рамках прийнятої на Заході університетської освіти. Його зусиллями 1912 р. у Львівському університеті була заснована катедра музикології, перша в Галичині і, враховуючи тогочасний історико-політичний контекст, перша в Польщі.
Наслідком науково-педагогічної діяльности А. Хибінського на кафедрі музикології Львівського університету стало формування львівської музикологічної школи як цілісного науково-дослідного напряму в польському та українському музикознавстві. Його вихованців об’єднала спільність наукової традиції, що продовжила європейський напрям розвитку музикології кінця ХІХ — першої третини ХХ століття, оперта на філософсько-етичні принципи ідеї Гумбольдтівського університету. Характерними ознаками львівської школи Хибінського були широкий гуманітарний кругозір, бачення історичної перспективи у дослідженні музичних явищ, єдність методологічної позиції, досконале володіння науковими методами досліджень як суто музикологічними, так і притаманними цілому комплексу гуманітарних дисциплін, об’єктивність і критичність в опрацюванні матеріялу, прагнення до самоосвіти.